Економічна стратегія порятунку України | Спільнобачення

Економічна стратегія порятунку України

Спільнобачення публікує найсвіжіші рекомендації (англ. policy paper) Андерса Аслунда (див. нижче) щодо реформ та виходу України з кризи. За вийнятком декількох незначних моментів, викладені у документі положення є надзвичайно слушними. Запрошуємо усіх до ознайомлення, критики та обговорення. Також, з попередніми роботами автора можна ознайомитися (в українському перекладі) з сайту ukrainereforms.info

Андерс Аслунд, переклад – Валерія Дротенка

Автор, Андерс Аслунд, є провідним світовим фахівцем з економічної трансформації пост-комуністичних країн, маючи за плечима понад 30 років у даній сфері. Він приєднався до Інституту Міжнародної Економіки Петерсена як старший науковий співробітник 2006р. Також, він – ад’юнкт-професор Джорджтаунського університету. Працював економічним радником російського (1991-94рр.), а пізніше – українського урядів. Був директором Російської та євразійської програм у Карнеґі Ендоумент для міжнародного миру, також спів-керував проектом «Пост-Совєтські економіки» московського центру Карнеґі. Голова консультативної ради Центру соціально-економічних досліджень (CASE), Варшава. Автор, спів-автор та спів-редактом понад 30 книг, включно з «Велике переродження: Уроки з перемоги капіталізму над комунізмом» (2014р.), «Сполучені Штати мають встановити постійну нормальну торгівлю з Росією» (2012), «Як Латвія подолала фінансову кризу» (2011), «Росія після глобальної економічної кризи» (2010), «Останній буде першим: східно-європейська фінансова криза» (2010), «Баланс Росії» (2009), а також «Як Україна стала ринковою економікою та демократією» (2009).

Від автора: Я хотів би відзначити й подякувати за слушні коментарі Адама Позена, Маркуса Ноланда, Стіва Вайзмана та Базіла Калимона. Віджай Хоса та Віталій Шпак надали мені відмінну дослідницьку допомогу.

© Інститут Міжнародної економіки Петерсона. Усі права застережено.

Україні випав рік безпрецедентних політичних, економічних та військових потрясінь. Поєднання російської військової агресії на Сході та спадок руйнівної політики усіх попередніх років, що призвів країну до всюдисущої корупції, спричинив кризу, у якій ставиться питання виживання України як такої. Захід, тим часом, більшу частину часу був паралізований, не будучи певним щодо того, як допомогти Україні, не відновлюючи при цьому  протистояння зразка часів Холодної Війни. Тим не менш, справа України ще не є програною. Так-сяк дотримуване перемир’я, разом з успішними виборами Президента Порошенка у травні та нового парламенту в жовтні, відкривають можливість вирватися з зачарованого кола млявої економічної кон’юнктури. Однак, це вікно можливостей, вірогідно, буде коротким. Новий уряд повинен буде діяти швидко та жорстко на багатьох фронтах водночас, щоб, врешті-решт, добитися успіху.

Українська економічна ситуація відчайдушна, однак не безнадійна. Прогноз падіння ВВП за 2014р. складає 8%, що дає дефіцит бюджету в 12% від ВВП. Грубо, дві третини від падіння виробництва спричинено російським вторгненням на сході: видобуток вугілля упав наполовину в серпні та вересні, а виробництво сталі – на третину. Решту падіння спричинено хижацькою економічною політикою Президента Віктора Януковича, котрого скинули в лютому. Українська валюта – гривня, – знецінилася на 80%, підштовхнувши інфляцію до 20%, і далі зростає. Половина банків, по суті, збанкрутіла. Країна перебуває на межі входження у цикл інфляція-девальвація, а нинішня програма підтримки від МВФ недофінансована та нестійка.

Якщо нинішнє перемир’я на Сході протримається, Україна отримає надзвичайну можливість вирватися зі свого зачарованого кола економічного недозростання.

Тим не менш, саме зараз сприятливий момент для реформ, що його виборола Україна завдяки демократичній трансформації 2014р. Українська нація згуртувалася перед обличчям російської агресії. Народ готовий нести великі жертви, однак він також хоче бачити результати. На сьогоднішній день, колись велеможні українські олігархи, котрі зробили собі чималі статки на зовнішньоторгівельних привілеях та пільгах після падіння комунізму, серйозно ослаблені. Новий уряд повинен спробувати провести усі мислимі великі, політично тяжкі реформи, включно з анти-корупційними, упродовж своїх перших 100 днів повноважень.

Починаючи з 5 вересня, перемир’я між українськими військами та підтримуваними Росією терористами, що утримують половину території Донбасу на Сході, офіційно набрало чинності. Перемир’я не дотримується, однак фронт за цей час практично не посунувся. На даний момент, у військовому плані, найкраще, на що може сподіватися Україна – це тривала нічия. З іншого боку, Україна не може собі дозволити фінансово утримувати ті території, що вона не контролює. Тому 5 листопада прем’єр Арсеній Яценюк виклав політику уряду: «Доки території Донецької та Луганської областей контролюються усякого роду самозванцями, доти центральний бюджет не надсилатиме туди жодного фінансування».

