Где бухал почтальон? | Спільнобачення

Где бухал почтальон?

Уважаемая почта! 21.09.2006 г. было отправлено письмо в Нижний Новгород из Москвы. Дошло оно аж через 15 дней – 06.10.2006 г. У нас возникли вопросы по срокам доставки корреспонденции.

Допустим, почтальон вышел с ним пешкомв сторону Нижнего Новгорода. Средняя скорость человека 5 км/час, в день получается 40 км. Расстояние от Москвы до Н. Новгорода – 400 км.,

следовательно этот путь почтальон должен был пройти за 10 дней. В рассматриваемый период было четыре выходных дня, итого срок доставки должен составить 14 дней.

Прошу Вас в ответ на данную претензию объяснить: ГДЕ БУХАЛ ПОЧТАЛЬОН, ДОСТАВЛЯЮЩИЙ ПЕШКОМ ПОЧТУ ИЗ МОСКВЫ В Н. НОВГОРОД ЦЕЛЫЕ СУТКИ?!!!

реальної претензії)

 

Dry_independence_analysis_04Якщо звернемо увагу на хронологію реальних реформ, що виявилися корисними для України, то визначимо буквально три періоди: реформи раннього Кучми 1994-1996рр., реформи Ющенка-прем’єра (кінець 1999р.), котрі за інерцією продовжив Кінах, та незначні реформи Помаранчевого період (вступ до СОТ, тощо). Загалом, усі періоди, коли уряд-Президент займалися чимось корисними для суспільства, можна «втиснути» у 2.5-3 роки, зокрема:

  1. З серпня 1994р. по вересень 1996р. – фінансова стабілізація та лібералізація цін, мала та початок великої приватизації (щоправда, тоді вона заглохла), ухвалення нової Констутиції та грошова реформа (нарешті, через 5 років після де-факто щезнення рубльової зони);
  2. Прем’єрство Ющенка – з 20 грудня 1999р. по 19 квітня 2001р., але особливо – перші 100 днів (після того на уряд розпочався тиск), – було вперше за всю незалежність сформовано бездефіцитний бюджет, ліквідовано бартер та непрозорі схеми в паливно-енергетичній сфері, максимально урізано державні субсидії та поновлено велику приватизацію; внаслідок чого, олігархи або втратили свої позиції, або ж мусили перейти у виробництво (зі спекуляції дешевими сировинними товарами та обскубування бюджету); саме з цих реформ почалося економічне зростання України, що протривало з 2001р. по 2008р., склавши в середньому 7% щороку (2004р. – 12 %, хоча Янукович вважав, що це заслуга його прем’єрства);
  3. Реформи продовжив (щоправда, вже обережніше) прем’єр Кінах – тримаючись закладеної Ющенком жорсткої фіскальної дисципліни, він «допроштовхнув» митний, бюджетний, земельний кодекс.
  4. Мало не єдиним помітним успіхом Помаранчевої доби став вступ України до Світової організації торгівлі у травні 2008р. – у чому заслуга Валерія П’ятницького (того самого, котрий готував до підписання Угоду про Асоціацію з ЄС), котрий «тяг» цього воза крізь всі попередні уряди, але й уряду Тимошенко.

Решту часу, що не проводилися реформи, відбувалося (приблизно й грубо) наступне:

  1. Уряди періоду Кравчука – лобіювання «кумівських» інтересів та роздача експортно-імпортних ліцензій пов’язаним особам, обкрадання бюджету через пільги та субсидії тим же пов’язаним особам (=рентоздирництво), особливо – за прем’єрства Юхима Звягільського;
  2. Кучма після 1996р. – консолідація і укріплення владної вертикалі, згортання свободи ЗМІ, усування конкурентів, «дозування» реформ, щоб якнайдовше розтягти період власного правління;
  3. Помаранчева доба – постійні «коаліціади» в Парламенті, брак не-популістутськи налаштованої та згуртованої більшості у Раді для проведення реформістських законопроектів, переділ власності (рейдерство та ре-приватизація), конфлікт між Ющенком та Тимошенко, бюджетний популізм та фінансова криза;
  4. За часів Януковича – самі пам’ятаєте, – рейдерство, бюджетний популізм (продовження до екстремумів), що спричинило погіршення бізнес-клімату і, як наслідок – фактичного банкрутства держави та Майдану як запобіжної реакції з боку суспільства.

Тобто, у нашому випадку, «почтальон бухал» (іншими словами – займався своїми справами) не 1/15 часу, а понад 4/5 усього відведеного йому на керування державою часу.

Окремо, хочеться відзначити наш «рідний» Парламент, котрий практично увесь час займався популістською, егоїстичною а почасти – й анти-державницькою діяльністю, приймаючи щось корисне або під тиском та шантажем (як у випадку з Конституцією), або ж під страхом дефолту (як у випадку Ющенківських реформ, коли ще була загроза, що й українських олігархів зачепить російська криза 1998-99р.). І я тут, на жаль, не бачу перспектив зміни ситуації – зокрема, з огляду на 30+%-ву популярність Ляшка, нам ще доведеться терпіти й терпіти пустопорожні балачки, «торгівлю мордою» (=популізм), безграмотність та непрофесійність у Раді.

Ця стаття є частиною серії «Сухі висновки з 23 років української незалежності»




1 коментар. Have your say.

  1. Вікторія Алєксєєнко коментує:

    В селах квітучого Півдня – Бессарабії за цей час значно зменшилось населення, значно збільшилося занедбаних і покинутих будинків, масовий відтік молоді у великі міста. Наш край перетворився з депресивного у деградуючий. А поштарі, умовно кажучи, “бухають” чотири дні на тиждень, бо поштові відділення працюють всього три дні. За правління яника закрилися вже всі сільські дільничні лікарні, закриваються сільські школи. Дороги не ремонтувалися вже років десять. “Пакращення” не відбулося.

Приєднатись до дискусії

Ваша адреса не буде відображатися. Обов'язкові поля позначені *