Повстання в Чечні як шанс для України та Грузії | Спільнобачення

Повстання в Чечні як шанс для України та Грузії

Дим над Будинком Друку в Грозному

Дим над Будинком Друку в ГрозномуЧе

Майже 20 років тому, 11 грудня 1994р., російські танки та інша важка техніка й особовий склад увійшли в місто Грозний – щоб „нарешті, відновити порядок та юрисдикцію РФ» на території бунтівної самопроголошеної Чеченської Республіки Ічкерії. Схоже на те, що сьогодні, 4 грудня 2014 року, послідовники ідеї незалежної Чечні вирішили розпочати підготовку до роковин 1-ї Чеченської війни – чи то розпочавши, чи то продовживши 3-ю Чеченську війну, котра, за оцінками багатьох обізнаних росіян та мешканців Північного Кавказу вже давно йде.

Час для цього демаршу обрано вельми вдало – сьогодні Путін має виступити зі своїм річним «звітно-плановим» зверненням до «народу Російської Федерації», під час якого йому, якщо чесно, похвалитися буде нічим – економіка замість очікуваного зростання починає заходити в рецесію (і це – лише початок), рубль майже удвічі знецінився до долара (учора Центробанк РФ спеціально здійснив інтервенцію, щоб притримати його падіння бодай з нагоди звернення Президента – і це не жарт). Також, триває неоголошена війна на Донбасі, куди, за браком боєздатних військових частин у російській армії було кинуто єдині «обстріляні» та досвідчені війська – з Північно-Кавказького військового округу. А оскільки вони тому і є досвідченими, що увесь час, починаючи з кінця 2-ї Чеченської війни, займалися «пацифікацією» гірських моджахедів – у Чечні та Дагестані, а також Ставропільському та Краснодарському краях. Таким чином, Кадирову (і Путіну заодно) кавказькі ісламісти нагадали ще раз про своє існування.

У офіційному зверненні бойовики називають свою акцію як «акт помсти за притіснення мусульманських жінок», однак можна було б обрати будь-який інший привід (якщо він їм взагалі потрібен) – момент обрано якнайудаліший. В ідеалі, «акція» моджахедів підтримується Україною та Грузією, поширюється на решту Чечні та Дагестан (якщо поталанить – на решту «горянських» суб’єктів РФ та сусідню Калмикію, тим часом, грузини повертають собі Абхазію та Південну Осетію, а ми – відновлюємо контроль, як мінімум, над Донбасом, а можливо – й Кримом.

Однак, у Грузії зараз при владі про-російська партія Бідзіни Іванішвілі, тому підтримка звідти маловірогідна. Наше військове керівництво, як бачиться, не схильне до наступальних операцій, що ж до спільно-скоординованих операцій з кавказькими (чи будь-якими іншими) анти-російськими бойовиками годі й думати – то для них недосяжний «вищий пілотаж»: не лише тому, що це авантюрна та ризикована ідея, а й тому, що зв’язків з ними, вірогідно немає. Щоправда, є кілька добровільчих батальонів на базі УНА-УНСО, ватажки котрої мають і зв’язки і навики комунікації з «гірцями» – було б чудово, якби це була скоординована акція, а міфічні «партизани в зоні АТО»  таки дійсно існують та «під’їдають» сили противника у прихованих бойових діях (так, щоб не бачило ОБСЄ).

На жаль, Захід навряд чи в захваті від сьогоднішніх подій у Грозному, побоюючись, що Ісламська Держава Іраку та Леванту додасть до своєї назви ще й «Кавказу». Хоча, як пишуть обізнані люди, історично чеченці підтримували ісламський фундаменталізм лише ситуативно – в умовах загострення тиску з боку Росії та виключно в обмін на військовий захист; щойно тиск послаблювався та ситуація нормалізовувалася, імама проганяли, замінюючи його на більш світську й поміркованішу фігуру.

Росіяни убивали, катували, знущалися, депортували та ґвалтували чеченців упродовж понад двох століть абсолютно безкарно, перед носом у Заходу, котрий дивився на це крізь пальці. Те, що російські військові робили з Чечнею, можна зрозуміти, уявивши, як, приміром, британська армія стирає з лиця Землі Едінбурґ та виганяє мільйони шотландців з їхньої батьківщини у відповідь лише на одностороннє проголошення незалежності. Це при тому, що декотрі чеченці вважають орієнтацію на Захід найкращою стратегією отримати та утримати незалежність…. Поміркована частина чеченського суспільства все ще не втратила своєї про-західної орієнтації, не дивлячись на усі потуги Росії «перекричати» їх убогою розумом радикальною меншістю, котра єдина нажилася на цьому конфліктові та хаосі. Плюралізм та здатність поважати чужу точку зору здавна був наріжним каменем чеченської культури.[1]

Однак, США, одного разу «обпікшись» на Аль-Каїді (котра виросла з попервах фінансованих Заходом афганських та пакистанських моджахедів), виробили таке собі «табу».

Наразі, поки що неможливо передбачити, які результати матиме ісламька офензива у Чечні, однак, за браком координації з іншими «ображеними» Москвою сусідами (головно – Грузією та Україною), вона має всі шанси захлинутися, і тоді Путін продовжить «по черзі розбиратися» далі з нами обома.

 

[1] З книги Амджада Джаймухи «Підручник з Чечні».




Приєднатись до дискусії

Ваша адреса не буде відображатися. Обов'язкові поля позначені *