У цій короткій рекомендації, я викладу стратегію того, як можна і треба провести економічні реформи у якнайближчому майбутньому, ґрунтуючись на досвіді інших пост-комуністичних країн[1]. За нинішньої важкої кризи, реформи мають бути швидкими, радикальними та повноцінними. Першою має відбутися політична реформа. Реформа держуправління має відбутися одразу ж після скорочення надлишкових держустанов, люстрацією (тобто, очищенням високопосадовців старого корумпованого порядку), реформою держуправління та далекосяжною дерегуляцією. Україна має різко урізати державні видатки та спростити податкове адміністрування. Ключовою реформою має стати підвищення цін на енергоносії до ринкового рівня та ліквідації усіх енергетичних дотацій, оскільки вони призводять до можливості спекуляції – найгіршому з джерел, що живить нинішню корупцію; найбіднішій половині населення має бути, натомість, надано компенсацію. Надлишкові пенсійні витрати потрібно обмежити, піднявши за цей рахунок якість та ефективність освіти та охорони здоров’я, котрі потребують значного покращення.

Україна не справиться сама – їй знадобиться суттєва міжнародна допомога, як кредитна, так і безповоротня (грантова), масштабів «Плану Маршала», тільки цього разу – для України. Україна ухвалила Угоду про Асоціацію з Європою, тож може розраховувати на Європейську Спільноту як на основну опору та донора реформ. Іншим основним кредитором має бути Міжнародний Валютний Фонд.

Чому Україна повинна здійснити реформи швидко

Україна може скористатися досвідом пост-комуністичних країн, що провели успішні реформи. Найбільш підходящими зразками видаються наступні: Польща 1989 (див. Бальцерович 2014), Чехословаччина 1990р. (див. Клаус 2014), Естонія 1992р. (Лаар 2014) та Грузія 2003р. (Бендукідзе та Саакашвілі 2014). Усі ці країни провели реформи, котрі були радикальними, повноцінними, і більшу частину їх було здійснено на самому початку. Ще від моменту падіння комунізму, декотрі критики застерігали від шокової терапії у новопосталих країнах. Однак, як показав досвід, жодна з країн не провалила реформи через те, що вони були занадто швидкими та радикальними, тоді як усі спроби поступових реформ у кризових ситуаціях виявилися невдалими.

Два найбільш очевидних успіхи – це Польща й Естонія, чиї ВВП у реальних (співставних) цінах подвоїлися у порівнянні з тими, що був при комунізмі. Зараз Польща і Україна разюче відрізняються, тоді як 1989р. вони мали однаковий показник ВВП на душу населення. Нині, при діючому валютному курсі, ВВП Польщі на душу населення вчетверо (!) перевищує український. Вочевидь, час Україні наздоганяти.

Українська економіка серйозно постраждала від  війни з Росією: втрата Криму автоматично відняла в України 3.7% ВВП; цю територію вже не включають до офіційної статистики, однак Донбас все ще туди входить. У жовтні 2014р., на окуповані території припадало 2.6% території, 3.3 млн населення (7.4% від загального), 10 % ВВП та 15% промислового виробництва України (Драґон Капітал 2014). Близько двох третин від 8% спрогнозованого на 2014р. падіння ВВП має причиною війну на Донбасі – старому вугільному та сталевому регіонові України. У серпні та вересні видобуток вугілля Україною зменшився на половину, виробництво сталі – на третину.

Страшенна та багатогранна криза в Україні не лишає новому уряду жодного іншого раціонального вибору, окрім як провести реформи якомога швидше, з наступних причин. В України закінчуються гроші. Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) провів у липні 2014р. аналіз спроможності країни з обслуговування власних боргів, і з нього слідує, що Україна рухається до дефолту по власних боргових зобов’язаннях. У стресовому сценарії, МВФ передбачає злет державного боргу України до 134%  у 2015р. (МВФ 2014а, ст.49). Однак, насправді, Україну наздожене дефолт іще раніше, якщо вона не змінить курсу – 2015 року вона має різко скоротити державні видатки.

Від ступеню радикальності реформ залежить виживання нації. Україна перебуває в стані війни зі значно сильнішою Росією. Щоб розбудувати власну військову міць, країні потрібна міць економічна. Таким чином, вона має провести реформ дуже швидко.

Ця криза в Україні є найкращою можливістю вирватися з предковічної корумпованості та олігархічного правління. На даний момент, олігархи ослаблені, а криза надає можливість відібрати їхню владу над державою задля спільного добра. Тим не менш, якщо головні механізми, через які вони продовжують знімати ренту, не буде якнайшвидше ліквідовано, ці іновативні та багаті на ресурси бізнесмени знайдуть нові способи як наживатися на державі.

1992р. Естонія змела з лиця землі своїх бандитів-металотрейдерів тим, що лібералізувала (відпустила) експорт та ціни на сировинні товари, ставши водночас найчеснішою та найпрозорішою пост-комуністичною країною (Лаар 2002). На відміну від неї, сусідня Латвія відклала дерегуляцію цін на нафту та експорту крупносировинних товарів на рік, що дало змогу трьом олігархам захопити політичну систему, утримуючи її під власним впливом аж доки їм не завдала нищівного удару криза 2008р. Лише 2010 та 2011 року парламентські вибори, нарешті, суттєво урізали їхній вплив (Аслунд і Домбровскіс 2011).

В Україні, найприбутковіший вид збирання ренти – купувати природній газ дешево – по 30 дол/1000 м3 від державних компаній, – та перепродавати його на ринку по 380 дол/1000 м3. Парочка олігархів Януковича добряче заробляла на такій торгівлі. Якщо ціни на газ, що видобувається в Україні, швидко не вирівняти з ринковими, хтось інший «перейме» на себе цей бізнес.

