Спільнобачення | Archive for Alexandra Tolmacheva 

Alexandra Tolmacheva 

 

Видатний український-американський піаніст, композитор. В Україні музика Лео Орнстайна практично не виконувалася.

 

«…Насправді музичний  світ  рухався між епохами Бетховена та Лео Орнстайна»

Такі провокативні слова критика Рерберта Пейсера  були викликані не менш провокативними виступами молодого несамовитого піаніста та композитора-модерніста з України, який епатував публіку впродовж 10-20-х р.р. ХХ століття.

Важко уявити, але концерти Лео користувалися шаленою популярністю, і це в час коли вже була записана перша платівка джазової музики Original Dixieland Band!

Американські музикологи   зазначають, що саме  з іменем Орнстайна пов’язані ранні форми масової істерії, яка пізніше супроводжувала Бенні Гудмена, Френка Сінатру, та The Beatles. В академічному середовищі вплив молодого українського емігранта був не менш важливим, адже у віці 25 років Орнстайн став об’єктом написання цілої монографії (йдеться про: Martens, Frederick H. Leo Ornstein: The Man—His Ideas, His Work. New York: Breitkopf & Hartel, 1918.)

Хто ж він, цей нахабний українець за народженням та єврей за національністю, дикий футурист, що творив нове музичне обличчя Америки на початку ХХ століття?!

Лео Орнстайн народився 1893 року в Кременчузі в сім’ї равина. Знаменна подія для долі Орнстайна сталася 1902 року коли до Кременчука з гастролями приїздить знаменитий піаніст Йосиф Гофман. Почувши гру молодого Лео, знаменитий музикант порадив юнаку поїхати до Петербурга – на  навчання у  консерваторію. Проте батьки не зважуються на цей крок, натомість Лео забирає на навчання до Києва у свою школу Володимир Пухальський. Однак смерть тітки перешкоджає намірам на навчання у Києві, і Лео повертається додому.  Врешті решт, батько приймає рішення відправити сина на навчання до імперської столиці. Юнака прийняли у консерваторію, де Орнстайн навчався в класах фортепіано та композиції. Під час навчання молодий Лео вже встиг здобути славу напрочуд талановитого музиканта, він мав значний успіх як піаніст, багато виступав з сольними концертами, а також грав у салонах. Паралельно Орнстайн вивчав грецьку та вірменську літургічну музику.

Очевидно, події революції 1905-го року спонукали Орнстайна повернутися назад додому, звідки 1907-го року вся сім’я емігрувала до США.

Поселившись у східній частині Нью-Йорка, Орнстайн навчається в Інституті мистецтв (більш відома як Школа мистецтв Джуліард), де його викладачем з фортепіано була Берта Таппер, котра зіграла важливу роль у формуванні як виконавського феномену Лео так і його творчості. Так, весною 1910 року вона повезла свого учня на гастролі до Європи, де він вперше ознайомився із сучасною музикою. Повернувшись, він виступив з декількома програмами в Нью-Йорку та Філадельфії, почавши таким чином блискучу кар’єру концертного виконавця.

Як згадує сам Орнстайн, перші модерні твори він почав писати з 1913 року. Тоді з’явилися його знамениті фортепіанні опуси    «Suicide in an Airplane» (1913) та «Wild Men’s Dance» (1915), які епатували публіку новими аудіальними  ефектами. В цих творах рояль наділений  новим жорстким дещо механістичним тембром, завдяки використанню кластерів, та інших терпких дисонантних звучань. За визнанням своєму другові, а потім і біографу Фредеріку Мартенсу, відкриття  нових засобів музичної мови відбулося як несподіване осяяння. Тому на непоодинокі запитання типу: яким чином він, молодий композитор, почав писати таку музику, Орнстайн зізнається, що на той час не знав майже нічого із сучасної тоді музики, окрім декількох творів К. Дебюссі та М. Регера. Вирішальним стали його поїздки до Європи: «Я пам’ятаю, що коли  вперше почав чути музичне втілення ідей “Wild Men’s Dance” і “Impressions de Notre-Dame”, я опинився у Відні». Декілька тижнів Орнстайн цілком присвятив експериментам, розвитку та відточуванню свого нового виконавського стилю. Коли молодий композитор виконав нові твори своєму викладачу, пані Таппер, вона була шокована, і вирішила що Лео з’їхав з глузду. Проте вона знову влаштовує турне Європою, аби Лео вже більш ґрунтовно вивчив сучасну європейську музику, та зміг презентувати свої експерименти з музичною мовою європейському культурному загалу.

Так Орнстайн, подорожуючи з гастролями Швейцарією, Німеччиною, Австрією та Францією, знайомиться з провідними представниками сучасного європейського мистецтва, і не лише музичного. Зокрема, у Відні він знайомиться з Т. Лешетицьким, який довго не міг повірити, що «Wild Men’s Dance» був виписаний нотами, а не імпровізований. У Берліні композитор зустрівся з Ф. Бузоні,  який справив на нього глибоке враження. Знаковою подією став лондонський дебют Лео Орнстайна 27 березня 1914 року, через 2 місяці після прем’єри «П’яти п’єс для оркестру» ор.16 А. Шенберга. Критики писали: «Я ніколи не думав, що коли-небудь назву А. Шенберга  цілком безневинним… Проте зараз він звучить для мене <…> майже боязко та несміливо, якщо його порівнювати з Орнстайном, який, безсумнівно, є єдиним справжнім футуристичним композитором із усіх нині живих».

