Кучма: патріарх чи диктатор? | Спільнобачення

Кучма: патріарх чи диктатор?

«…Менше вагона, я так розумію, в цій країні тепер крадуть хіба що з похмілля»(Л.Д.Кучма, з виступу в Раді, 1994р.)

 

Dry_independence_analysis_05Фактично врятувавши країну від неминучого дефолту, подальшої деіндустріалізації та зубожіння населення своєю рішучою політикою (всупереч усім блокуванням у Раді), Кучма, досягнувши «суттєвого пригальмування економічного спаду» раптом вирішив перепочити. Себто, припинити подальше реформування («забагато реформ»), а почасти – навіть відкотити назад, зосередившись на «пожинанні плодів» перших двох років свого правління.

Недопрацюванням Кучми було недоінформування суспільства, і, як наслідок – фактична відмова від його (суспільства) підтримки: попри той факт, що переважна частина реформ була конче необхідною самому ж суспільство, нічого не робилося задля того, щоб пояснити це широким масам. Насправді ж, адекватний піар своїх досягнень забезпечив би Кучмі подальшу підтримку і, можливо, його б залюбки обрали вдруге.

Однак, Кучма не вірив у чесне винагороду громадськістю його заслуг, а радше – не мав за головну ціль прислужитися країні, а ставив за ціль закріпити країну за собою. Вочевидь, підсвідомо відчуваючи нечистість намірів, він і методи обрав відповідні: замість чесного і відкритого паблісіті – маніпулятивні політтехнології, чорний піар, економічний та силовий тиск на вірогідних конкурентів, тощо. Усе це супроводжувалося утисками або взяттям під контроль і так не вельми сильних і незалежних ЗМІ.

Усе це поєднувалося з регулярним усуванням перспективних прем’єр-міністрів – Марчука було звільнення за «наявність президентських амбіцій», Ющенка – за зростання популярності. На противагу їм, Пустовойтенка було призначено за безграничну лояльність та несамостійність,  Януковича – через недалекість та контрольованість (ну і тому, що за ним була найкрупніша фракція у Раді).

Класичним прикладом політичних тактик Кучми стали президентські вибори 1999р. – соціаліст Мороз, вдало поєднуючи свою поміркованість, лівацький популізм (а підприємницький клас тоді був слабким, відповідно – матеріальне становище більшості – незадовільним) та «опозиційність», став стрімко набирати популярність, загрожуючи Кучмі втратою крісла. Стратеги Кучми, не довго думаючи, зкалькували російські вибори 1996р.: запустивши машину чорного піару через контрольовану більшість ЗМІ, опустили рейтинг Мороза, піднявши при цьому рейтинг Симоненка. Таким чином, у першому турі голоси за лівих розпорошилися (Симоненко – 22,2%, Мороз – 11,3%, Вітренко – 11,0%), і Кучмі вистачило його 36.5% (ми не знаємо, скільки з того було зфальсифіковано, до речі; відомо, що Симоненкові накидали голоси) для проходу в другий тур. Після чого, мобілізувалися усі патріотичні виборці, оскільки повернення до влади комуністів ніхто не хотів, і Кучма переміг – 56.3 проти 37.8%.

Ця стаття є частиною серії «Сухі висновки з 23 років української незалежності»




Приєднатись до дискусії

Ваша адреса не буде відображатися. Обов'язкові поля позначені *