Більше того, українцям уривається терпець і вони хочуть бачити дії, тож швидка реформа також потрібна й для досягнення внутрішньої політичної стабільності. 16 вересня парламент у першому читанні прийняв закон про люстрацію. Спікер парламенту Олександр Турчинов вірно відчув громадські настрої, прикрикнувши на парламентарів: «Якщо Ви не голосуватимете за люстрацію, то замість неї відбудеться кастрація». Недовіра у народі зростає, і багато хто погрожує третім Майданом, якщо нинішні можновладці не реформують країну.

Старий істеблішмент, цілком природньо, опирається змінам, що, зрештою, залишать його без влади і багатств, однак Євромайдан і вибори примусили їх із тим змиритися. Реформаторам потрібно діяти швидко, до того як стара еліта оговтається та збереться зі свіжими силами. Швидкі дії – найкращий спосіб переконати старі еліти, що правила гри змінилися.

Все говорить на користь того, що Україні потрібно провести ключові реформи якнайшвидше і саме зараз – із новим парламентом та урядом.

Люди приймають і погоджуються на докорінні зміни набагато легше, аніж на зміни половинчасті: так, у жодній з пост-комуністичних країн люди не протестували проти загальної лібералізації цін, на відміну від Совєтського Союзу, котрий не наважувався підвищити ціни на м’ясо після кривавого бунту в Новочеркаську 1962р. Аналогічно, у Північній Африці спалахували масові протести після підйому цін на хліб. Мораль така: якщо відбувається лише одна незначна лібералізація, спалахує протест, оскільки людей резонно турбує, чому відбулася саме ця лібералізація. Однак, якщо більшу частину було лібералізовано, то люди, натомість, починають вже цікавитися, чому ж не було лібералізовано решту, – оскільки вони прийняли зміну правил.

З усіх цих причин, легше провести великі реформи якомога раніше, на самому їх початку, навіть якщо вони непопулярні. Так, прем’єр Латвії Валдіс Домбровскіс виявив, що політично було значно легше провести скорочення бюджету на 9.5% від ВВП посеред кризи 2009р., аніж провести значно дрібніше аналогічне скорочення на 1.5%, але вже 2012р. Він також дійшов висновку, що мусив би провести на самому початку ще більше реформ, ніж він їх туди «втиснув», оскільки люди, як правило, готові до значних жертв упродовж одного – двох років, однак після того їм важко пояснити, чому вони й далі мають продовжувати затягувати паски.

Люди хочуть побачити не лише дії, а й результати, причому  в розумно близькій перспективі. Таким чином, якнайшвидше повернення до економічного зростання є життєво необхідним. Упродовж усіх 1990-х Україна проводила реформи дуже поступово та розхолоджено – як результат, не було жодного економічного зростання упродовж цілого десятиліття. Навіть до початку нинішньої кризи, Україна не змогла відновити виробництво до рівня 2007 (докризового) року. На відміну від неї, Естонія, Латвія та Литва швидко повернулися до високих темпів зростання усього через два роки після спіставного падіння виробництва, що там теж відбулося 2009р., – оскільки вони провели дуже радикальні податкові скорочення у поєднанні зі структурними реформами.

Чимало, можливо навіть, більшість реформ є популярними серед народу: очевидними прикладами є зменшення бюрократії та спрощення оподаткування. Також люди бажають верховенства права у вигляді справедливих судів та чесних поліцейських. Українці незадоволені нинішнім станом охорони здоров’я та освіти в країні. Під час фінансової кризи у Латвії 2009р., прем’єр-міністр Домбровскіс розпустив половину державних аґенцій, звільнив третину держслужбовців та скоротив держзарплатню на 28%. На свій власний подив, він виявив, що ці дії отримали схвальний відгук у народі і його було двічі переобрано на посаду (Аслунд і Домбровскіс 2011). Фактично, лише підйом податків (котрий Україні і не потрібен), скорочення зарплат та пенсій, та зростання цін будуть непопулярними серед широких верств населення.

Українські парламентські вибори 26 жовтня надали вражаючий мандат довіри на проведення економічних реформ. Три партії з найбільш реформістськими програмами – Самопоміч, Народний Фронт та Блок Порошенка, – опинилися на провідних позиціях і зараз формують коаліційний уряд. З-поміж явно популістських партій – КПУ, націоналістичної «Свободи» та «Радикальної партії» Олега Ляшка, – лише «Радикальна Партія» спромоглася заледве подолати вхідний поріг. Тобто, український виборець не лише показав керманичам, що готовий до реформ, а й вимагає їх.

За вийнятком декотрих висококомпетентних політиків, зокрема – Президента Порошенка та прем’єра Яценюка, – Україні бракує кваліфікованих політиків. Для реформ же знадобиться купка компетентних та рішучих управлінців, що подбають про економічну політику, уповні скориставшись тим кредитом довіри, що надав виборець, і швидко проштовхнути усі необхідні фундаментальні зміни; перемогти стару корумповану еліту якось інакше, зокрема – шляхом укладання угод з нею, – просто неможливо. Будь-які інші рішення, за визначенням, не матимуть успіху.

Отже, усі аргументи свідчать на користь проведення Україною ключових реформ якомога скоріше і зараз – з новим урядом і парламентом (порівняй Аслунд 2013, ст. 41-44). Україна страждає від кризи, що загрожує самому її існуванню, і радикальна реформа – єдиний порятунок.