В січні-лютому 1915 року в Нью-Йорку Орнстайн грав серію концертів в Bradbox Theatre, де виконував винятково сучасну музику. Звучали твори Корнгольда, Шенберга, Равеля (фортепіанна сюїта «Нічний Гаспар»), а також власні твори виконавця. Ця подія мала неабиякий вплив і розділила американське музичне життя на «до» і «після»,  адже, за спогадами сучасників, на тодішній академічній сцені, з нових творів звучало лише дещо з С. Франка та симфонічних поем Р. Штрауса. Цей виступ сприяв зміцненню творчої репутації Орнстайна, та закріпленні його на вершині формування сучасного обличчя нової академічної американської музики. Окрім того, ці серії концертів, що пропагували сучасну європейську музику, суттєво та майже миттєво вплинули на тодішню культурну ситуацію в США, створивши умови для стрімкого проникнення стильових тенденцій модернізму до творчості молодих американських композиторів з початку 1920-х років, підготувавши ґрунт як для виконання революційних, написаних значно раніше, творів Чарльза Айвза, так і нових творчих пошуків молодих композиторів.

Наприкінці 1920-х років, у розпалі концертної кар’єри, Лео Орнстайн призупиняє свою виконавську діяльність. Протягом 1933-го року він ще дав декілька концертів, після чого вже ніколи не виступав на великій сцені. Натомість, композитор присвятив себе викладацькій справі. Так, разом зі своєю дружиною Поліною він заснував музичну школу у Філадельфії. Викладання займало більшу частину його часу, тому він мало присвячував себе творчості. Лише з середини 1950-х, залишивши керівну посаду в школі, Орнстайн повністю віддається написанню музики. За цей час композитор абсолютно втрачає інтерес до суспільного визнання, тому не дивно, що американська музична спільнота швидко забула його. У 1970-х роках почався процес відродження інтересу до американської музики початку ХХ століття, і в тому числі – до творчості Лео Орнстайна. Свій останній твір, підсумок своєї багаторічної творчої праці – Сонату для фортепіано №8, композитор написав 1990-го року у віці 98-ми років. Останнє десятиліття свого тривалого творчого шляху Лео Орнстайн вже не писав музики, і закінчив свій навдивовижу довгий та яскравий життєвий шлях 24 лютого 2002 року у своєму будинку в Грін Бей, штат Вісконсін.

На превеликий жаль, у Незалежній Україні постаті Лео Орнстайна не була присвячена належна увага, а точніше, він та його творчість вперто ігнорувались. І це, всупереч тому, що він був світочем американського модернізму 10-20-х р.р. та окрім того, його творчість за свідченнями американських музикологів відбиває його українське походження, що знаходить підтвердження як в музичній мові деяких творів та в характерних назвах деяких опусів пов’язаних з Україною (“Cossack Impressions”, “The Barge on the Dniepr”, “The Cossacks Ride”).

27 березня 2016 року, за ініціативи ГО «Український культурний центр “Sambatas”» у приміщенні Українського фонду культури вперше  відбудеться концерт присвячений творчості Лео Орнстайна, на якому будуть виконані найхарактерніші фортепіанні та камерні опуси, які охоплюють всі творчі задуми композитора: від гостро інтонаційно дисонантних, футуристичних і несамовитих за рухом композицій, до більш традиційних, оновлених в межах модерну класичних форм з  вражаючим  мікстом питомих українських  та синагогальних єврейських інтонацій.

автор – Станіслав Невмержицький

27 березня 2016 року

Український Фонд Культури, вул. Липська 16, Київ

початок о 18:00, вхід вільний

“Вперше в Україні прозвучать твори Лео Орнстайна (1893-2002) , народженого в Україні феноменального піаніста та композитора, провісника модернізму в американській музиці 10-20-х р.р. ХХ ст.

Без його епатажних новацій не були б можливі виконання та сприйняття творів Чарльза Айвза, окрім того він став чудовим подразником для творчості Джорджа Антейла і Генрі Кауела. Музика Орнстайна відображає його походження, що втілюється поєднанням українських та єврейських синагогальних інтонацій.”

Подія у Фейсбуці

портниковГреция сегодня — куда большая проблема Берлина, чем Украина.

Премьер-министр Греции Алексис Ципрас прибыл в Берлин для переговоров с федеральным канцлером Ангелой Меркель. Это действительно судьбоносные переговоры для популистского греческого правительства — либо Ципрасу удастся доказать, что он готов к реформам, либо Европейский Союз откажет ему в новых кредитах и греческому премьеру придется искать счастья в объятиях российского президента Владимира Путина. Греция сегодня — куда большая проблема Берлина, чем Украина — потому что ее экономические проблемы ставят под вопрос устойчивость всей еврозоны. И, тем не менее, проблемы Греции — это и наши проблемы. Потому что экономики наших двух стран — вернее, отношение к экономике — очень похожи.

Судите сами. Только накануне приезда Ципраса в Берлин греческий парламент принимает закон об ужесточении наказаний налоговым уклонистам. То, что предприятия и граждане не платят налоги — одна из самых больших проблем страны, потери исчисляются десятками миллиардов долларов. Греческое правительство выражает надежду, что многие граждане страны воспользуются правом “налоговой амнистии” — возможностью заплатить налоги до конца марта без штрафов. Но я как-то в это не очень верю. Потому что в Греции обмануть государство — это доблесть. Не случайно богатые греки стараются вывозить средства из страны. При этом рост налогов для богачей не сравним с ростом налогов для малообеспеченных слоев населения. Плюс бюрократия — попробуйте-ка открыть в Греции бизнес и вы вспомните об Украине! Плюс раздутый государственный сектор и социальные льготы. Плюс невосприятие обществом режима жесткой экономии — именно поэтому греки и отдали власть популистам из бессмысленной партии СИРИЗа. Но при этом попробуйте вечером найти свободное место в ресторанах и барах Афин и Салоник. Труднее вам будет только в центре Киева!

Ничего не напоминает, нет? Греки и украинцы — смелые народы, умевшие восставать против оккупантов и бороться с тиранами. Но безответственность нередко сводила на нет их мужество. “Греки – это такой народ, — сказал радиостанции “Немецкая волна” живущий в Афинах экономист Йенс Бастиан, — который нарушение правил возвел в новое правило”.

