Підґрунтя інциденту з наметами Spilno.TV 15.08 | Спільнобачення

Підґрунтя інциденту з наметами Spilno.TV 15.08

Постраждалий Олексій Ісаєв. Як бачимо, побиттю не завадило навіть знайомство з Парубієм

Постраждалий Олексій Ісаєв. Як бачимо, побиттю не завадило навіть знайомство з Парубієм

Сьогодні я відвідав Прес-Клуб, котрий організовувала НСЖУ разом з групою, котрі колись були волонтерами «Спільнобачення-Spilno.TV», а потім винесли й забрали усе, що могли забрати, і стали зватися Spilno.TV. Принаймні, представників саме цієї групи там було найбільше.

Прес-Клуб було скликано за фактом побиття кількох членів вищезгаданої групи: Максима Прасолова та Олексія Ісаєва (хоча я бачив, що також постраждав Олексій Півторак, однак, у офіційних повідомленнях фігурували тільки ці два імені). На подію було запрошено Віталія Кличка, керівника столичної міліції Терещука, представників підрозділу самооборони«Нарнія», представників «Київблагоустрою», тощо. Однак, з боку влади на захід «дійшло» тільки кілька «хлопчиків для биття».

На початку засідання було показано відео, де фігурували підозрювані у побитті представники «Нарнії», після чого представники ніби-то Spilno.TV по черзі розвинули думку: згадали про те, як «бійці» «Нарнії» раніше скинули зі сцени легендарне піаніно, наголосивши, що то «не могли бути люди з Майдану», ну і т.д.

Я досидів практично до кінця (навіть довше, ніж доцільно – вже всі камери, окрім самого ніби-то-Spilno.TV, пішли), і встав з невеличким доповненням: нагадати усім присутнім, що справжнє ГО «Спільнобачення-Spilno.TV» до встановленої після 22 лютого сцени та «відновлених» білих наметів з надписами “Spilno.TV” не має жодного стосунку й відповідальності за них не несе, а також застеріг присутніх від асоціювання лже-Spilno.TV зі справжнім «Спільнобаченням». При цьому, на самому початку своєї репліки я констатував, що підходи влади до взаємодії з громадськістю, та використовувані нею методи, як бачимо не змінилися. Однак, щойно я хотів акцентувати увагу на тому, що й серед тих, кого довелося упродовж останнього тижня виселяти з Майдану, не було гідних представників громадянського суспільства, мені почали затикати рота.

Тому я донесу свою недосказану репліку тут і зараз, у письмовому вигляді.

«Ця історія не риболовна, і не охотніча» ©

Саме такими словами класика я б узагальнив ту думку, що хотів донести там, в НСЖУ.

По-перше, було дивно дізнатися, що постраждалих називають журналістами – мені було б дуже цікаво ознайомитися з журналістським наробком «журналіста» Прасолова; щодо Олексія Ісаєва, він є, швидше, громадським активістом також без жодного журналістського наробку. За фактом, з усіх постраждалих на звання журналіста «тягне» лише Олексій Півторак, чиє журналістське портфоліо визначне реплікою «а фіг з вами» під час розмови з Кличком.

По-друге, нагадаю усім, що Революцію Гідності (чи Євро-Майдан) починали й тягли аж до її завершення (= втечі Януковича) представники креативного класу, котрі, по її завершенню, дружно полишили Майдан і роз’їхалися: хто в АТО, хто – розносити Майдан на місця, хто – займатися реформами в РПР чи «Новій Країні», а хто – банально підтягувати хвости на роботі та бізнесі, що утворилися за 3 місяці Майдану. І той контингент, що лишився на Майдані, м’яко кажучи, не можна було назвати представниками креативного класу. Так само як і «кочегарення» Майдану після 22.02 без одночасних зусиль консолідувати та зкоординувати громадянське суспільство – або ж гола «торгівля мордою», або ж провокація.