Спершу – реформа політичного устрою

Серед пост-комуністичних реформаторів, найкраще зрозуміли важливість політичного й демократичного компоненту для успіху економічних реформ естонець Март Лаар (2002) та чех Вацлав Клаус (2014): адже старий політичний істеблішмент прагне зберегти стару ідеологію та структури, котрі давно пора ліквідувати. Тому, услід за демократичний проривом, що Україна його пережила в лютому 2014р., повинні відбутися нові демократичні вибори.

На щастя, Україні якраз вдалося провести вільні й чесні президентські вибори 25 травня, обравши Петра Порошенка більшістю в 55% голосів. 26 жовтня в Україні також відбулися дострокові парламентські вибори, котрі виграли три демократичниі, ліберальні й про-європейські партії.

Для здійснення систематичних змін потрібно прийняти сотні нових законів, на що здатна лише демократична парламентська більшість, котра підтримує ті реформи, що їх потрібно прийняти: без цього, можливим буде лише незначне реформування, оскільки якісна законотворчість потребує налагодженого процесу. Парламентським комітетам доведеться як слід попрацювати над законодавчими актами, щоб підвищити їхню якість – у процесі такої роботи поступово й формуватиметься необхідна більшість прихильників на користь того чи іншого закону.

Україні також необхідно скасувати депутатську недоторканість, щоб парламентарі стали підзвітними. Для успішних парламентських виборів, необхідно витримати наступні три умови: і кандидати, і політичні партії мають бути повністю прозорими щодо джерел фінансування та їх використання – це допоможе їм, нарешті, позбутися звички залучати величезні суми «лівих» грошей, що було невід’ємною ознакою недавніх українських виборів. Прозорість буде ефективною лише якщо підтверджуватиметься незалежним аудитом фінансової звітності. Понад те – щоб знизити «фінансоємність» виборчих кампаній, необхідно увести суворі обмеження на виборче фінансування й рекламу. Потрібно домогтися того, щоб більше не було можливостей купувати «прохідні» місця у парламент.

Повністю пропорційна виборча система з «відкритими партійними списками», себто – можливістю виборцям напряму обирати кандидата від тієї чи іншої партії, скидається на найкращу систему, що дасть можливість зменшити виборчу корупцію. Україна вже заходилася проштовхувати цю зміну, однак її не було завершено через опір старих депутатів, котрі, звісна річ, не захотіли голосувати проти своїх власних інтересів. Зараз новий парламент зможе довести цю справу до кінця.

За великим рахунком, в Україні зберігся той шалений надлишок централізації державного управління, що сформувався при Совєтах. Суттю конституційної реформи, котру зараз обговорюють, має стати децентралізація влади з метою підвищити дієздатність та демократичність української політики.

Наступною йде реформа держави

Сама держава також повинна бути очищена від корупції. Державний апарат старого, Советського штибу все ще лишається всюдисущим. Україні потрібно здихатися старої системи, що з найбільшою рішучістю зробили свого часу Естонія та Грузія. Новий український уряд сповідує цінності демократії та верховенства права. Йому потрібно буде швидко очистити держапарат зверху й донизу, і перетворити його на більш ефективний та сервісно-орієнтований.

Першим кроком має стати закриття чи злиття надлишкових чи навіть шкідливих державних аґенцій. Значну кількість усіляких там інспекцій має бути ліквідовано швидко, оскільки їм немає місця у сучасній вільній економіці. І краще буде розігнати їх усі за раз, щоб це не виглядало половинчасто. Чинний уряд уже розпочав злиття різних аґенцій та скорочення персоналу, однак потрібно зробити в цьому напрямку набагато більше.

Іншим необхідним кроком є люстрація, або ж очищення від корумпованих високопосадовців, що дісталися у спадок від попередніх режимів, особливо суддів та правоохоронців. У очах громадян України, усі судді та прокурори є хабарниками. Їм потрібно знайти заміну, як це було зроблено у Східній Німеччині після возз’єднання. Україні варто звернутися по міжнародну допомогу в цьому питанні та залучити молодих юристів. Щодо правоохоронної системи, її повинно бути люстровано зверху донизу – на щастя, Україна вже прийняла закон про люстрацію і це важливе очищення вже розпочалося.

Слідом за тим має піти повне реформування державної адміністрації: міністри мають нести відповідальність та бути підзвітними. В ідеалі, повинно перебрати усі підряд державні аґенції, очищаючи та реформуючи одну за іншою, як це було зроблено в Естонії та Грузії. У цьому відношенні, корисним буде досвід ЄС з його «установами-близнюками»[2]. Має бути чітке розмежування між політичними призначеннями, кількість яких має бути обмежено, та призначеннями фахових держслужбовців, котрі мають ґрунтуватися радше на реальних заслугах, ніж на званнях чи сташрості за віком.

В Україні забагато держслужбовців, котрі заробляють замало – за таких умов неможливо залучити кваліфікований чи ефективний персонал. Зайвих держслужбовців потрібно звільнити, а їхній фонд оплати праці розподілити між тими, що залишаться. Потрібно підвищити і кваліфікацію, і винагороду.