Если бы господину Бастиану посчастливилось бы жить в Киеве, он мог повторить свою оценку, ничего в ней не меняя.

Виталий Портников

Источник

фото

лондонградАндрій Бабій:

     Важлива новина, яку майже не коментують. У Великій Британії розпочато повну офіційну інвентаризацію московських капіталів, точніше було б сказати “проведено”. Також офіційно оголошено про початок блокування підозрілих коштів без попереджень та суду, при цьому розблокувати їх можна буде лише судовим рішенням.
Станом на 2013 р., 40% закордонних інвестицій Москви знаходиться у британській юрисдикції. Лише в околицях Лондона живе, за різними оцінками, від 160 до 300 тисяч приїжджих з Московії, з них понад 100 тисяч володіють величезними капіталами.
Нема сумніву, що повний обсяг інформації про розміщення та походження капіталів Королівство має завжди, такий моніторинг ведуть усі цивілізовані країни. Але цього разу розпочато послідовний комплекс ЛЕГАЛЬНИХ процедур. “опісь, прОтокол, атпєчаткі пальцов” (с). У якості попередження деякі банки Британії розпочали вимагати від москалів докладні звіти про їхнє закордонне майно та його походження ще до Мінську-2, наприкінці січня. Після чергової невдалої спроби привести до тями Путіна на других мінських перемовинах, практично усі британські банки надіслали російським клієнтам письмові вимоги задекларувати кошти та їхнє походження. Маємо як мінімум один свіжий лютневий прецедент арешту московських грошей, настільки безнадійний для власника, що адвокати категорично радять навіть не витрачатися на судовий процес, попри ретельно зібрані документи.
11.03.15р. британський міністр закордонних справ Хемонд зробив заяву про намір Королівства використати інформацію про активи москалів задля тиску на кремлівський режим.
Міжнародну фінансову санацію розпочато, синхронно стартувала й кампанія відновлення легального контролю над олігархічними активами в Україні.
God Save the Queen!

Джерело інформації: REGNUM 

Коллаж: “ИА REGNUM”

 

порошенкоВосемь командиров бригад назначены на высокие должности в Министерстве обороны и Генеральном штабе Вооруженных Сил Украины. Об этом сообщил сегодня президент Украины Петр Порошенко на встрече с командирами военных частей ВСУ среднего военного звена управления, передает корреспондент ЛІГАБізнесІнформ.

“Наилучшие должны получать наивысшие должности. Уже восемь командиров бригад назначены на эти высокие должности”, – сказал Порошенко.

Герой Украины полковник Михаил Забродский назначен командующим высокомобильными десантными войсками.

Командир 25-й отдельной воздушно-десантной бригады полковник Юрий Содоль назначен первым заместителем командующего высокомобильными десантными войсками.

Командир 24-й отдельной механизированной бригады полковник Александр Павлюк назначен начальником штаба, первым заместителем командующего войск оперативного командования Запад.

Командир 80-й отдельной аэромобильной бригады полковник Виктор Копачинский назначен замначальника управления боевой подготовки командования высокомобильных десантных войск.

Командир отдельной механизированной бригады полковник Александр Нестеренко назначен первым заместителем командира 8-го армейского корпуса.

Командиры 40-й и 299-й бригады тактической авиации полковники Иван Петренко и Владимир Помогайло назначены заместителями начальника авиации воздушных командований.

Командир 831-й бригады тактической авиации полковник Олег Гесь назначен заместителем командира по авиации воздушного командования.

нефтьМировые цены на нефть снижаются на низких показателях промышленной активности Китая и заявлениях Саудовской Аравии, свидетельствуют данные торгов.

По состоянию на 6.12 по Киеву стоимость майского фьючерса на североморскую смесь нефти марки Brent снижалась на 0,66% — до 55,55 доллара за баррель. Цена майских фьючерсов на нефть марки WTI уменьшалась на 1,16% — до 46,9 доллара за баррель.

В понедельник банк HSBC опубликовал индекс деловой активности в промышленности Китая за март. Предварительный показатель составил 49,2 пункта против 50,7 пункта за февраль. Аналитики, опрошенные агентством Reuters, предполагали, что за отчетный период показатель составит 50,6 пункта.

Кроме того, давление на нефтяной рынок продолжают оказывать слова министра нефтяной промышленности Саудовской Аравии Али аль-Наими о том, что страна будет добывать по 10 млн баррелей в день.

“Мы ожидаем, что цены вновь будут находиться под давлением из-за перенасыщения рынка на 2 млн баррелей в сутки во втором квартале 2015 года”, — цитирует агентство заявление консалтинговой группы

по материалам: delo.ua

фото

American Flag Behind U.S. Capitol BuildingКонгрессмены большинством голосов приняли резолюцию с призывом к президенту Обаме направить Киеву летальное вооружение оборонного характера

Палата представителей Конгресса США подавляющим большинством приняла в понедельник, 23 марта, резолюцию, призывающую президента Штатов Барака Обаму немедленно предоставить Украине летальное вооружение. Как передает Укринформ, принятый документ, зарегистрированный под номером H.Res.162, называется “Призыв к президенту по обеспечению Украины военной поддержкой, чтобы защитить ее суверенитет и территориальную целостность”.

Резолюцию поддержали 348 конгрессменов, против выступили 48 законодателей.

В тексте подтверждается поддержка со стороны обеих партий Конгресса США идеи предоставления Украине летального оружия оборонного характера.

“Палата представителей настоятельно призывает президента в полной мере и немедленно реализовать полномочия, предусмотренные Конгрессом о предоставлении Украине систем летального оборонительного оружия с целью повышения способности народа Украины защитить свою суверенную территорию от не спровоцированной и продолжающейся агрессии со стороны Российской Федерация”, – говорится в принятой резолюции.