Так, ішла мова про те, що Майдан треба утримати, спорудивши там меморіал, створивши там громадський креативний простір, зробити його простором громад, тощо. Однак, за фактом, «відновлена» невідомо за чиї гроші сцена стала рупором популістських (а почасти – і провокативно-антидержавницьких) починань, а довколишній простір – бомжарнею (називаймо речі своїми іменами). Причому, заявляти про це відкрито ніхто з авторитетних особистостей чи ЗМІ не став, однак, у приватних бесідах усі погоджувалися, що Майдан зразка березня-серпня справляє гнітюче й розчаровуюче враження. Більше того – він перетворився на проблему як для комунальників, так і для мешканців Києва. І влада опинилася у дурнуватому становищі – тупо розігнати Майдан вона не може, домовлятися ж щодо благоустрою чи трансформації цього місця – ні з ким, бо головного там немає – є розрізнені групи, з кожною з яких треба домовлятися окремо. Та й зацікавлення у збереженні Майдану в якості простору, котрий потенційно можна використати для нового протесту влада, будьмо відвертими, також не мала. Оскільки нинішня влада (як і попередня) добре освоїла лише два прийоми – силу і підкуп, то лишався лише підкуп. Так, за неофіційною інформацією, Хрещатик від Бесарабки до КМДА звільнили, даючи десь по 50 тис. за кожен намет, після чого, вочевидь, на підкуп закінчилися чи то гроші, чи то терпіння, чи то «контрагенти» почали порушувати домовленості, ставлячи нові намети на місце старих, уже раніше «викуплених».

Після чого, влада вдалася до силового варіанту зачистки Майдану, щодо методів якого громадськість уже висловлювалася. Тим не менш, захищати цей Майдан так, як це робили кияни узимку, вочевидь, тепер нікому (особливо, з огляду на той контингент, що там окопався). Тому, зрештою, усі намети прибрали, бомжів (і тих, що зі стажем, і «нових») переконали, що їм там не місце, і все було прибрано.

Мене щиро обурює, як «зачищальники» повелися з окремими предметами, котрі без перебільшення є реліквіями Майдану та цілком заслуговують на місце в Музеї Майдану (певен, що такий колись у нас буде) – зокрема, з піаніном, та й ще багато чого можна було б обережно прибрати й зберегти – у мене, наприклад, виникає ностальгія за діжками, дріб яких на Грушевського свідчив про те, що Майдан ще стоїть.

Але мова зараз не про те. Як було зазначено, бомжі з Майдану таки пішли, причому, добровільно. Лишилися тільки білі намети з надписами „Spilno.TV“, мешканці котрих, як бачиться, вважали себе чимось особливим, окремим від оточуючої їх бомжарні – не дивлячись на те, що своєю присутністю вони той смітник легітимізовували, а сцена, котру лже-Spilno.TV-шники розгорнули, надавала цьому смітникові солідності й статусності водночас. Не дивлячись на те, що межканці білих наметів чудово усвідомлювали, що це вже не той Майдан і не той контингент, подібне оточення їх аж ніяк не засмучувало.

А тепер погляньмо, що відбувалося зі Спільнобаченням після 22.02.2014р. – частково, своє бачення виклав один зі співзасновників справжнього «Спільнобачення» Віктор Кожевніков. Схоже, прийшов час і мені доповнити його своїм.

Упродовж Майдану «Спільнобачення» назбирало десь 20-30 мільйонів переглядів, але то був своєрідний контент – волонтери просто бігали зі стрім-комплектом по місцях, де відбувалися протести, битви, суди, тощо (одним словом – екшн/ англ. action). Після завершення Майдану, переважна більшість як ядра засновників «Спільнобачення», так і нових волонтерів (стрімерів), морально і фізично виснажилася. Особисто я, окрім розміщення та поширення матеріалів  основної, знімальної групи, координував роботу спільноти перекладачів (і сам перекладав і поширював). Хтось захворів, хтось завів «хвости» на роботі, хтось – у сім’ї. Усім потрібен був перепочинок (нагадаю – ми активно «розкручували» Майдан ще у самій першій його фазі, з 21 листопада 2013р.).

Також, стало зрозуміло, що екшн закінчується – Майдан розходиться, починається інша робота, і наша глядацька аудиторія (якби вона лишилася) очікувала б від нас уже чогось більшого, ніж банальний стрім а-ля «що бачу, те й співаю». Так чи інакше, для продовження діяльності потрібно було щось міняти. Однак, щодо того, у який саме бік міняти, одностайності не було.