Державне регулювання має бути обмежено до тих сфер, котрі дійсно потрібно регулювати, при цьому усвідомлюючи, що можливості уряду до ефективного регулювання вельми обмежені. Чудовим орієнтиром для початку руху в цьому напрямку може бути індекс легкості ведення бізнесу, що його укладає Світовий банк: кількість процедур, їхня вартість та час на їх виконання має бути мінімізовано, як це було успішно зроблено у багатьох країнах.

2000-го року в Україні відбулася приватизація сільськогосподарських земель, розподіливши їх між членами колишніх колгоспів та співробітниками радгоспів, однак продаж земель заборонили. Потрібно, нарешті, узаконити ринок землі, оскільки за нинішньої системи найбільшу вигоду отримують великі агрохолдинги, котрі беруть землю в оренду на 49 років за дуже низьку плату. Лише тоді, коли продаж земель у приватне володіння стане законним, зможуть в Україні з’явитися й укріпитися життєздатні сімейні фермерські господарства у великих масштабах. У іншому випадку, фермери не зможуть використовувати землю як предмет застави та не зможуть залучити серйозного кредитування.

Потрібно навести лад у державних фінансах

Дефіцит бюджету України занадто великий та швидко зростає. Співвідношення державного боргу до ВВП становило 41% 2013 року, однак, в умовах зростаючого дефіциту бюджету, падіння виробництва та різкого знецінення гривні, МВФ очікує зростання цього показника до 67%, що може виявитися забагато для України, особливо з огляду на її обмежену кредитоспроможність на світових фінансових ринках.

Державні витрати на їх нинішньому рівні 52.7% від ВВП за 2014р. (МВФ 2014а, ст. 41) і так занадто великі. У країнах Балтії, до прикладу, цей показник складає від 34 до 38% ВВП[3], що також має бути орієнтовним припустимим значенням і для України. Надлишково великі державні видатки пригнічують економічне зростання, а також сприяють корупційному збагаченню українських багатіїв та можновладців. Як це зробили усі три балтійських країни під час кризи 2009р., Україні слід добиватися скорочення своїх держвидатків на 10% від ВВП за 2015р. Ці урізання має бути зосереджено на двох статтях, котрі ненормально перебільшені, а саме: енергетичні субсидії на рівні 10% ВВП та видатки на державне пенсійне забезпечення, котрі становлять не менше 16% від ВВП.

Систему оподаткування також має бути спрощено: кількість податків слід скоротити до дев’яти, як і пропонує уряд, а занадто великі податки на фонд оплати праці має бути знижено, оскільки їх офіційно й так не платять, відповідно, не збирають. Щоб Україна була конкурентоспроможною, потрібно запровадити фіксований розмір прибуткового податку (рос. «подоходный налог»).

Україна не зможе ані подолати корупцію, ані перетворитися на повноцінну демократію без ліквідації енергетичних дотацій, котрі досі служили лише збагаченню можновладців.

Дивно, але державні доходи лишалися доволі високими, якщо міряти їх як частку офіційної економіки: частково тому, що, через надзвичайно високі ставки оподаткування зарплат, значна частина економіки перебувала у тіні, а частково – через драконівську практику збирання податків. Тому, податковий кодекс зразка 2010 року має бути суттєво переглянуто, щоб знизити рівень хабарництва та несправедливості. Запропоновані до нього зміни цілком обґрунтовано закликають до відновлення спрощеного оподаткування для малих підприємців. Податковий кодекс також посилив і без того поширені цінові трансферти, що їх практикують великі, пов’язані між собою компанії, котрі не платять ані прибутку на податок, ані дивідендів міноритарним акціонерам, оскільки усі їхні пибутки «перекочовують» у безподаткові офшори. Відшкодування ПДВ експортерам повинно стати автоматичним, щоб унеможливити рекет з боку податкових посадовців, котрі вимагають винагороду за те відшкодування. Податкову поліцію має бути зліквідовано, щоб захистити платників податків від беззаконного переслідування.

Надмірум централізовані фінанси України має бути суттєво децентралізовано, спущено в регіони та на місця одночасно з децентралізацією політичної влади. Зрештою, має бути запроваджено конкурентні державні закупівлі. Закон про державні закупівлі, де наполягається на відкритих державних тендерах, як для українських, так і для зарубіжних компаній, було прийнято – залишається тільки почати його виконувати.

Енергетичний сектор: корупційна пухлина України

Упродовж двох останніх десятиліть, головним джерелом збагачення в Україні була торгівля газом, де заробіток формувався за рахунок купівлі за низькими, державно-регульованими цінами, та продажем за високими ринковими цінами. Щороку, обмежене коло операторів цього ринку заробляло по декілька мільярдів доларів на такій торгівлі. Найбільші такі газові трейдери регулярно купували українських політиків, щоб зберігати для себе можливість зняття цієї ренти. Згідно зі статистикою МВФ (2014б, 87), енергетичні субсидії становили, щонайменше, 7.6% ВВП 2012р., та, вірогідно, зростуть до 10% ВВП за підсумками 2014р.

Новому урядові слід швидко узгодити ціни на газ, вугілля та електрику з собівартістю їх видобування та ринком, що заощадить державний бюджет на суми, котрі йшли на субсидування цієї різниці щороку. Частину з таким чином заощаджених коштів варто пустити на соціальну компенсацію від зростання цих цін малозабезпеченим верствам населення. Між іншим, кожна з дев’яти досі укладених угод між МВФ та Україною вимагала підвищення цін на газ, однак кожен уряд підвищував ціну лише раз, щоб отримати перший транш від МВФ, а потім зупинявся, оскільки головний газотрейдер «переконував» уряд не підвищувати цю ціну далі. Результат цих прорахунків зараз є очевидним, тож саме час, нарешті, скасувати усі енергетичні субсидії одразу. На щастя, новий голова НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв (2014) підтримує таку реформу.