Напомним, 4 марта в Госдепе США заявляли, что Обама еще не принял решения относительно предоставления Украине летального вооружения.

В начале марта внештатный советник президента Украины, президент Грузии в 2004-2013 годах Михаил Саакашвили сообщал, что решение о предоставлении США оборонительного вооружения Украине якобы готово на 99%.

 

Источник – liga.net

источник –  фото

 

киргВ Киргизии предложили лишить русский язык официального статуса, сообщает Вечерний Бишкек. Об этом, ссылаясь на инициативу ряда ученых, заявил председатель Национальной комиссии по государственному языку Эгемберди Эрматов.

По словам Эрматова, которого цитирует Tengrinews, министерства и госучреждения сознательно не переводят документацию на киргизский, ссылаясь на конституционную норму об официальном статусе русского языка. “Пока мы не исключим норму об официальном языке из конституции Кыргызстана, все будет продолжаться в таком же русле”, – заявил председатель комиссии.

Против отмены статуса уже выступила глава парламентского комитета по правам человека, конституционному законодательству и госустройству Наталья Никитенко. Она напомнила, что в Киргизии действует мораторий по изменению Конституции до 2020 года.

Между тем, внесение поправок в основной закон Киргизии все же возможно – для этого необходимо организовать соответствующий референдум, собрав в его поддержку 300 тысяч подписей.

Как известно, русский язык занимает третье место в республике по официальному числу носителей и является одним из официальных языков (помимо киргизского). По данным последней переписи населения за 2009 год, на русском языке разговаривали 48 процентов населения.

 

по материалам liga.net

т2 «Уже во вторник в Украине отключат цифровое телевидение», – такие заголовки появились сегодня в утренней ленте.
Речь идет о «Зеонбуд», одном из провайдеров цифрового телевидения в Украине.
Напомним: по мнению экспертов, собственниками Зеонбуда являются Ринат Ахметов, Дмитрий Фирташ и, так называемая, Семья.
Реальный руководитель Зеонбуда (не официальный) – Юрий Мороко, который был депутатом Партии регионов с 2008-го по 2012-й. До этого с 2002-го по 2008 год он возглавлял компанию ММДС-Украина, входящую в СКМ Рината Ахметова.

В сентябре 2014 года, представители Зеонбуда провели ряд встреч с топ-менеджментами телегрупп Игоря Коломойского (1+1 медиа) и Виктора Пинчука (StarLightMedia).
Зеонбуд предлагал им стать совладельцами компании. Об этом сообщал портал ЛІГАБізнесІнформ со ссылкой на Юрия Стеця. Также эту информацию подтвердили менеджеры 1+1 медиа и StarLightMedia. Коломойский и Пинчук отказались стать партнерами загадочных владельцев Зеонбуда (кто реальный собственник этой компании-монополиста – достоверно неизвестно, что само по себе говорит о многом…)
Юрий Стець уточнил, что переговоры с телеканалами от имени Зеонбуда вел нынешний депутат от Оппозиционного блока Юрий Мороко. По словам Стеця, именно Мороко (официально безработный) является реальным руководителем провайдера. “В Зеонбуде понимают, что без прежнего админресурса им будет не так сладко. Поэтому Мороко ходил по телегруппам с предложением войти в долю, – говорит Стець. – Но все отказались”.

В конце 2014 года предполагалось, что новым провайдером может станет государственный Концерн РРТ. Юрий Стець тогда не исключал, что это могла бы быть “структура с прозрачными владельцами, в которой контрольный пакет принадлежал бы государству”.

На сегодня:
Концерн РРТ с 9:00 24 марта приостановил предоставление услуг по обслуживанию передатчиков провайдера цифрового телевидения ООО “Зеонбуд” на всей территории Украины, за исключением Донецкой и Луганской областей – на территориях, подконтрольных украинской власти. Об этом говорится в сообщении концерна.
Представители госпредприятия объясняют, что в течение последних четырех месяцев компания “Зеонбуд” постоянно нарушала условия договора с Концерном РРТ в части расчетов за предоставленные услуги.
По состоянию на 23 марта 2015 года “Зеонбуд”, несмотря на предупреждения о временном прекращении предоставления услуг, которое было отправлено еще 6 марта 2015 года, не рассчитался с Концерном РРТ за предоставленные услуги в 2014-2015 годах. К 23 марта 2015 года не произошло даже частичного погашения долга.

Спільнобачення – spilno.tv​ по материалам liga.net, Украинская правда, mediasat.info

Жодних показів техніки, дуже жорстка заборона на повідомлення про кількість загиблих військових. Якщо ракета з Гази долетіла до населеного пункту, то журналістам навіть не дозволяють зняти характер ушкоджень, щоб ворог не міг оцінити точність і координати удару. Про ізраїльський досвід розповідає експерт Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов, який щойно повернувся з Ізраїлю, де вивчав як ізраїльські ЗМІ висвітлюють війну.

Розмовляв: Сергій Демчук

Жодних показів техніки, дуже жорстка заборона на повідомлення про кількість загиблих військових. Якщо ракета з Гази долетіла до населеного пункту, то журналістам навіть не дозволяють зняти характер ушкоджень, щоб ворог не міг оцінити точність і координати удару. Про ізраїльський досвід розповідає експерт Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов, який щойно повернувся з Ізраїлю, де вивчав як ізраїльські ЗМІ висвітлюють війну.

Розмовляв: Сергій Демчук

С початком війни в українському суспільстві не втихають суперечки стосовно того, чи потрібно критикувати військове керівництво, чи треба стиснувши зуби допомагати фронту поклавшись на те, що військові знають що роблять. З одного боку критика «генералів» підриває бойовий дух армії. А з іншого суспільство не вірить у професійність військового командування і критика сприймається, як засіб змусити Генштаб воювати ефективніше.

