Віват, Моцарте! Віват, Оперето! | Спільнобачення

Віват, Моцарте! Віват, Оперето!

26 лютого у Київській опереті відбулась чергова прем`єра.  Ще не минув навіть місяць з того дня, як Театр продемонстрував глядачам прем`єру вистави у незвичайному для себе жанрі: драматичну моновиставу «Любовний монолог…» за твором Маркесана музику Пьяццолли, як знов жанровий експеримент… На цей раз Театр представив балет: «Моцарт Underground…». І якщо балет-феєрія «Кармен» (якщо не помиляємося, це був перший балет у репертуарі Київської оперети) поставлено головним балетмейстером Театру Вадимом Прокопенко в класичному стилі, то «Моцарт Underground…» – це балет-модерн. Так-так: балет-модерн на … класичну музику Вольфганга-Амадея Моцарта.

Це, справді, авторський експеримент Театру Оперети: від самого лібрето і до останньої стрічки на костюмах. Повний, суцільний ексклюзив! Балет на дві дії, кожна з яких сама по собі – майже окремий балет. Перша дія балету відбувається у часи Моцарта, друга – сьогодні, у великому місті (вірогідніше за все саме в Києві), де час і події рухаються дуже швидко – так швидко, що ми інколи не встигаємо за ними спостерігати, і ще більш  – аналізувати.  В першій дії звучить класична музика – без купюр. В другій – сучасне аранжування музики Моцарта, бездоганно здійснене Богданом Решетіловим. Головні герої переходять з часу в час, адже люди залишаються і сьогодні такими ж, як були у 18-сторіччі: ті ж самі пристрасті, ті ж самі цінності. І геніальна музика Моцарта актуальна та вражаюча, як у далекому 18-сторіччі, так і зараз. Напевно, саме тому – балет-модерн.

Як завжди у Київській опереті, за часів Богдана Струтинського, вистава «Моцарт Underground…» – це цілком завершений продукт. І хоч би сто разів експеримент!  В ньому все нанизано один до одного: музика, постановка, сценографія, хореографія, грим, костюми…

Спочатку окремо про костюми. Вони неймовірні! І вони – також герої вистави. По-перше, жодний з них не повторюється – всі костюми ексклюзивні. По-друге, вони просто гарні. В першій дії  – це стилізовані костюми у стилі необароко. Саме необароко, а не бароко: перуки, фантастичне мереживо, стилізовані під 18-те сторіччя із золотом та сріблом камзоли і криноліни. В другій дії –  це сучасний одяг, в якому зручно танцювати: туніки та футболки з розписом хенд-мейд, багато шкіри, мотузок і ручного в`язання.  Художник з костюмів Ольга Левченко мала можливість самовиразитися в цій виставі – на повну! І вона це зробила.

До речі, і Ольга Левченко, і диригент-постановник вистави Володимир Врубльовський приїхали до Києва з Донецька, де раніше працювали в Театрі Опери та балету.

Далі окремо про художнє оформлення вистави. Художник-постановник вистави Олександр Білозуб, актор, режисер, сценограф. В останні роки, Олександр Білозуб працював, зокрема, за кордоном, і в минулому році його було визнано найкращим художником – сценографом в Угорщині. Художнє рішення вистави здійснено в трьох основних вимірах: перший – це саме сцена, на якій грають (танцюють) другий – другий поверх сцени, майже під самою стелею – рояль, за яким грає соло піаністка, третій – «задзеркалля», в якому герої переходять з 18-сторіччя до сучасності. І тільки четвертий додатковий вимір – оркестр на своєму місці в оркестровій ямі.

Теж окремо про хореографію Вадима Прокопенка. Все – як по нотам: па за па, рух за рухом. Рух – як продовження геніальної музики Моцарта.

І на останнє, окремо про музику вистави. Недаремно ім`я Моцарта стоїть у назві.  Моцарт – неперевершений! Він був неперевершеним у свій час – не дарма йому заздрили композитори-сучасники, на кшталт Сальєрі, що викликало привід у Пушкіна написати його славетну «Маленьку трагедію» «Моцарт і Сальєрі». Моцарт залишається неперевершеним і зараз. Музика Моцарта, як жодна інша, дозволяє відключитися від всіх проблем і негараздів. Це музика – свято!

На жаль, у багатьох ставлення в наш час до класики зверхнє та, більшістю, негативне. В будь-якому жанрі. Раз класика – значить, чомусь «відстой»: сумно, нецікаво, застаріло. Сьогодні на прес-конференції художній керівник Театру Богдан Струтинський запропонував журналістам влаштувати флеш-моб на підтримку класики. Ми перші в черзі на влаштування такого флеш-мобу. Як особи зацікавлені… За!!! Руками, ногами і головою! Давайте збирати ідеї щодо такого флеш-мобу! І реалізовувати!

І зовсім трохи … критики. Друга дія сподобалась більше, ніж перша. Під час вистави навіть не одразу було зрозуміло, чому. Тільки аналіз дорогою додому допоміг зрозуміти, що в першій дії не відпускало враження, що класична музика й стилізовані під класику костюми, здавалось, дещо заважали акторам танцювати на повну балет-модерн. Вони ніби соромились в таких костюмах під класичну музику робити не класичні па. Можливо, це відбувалось навіть на підсвідомому рівні. І тільки у другій дії – під аранжування – емоції в рухах, нарешті, почали бити «через край» – як це і мало бути у виставі про кохання. Адже «Моцарт Underground…» – це вистава про кохання, кохання, попри все, навіть попри віки.

Додаткового смаку у другій дії додали «паралельні» головні герої: Флоріан у виконанні Максима Булгакова і Джоанна у виконанні Юлії Ільченко. З їх виходом вистава заграла новими, більш потужними променями, з більшою силою та впливом на глядача. Адже обидва ці актори є не просто танцюристами, а ще й прекрасними драматичними акторами. В кожному їх русі – пристрасть та внутрішня енергія, не тільки техніка, а ще й досвід.

Ми дуже сподіваємось, що ця вистава стане не просто однією з вистав у репертуарі Театру оперети, а буде, дійсно, займати  найвище місце у рейтингах глядачів, які, як відомо, голосують ногами. Отже, голосуйте ЗА «Моцарт Underground…»!

Віват, Моцарте! Віват, Оперето! Вони (ви) цього варті!

 

 

 

 

 

 

 

 




Приєднатись до дискусії

Ваша адреса не буде відображатися. Обов'язкові поля позначені *