Енергетичні субсидії є головним джерелом корупції на найвищому рівні в Україні. Нафтогаз купує 17 млрд м3 газу, що видобувається в Україні компаніями, що частково перебувають в державній власності, за надзвичайно низькою ціною в 30 дол за 1000 м3, що є нижче від собівартості його видобутку; тоді як ціна на вітчизняному ринку складає близько 380 дол за 1000 м3. Заступник прем’єр-міністра Володимир Гройсман оцінує, що 40% цих об’ємів перепродується комерційному сектору по ринкових цінах. Люди з оточення Януковича заробляли на цьому по 2.5 млрд доларів щороку[4]. Коболєв (2014) охарактеризував цю політику наступними словами: «Ми даємо вам газ по 100 гривень (7 доларів), а ви заплющуєте очі на те, що ми, при цьому, крадемо 100 доларів.»

Україна не зможе ані подолати корупцію, ані стати повноцінною демократією, без ліквідації цих енергетичних субсидій, котрі, насправді, лише збагачують можновладців. Україна вже не взмозі дозволяти собі ці величезні субсидії, котрі жодним чином не сприяють зростанню добробуту нації. Через низькі, дотовані державою ціни на енергоносії, Україна має найвищу енергоємність виробництва у Європі. Жоден з інших кроків не підніме добробут України настільки ж легко, як це можна зробити за рахунок економії енергоносіїв. Це вже стало питанням національної безпеки. Україна цілком здатна вижити за рахунок власного видобутку газу й вугілля. Але штучно обмежувана верхня межа ціни на газ, що видобувається державними компаніями, не дає можливості повноцінно розгорнути вітчизняний видобуток – він дискримінується на користь дорогого імпортного газу з Росії. Вирівнювання вітчизняних цін з імпортними заохочуватиме збільшення видобутку енергії в Україні. Енергетичні субсидії, котрі становлять 2014 року 10% ВВП, повинні бути скасовані, а набагато менша частка – від 1 до 2% ВВП,  – має повністю компенсувати зростання цін найбіднішій половині населення. Грошові компенсації спрацювали у Латинській Америці, і в Україні таку систему також запущено з 1 липня 2014р.

Усі державні енергетичні компанії потребують належного корпоративного управління, з ефективними радами директорів та оприлюднюваним зовнішнім аудитом. Енергетичний сектор має бути демонополізовано і підготовлено до приватизації. Має бути створено енергетичні ринки на тих сегментах, де їх немає.

Соціальні реформи не можуть чекати

Реформа соціальної сфери – це складний процес, що зачіпає усе населення та величезну, інертну бюрократичну систему. В Україні у цій сфері було проведено дуже мало реформ. Однак, сфера соціального забезпечення – занадто важлива і перебуває у занадто жалюгідному становищі, щоб бути полишеною «на потім».

Першим питанням є розподіл фінансування. Витрати України на пенсійне забезпечення є унікально високими – на рівні 16% від ВВП, – цей показник має бути знижено до нормальних 8% від ВВП. Усі інші соціальні видатки, на відміну від пенсій, є занадто маленькими, зокрема – видатки на охорону здоров’я, освіту та сім’ю. Ресурси має бути поступово перекинуто у ці сфери.

Україна зробила спробу провести обмежену пенсійну реформу 2011 року, однак вона мала незначний ефект. Чимало пільг старої номенклатури й досі залишаються – їх повинно бути скасовано. Також, слід продовжити підвищувати пенсійний вік, а ранній вихід на пенсію має бути обмежено. Україні слід, нарешті, запровадити трискладову систему пенсійного забезпечення, розмови про котру точаться вже понад десятиліття,  – з мінімальною державною пенсією, обов’язковим приватним пенсійним заощадженням (другий стовп) та добровільними пенсійними заощадженнями (третій стовп).

Іншою обставиною, що турбує, є разюча неефективність послуг, що надаються державою. Як у освіті, так і в сфері охорони здоров’я, менше коштів має витрачатися на нерухомість і більше – на самі послуги. Оскільки кількість учнів у школах різко зменшилася, варто, відповідно, скоротити кількість шкіл, а нерухомість, що вивільниться – розпродати.

У сфері охорони здоров’я, кількість лікарень має бути зменшено, об’єднано та укомплектовано кращим обладнанням. Кількість та структуру персоналу має бути підігнано до актуальних потреб, а зарплати кваліфікованому персоналу має бути підвищено. Децентралізація та конкуренція на ринку з приватними надавачами послуг сприятиме покращенню якості та ефективності охорони здоров’я.

Чому Європа повинна запропонувати Україні План Маршала

Агітаційний плакат часів Плану Маршала (з невеличким “сучасним доповненням”

Україна потребує суттєвої міжнародної підтримки, причому, не лише кредитної, а й грантової (невідшкодовуваної). Терміновість цієї потреби ставить питання про своєрідний План Маршала[5]. Зараз, як і тоді, 1947 року, слова Держсекретаря США Джорджа Маршала мають сенс: «Цілком логічно, що Сполучені Штати мають зробити усе, що від них залежить, щоб допомогти світові повернутися до нормального економічного здорового стану, без котрого неможлива політична стабільність та гарантії миру» (Маршал 1947). Однак, сьогодні цей тягар має взяти на себе Європейський Союз.