Та провести чітку лінію між раціональною критикою і критиканством неможливо. Звісно, в умовах інформаційної війни з потужним ворогом єдиного правильного рецепту для ЗМІ немає. Тому ми продовжуємо публікувати матеріали про досвід висвітлення війни у різних країнах.

 

– Хто і як в Ізраїлі інформує громадян про бойові дії: прес-служби чи журналісти незалежних медіа?

Інформацію доносять приватні медіа. Але існує жорсткий фільтр у вигляді військової цензури. Є так звані військові цензори. Під час військових дій вони не сплять ночами і переглядають весь матеріал, який приватні медіа відзняли в зоні конфлікту.

Потік відео від телеканалів потрапляє до цензорів, цензор дає добро або щось вирізає, матеріал повертається до телекомпанії і тільки потім потрапляє до ефіру. Іноді цензор може накласти санкції на канал і журналіст, який став причиною санкцій гарантовано втрачає роботу на каналі.

Правила цензурування дуже жорсткі: жодних показів техніки, дуже жорстка заборона на повідомлення про кількість жертв серед військових. І ми до цього рано чи пізно теж прийдемо. Крім цього, якщо ракета з Гази долетіла до населеного пункту, то журналістам навіть не дозволяють зняти характер ушкоджень, нанесений, наприклад, будинку, щоб ворог не міг оцінити точність і координати удару.

От зараз різні громадські ініціативи реконструюють дії росіян. Я був вражений: за мінімальними ознаками, за якимсь випадковим підбитим стовпчиком, який ледве потрапив до кадру, можна зробити точну геолокацію і визначити напрямок, чим і звідки стріляли.

Кількість і склад підрозділів теж повідомляти теж заборонено. У країні, яка реально воює, а не робить вигляд, військова цензура – це невід’ємна частина кампанії. Не можна давати ворогу можливості тебе вразити, зрозуміти, які сили проти тебе воюють, з якими підрозділами і технікою має справу, навіть якщо в кадр попаде хоч один шеврон.

Звісно, є в Ізраїлі урядові і військові прес-служби, які теж дають інформацію. Наявність цензора і заборон – мають свої недоліки. Бо при подачі інформації існує конкуренція двох типів. По-перше, зі ворогом, по-друге, з нетрадиційними медіа, соціальними мережами, з таким меседжером для мобілок, як WhatsApp. І через цензуру «своя» інформація часто публікується пізніше ніж ворожа чи у соцмережах.

– У нас часто дорікають державі, що не публікуються повні списки загиблих, і що посадовці занижують втрати.

Перелік загиблих в Ізраїлі публікується тільки по закінченню війни. Влада Ізраїлю чітко усвідомлює одну річ, яку наша влада не розуміє: для того, щоб тобі довіряли і щоб у мати в очах народу легітимність вести війну, легітимність проводити мобілізацію, тобі треба говорити правду. Говорити неправду нераціонально. Влада у разі потреби може заявити «ні, я зараз не скажу», а потім, коли ситуація дозволить говорити – повідомити правду, все як є.

По завершенню війни в Ізраїлі починають діяти незалежні комісії, які очолює зазвичай голова Верховного Суду у відставці. До складу комісій входять колишні військові з довірою, правники. Вони мають доступ до всієї закритої інформації, мають право брати покази і оцінювати накази, а потім виносити рішення.

Цей механізм потрібен не для того, щоб покарати командування і солдат, хоч бувають і покарання, а для виявлення помилок. Результати роботи цих комісій стають публічними, їх обговорюють у парламенті. Тоді приймаються кадрові рішення.

Але головне – виявити помилки. Громадяни знають, що держава не обманює і намагається не робити помилок, триває діалог у суспільстві і є довіра, яка критично важлива під час війни.

Зрештою в Ізраїлі суспільство з сильними соціальним зв’язками, і тому той, хто бреше, ризикує позбутися посади.

– Як може діяти цензура в умовах інформаційної війни з таким потужним у інформаційному плані ворогом, як Росія?

Це проблема. І ні в кого немає одного рецепту. Ізраїльські медійники стикаються з такою проблемою, що Russia Today, Alyjazira і хізбалловська телекомпанія завдяки зв’язкам спецслужб і грошам мають ексклюзиви, ті картинки, яких не має ніхто.

З палестинського боку ці канали потрапляють туди, куди жоден західний кореспондент не потрапить. І зробити щось із цим дуже важко. Інша проблема – соціальні мережі і менеджер для мобілок WhatsApp, який швидко дозволяє створювати групи і обмінюватися інформацією.

– Чи знімають ізраїльські військові відео боїв і чи викладають їх у мережу, як це буває у нас? І чи можуть солдати чи комбати розповідати в інтерв’ю зовсім протилежне від офіційної версії?

Там це звичайно неможливо. Викладене військовим фото чи відео з місця боїв – правопорушення, за яке можна понести кримінальну відповідальність. По закінченню кампанії такі фото і відео з’являються.

– Бувають такі ситуації, як в Україні, коли ще не завершився відвід військ із Дебальцевого, а по телебаченню виступає президент і каже, що вийшли вже 80 % військових?

Під час війни інформацією маніпулюють всі. Бо інформаційні повідомлення це теж фронт. Сторона, яка воює, не може бути білою і пухнастою. Межі таких «неточностей» – питання політичної відповідальності, політичного чуття.

– Чи прийнято в ізраїльських ЗМІ обговорювати-критикувати дії Генштабу?

До 80 % батьків нинішніх ізраїльських військових служили. До того ж служили і батьки, і матері. У більшості випадків у батька звання вище ніж у офіцера, який командує його сином. І вони не просто служили, а воювали.

