Лабораторія надій | Спільнобачення

Лабораторія надій

Вперше в стінах театру загальнонаціонального масштабу відбулася надзвичайна для театрального життя України подія: на сцені Національної оперети молоді режисери мали честь (і можливість) представити ескізи своїх робіт.

В рамках проведення конкурсу ще з лютого 2016 року працювала Експертна рада. До Еспертної ради увійшли фахівці, театрознавці та театральні критики: художній керівник Національної оперети, н.а. артист України Богдан Струтинський, головний балетмейстер Театру, з.а. України Вадим Прокопенко, головний хормейстер Театру, з.діячмистецв України Ігорр Ярошенко, театральний критик, з.діяч мистецтв України Сергій Васильєв, театральний критик, заслужений журналіст України Олег Вергеліс, театрознавець, доктор театрознавства Ганна Веселовська, театрознавець, кандидат театрознавства Анна Липківська. Експерти уважно вивчали заявлені матеріали, щоб відібрати фіналістів.Ними стали Юлія Журавкова (м.Київ), Максим Булгаков. (м.Суми-Київ), Денис Костирко (м.Одеса), В`ячеслав Стасенко (м.Біла Церква). Конкурсанти змагалися у постановках в жанрі оперети, мюзиклу та опери-буф.

Вранці 7 вересня відбулася перша зустріч фіналістів з акторами та представниками інших цехів Київської оперети. Адже конкурс став випробуванням не тільки для молодих режисерів, але й для самого Театру. Важко бути завжди попереду – ніколи не знаєш, з якими труднощами можна під час реалізації проекту зустрітися.

У конкурсантів було лише 4 дні, щоб поставити заявлені ескізи та представити їх до уваги Експертної ради та публіки. У виконавців теж було лише 4 дні, щоб вивчити свої музичні партії, тексти, вжитися в образи. У костюмерів та інших цехів Театру було лише 4 дні, щоб допомогти учасникам конкурсу показати ескізи у всіх їх красі відповідно до задумки режисерів.

І ось настав час Ч. 11 вересня об 11 годині розпочався показ поставлених ескізів. Київська оперета зробила широкий і дуже вдалий для популяризації театрального мистецтва жест: вхід на фінал конкурсу був вільний. І кожний бажаючий міг потрапити на перегляд одно або всіх ескізів.

На фіналі конкурсу було представлені такі роботи:

Максим Булгаков, до речі водночас соліст балету Національної оперети, на малій сцені представив не дуже відому в Україні комедію-гротеск В.-А. Моцарта «Баст`єн і Баст`єна».

ЮліяЖуравкована Малійсцені Театру представила одноактну оперу-буф «Телефон, абоКоханнявтрьох».

В`ячеславСтасенкона великій сцені представив уривок з відомої опери-був «Жирофлє-Жирофля» Шарля Лєкока. В`ячеславСтасенко працює в Київському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. Саксаганського.

Денис Костирко також на великій сцені представив уривок з оперети «Оскар», музика Самойлова М., лібрето С.Петрова за п’єсою Клода Ман`є. Денис Костирко працює в Одеському академічному театрі музичної комедії ім.Водяного.

По-перше, треба звернути на вибір учасниками матеріалу для постановки. За різними критеріями: новизна, музичний рівень, драматургічний рівень, актуальність теми, комерційна перспективність, тощо.І потімвжеможнаоцінюватибеспосередньорежисерськіроботи.