Питання Плану Маршала уже піднімалося – коли розпався Совєтський Союз, однак, тоді тут не було війни та пов’язаних з нею руйнувань, як і не було загрози військової агресії, а також не було особливої потреби у новому альянсі з Заходом. Занадто довго, Європа ігнорувала війни в Югославії у 1990-х, що тепер визнається як велика помилка. Після вигнання Януковича дехто зауважив, що Україна заслуговує на План Маршала[6]. І справді, подібний План для нинішньої України є набагато слушнішим, ніж був би для пост-комуністичних країн на початку 1990-х – з п’яти поважних причин[7].

Україна потребує суттєвої міжнародної підтримки, причому, не лише кредитної, а й грантової. Терміновість цієї потреби ставить питання про своєрідний План Маршала.

Україна зараз перебуває у страшенній фінансовій кризі, першопричиною котрої є війна, котру проти неї розпочав Кремль 27 лютого, коли заступив уряд Яценюка. Російською зброєю було висаджено в повітня електростанції на Донбасі, зупинено насоси у вугільних шахтах, котрі через це зараз затоплено. 13 вересня прем’єр-міністр Яценюк оцінив шкоду, завдану війною інфраструктурі у 9 млрд доларів, а зараз ця цифра ще більше й суттєвіше зросла. Гуманітарна катастрофа на Донбасі потребує гуманітарної допомоги від Заходу.

Як і Європі після Другої Світової війни, Україні треба перебудувати свою державу та економіку. Після демократичного прориву у лютому, виборів Президента Порошенка 25 травня та парламентських виборів 26 жовтня, Україна, схоже, готова до виконання цього гігантського завдання. І якщо Європейський Союз серйозно ставиться до нещодавно ратифікованої Угоди про Асоціацію з Україною, то саме час це продемонструвати.

Якщо потрібний Україні капітал надати у вигляді позик, вона не вистоїть фінансово. Цього квітня МВФ ухвалив дворічний кредит стенд-бай на загальну суму 33 млрд доларів терміном на два роки, з яких МВФ сам надасть 17 млрд. Решта фінансування має надійти від Світового банку, Європейської Спільноти, Європейського Інвестиційного банку (ЄІБ), Європейського Банку Реконструкції та Розвитку (ЄБРР), та різних двосторонніх кредиторів. Проблема у тому, що вся ця «допомога» складається з позик, котрі Україні доведеться повертати. Якщо ж Україна продовжуватиме покладатися на кредити з такими темпами, коли її виробництво падає, то країна, вірогідно, муситиме оголосити дефолт за своїми міжнародними зобов’язаннями.

Кінцевою метою Плану Маршала було протистояти Совєтській загрозі. Наразі, Захід знову опинився у схожій ситуації, навіть якщо путінська Росія значно слабша за сталінський Совєтський Союз. Якщо Захід не готовий допомагати Україні військово, він повинен, хоча б, надати їй гідну фінансову та політичну підтримку. Європа повинна протистояти цій загрозі.

Зрештою, Заходові потрібна нова форма альянсу. Організації Північно-Атлантичного Договору (НАТО) недостатньо, тоді як іншого альянсу, що об’єднував би і Європейську Спільноту, і Сполучені Штати, не існує. Упродовж років Президент Путін неодноразово чинив агресію шляхом припинення поставок газу, торгівельних воєн, хакерських атак, дезінформації та застосування військової сили. Європейський Союз, США, Канада, Японія та інші країни Заходу усі підтримували Україну на двосторонніх засадах, тоді як усі вони отримали б вигоду від глибшого багатостороннього співробітництва. Захід має об’єднатися, щоб зупинити Путіна, і зробити це зараз, в Україні. Навіщо заохочувати Путіна продовжити агресію в Молдові, Грузії, на Балканах, тощо?

Україна потребує усієї закордонної допомоги, котру можна отримати, і її надання має бути скоординованим. Тому, у липні 2014р. український уряд сформував робочу групу з Плану Маршала для України, за головуванням заступника прем’єр-міністра Володимира Гройсмана.

Головною відмінністю нинішньої ситуації від 1948р. є те, що лідерство має взяти на себе Європейський Союз, оскільки у нього є для цього ресурси. Колишній прем’єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс запропонував, щоб Європейський Союз надав Україні 3% свого трильйонного (1 трлн євро) бюджету на 2014-20рр., себто, 30 млрд євро, у вигляді грантів.

План Маршала для України має бути запущено на конференції донорів, що планується у грудні після відкриття сесії новообраної Верховної Ради та формування нового уряду.

Ця публікація є продовженням проекту з перекладу робіт Андерса Аслунда українською. Версія файлу в форматі PDF – тут, оригінал – на сайті PIIE.

Використані джерела

Аслунд, Андерс. 2013. Як будувався капіталізм: трансформація Центральної та Східної Європи, Росії, Кавказу та Центральної Азії. 2-е видання. Нью Йорк: Кембрідж Юніверсіті Прес.

Аслунд, Андерс. 2014. «Повоєнна логіка Маршала дійсна й для сьогоденної України», Файненшл Таймз, 2 жовтня.