У кожного військового є дідусь, який може подзвонити йому на передову і сказати: «У Війні судного дня, коли я воював, треш був значно сильніший. У вас там зараз фігня». Все це створює тиск, громадського обговорення війни не може не бути. Суспільство достатньо мілітаризоване. Можливо, у нас через якийсь час буде те саме. Я не вірю, що наша війна скоро закінчиться.

Через мобілізацію в Україні пройшли вже 100 тисяч людей. Зараз ще 50 тисяч призвали. Вже є помітна когорта людей. Ще дві-три хвилі мобілізації – і колишні військові стануть фактором який впливатиме на громадські настрої.

В Ізраїлі є звичка до війни, всі розуміють, що війна була, є і буде. В Україну війна прийшла для багатьох несподівано, тому існує забагато пафосу, і тому люди, які один день були на передовій і вміють формулювати думки, стають зірками Фейсбуку.

камеры

Телевізійні камери направлені у бік сектора Газа з ізраїльської сторони кордону.

Стосовно обговорень і критики є ще такий момент як стосунки між генералітетом і політиками. Розповім приклад.

В Ізраїлі готувалась одна операція. Раптом напередодні її проведення у ЗМІ зливають інформацію про плановану кількість жертв. Армія, коли планує операцію, завжди розраховує, скільки покладе своїх, скільки ворога і скільки при цьому загине мирних. Якщо наші не роблять цих оціночних розрахунків, то це злочин.

Звичайно та операція була відмінена, бо коли суспільству повідомляють, що загине кількасот наших, три тисячі ворогів і стільки-то цивільних, у всіх шок. Цей злив пов’язаний з тим, що політики електорально рахували доцільність операції, вичислили, яка в суспільстві є підтримка війни і рейтинги. А Армія думає про операції і можливість їх виконання.

Тобто відповідь на ваше питання: «так», обговорюють і критикують.

– Як суспільство в Ізраїлі реагує на загибель своїх солдат?

У світі небагато країн, які бачать війну як екзистенційну – за існування держави і народу на цій території. Це те, що поєднує Україну з Ізраїлем. Але кількість жертв в будь якому випадку – це серйозний фактор, який вливає на настрої громадськості.

У Цахалі є спеціальна служба, яка повідомляє родичів про загибель солдата. Туди входять медики, психологи, соціальні працівники. Вони приходять групою, серед них обов’язково пишна жінка з добродушним обличчям, яка повідомляє про загибель. Інші підхоплюють родичів загиблого під руки, надають медичну чи психологічну допомогу. І це дуже важливо і принципово.

Є така проблема, що держава не може повідомляти родичам неперевірену інформацію і поки держава перевіряє, так само як і в нашому випадку, ворожа сторона першою повідомляє родичів про загибель. Можуть відправити фото чи відео. В цьому питанні Хамас діє так само як ДНР/ЛНР.

Але у нас немає мовного бар’єру і це ще більше ускладнює ситуацію. Теперішнє покоління у палестинців не володіє івритом.

– Як працюють в Ізраїлі військові журналісти?

В кожному підрозділі є прес-офіцер, який знаходиться з військовими на передовій. Вони проходять підготовку, їх навчають, що можна показувати, а що ні, щоб цензору було менше роботи, навчають як себе поводити. У це вкладають ресурси і час.

Коли я бачу, як українські телевізійники показують укріплення наших солдат у Широкиному, то це на голову не на лазить. В Ізраїлі прес-офіцер при частині не дозволив би такого знімати. Крім того там є армійський сектор преси, військове радіо.

– Чи можуть ізраїльські журналісти спілкуватися напряму з генералами, як це було в американському прес-центрі під час війни в Іраку?

Діє просте правило: якщо влада не дає інформацію, то люди ідуть її шукати самі. І дуже часто знаходять у ворога. Тому при всій цензурі система працює на видачу інформації. Це раціонально. Тому виходити до преси потрібно. Якісь принципові речі має озвучувати начальник генштабу, щоб демонструвати адекватність і викликати довіру. Демонструвати, що він відповідає за свої рішення.

– Чи знімають у Ізраїлі фільми, в яких військові – герої? Можливо, для створення образу народної армії.

Знімають, і багато знімають. Це одна з частин підтримки мобілізованості суспільства, яка дуже висока.

Остання війна – літо 2014 року, коли до Гази потрапили нові ракетні комплекси, з яких можна обстрілювати всю територію Ізраїлю. Країна 50 днів сиділа в бомбосховищах, країна фактично зупинилася. Але всі розуміють, що держава не може компенсувати всіх витрат. І збитки понесли всі. Але пануючим настроєм було: «Ми будемо сидіти в бомбосховищах скільки треба, але вріжте їм уже так, щоб вони більше не рипалися і дали спокійно жити». Рівень мобілізованості суспільства там вражає.

Під час війни ситуація постійно змінюється, тому немає заздалегідь вірних кінцевих рішень. Це динамічна система і ти маєш постійно бігти. Як тільки ти зупинишся, тобі кінець.

Сергій Данилов

Сергій Данилов. Поїздка до Ізраїлю відбулася в рамках проекту Українська миротворча школа

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерело – http://texty.org.ua

левицкий 1

Леонард Левицкий. Спильнобачення. Майдан. 18.02.14

Друзья просили описать тот день, год назад…

Только через год я могу это сделать.
Тот день долго не отпускал.

Проснулся тяжело. К полудню. Долго откашливался. Позади много тяжёлых дней и ночей Майдана.
Лёгкие повреждены ещё в декабре постоянным стоянием на холоде (а потом ещё нюхая газики) всячески обеспечивая трансляции СПИЛЬНОБАЧЕННЯ и ведя ночные эфиры, а до первого разгона ещё и подхватывая среди ночи микрофон за Русланой.

Если кто помнит – вместе учили иностранные приветствия и хоровод чтоб согреться.

Включаю нашу трансляцию, а с этой трансляции начинали свой день многие. Такой был ритуал раньше чем сходить в ванную – включи СПИЛЬНОБАЧЕННЯ.
И уже врубив звук на полную шли по квартире дальше.

