Моральний бік мінімізації та мінімізаторів | Спільнобачення

Моральний бік мінімізації та мінімізаторів

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Як правило, перша реакція пересічного пенсіонера/робітника/бюджетника на те, що хтось ухиляється від сплати податків – праведне обурення (якщо не класова ненависть), адже, мовляв, це вони мої гроші крадуть, що мені недоплачує держава, бо недозбирує податків. Однак, це хибна думка – як відомо, вперше хронічні заборгованості по пенсіях та зарплатах бюджетників було зліквідовано за прем’єрства Ющенка у 1999р. (до речі, якраз тоді, коли було запроваджено спрощену систему оподаткування) – для цього виявилося достатньо не підвищити податкові надходження, а оптимізувати бюджетні витрати: навести порядок у системі платежів, «зачистити» корупційні схеми в енергетиці, при цьому ще й звівши бездефіцитний бюджет, і не отримавши жодного цента кредитів від МВФ (бо не давав тоді).

Оскільки подібними послугами користується практично весь бізнес, що виходить за калібр дрібного чи середнього  (інакше працювати просто нерентабельно), як і широкими були верстви цих самих «мінімізаторів», то важко окреслити якийсь збірний образ. Їх об’єднує (поза сумнівом) підприємливість, а щодо морального боку – є і безпринципні, котрі дивуються у відповідь на прохання пояснити, чим вони керуються, займаючись цією діяльністю (оскільки, само собою зрозуміло, що грошовим інтересом). Для тих же, що задавалися цим питанням і мусили його вирішити, усвідомлена мотивація наступна:

  1. Без «мінімізації» займатися бізнесом у цій країні просто неможливо;
  2. Ми не крадемо у держави, а лишень допомагаємо повернути людям те, що держава безпідставно у них експропріювала.

Щодо ж «праведної» класової ненависті до бізнесу взагалі з боку представників тих професій, де комерціалізація прямо суперечить призванню, і котрі залежать від надходжень до бюджету (себто, лікарів, учителів та інших), аргументація (виключно для них) наступна:

  1. Завдяки тому, що підприємницький клас усілякими правдами й неправдами все ж виживає у (попервах, дуже нерівному) двобої з державою, закладаються потрохи підвалини економічної незалежності громадян, а відтак – відкривається шлях до розширення інших свобод; зокрема, саме демографічне розширення приватного сектору виводить із-під залежності від адмінресурсу все більше виборців, чиї голоси вже не купиш на виборах, не залякаєш звільненням з державної роботи, тощо (вочевидь, у цьому наша фундаментальна відмінність від Білорусі);

Самі ці фахові середовища (лікарів та вчителів, у першу чергу) повинні структуруватися, консолідовуватися і знаходити спосіб лобіювати давно назрілі реформи у відповідних сферах (частково), частково ж – дізнаватися більше про те, як насправді функціює податковва й бюджетна система, і, замість класового егоїзму та ненависті, спрямовувати свій гнів на корумповану державу – долучатися до спроб усунення непрозорих практик держзакупівель та корупції, що з тим пов’язана, вимагати скасування дотацій, ліквідації фактичних пільг для олігархічного бізнесу, тощо.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.




Приєднатись до дискусії

Ваша адреса не буде відображатися. Обов'язкові поля позначені *