Прасолов, наприклад, бачив продовження у вигляді такого собі аналогу «Шустер-Лайв» – під що, далебі, ніби вже навіть дають і гроші, і студію. Засновники Спільнобачення подібний варіант відхилили, оскільки це б реплікувало попередню (і досі чинну) модель політичного популізму. Прасолову такий варіант подобався, бо якнайкраще відповідав його натурі. Передбачалося, що «шустер-лайв» поєднуватиметься з відносно дешевим (у сенсі людського ресурсу) стрімінгом скандальних акцій – судів, виборів, тощо. Цей же «формат» припав до душі двом співзасновника Спільнобачення та (за фактом) чорним політтехнологам зі стажем Віталію Кулику та Богдані Бабич – як бачиться, також через його шалену грошову окупність. А формувати нові (і складні) сенси, доносити їх, розжовуючи аудиторії, продукувати по-справжньому високопробний, інтелектуальний контент (як відео, так і текстовий), виховувати та нарощувати соціально-активну та вдумливу аудиторію  – то надто затратно, «нудотно» і з точки зору швидкої окупності (як грошової, так і піарної) недоцільно.

Також, для решти засновників (котрі приділили чимало часу й сил проекту ще до Майдану – починаючи з травня 2013р.) стало очевидним, що без фінансування, на голому ентузіазмі цей проект довго не протягне. Велася робота з опанування власної фінансової моделі, котра б не суперечила задекларованим (вони ж фактичні) цілям та візії «Спільнобачення» і не давала можливості донорам «приватизувати» телеканал. Тому, зокрема, було поставлено питання про місце Прасолова у проекті, котрому «на Спільнобачення» (як з’ясовувалося) «давав гроші Жванія» і ще хтось. Пізніше, щоправда, Прасолов стверджував, що він давав свої гроші (але за оцінками експертів, свої гроші так не витрачають). Коротше, присутність Прасолова ставила під питання майбутню незалежність каналу та відповідність формату початковій візії.

Політолог-технолог Віталій Кулик

Політолог-технолог Віталій Кулик

Побачивши, що немає можливості заручитися легітимною більшістю співзасновників ГО, а також втомившись від необхідності усе узгоджувати з ГО, Кулик і Бабич вирішили зробити «хід конем» – здійснити рейдерське захоплення «Спільнобачення», посваривши «старих» засновників з «новими» волонтерами, і заручившись підтримкою останніх.

З «новими» волонтерами ситуація була наступна: хто вони і стільки їх достеменно, було невідомо, оскільки через наші «купола» на Майдані проходила сила-силенна народу – хтось знімав кілька разів і щезав, хтось постійно працював; чимала група працювала виключно он-лайн – перекладачі, контент-менеджери, розповсюджувачі, тощо. Більшість волонтерів розійшлася разом із рештою приємної частини Майдану, а тих, що лишилися,  об’єднували наступні ознаки:

  • Вони (треба віддати їм належне) днювали й ночували на Майдані, закинувши роботу і сім’ї (якщо вони в них доти були);
  • Переважна більшість була не з Києва;
  • Переважна більшість мала хитке фінансове становище (ще до Майдану, не кажучи вже після нього).
"Журналіст" Тройчка

“Журналіст” Тройчка

Усі вони, окремо взяті, є непоганими людьми (хоча, на жаль, дружити з ними вже ніяк не випаде) і пізніше я про декого з них ще згадаю. Однак, серед них присутнім були відверто анти-інтелектуальні та маргінальні елементи (як от Анатолій Солодкий «Тройчка», про чий рівень світогляду Ви можете скласти враження з його репліки та погроз на мою адресу, висловлених сьогодні у коридорі НСЖУ). Від старих членів Спільнобачення принципово їх відрізняла нездатність працювати далі на волонтерських засадах (а більшість зі старих членів досі працюють саме на таких засадах, ще й вкладаючи принагідно додатково власні кошти) та нерозуміння того, що «Спільнобачення» не може бути масовим, комерційним. Також, слід визнати, що налагодженням фінансування у «Спільнобаченні-Spilno.TV» ніхто до пуття не займався – ті, хто мали достатній рівень грамотності та  системність підходу були зайняті зйомкою, виробництвом контенту, поширенням, а ті, хто пнулися в лідери (зокрема, Кулик і Бабич) – були не стільки не здатними це зробити, як не зацікавлені у системному, легальному фінансуванні, оскільки для цього потрібно було переглянути оргстрктуру, внісши в неї ясність, прозорість, та захистивши інтереси усіх, хто вклався у цей проект, зробивши його зрозумілим та привабливим для донорів – як зарубіжних, так і вітчизняних, як грантових, так і приватних. Самим складним було пояснити «новим» волонтерам (стрімерам), що, не дивлячись на всю «пузатість» майданного «Спільнобачення», починати доведеться мало не з початку, і грошей вони побачать іще не скоро.