Мариинка, Шелковичная, Грушевского… Услышав о начале атаки на Майдан решил идти. Созвонился с другом Андреем, нашим волонтёром корреспондентом – идём вместе.

Сборы. Написал на ноге телефон жены, на груди и левой руке группу крови. Ручкой, маркером нельзя – некоторые расплываются от пота, а водостойкие несколько дней не смоешь. А вдруг понадобиться оперативно стереть номер близких?

Это уже традиция ещё со штурма 11 декабря. Как и письмо под клавиатурой, которое после прихода с Майдана рвёшь и сливаешь.

Закопчённая аляска, под низ кожаный тяжелоатлетический пояс (помогает позвоночнику, от радикулита, греет и по почкам не достучаться). Тёплые высокие ботинки. Жилетка ПРЕССА. Шарф, бейджик с удосторерением на шнурке (пока под одеждой чтоб не привлекать внимание).

Вышел на улицу – ясный день, над центром клубы дыма, слышна канонада от гранат. В садике на площадке, не обращая внимания на далёкие взрывы, детки с воспитателями мирно играют. Ощущение нереальности.

Встретились с Андреем. Поехали. Народа не много, все сосредоточено молчат – пытаюсь угадать кто из них на Майдан. Поезд долго стоит на станциях, объявляют, что центральные станции не работают на выход.
Крещатик, поезд стоит больше 10 минут?
Из вагонов не пускают, только на вход, людей просят покинуть станцию и сесть в поезд. Начинаются обсуждения – громко задаю вопросы дежурной по станции. Похоже, она сама в шоке, говорит то, что может, рядом милиция. Начинаются разговоры в вагоне как попасть на Майдан. В принципе угадал кто на майдан, много женщин в возрасте и кого не предполагал. Ошибся только с молодой парой одетой для экстрим туризма – те спросили доедут ли они до Вокзальной. Наверно последний поезд. Доехали до Театральной. Часть людей вышла – спрашивают встречных «проход на Майдан открыт?». Внятного ответа нет. Договорились с ближайшими попутчиками – идём неорганизованной группой. На входе много милиции, какой-то затор на вход. Много клерков хотят в метро. Прошли, не вдаваясь в детали.
Цель – добраться до Майдана.

Майдан как встревоженный улей. Всё серьёзно. Улыбок и шуток нет.
Самооборона кто строиться кто колоннами куда-то движется.
Пришли к куполам Спильнобачення, в народе их прозвали Яйца Майдана.

аппаратная майдан

Аппаратная СПИЛЬНОБАЧЕННЯ в куполе. Майдан. 18.02.14

Сверху у Октябрьского Дворца уже силовики. У них позиция сильная.

В куполах смятение никто не знает что делать. Прибегает какой-то афганец, кричит, что мы тут мишени. Перебазироваться толком некуда – на Майдане сплошная толпа. Решаем готовиться к эвакуации.
Тут же не дав подумать, что в первую очередь собирать, рядом раздаются взрывы – силовики бросают с горки гранаты.

Дым по Высшей Воле идёт на противников Майдана и на время задерживает их продвижение.

Майдан 180214

Майдан. 18.02.14

Выбегаем из купола – баррикада и палатка у лестницы горят.
Гранаты падают и почти достают ближний к противнику купол, тот, что мы использовали для сборов и общения.

В рупор с горы звучит ультиматум – просят разойтись и объявляют, что в 18:00 начнётся штурм.

Хватаем, что попалось под руку и тащим к Костёльной, где грузим в машины. И так несколько ходок через толпу, навстречу сбегающимся самообороновцам со щитами и палками, мимо разбирающих брусчатку молодёжи и пожилых людей явно не воинственного вида.

Особо запомнился генератор, наш первый, что Диме дали под честное слово и просили вернуть. Еле втроём дотащили до бусика на Костёльной во дворе. Хорошо, что там были колёсики. Это была последняя ходка. Грузить было некуда.
На месте осталось ещё много чего, включая пару тяжеленных дизель генераторов, которые оказались неподъёмными, много аккумуляторов и прочего оборудования. Оставленное, в последствии, сгорело, а запас горючего в баках и баклажках взорвался. (больно было смотреть ночную трансляцию)
На Майдане у нас без спроса никто ничего не брал, вот и осталось топливо, за которое уже успели посадить Володю и братьев Маркусь с Автомайдана.
Что-то отдали Самообороне, но теперь понимаю, что в суматохе много не додали. Даже нужно было дать разобрать купол на арматуру.

Запомнился молодой парень просивший бронежилет – ему на передовую.
Где ты теперь, помог ли тебе тот броник? Дай, Бог…

Далее, нас коллеги позвали на запасную квартиру, но не зная толком где этот адрес, мы с Андреем пошли посмотреть на Европейскую площадь – выяснить каким образом силовики взяли Грушевского.
Площадь перед Украинским Домом была почти пустая – в центре и у Грушевского стояло несколько отрядов ВВ и Беркута. КРАЗом от Крещатика тащили металлическую конструкцию с ужасным звуком.
Особенно этот скрежет был поразителен в наступившей вдруг тишине.
Я выдвинул версию, что Грушу взяли обойдя со склонов, которые были сильно затоптаны.
До объявленного штурма Майдана оставалось 15 минут.

Со стороны Украинского Дома шли грустно несколько волонтёров медиков, мы их спросили – есть ли там люди… Ответа толком не услышали.
Нас начал звать капитан ВВ отряда что стоял под ступенями на дистанции от фасада.
Медики ушли, а мы оказались в своеобразной ловушке Украинский дом был уже с трёх сторон блокирован, пока мы смотрели, как техника оттаскивает остатки баррикад.
Пришлось подойти, заранее предупреждая, что мы пресса (жилетку в суматохе отставили в машине).

