Етнічно-мовний розкол України на Схід і Захід – міф | Спільнобачення

Етнічно-мовний розкол України на Схід і Захід – міф

Вже не один десяток років ялозиться міф про етно-мовно-цивілізаційний розкол України на україномовний та про-західний Північний Захід та російськомовний і про-російський Південний Схід.

Міф цей настільки міцно опанував як частини українських, так і російських, і навіть західних голів, що вже сприймається як щось аксіоматичне, відтак, не підлягає сумніву і не потребує доведення.

Між тим, сумніватися є у чому, як і є що доводити. Якщо стереотипне бачення (яке підхоплюють, у т.ч., й західні медіа) розділяє Україну за мовною ознакою дискретно (по Дніпру, плюс «відкушує» увесь Південь), то насправді виглядає все десь так:

  1. Галичина, Волинь, Полісся, Північна Буковина, Поділля  – майже виключно україномовні.
  2. Київ – переважна російськомовність у публічних місцях, однак близько половини – україномовні вдома
  3. Обласні центри та великі міста Півдня та Сходу (окрім Криму та Донецького басейну) – російськомовні, самі ж області – сільське населення, невеличкі та середні міста, – україномовні (діалект-суржик, креольського типу); сама ж «російська», котрою розмовляють у містах, має сильний український акцент (див. таблицю нижче).
  4. Крим:
    1. Севастополь – місто, де перебуває (тимчасово) база Чорноморського флоту РФ;  2/3 – ¾ населення російські громадяни, з них – чимало українців, решта – українці: корінні мешканці, особовий склад Українського ЧФ (Чорноморського флоту).
    2. Міста Південного Узбережжя Криму (Ялта, Алупка, Судак, Феодосія, тощо) – змішане, заселялося з вихідців усього СССР;
    3. Керч – зрусифіковані українці, совєтська свідомість;
    4. Бахчисарайський, СтароКримський, Джанкойський, Євпаторійський, Куйбишевський, Ленінський райони – значна частка татарського населення, котре, однак, внаслідок необлаштованості, невирішеності базових питань (таких, як земля) практично відсутні школи з кримсько-татарською мовою викладання, мало газет, тощо – відтак, більшість кримських татар – російськомовні.
    5. Степова частина Криму – майже на 50% україномовна, міста – російськомовні
    6.  Південь Луганської  області  – змішане населення: переважно (50-70%) українці, кілька прикордонних, самих східних районів – донські козаки (специфічний російський суб-етнос.
    7. Південна Бесарабія:
      1. Білгород-Дністровський, Татарбунарський райони – 70-90% українців;
      2.  Болградський, Саратський, Арцизький – компактне проживання болгар, решта – мікс із гагаузів (православні турки), українців, липован (росіяни-старовіри), молдован;
      3. Кілійський, Ізмаїльський р-ни (Придунав’я) – 25-50% українців, район компактного проживання липован (росіяни-старовіри), решта – мікс із болгар, росіян, молдован;
      4. Ренійський, Тарутінський райони – компактне проживання гагаузів (православні турки), решта – мікс з болгар, молдован, українців та росіян.

Таблиця. Основні фонетичні особливості українського акценту російської мови

Ознака

Звучання

у російській мові

в українській мові

Літера «г» м’якопіднебінний фрикативний( [ɣ] ) Гортанний фрикативний ( [ɦ] )
Ненаголошене «о» [a] [a]/[o]
«д» перед м’якою голосною («девченки», «приходи») [dz] [d]
«что», «кто» [што],[кто] [шо],[хто]

 

Звісна річ, цим фонетичні ознаки, котрі «викажуть» мешканця України, навіть якщо він зо всіх сил пнутиметься розмовляти російською, не обмежуються, однак їх більш, ніж достатньо, щоб корінні москвичі/санкт-петербуржці дивилися на донеччанина/одесита/миколаївця/запоріжця/луганчанина/киянина/харків’янина скоса та з певним презирством. Забавно, але якраз про-українськи налаштована, високоосвічена та свідоміша частина населення тих «південно-східних» російськомовних анклавів практично позбавлена вищеперелічених вад – вона розмовляє майже бездоганною російською та доволі грамотною українською; найзатятішими ж обстоювачами власного права на російськомовність є більш вульгарна, низькоосвічена та, відповідно, безграмотна частина населення.