Тому мисляча і розуміюча частина засновників (і таких виявилася більшість) запропонували припинити фінансування «нових» волонтерів (власне, чому ми маємо фінансувати лише їх, і хто профінансує старих, якщо вже на те пішло), при цьому запропонувавши тим із них, хто хотів і зміг би знайти собі місце у новому форматі каналу, продовжити співпрацю. Однак, цей хазяйський намір було використано Бабич та Куликом (не без допомоги кількох «поіздєржавшихся» старих членів ГО) і подано як те, що «старе ГО» хоче «здихатися» «нових» волонтерів, котрі «відмерзнувши на Майдані» виявилися їм тепер «не потрібні». Також, для «нових» волонтерів було принциповою умовою, щоб їх брали усіх «оптом», а не висмикували окремих, хто мав талант і мізки.

Кульмінацією конфлікту стали збори ГО «Спільнобачення» 24 квітня 2014р., під час яких Куликові остаточно стало ясно, що його не підтримує більшість; у відповідь на що він, розлючений, поїхав на студію і, вийшовши в ефір, оголосив, що «Спільнобачення» припиняє свою роботу, після цього викликавши «підмогу» і вивезши зі студії усе обладнання, що зміг вивезти. Я на той момент перебував у лікарні (13 березня мене збила машина, я отримав множинні переломи і лише нещодавно став на ноги). Мене (і не лише) дивує, чому мої колеги не викликали тоді міліцію – вочевидь, опішивши від подібного нахабства. Також, тієї ж ночі Бабич самовільно змінила пароль до спільного gmail-акаунту, на який були «зав’язані» наші канали на youtube та ustream. Домен spilno.tv було ситуативно свого часу зареєстровано на її ж ім’я (і не передано на ГО), тому все, що лишилося ГО «Спільнобачення» – це фейсбук-сторінки, сервер (котрий сплачував я) та дещиця обладнання (з того, що не «виніс» Кулик і Ко).

Про те, що Кулик і Бабич планували “підім’яти” під себе канал уже давно, також свідчить той факт, що ще у січні(25-го), в розпалі Майдану, вони “технічно” витиснули зі “Спільнобачення” його співзасновницю – відомого соціоінтегратора та громадську активістку Світлану Тараненко, перед тим оббрехавши її в очах решти членів Ради ГО “Спільнобачення”, наполягаючи не лише на зміщенні її з посади Голови ГО, а й виключенні з ГО повністю. Сенс: Світлана мала широке коло зв’язків у громадському секторі (як Києва, так і України взагалі), а також щільніше працювала з Богданою і багато чого помічала, однак тримала це до певного моменту при собі (більшість із решти “спільнобаченців” працювали з дому або були на Майдані позмінно і мали менше можливостей розгледіти, хто є хто). Бабич чудово розуміла, що подальше перебування Тараненко в ГО – це ризик, тому мусила її відтіснити.