Отже, за чергою показу…

Першою було представлено комедію-гротеск (зінгшпіль) В.-А. Моцарта «Баст`єн і Баст`єна» на лібрето Фридриха Вільгельма Вайскерна та ЙоганаAндреасаШахтнера.Прем`єра цієї вистави відбулась в 1768 році, потім її більше ніж сто років на ставили. Дуже простий пасторально-казковий сюжет. Чудова музика Моцарта. Можливо, не найкраща з його музики, проте, по-справжньому, моцартівська: легка, прозора й гармонійна. Цю постановку варто дивитися навіть тільки заради того, щоб ще раз насолодитися музикою Генія. Проте це не єдиний плюс постановки. Виставу приємно не тільки слухати, але й дивитися. Максим Булгаков наблизив героїв до нас, одягнув їх в звичайний сучасний одяг. Пластичне та художнє рішення, ефекти освітлення надають постановці майже завершеного вигляду. Можливо, ще б 4 дні роботи та більш глибоке занурювання до матеріалу, і можна було б написати без «майже»))). Особиста моя думка така: якщо вже герої – наші сучасники (хоча б за одягом), то режисерові треба було йти сміливо далі цим шляхом і завдяки сценографічним прийомам  (без зміни тексту) осучаснити сюжет для сприйняття повністю, актуалізувавши його для сьогодення. Склалося таке враження, що постановка «зависла» між вже казковими для нас часами Моцарту й сучасним світом. Між тим, не можна не визнати, що робота Максима Булгакова єзагалом цікавою, і він як режисер має перспективу розвитку. Та і сам матеріал після доопрацювання цілком можна використати для регулярних показів на сцені.

Другим конкурсантом була Юлія Журавкова з постановкою одноактної опери-буф «Телефон, або Кохання втрьох»ДжМенотті – композитора американсько-італійського походження. Матеріал для України новий, тому режисерові довелося власноруч зробити переклад лібрето на українську мову. На конкурс було представлено не уривок з вистави, а всю одноактну виставу, тому саме у Юлії був чудовий шанс досягнути завершеності у постановці без всяких «проте» та умовностей. І загалом їй це вдалося. Виставу дивишся на одному диханні. Сюжет – актуальний, проте досить заїжджений: який вплив мають на сучасну людину гаджети і як вони заважають особистому спілкуванню між людьми. Героїв всього два: молода дівчина, яка любить теревенити по телефону, та її хлопець, який працює на залізниці, тому часто у від`їзді. Кожного разу, коли Бен приходить до своєїкоханої, щобосвідчитися, через їїпостійнібалачки по телефону вінвсе ніяк не можесказатиїй, як вінїїкохає, і те,щовінхоче з нею одружитися.Тобто все досить банально й цілком зрозуміло. Постановка можна назвати суто класичною: яскравісценографічні  й режисерські знахідки в ній відсутні. Все правильно, все вірно – «як навчали в інституті». Причепитися ні до чого. Проте власного режисерського почерку ще не видно. Вистава привернула до себе увагу, насамперед, цікавим музичним матеріалом і дуже щирою акторською грою виконавців головних партій – Кирила Басковського і Тетяни Журавель, а також високим рівнем їх вокалу. В музичному та вокальному плані опера-буф Дж.Менотті доволі складна. До речі, як було зазначено перед виставою, КирилБасковський вперше вийшов на сцену як оперний виконавець, адже його улюбленим жанром є мюзикл.

Не тільки у мене виникла думка, що перші дві постановки, представлені на конкурсі, можна було б спробувати об`єднати на Малійсцені у Вечіродноактнихта маловідомихопер-буф. Думаю, що вони знайдутьсвогоглядача.Таку ж думку після перегляду всіхконкурсних постановоквисловилидехто з членівЕкспертної ради на їївідкритомузасіданні.

Після двох переглядів на Малій сцені, глядачам довелося перейти до великої зали Національної оперети, щоб подивитися ще два ескізи.

Наступним конкурсантом був режисер Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім.Саксаганського В’ячеслава Стасенко з фрагментом з відомої опери-буф Шарля Лєкока «Жирофлє-Жирофля».