Також, пропонуємо Вашій увазі наступні карти, котрі більш зважено ілюструють мовну та етнічну ситуацію в Україні.

Карта 1а. Карта домінуючої мови – з деталізацією до рівня адміністративного району/окремого міста

Ukraine_lang_divide_myth_01

 

 

 

 

 

 

http://os1.i.ua/3/1/9268263_99c6b7bd.jpg

(джерело)

Карта 1б. Карта домінуючої мови – нав’язуваний російською пропагандою міф (та бажана в очах Партії Регіонів картина «дискретного», себто, пообласного мовного «розділу»)

Ukraine_lang_divide_myth_02

http://os1.i.ua/3/1/9268273_61c3423.jpg

(джерело)

Карта 2. Частка етнічного українського населення (безвідносно мови спілкування).

Ukraine_lang_divide_myth_03

http://historical-club.org.ua/uploads/posts/2014-01/1388963611_ethnicukrainian2001.png

(джерело)

Також, сама за себе говорить карта зростання частки шкіл з українською мовою навчання (див. нижче). Слід зазначити, що на території України мали місце періоди як русифікації, так і українізації.

Таблиця 2. Історія мовної політики на території України за часів СРСР та доби незалежності

Період

Мовна політика

Примітки

1918-1922 (на деяких територіях – аж до 1933р.) Жодної (тривала війна) Національно-визвольні змагання українців за власну державу; закінчилися поділом УНР між Польщею, СРСР, Румунією та Чехословаччиною
1922-1928 Українізація Сталін, маючи тоді ще слабку підтримку в ЦК ВКП(б), мусив якось заручатися додатковою підтримкою на місцях; в ЦК ВКП(б) України він її отримав саме взамін на українізацію
1928-1937 Де-українізація 1. Примусова колективізація, 2.Голодомор3. репресії (т.зв. «чистки» 1937р.) – ліквідація української інтеліґенції;4. масові депортації т.зв. «куркулів» на Північ Росії та до Сибіру5. заселення на Південь і Схід росіян з-за Уралу (на місце виморених голодом українців);
1939-1947 Де-українізація 1. Друга Світова війна;2. депортація німців з Бесарабії2.придушення опору українців на Західній Україні – знову масові депортації «націоналістів» до Сибіру, Казахстану, Мордовії;4. депортація корінних народів з Криму – кримських татар, німців, генуезців, ґотів, українців.
1947-1953 Русифікація в східних регіонах, нейтральна мовна політика на Заході та в Центрі Під час Другої Світової війни вкотре огололося прагнення переважної більшості українців (навіть після того, як було тероризовано голодом селянство, вбито чи витиснуто за кордон інтелігенцію) до власної державності; щоб позбавити народної підтримки ОУН та УПА, керівництво СРСР пішло на зміну офіційного статусу УРСР як де-юре незалежної держави-співзасновника ООН та постійного члена Ради Безпеки ООН. Відповідно, на територіях, де був активний повстанський рух, не проводилася політика русифікації.
1953-1966 Українізація Пов’язано з періодом т.зв. «відлиги» Хрущова – зростання громадянських прав і свобод, підйом української інтелігенції, перехід на викладання українською у вищих та, частково, – середніх навчальних закладах
1966-1982 Млява русифікація Т.зв. «епоха застою» – нео-сталінізм, притиснення національних прав і свобод, посилені спроби асиміляції усіх національностей СРСР (т.зв. «побудова нової спільноти – радянський народ»).
1982-1987 Прихована русифікація Надання батькам дитини права вибору мови викладання, перехід шкіл спочатку в режим двомовних, а потім – виключно російськомовних (у містах на всій території УРСР).Відбувалася з ініціативи Першого секретаря КПУ Щербицького (котрий «мітив» на Генерального секретаря ЦК КПРС і старався якомога більше показати свою лояльність та відданість загально-СРСР-івській політиці та цінностям).
1987-1991 Зростаюча ре-українізація Поява Народного Руху України, повернення дисидентів-націоналістів, зростання популярності національної та незалежницької ідеї
1991-1994 Декларативна українізація Імітація українізації, грубі й різкі спроби переходу на українську, сам метод насадження яких викликах внутрішній спротив серед російськомовного населення.Все це відбувалося на фоні зубожіння населення, розкрадання держмайна, падіння виробництва, тощо.Тим не менш, початок плавного зростання відсотку україномовних шкіл, припинення русифікації у малих містах та на селі.
1994-2004 Млява українізація Повільне, але упевнене зростання частки україномовних шкіл; після ринкових реформ 1999р. (і початку зростання економіки) – поступове зростання й престижу України, відповідно, %-ка україномовних шкіл
2004-2010 Офіційно-агресивна, але не надто ефективна українізація Часткова само-українізація на хвилі піднесення після Помаранчевої революції, частково – обов’язкова українізація.Відмова від вживання російської і принциповий перехід на спілкування виключно українською помітної частини двомовної інтелігенції Півдня та Сходу як реакція на заяву В.В.Путіна на саміті НАТО в Бухаресті 2008р., що, мовляв «на Сході та Півдні України – самі росіяни».
2010-2014 Повзуча офіційна русифікація, приватний опір русифікації та українізація Популістська про-російська політика Януковича та Партії Регіонів; активізація про-російських грантових організацій (Колєсніченко, Марков, тощо)