Однак, відрейдеривши канал, «товариші» так і не дали йому ради – перегляди продовжували падати, текстів/новин/аналітики робити було нікому (усі, хто це вмів, лишилися в ГО). Також, не можна сказати, що фінансові проблеми стрімерів було вирішено – прозору систему звітності й залучення фінансування так і не було запроваджено. Стрімерам дали можливість розміститися у наданій кимось у безоплатне користування квартирі, їжу ж і все інше мусили добувати вони самі. Тож, не дивно, що з часом назрів голодний бунт стрімерів і за всіма відчуттями, Кулику ось-ось мали бити морду. Щоб цього не сталося, довелося піти на поступки – роздерибанити між ними зібрані ще під час Майдану пожертви, котрі приймалися на PayPal  члена ГО – Олександра Кажуріна, котрий відповідальність за цільове використання тих коштів (на розвиток каналу) переклав на так звані «загальні збори Спільно.ТБ», на котрих були присутні лише стрімери. Зборами було дружно вирішено «проїсти» ці кошти, поділивши «пропорційно вкладу кожного зі Спільнобачення, згідно з низкою критеріїв» (які саме – ніхто так і не дізнався).

Тим часом, підійшов час «вирішення питання» Майдану і лже-Spilno.TV, котре лише декларувало високі цілі і наміри «трансформувати цю площу з часом у громадський медіа-простір» (чи ще щось модніше), насправді ж – легітимізувало той бомжатник, отримуючи з незрозумілих джерел гроші на утримання сцени, щоб принагідно використати його як джерело нестабільності в центрі Києва: Кулик був політтехнологом, що не гребував працювати і з Черновецьким, і з КПУ, і з Партією Регіонів – не виключено, що «Партія Розвитку» – це і його дітище. Розгон бомжатника, що удавав із себе спадок Майдану, був би однозначно програшним кроком для чинної влади, а значить – жирним приводом з боку колишніх регіоналів та комуністів здійняти лемент щодо «недотримання прав людини» і т.ін.

Зрозумівши, що бомжатник все ж приберуть, і вони лишаться останнього форпосту для «екшену», як і сцени, лже-Spilno.TV вдалося до останньої зачіпки – спровокувати мугирів із «Нарнії», котрі будуть «дозачищати» Майдан, і таким чином жирно і смачно попіаритися. І мугирі їх не підвели.

Також, як видно з відео, лже-Spilno.TV було повідомлене про те, що Майдан їм доведеться покинути разом із рештою бомжів, однак вони вирішили, що особливі. І сутичка виникла не тому, що вони категорично відмовлялися його покидати, а тому що «Нарнія» попсувала їм намети. Попри весь трагізм ситуації (мені шкода Ісаєва), вочевидь, провокацію було заздалегідь сплановано – зверніть увагу, що відзняв і показав сам момент побиття лише «Канал 112»  – медіа, афілійоване з колишнім міністром внутрішніх справ Захарченком. При цьому, звісно, Кулик з Бабич були відсутніми – як під час «прибирання» намету, так і під час сьогоднішнього прес-клубу: вочевидь, не знаючи, хто прийде і як відреагують у Кличка. Обидва рази вони підставили стрімерів та Ісаєва. Ну і, дали попіаритися Прасолову, котрий, не зважаючи на ніби-то побої та ніби-то струс мозку, демонстрував верхи красномовності та навіть заходився модерувати зустріч.

Політтехнолог та майстер чорного піару Богдана Бабич

Політтехнолог та майстер чорного піару Богдана Бабич

Даний епізод має нас навчити двом речам: як влада, так і громадський сектор повинні критично ставитися до певних своїх підрозділів. І якщо у випадку влади ці підрозділи чітко підпорядкуються і їм достатньо дати (або не дати) певний наказ, то з боку громадянського суспільства дещо складніше – треба прискіпливіше придивлятися, з ким співпрацювати. На вудочку Кулика і Бабич, котрі доволі успішно вдавали з себе «сподвижників розвитку громадянського суспільства», упіймалися чимало людей: і ми самі (співзасновники «Спільнобачення»), і стрімери, котрим вони продовжують дурити голову, і Ісаєв, котрий зараз лежить у лікарні з переламом, і НСЖУ, котра, формально, має реагувати на факт побиття журналістів, і низка інших оглядачів, котрі «не глядя» вступилися за них. Я не майстер робити викриття, і розумію що, ув’язавшись у цей двобій, ризикую замурзатися, однак – хтось колись повинен зняти маски з цих торгашів від політики, щоб уберегти інших людей від зв’язування з ними.

Щодо решти лже-Spilno.TV, дивіться мою окрему розкладку (але вже не сьогодні, даруйте).