Смысл разговора был таков – в Украинском Доме остались люди. Будет штурм.
Штурмовать будут какие-то звери, они порубят пацанов в капусту.
ВВ не хочет крови и просит нас быть переговорщиками. Предлагают защитникам Дома уйти через чёрный выход.
Трогать не будут – у них 10 минут. Нам посоветовали быть осторожными. ВВ опасаются что «там огнестрел».
Пытался записать разговор на смартфон – какой-то человек в штатском подошёл и взял за руку, съёмку пришлось прекратить.

Мы с Андреем пошли внутрь. В первый раз. Вход особенно не заграмождён, но на первом этаже и выше ступенек масса хлама, в основном лекарства, шкафчики, стулья, какие-то ёмкости.
Со второго этажа крики «стояти!» – подняли голову. Вся балюстрада заставлена баклажками, канистрами, бутылками с Молотовым. Острый запах бензина и хлопцы, с факелами и свечами. Молодые, заведённые, готовые умереть.

Кричим им, что мы пресса, Спильнобачення, спрашиваем, знают ли они нас.
Передаём предложение капитана ВВ. В ответ «мы не сдадимся!», «будем защищаться».
Вышли, подходил какой то человек в пальтишке представился депутатом и куда-то убежал.

Мы с Андреем вернулись в Украинский Дом, пришлось соврать что получен приказ со Штаба Майдана им вернуться на Майдан и готовиться к защите. Вроде согласились, сказали уходить через задний выход. Хлопцы с балюстрады исчезли. Мы сами пошли через передний выход. Дали отмашку, что Майдановцы согласились уйти.
Пытались уйти на Костёльную. Но тут произошла перегруппировка ВВ и сверху с баррикады стали бросать коктейли молотова, мы оказались между двух огней и ушли в сторону с улицы, обратно к Украинскому Дому, снова вошли. Пусто.
Горы медикаментов, Андрей предложил собрать их и унести на Майдан сколько можем. Набрали большие тяжёлые пакеты.

Попытка пройти на Владимирскую горку оказалась безуспешной – уже беркуты. Сверху бросают периодически бутылки. Вернулись к ступеням у фасада, еле уговорили экипажи скорых, стоявших на площади забрать медикаменты. Те не хотели брать, но мы попросили передать в больницы.

На площади мы стояли в нерешительности куда идти и что делать, пока не заметили спускающуюся из Мариинского парка процессию. Пошли навстречу.
Медики волонтёры выводили, и выносили раненых. Десятки людей. Я взялся помогать нести носилки, оказалось это не так просто как в фильмах, даже вшестером. Почему нам не помогли те скорые – сейчас уже не помню. Была перепалка с беркутами блокировавшими Владимирский спуск у филармонии.
Волшебный пендель – здесь пресса и врачи подействовал быстро. Потом долгий спуск, меняли руки, часто останавливались. У мужчины на носилках была проломлена голова спереди слева, его тошнило.

Ниже стояли гайцы. Мы звонили Автомайдану чтобы те нас эвакуировали со спуска, мы не знали что на Подоле пробка и кордоны ГАИ. Увидев бодрых служителей полосатого жезла я потеряв всякие нервы набросился на них – почему не даёте сюда заехать и забрать раненых? Те начали отнекиваться, но в итоге согласились пустить, если за нами кто-то приедет. Но колонна не стала долго ждать – пошли дальше на Подол, остановились у какого-то ресторанчика на Сагайдачного. Почему не знаю.
Стали табором – заняли весь тротуар. Вышла администратор и официанты – спрашивали про Майдан, приглашали вовнутрь, периодически выносили нам воду, молоко, лимоны…
Страшно завыла женщина, склонившаяся над лежачим мужчиной на носилках. Я уже был не в силах подойти узнать что там… Останавливались машины – легковые забирали лёгких раненых.
Продуктовый бус выгрузив продукты забрал лежачих.

Рассадив раненых, мы с Андреем решили идти домой, понимая, что обратно на Майдан через кордоны нам не добраться. Метро не ходило. Пошли по бровке в сторону моста.

Машины тянулись плотным потоком, попытки остановить ничего не давали, только отвлекали и мешали веренице таких же как мы пешеходов. Была сильная усталость и боль, что там на Майдане? Думалось что разгонят, понимали, что большую кровь уже пустили и вряд ли остановятся.

И тут о чудо! Останавливается машина и женщина спрашивает нас и других куда нам. Метро Дарница? Я туда же. В машине осторожный разговор – вопросы кто мы. Говорим так же осторожно, что журналисты.… После нескольких предложений, особенно когда высадили у моста мутного попутчика, разговор пошёл.

Оказывается адвокат, едет защищать раненых в ожоговый центр чтоб их не забрала милиция. Тут же предлагаем свои услуги. Приезжаем. У приёмной несколько автозаков, в коридорах битком милиции.
Главврач убеждает, что здесь один пострадавший с Майдана, он в реанимации без сознания, адвоката не пускает. Андрей снимает. Пытаемся взять интервью у офицера милиции – он прячется за дверьми. Но наше появление их построило, сказали, что никого забирать не будут. Дежурим у входа пока автозаки и часть милиции не уехали. Потом перегонять репортаж из больницы… Дальше бессонная ночь, разговоры о переходе в подполье если разгонят.

Лёг спать, не раздеваясь, потом удивлюсь, почему штанина разорвана и в крови – таки словил пару осколков в ногу, успело загноиться.

Если кто спросит как оно? Я скажу – тогда мы не знали что победим. Даже близкие убеждали нас в безнадёжности дела и пророчили Януковичу второй президентский срок… Мы стояли безоружные против вооруженных.
Сейчас АТО, это страшнее, но теперь хотя бы чётко виден враг и цели ясны – по ним уже можно стрелять.

Леонард Левицкий

Спильнобачення