Аслунд, Андерс. 2015 (майбутнє видання). Україна: що пішло не так і як це виправити. Уошинґтон: Інститут міжнародної економіки Петерсона.

Аслунд, Андерс і Сімеон Джанков. 2014. Велике переродження: уроки з перемоги капіталізму над комунізмом. Уошинґтон: Інститут Міжнародної економіки Петерсона.

Аслунд, Андерс та Валдіс Домбровскіс. 2011. Як Латвія вийшла з фінансової кризи. Уошинґтон: Інститут Міжнародної економіки Петерсона.

Бальцерович, Лешек. 2014. Польща: стабілізація та реформи в умовах надзвичайної та звичайної політики. З Велике переродження: уроки з перемоги капіталізму над комунізмом, під ред. Андерса Аслунда та Сімеона Джанкова. Уошинґтон: Інститут Міжнародної економіки Петерсона.

Бендукідзе, Каха та Міхейл Саакашвілі. 2014. Грузія: найбільш радикальні реформи навздогін. З Велике переродження: уроки з перемоги капіталізму над комунізмом, під ред. Андерса Аслунда та Сімеона Джанкова. Уошинґтон: Інститут Міжнародної економіки Петерсона.

Білак, Дан. 2014. «Україні потрібен План Маршала», Київ Пост, 11 лютого. Доступно на www.kyivpost.com/opinion/op-ed/a-marshall-planfor-ukraine-a-strategic-imperative-36666.html  (перевірено 4 серпня 2014).

Драґон Капітал. 2014. Українська економіка: прогноз переглянуто з врахуванням довготривалого військового конфлікту. (2 жовтня). Київ

Гройсман, Володимир. 2014. Володимир Гройсман закликав спільноту донорів до співробітництва за Планом відновлення і зростання на 2014-2016рр. Український урядовий портал, 8 липня. Доступно на www.kmu.gov.ua/control/ru/publish/article?art_id=247442078&cat_id=244843950  (перевірено 4 серпня 2014).

Гоґан, Майкл Дж. 1987. План Маршала. Кембрідж: Кембрідж Юніверсіті Прес.

МВФ (Міжнародний Валютний Фонд). 2014а. Україна: перший огляд виконання угоди стенд-бай. Звіт МВФ по країнах, за № 14/263 (вересень). Уошинґтон.

МВФ (Міжнародний Валютний Фонд). 2014б. Україна: консультації та перший пост-програмний моніторинг за 2013р. згідно зі статтею IV. Звіт МВФ по країнах, за № 14/145 (травень). Уошинґтон.

Клаус, Вацлав. 2014. Чехословаччина та Чеська республіка: Дух та основні обриси пост-комуністичної трансформації. З Велике переродження: уроки з перемоги капіталізму над комунізмом, під ред. Андерса Аслунда та Сімеона Джанкова. Уошинґтон: Інститут Міжнародної економіки Петерсона.

Коболєв, Андрій. 2014. «Ціна газової незалежності», Дзеркало тижня, 21 серпня.

Лаар, Март. 2002. Маленька країна у якої вийшло. Лондон: Центр досліджень пост-комуністичних економік.

Лаар, Март. 2014. Естонія: найрадикальніші реформи. З Велике переродження: уроки з перемоги капіталізму над комунізмом, під ред. Андерса Аслунда та Сімеона Джанкова. Уошинґтон: Інститут Міжнародної економіки Петерсона.

Леві, Бернар-Анрі. 2014. «План Маршала для України», Гафінґтон Пост, 13 жовтня.

Маршал, Джордж К. 1947. Промова Плану Маршала, Фундація Джорджа К. Маршала, 5 червня. Доступно на http://marshallfoundation.org/marshall/the-marshall-plan/marshall-plan-speech .

Мілуорд, Алан С. 1984. Відбудова Західної Європи 1945-51рр. Лоднон: Метуен.

Сорос, Джордж. 2014. Продовження українського прориву. Проджект Синдикат, 26 лютого. Доступно на www.project-syndicate.org/commentary/george-soros-calls-on-the-eu–and-germany-in-particular–to-take-the-lead  (перевірено 4 серпня 2014).

 

[1] Я підсумував мої особисті уроки з робіт Аслунд (2013) та Аслунд і Джанков (2014). Також, ці рекомендації базуються на мої книзі, що вийде невдовзі Аслунд (2015).

[2] Для багатьох країн Східного та Південного партнерства ЄС, при впровадженні того чи іншого двостороннього проекту, з боку ЄС створюється «установа-близню», котра допомагає державній аґенції у країні з відповідного партнерства у виконанні проекту та контролює його.

[3] Євростат, “Усього загальних держвитрат, % від ВВП, 2013р.”, http://epp.eurostat.ec.europa.eu/tgm/table.do?tab=table&init=1&plugin=1&language=en&pcode=tec00023  (перевірено 1 серпня, 2014).

[4] Економічна Правда за 11 вересня 2014р.

[5] Цей розділ ґрунтується на роботі Аслунд (2014).

[6] Київський адвокат Даніель Білак (2014), благодійний Джордж Сорос (2014), заступник прем’єр-міністра Володимир Гройсман (2014) та французький філософ Бернар-Анрі Леві (2014).

[7] Першоджерелами щодо Плану Маршала є Гоґан (1987) та Мілуорд (1984).




Приєднатись до дискусії

Ваша адреса не буде відображатися. Обов'язкові поля позначені *