“О бєдном баксьорє замолвітє слова”

Комунальники вкручують нові ліхтарі замість поплавлених, а це - прямий речовий доказ підпалу "Беркутом" Майдану 18.02.

Комунальники вкручують нові ліхтарі замість поплавлених, а це – прямий речовий доказ підпалу “Беркутом” Майдану 18.02.

Те, як зачищався Майдан у липні-серпні, звісно ж, не витримує жодної критики – я не про “негуманність” щодо бомжів, я більше про збереження реліквій Майдану і, що не менш важливо – речових доказів злочинів попередньої влади (див. світлину поруч). Як і відсутність спроб вийти на “ще тих” майданівців і обговорити з ними можливий формат пере-благоустрою Майдану. Також, не зайве було б Кличку все ж дослухатися конструктивних голосів громадськості й хоча б зобразити зацікавленість у перетворенні Майдану на постійне місце збірки громадянських ініціатив, його “облагородження” – щоб замість наметів там лишався, зокрема, Відкритий Університет Майдану, різні медіа-майданчики, креативний простір для зустрічей громадських ініціатив, тощо. Бо з огляду на його “успіхи” в керуванні містом та “недобитість” опонентів з колишнього провладного табору, по-справжньому сильний, зорганізований та конструктивний громадянський сектор йому ще ой як знадобиться. Поки що ж, було видно лише неприховане бажання якнайшвидше змести Майдан. Повністю. З реліквіями й речовими доказами укупі.

P.S. У тих, хто мене не знає, може виникнути питання «хто ще в дідька такий Валерій Дротенко».

По-перше, я журналіст зі стажем. Незалежний, оскільки на життя заробляю програмуванням. Пишу нерегулярно, оскільки мій «коник» – це або економічна аналітика, або зовнішньополітична, або ж якісь заковиристі питання (типу Територіальних громад, звіт про дослідження яких я, дякувати Богу, так і не передав Кулику, оскільки невдовзі тезами з мого дослідження міг би пересипати, озвучуючи «свою» програму який-небудь Лук’янов чи Медведчук). Коротше, аналітика, як і програмування, потребують високої концентрації та вкладення сил. А встигати доводиться і те, і те, оскільки, закинувши роботу, можна буде невдовзі ставити хрест і на журналістиці. Саме з цієї причини мене (як дехто закидає) було рідко видно на Майдані – оскільки з моїх грошей сплачувався сервер «Спільнобачення», мені доводилося координувати тилову, але не менш важливу інформаційну роботу, і згідно з законами 16 січня я також мав усі шанси загриміти в тюрму років на десять. Тим часом, коли я опікувався перекладами, редагуванням, упорядкуванням і поширенням публікацій та відео «фронтовиків», прикриваючи тили, за мій рахунок суб’єктивізувалися вискочки, типу Карагяура, Бабич та інших, хто тепер стверджує, що це вони «створили» Spilno.TV, якого до Майдану «взагалі не було». Також, ми втрачали по-справжньому інтелектуальну публіку завдяки безграмотності, низькій  ерудиції чи ніякому знанню англійської тих, хто не соромився пхати свої сурла в прямий ефір, спотворюючи у такий спосіб враження про справжнє Спільнобачення.

Мій журналістський доробок:

  • Публікації в журналі «Український Тиждень»;
  • Публікації на сайті «Майдан» (понад десяток, у зв’язку з переїздом сайту архів не зберігся);
  • Ресурс ІноЗМІ.Спільнобачення, він же InoZMI.Ruthenorum.Info (з 2011р., повністю «мойо» за вийнятком, може, десятку перекладів);
  • Ресурс UkraineReforms.Info – також повністю мій проект – найповніша і найзваженіша політекономічна історія України доби незалежності від відомого економіста Андерса Аслунда, яку я переклав власноруч;
  • Ну і, нарешті, публікації на сайті Спільнобачення.

Переклади волонтерів “Спільнобачення” робилися англійською, німецькою, іспанською, польською, італійською, менше – іншими мовами.

Також, дещиця публіцистики (окрім дурликування) все ще висить у моєму ЖЖ.




Приєднатись до дискусії

Ваша адреса не буде відображатися. Обов'язкові поля позначені *