Колись мені довелося навчатися малюванню у чудового педагога та художниці Олени Борисівни Агамян. Під час навчання кожного разу й по відношенню до себе, і по відношенню до іншихучнів,я чула від неї одне й те ж корисне для творця (у будь-якій творчій сфері) питання: про що малюнок – про квітку чи про вазу, про будинок або про дівчинку?Тепер кожного разу, коли я приступаю до постановки, я насамперед задаю собі питання: про що вистава?ЩоЯ хочу сказати цією виставою собі і глядачам? ЯкЯ розумію драматургію твору? Адже режисер – це провідник між драматургією (у випадку музичного театру  – до драматургії треба ще додати музику) твору та кінцевим його споживачем – глядачем. Протягом перегляду фрагменту з «Жирофлє-Жирофля» мені весь час хотілося задати режисерові питання: про що вистава? Про Янгола, про близнюків-дівчатЖирофлє-Жирофля, про кохання, про цинізмшлюбнихвідносин, про підкаблучника батька?Особисто я на цепитаннявідповістисобітак і не змогла. Всі герої надто шаблонні, ніби переплутали вистави і замість французького водевілю грають, наприклад, «За двома зайцями». До речі, за задумкою автора, дія вистави відбувається в Іспанії 13-го ст.! Звичайно, що дію можна перенести в 19-те сторіччя або навіть у сьогодення, проте в цьому має бути виправданий сенс.Вердикт дужепростий: я б цювиставудивитися не пійшла. Хочацілкомможливо, що і у неїтежможе з`явитися свій глядач, якщо, наприклад, В`ячеслав Стасенко поставить цю оперу-буф на сцені театру в БілійЦеркві, де вінпрацює. Аджеглядачсьогоднідуже добре реагує на найпростішікомедіїположень, зокрема з минулого, до якихможнавіднести й твір Шарля Лєкока, написаний у другійполовині 19-го ст. Аджепід час перегляду комедійположеньможнавзагалі не думати, а спостерігати за калейдоскопом пересуваньгероїв по сцені та ситуацій, які з ними відбуваються.  Протеякщоце  -комедіяположень, то їй явно не вистачаєшвидкості темпо-ритму й гротескноcті.

Останньоюроботою, представленою  в рамках конкурсу-лабораторії, була робота одеськогорежисера Дениса Костирка, а саме фрагмент з оперети «Оскар». музика Самойлова М., лібрето С.Петрова за п’єсою Клода Ман`є. Класична постановка класичної оперети.  Як би ще б музика була рівня Штрауса або Кальмана, то взагалі все було бсупер. Можливо,  і через це також, щоб уникнути порівняння не на користь «Оскара», протягом перегляду хотілось прибрати зі сцени шикарний диван з класичної оперети та замінити його чимось більш модерновим. Слабкість музичного матеріалу режисерові довелось нівелювати, зокрема, використанням фізичних трюків, на які, на щастя, Дмитро Шарабурін – здатний, як ніхто інший.  Проте можна прогнозувати, що в разі постановки «Оскара», на нього будуть завжди повні зали. Ота така вона загадкова – країна глядачів!)))

На підсумок можна сказати: конкурс-лабораторія відбувся – і це головне! Такі лабораторії мають відбуватися протягом року в усіх національних та муніципальних театрах, незалежно від жанру, в якому театр працює. Адже це неперевершена можливість для молодих режисерів заявити про себе, а для акторів театрів – розкритися у новому форматі. Для всіх учасників процесу – це практика створення нових проектів, ефективної командної роботи, розвиток майстерності, підвищення відповідальності за кінцевий результат. Про ефект від реалізації проектів, подібному конкурсу-лабораторії, проведеному в Національної оперетою, можна писати дисертації. Проте краще не писати дисертації, а проводити конкурси-лабораторії – чим більше, тим краще. І з кожним разом буде все більш шансів, що на «сцені» з`являться нові яскраві режисери, і під їх керівництвом нові потужні театральні проекти.

Щодо молодих режисерів, які брали участь у конкурсі-лабораторії, то їм хочеться побажати бути сміливішими, більш зухвалими, більш оригінальними, намагатися використовувати як можна менше штампів з минулого, не боятися експериментувати, як із драматургічно-музичним матеріалом, так і з сценографією, не боятися щось зробити не правильно, не так, як вчили, не так, як бачили, використовувати на всі 100% величезні можливості та діапазон виконавців, новітні технології, тощо. Все-так основне завдання лабораторії виростити щось, дійсно, нове.

 




Приєднатись до дискусії

Ваша адреса не буде відображатися. Обов'язкові поля позначені *