Культурне споживання у сучасному світі | Спільнобачення

Культурне споживання у сучасному світі

Культурне споживання, зазвичай, відображає виховання, освіту та соціальне походження. Споживачі різних культурних продуктів відмежовують себе від інших споживачів і цим відбувається позиціонування, умовно, «високої» та «низької» культури для різних верств.

     Хоча й сучасне розрізнення демонструє стирання кордонів між різним культурним споживанням, однак, їх відсутність скоріше більше в думках та ставленнях людей, ніж у реальних практиках. Відкриття «highbrow culture» для ширшого доступу може завдячувати розвитку Інтернету, деякою мірою комерціалізації культури (культура, яка приносить прибуток), зростанням добробуту людей та й взагалі зміною сприйняття різних культурних продуктів (наприклад, що молодь занадто молода для опери), а також збільшенням кількості освічених людей. Попри такі обнадійливі судження, розрізнення залишаються, навіть часом загострюються. Я б це пояснила прив’язкою культурного до матеріального. Дійсно, існує очевидна залежність між матеріальним споживанням та культурним. Здавалося б, що чим більше матеріальний капітал, тим більше буде матеріальне споживання, і тим більше має бути і культурний капітал, проте реальність демонструє дещо інші показники. Дослідження Eijik & Oosterhout показали, що високе матеріальне споживання передбачає середнє споживання культури, низьке споживання культурних продуктів йде поруч із слабким матеріальним споживанням і лише високе культурне споживання превалює для тих, хто споживає мало чи посередньо матеріальні блага (2005). Як бачимо, культурні продукти по-різному споживаються людьми з різним матеріальним капіталом. Повертаючись до повсякденного споживання культури, на сьогодні в нашому суспільстві помічаю тенденцію до говоріння про культурні продукти в контексті подобається / не подобається, розумію / не розумію, цікавлюсь / не цікавлюсь, і навряд більшість рефлексує щодо обиранню того чи іншого культурного продукту через те, що він відноситься до «високої» культури. Пріоритет відається тому, що «моє» чи ні, але все ж інтереси групи належності також важливі. 

Разом із розрізненням культурного споживання, дослідники пропонують звернути увагу на культурне споживання дітей, наголошуючи на відмінність у використанні культури. Коротко, діти демонструють інакші практики використання культури, де ціль споживання – підтвердження належності до бажаної групи, на відміну від дорослих, для яких культурне споживання як спосіб відрізнити себе від інших. Звичайно ж, споживання маленьких дітей напряму залежить від споживання батьків і це не може не бути детермінуючим фактором. Припускаю, що мова йде про конкретні типи суспільств, а саме індивідуалістичні, де схвалюється та заохочується окремішність й унікальність у поведінці, габітусах, споживанні. Тому, можливо, що такі висновки авторів не доцільно застосовувати на пояснення поведінки у колективістичних суспільствах, де заохочується, скоріше, конформна поведінка як для дітей, так і для дорослого населення.

При веденні дискусії на тему культурного й матеріального споживання потрібно враховувати, що різні ситуації можуть передбачати різноманітні можливості поєднання культурних та матеріальних капіталів і результат у більшості випадків буде залежати від легітимності певного культурного споживання. Іншими словами, розрізнення та нерівність залишаються, хоча й інструменти домінування (культура, багатство, освіта та ін.) можуть бути піддані трансформаціям.

Тетяна Олійник




Приєднатись до дискусії

Ваша адреса не буде відображатися. Обов'язкові поля позначені *