 

Звісна річ, що мовна політика на решті українських етнічних територій у міжвоєнний період (1920-1945рр.) також була дискримінаційною по відношенню до корінного українського населення (за вийнятком Закарпаття  у період його перебування в складі Чехословаччини з 1920р. по 1938р.) – там воно зазнавало полонізації та румунізації; однак, наразі мова не йде про “мовний розкол між Житомирською та Рівненською чи Хмельницькою та Тернопільською областями” (хоча 2-а і 4-а перебували в складі Польщі і там насаджувалася полонізація). Великою мірою, перебування у складі Польщі не мало згубних наслідків завдяки порівняно більш м’якому політичному режимові міжвоєнних Польщі та Румунії у порівнянні з СРСР.

Карта 3. Компенсація демографічних втрат окремих територій Україн внаслідок Голодомору переселенцями з Росії

Ukraine_lang_divide_myth_04

http://cenzoriv.net/im/golodomor.jpg

(джерело)

Карта 4. Динаміка зростання відсотку україномовних шкіл по регіонах України за роки незалежності

Ukraine_lang_divide_06

http://farm3.staticflickr.com/2854/9579431930_82340b57dd_o.gif

(джерело)

По останній карті, ми бачимо, що зростання відсотку україномовних шкіл відбувалося неухильно, однак, відсутні дані про масовий протест місцевого ніби-то російськомовного населення проти цього явища. Не тому, що його замовчували – в Україні упродовж років незалежності свобода слова неухильно зростала, тож, якби люди масово протестували й опиралися ніби-то насильницькій українізації, ознаки цього опору неминуче б стали надбанням широкої громадськості. Насправді ж, уперта російськомовність, як правило, зводиться до консервативності й мовної інерційності старшого покоління, тоді як російськомовні ж батьки воліють, щоб їхні діти володіли українською, оскільки усвідомлюють, що саме за нею майбутнє в цій країні. Вочевидь, така поступова ре-українізація ламає нео-імперські плани путінської Росії, тому вона вперто продовжує не помічати цього явища та його масштабів.

