Браво, Оперета! – до 80-річчя Київської Оперети | Спільнобачення

Браво, Оперета! – до 80-річчя Київської Оперети

Київській Опереті – 80 років! Святковий вечір з цього поважного приводу відбувся 19 грудня, звичайно ж, саме в прославлених стінах цього одного з найдавніших театрів України. Саме тут в Троїцькому народному будинку з 1907 року протягом десяти років працював перший в Україні стаціонарний театр – театр Миколи Садовського, в якому грали такі видатні митці, як Марія Заньковецька, Софія Тобілевич та багато інших. Безпосередньо Театр Оперети було засновано вже за радянських часів – в 1934 році як Державний театр музичної комедії УРСР.З 1966 року Театр отримав назву Театру Оперети. Вже за часів незалежності Київська Оперета стала академічним Театром, і з 2009 року вона гордо носить звання Київського Національного Академічного Театру Оперети.

Головний хормейстер Театру Ігор Ярошенко в своїй промові перед журналістами напередодні святкового концерту розповів, що 10 років тому, в 2004 році, коли він прийшов працювати до Київського Театру Оперети, його зустрів Театр-Оперети в образі старенької бабусі. Зараз же Київська Оперета виглядає привабливою красунею, від якої важко відвести очі. І в цьому порівнянні немає жодного перебільшення. Київська Оперета, незважаючи на такий поважний вік і великий послужний список, з часом тільки молодіє. Це може сказати кожний глядач, котрий бував в Театрі десять або двадцять років тому, і який буває там регулярно зараз. Висловлю свої власні враження. Як любитель змалку загалом театрального мистецтва, зокрема жанру оперети, будучи школяркою, а потім студенткою, в другій половині 80-х років кілька разів сходила до Київської Оперети на свої улюблені вистави: «Сильва», «Летюча Миша», «Баядера». Нажаль, враження від побаченого й почутого були такими, що я, як то кажуть, тоді зареклась ходити до Театру Оперети. І чесно не ходила туди дуже багато років. Поки моя донька, теж любителька театрального мистецтва, не побувала в минулому році на декількох виставах і не сказала мені, що варто відвідати Театр. І тоді ми з чоловіком сходили на класичну «Летючу мишу»… Це була зовсім інша вистава, ніж я бачила двадцять років тому. Тобто все було, ніби як і раніше: слова, музика, навіть, здається, постановка, але загальне враження було зовсім іншим. Піднявся настрій, і самій захотілося танцювати й співати. Перший крок до свята було здійснено! Всі наступні кроки до Театру тільки закріпляли позитивне враження від чарівного перетворення бабусі на красуню.

Сьогодні завдяки вірно обраній стратегії, послідовній та наполегливій праці всього колективу на шляху її реалізації, Театр вийшов на нові обрії та остаточно закріпився там: поставлено вистави нових для Театру жанрів (мюзикл, опера-буффа, балет), нарешті, вустами художнього керівника Богдана Струтинського Театр зізнався, що незабаром глядач зможе почути в стінах Театру також оперу (відчуття, що це ось-ось станеться, особисто у мене вже було давно), зростає кількість яскравих вистав для дітей, регулярно відбуваються чудові гала-концерти, вже двічі відбувся міжнародний музичний фестиваль О-Фест, Театр гідно представляє Україну в міжнародних мистецьких проектах. Можна довго перераховувати досягнення Театру протягом останніх років, але словами описати те свято, яке кожного вечора відбувається в стінах Київської Оперети, неможливо. На нього треба потрапити, щоб на власні очі та вуха переконатися в правдивості чужих слів. В наші буремні часи Театр здійснює дуже складну й почесну місію, яку важко переоцінити: створення позитивного настрою у киян та гостей міста, збільшення у людей оптимізму й здобуття віри в завтрашній день.

І повертаючись до урочистого вечора, присвяченого 80-річчю… Все, як завжди в Київській Опереті, пройшло на самому високому рівні. Чи не вперше за останній час разом з талановитою молоддю на сцену вийшли корифеї – «тряхнуть стариной». Звичайно, не обійшлося без довгих привітань від державних органів (Президента України, Кабміну, мерії в особі самого мера Віталія Кличка, Верховної Ради, представників Церкви) і численних нагороджень, проте, ювілей – дійсно, дуже гарна нагода згадати й відзначити всіх, хто віддав Театру все своє життя, а також тих, хто віддає його кожний день зараз. Адже в справжньому Театрі не можна просто працювати і навіть, як колись казали, неможливо просто «служити». В Театрі можна тільки жити!

ДИВИТИСЯ ВІДЕО:




Приєднатись до дискусії

Ваша адреса не буде відображатися. Обов'язкові поля позначені *