Про абстракціонізм та тупцяння на місці | Спільнобачення

Про абстракціонізм та тупцяння на місці

KandinskyiСьогодні Google вітає відвідувача репродукцією (на фото поруч) однієї з картин Василя Кандінського – як вважається, одного з перших абстракціоністів, причому, не лише в Росії/Україні, а й у світі. Мені приємно, що мій земляк (а Василь Васильович жив у Одесі з п’яти років) є настільки шанованим у світі, а моя улюблена Одеса зайвий раз підтвердила титул “батьківщини талантів” (у всьому їх розмаїтті).

Тим не менш, мені здається, що абстракціонізм виник набагато раніше кінця XIX-початку XXст. Візьму на себе сміливість стверджувати, що першими абстракціоністами були винахідники писемності – фінікійці, юдеї, греки, римляни. Виникнення писемності датують приблизно 3200рр. до н.е. (шумери в Месопотамії), але то були єрогліфи та клинописи. Зокрема, одним з величних досягнення вважається виникнення фонетичних алфавітів, прабатьком європейських та близькосхідних фонетичних алфавітів вважається фінікійський, що виник 1200 років до н.е.

Графіка Вінчі

Графіка Вінчі

Однак, і тут на нас чекає сюрприз – виявляється, що першими прото-алфавітами є не шумерська графіка, а мало кому знане письмо Вінча (від назви місцевості у передмісті сербського Белґраду, де відкопали зразки з цими символами. Їх виникнення датують 5000-6000 р. до н.е. а ареал розповсюдження підозрілим чином збігається з поширення Трипільської культури.

Три основних "сховки" льодової доби. Червоним намальовані індо-європейці, бузковим - "трипільці"

Три основних “сховки” льодової доби. Червоним намальовані індо-європейці, бузковим – “трипільці”

У нас трипільців вважають чимось міфічним, що “якщо й було, то вже давно загуло”.  Якщо ж навести порядок і, окрім археології та лінґвістики, послуговуватися ще й генетичними даними, то з’ясується, що трипільці нікуди не поділися – їхні нащадки є сучасними носіями гаплогрупи I (близько 30% сучасних українців), поширеної в Центральній Європі від Балкан до Скандинавії. Якщо розібратися глибше, то носії цієї гаплогрупи є виникли у одному з трьох основних ареалів т.зв. “сховок льодової доби” – “острівців” розселення людини розумної в Європі за часів останнього Льодовикового періоду. Іншими двома такими острівцями була Іспанія(гаплогрупа R1b) та Азово-Каспійські степи (R1a): відповідно, коли почав сходити лід, “іспанці” заселили крайній Захід Європи – Францію та Британію, “трипільці” – Центр Європи, а з “азово-каспійців”, що стояли на більш примітивному рівні розвитку, розвинулися індо-європейські кочовики, котрі, зрештою, завоювали (поверх) усю Європу, підкорюючи собі менш войовничих і більш цивілізованих носіїв гаплогруп I та R1b (останніх було практично винищено скрізь, окрім крайнього Заходу Європи – Атлантичної Франції та Британії).

Історики також зазначають, що “іспанці” та “трипільці” мали дещо матріархальну культуру, однак, ніяк не загострюють на тому увагу. А дарма – оскільки саме у тому й криється одна з причин занепаду та підкорення їх індо-європейцями, котрі, будучи чисельно меншими, тим не менш, змогли нав’язати місцевим свої мови (різницю між германськими, романськими, слов’янськими та кельтськими мовами формують, багато в чому, субстрати, котрі є залишками тепер уже нікому не знаних попередніх мов, носіїв котрих було “індоєвропеїзовано).

Річ у тім, що в будь-якому суспільстві, котрому вдається забезпечити базові матеріальні потреби для переважної більшості населення (т.зв. “сите суспільство”), за відсутності зовнішніх військових загроз, неминуче послаблюється роль чоловіків (чия кмітливість, розум, дисципліна та здатність до організації, а також право, релігія та інші похідні інститути й ознаки цивілізованості та розумової продвинутості)  – для жіночої половини людства стає неочевидною їхня провідна роль. І матріархальну культуру (як правило, більш вишукану, матеріально забезпечену й цивілізовану) неминуче завойовує примітивніша, але патріархальніша, а відтак – фізично сильніша інша культура. Чоловіків-носіїв матріархальної культури, як правило, винищують, у кращому ж випадку – підпорядковують. Так відбувалося вже безліч разів – на історичній (себто, записаній) пам’яті людства ми знаємо про варварів, що руйнували Рим, монголів, що руйнували Русь, тощо.

Іншим з результатів такого завоювання стає, у всіх без виключення випадках, доволі тривале відкочування назад у цивілізаційному розвиту: так, від початку завоювання того ж-таки Риму варварами (350р. н.е.) і аж до початку доби Ренесансу (себто, повернення до рівня розвитку науки й культури рівня античної доби) минало від 600 (у Італії) до 1000 років (у Німеччині, Британії та Скандинавії). І навіть після того, панівна еліта, котра, як правило, походила з примітивніших завойовницьких родів, продовжувала тягти людство у темряву воєн, голоду, хвороб і відсталості. Останніми такими спробами були 1-а та 2-а Світові війни, котрі остаточно поставили крапку у перемозі цивілізованих нащадків європейців над варварами.

Хоча, ця боротьба ще й досі триває, принаймні, на нашій території: ми підсвідомо пишаємося своїм козацьким минулим, оселедцями (котрі сюди принесли, насправді, гунські орди). Хоча, ми на 30% є нащадками цивілізованого люду Європи, однак, на інші 30% ми таки є індо-іранцями, “аріями”, як дехто гордо себе називає. Саме цей елемент, що, з одного боку, ніби-то забезпечує нам бойову славу, є деструктивним та відтягує нас назад. Саме звідти походить наше знамените “на два українця – три гетьмани”, наша недоговіроздатність та розпорошеність суспільства, коли доходить справа до складних та довготермінових взаємодій. Ми вистояли Майдан, однак. конвертувати цю занадто недешеву та ефемерну перемогу в довготривалий, закріплений успіх ми поки що не спромогаємося, і мене особисто не дивує, чому. Ми постійно досягаємо небачених висот, і так само постійно з них скочуємося вниз. Тим не менш, для того, щоб це колись припинилося, варто почати з усвідомлення таких малопомітних, незнаних, однак, вирішальних деталей своєї історії. Конкретно зараз, ми захоплено слідуємо за тупими харизматами, аплодуючи їхнім волюнтаристським рішенням, тоді як непомітні інтелектуали, котрі роками намагаються привернути увагу до пропонованого ними, добре обдуманого виваженого та правильного рішення, можуть так і померти непоміченими.




Приєднатись до дискусії

Ваша адреса не буде відображатися. Обов'язкові поля позначені *