Тож, як бачимо, мовно-етнічний розкол України є міфом, котрий придумала російська пропаганда і сама ж у нього повірила. І найближчим часом Росія має або визнати, що це міф, або ж стратегічно прорахуватися через те, що у своїх діях опиратиметься на недостовірну інформацію. Крім того, наявні перекоси убік етно-мовного переважання чи суттєвої присутності росіян на тих чи інших територіях України є, головним чином, наслідками дискримінаційної мовної політики та державного терору по відношенню до українців у ті часи, коли Україна перебувала у складі Російської Імперії та СРСР.

Сподіваюся, що іноземні ЗМІ та окремі журналісти перевірять наведені в цій статті факти й теж поступово припинять підживлювати цей виключно російський нео-імперський міф.




6 коментарів. Have your say.

  1. Соломія коментує:

    А є десь англомовна версія цієї статті? Адже на каналі BBC декілька днів поспіль нон стоп показували розділ україни за мовною ознакою і, навіть, підбурювали розкол.

    • Саме для перекладу вона й готувалася. Просто ніхто не зробить, якщо сам не зробиш – думав, що хтось десь візьме готову, але її немає (у такому розрізі, спеціально для інозмі – наші й так про те знають).
      Уже перекладають – сьогодні-завтра з’явиться на spilnotv.com/en , /de, /it, /es, тощо.
      “Виглядайте” на наших ФБ-сторінках:
      facebook.com/spilnotv.en
      facebook.com/spilnotv.de
      facebook.com/spilnotv.it
      facebook.com/spilnotv.es
      і т.д.

  2. mullus коментує:

    Все очень интересно, но откуда инфа (сылку если можно) особенно по картам 1а и 1б, складывается впечатление, что и здесь маненько “правду” натянули, прошу прощения если ошибаюсь))) нам Россиянам очень важно самим разобраться и сделать объективные выводы.

    • 1. Под каждой картой есть ссылка на сам файл-картинку (оригинал). Можна загуглить и найти, какие статьи ссылаются на них (кроме моей).
      2. Рад, что Вам, Россиянам, это важно; однако, напомню, что это наше, украинцев, внутренее дело.

  3. Сергій коментує:

    Я живу в Сумській області, майже всі розмовляють на суржику і я в тому числі, хоча я велекий прихильник української мови.
    Головне враження про мовну ситуацію створюють засоби масової інформації, які до речі в основному російськомовні. Мені хотілося аби мовна ситуація виглядала так як на карті 1а. Але я дивлюся новини, і якщо показують південно-східні регіони, то я чую виключно російську мову, . Також так само і в Києві. Звичайно, можливо, це тільки в публічних місцях, але факт залишається фактом. Я прочитавши статтю, вже не так впевнений, але ЗМІ якщо створюють, то створюють враження майже абсолютної російськомовності південно-східних регіонів так як на карті 1б.

  4. Ніна коментує:

    Я харків’янка. Закінчила українську гімназію. Навчалася в Харкові у ВУЗі, в якому навчалися студенти з цілої країни. Мовне питання не виникало ніколи. Абсолютно всі (і донеччани, і волиняни) були двомовними. Нерідко в одній компанії розмовляли обома мовами: кожен вибирав ту, яка ближча, а не підлаштовувався до більшості. Ані разу у студентському середовищі, в тому числі і у відношенні з викладачами, не виникло жодного мовного конфлікту.
    Серед мого оточення (мається на увазі покоління, що народилося у 80-х) переважна більшість спілкувалися вдома все ж російською, в основному через те, що батьки не знають української. Це досить чітко відображає вплив мовної політики держави у певні роки. Старше покоління (наші дідусі-бабусі) у Харкові переважно україномовні, точніше суржикомовні. Цей феномен російскомовності у великих містах викликаний нав’язаними комплексами поколінню перед нами, який зникне сам собою найпізніше з поколінням наших дітей.
    І десять років назад, і зараз абсолютно в будь-якій установі можна звернутися українською мовою і отримати нормальну відповідь, інколи навіть українською. Вийняток складають бабенції з синдромом вахтера, але це вже психіатрія, а не мовний конфлікт.

Приєднатись до дискусії

Ваша адреса не буде відображатися. Обов'язкові поля позначені *