Спільнобачення | Про головне category

Про головне

Напередодні авіакатастрофи малайзійського «Боїнгу» ринки вже розпочали бурхливу реакцію на санкції, що їх (тоді ще – у односторонньому порядку) запровадили США.

Ринки (капіталів) були ошарашені масштабом та далекосяжністю нових санкцій, запроваджених США по відношенню до Росії усереду. Зокрема, «блакитні фішки» (акції провідних компаній – ред.), котрі потрапили до списку санкцій, включали «РосНефть», ВЭБ та «Газпромбанк», зчинили неабияке здивування – усі вважали, що «системних» компаній, що котуються на західних фондових біржах, та чиї акції складають інвестпортфелі значної кількості операторів ринку,  санкції не чіпатимуть.

MH17_burnsОднак, Сполучені Штати дали своїм кроком зрозуміти, що лишають за собою повну свободу дій у цій царині, аж доки Росія не змінить свого поточного курсу, тож інивесторам не варто робити припущень і бути готовим до найгіршого сценарію.

Такий сигнал інвесторами був сприйнятий, і реакція незабарилася – усі почали підчищати свої інвестпортфелі від російських цінних паперів, намагаючись зменшити свою вразливість до ризиків, пов’язаних із Росією – адже легше завчасно вжити подібних запобіжних заходів, аніж потім стояти, як двієчник, і пояснювати керівництву чи клієнтам-інвесторам, чому ти не здихався завчасно російських акцій чи облігацій, тощо.

Результат не забарився – відучора було зафіксовано безпрецедентне падіння російських акцій, облігацій та відповідних деривативів на усіх провідних фондових біржах (і у самій Росії включно).

Також, США належно і завчасно підготували надзвичайно складний та багатоступінчастий режим санкцій, будучи здатними тепер уводити його з довільною поступовістю, тиснучи таким чином прямо чи опосередковано на російське керівництво.

Причому, США було абсолютно байдуже, приєднаються ЄС до санкцій, чи ні – вони були здатні у односторонньому порядку, через FATF, OFAC та інші механізми фізично блокувати рух коштів від  та до найбільших російських банків: якщо хто знає, як працюють ці санкції – блокуються та призупиняються будь-які транзакції не лише ініційовані самими об’єктами санкцій, а й з будь-ким, хто спробує отримувати від них чи переказувати гроші на їхню користь. Тобто, хочеш-не хочеш, ти муситимеш припинити будь-який бізнес із санкціонованим контрагентом.

Тому, ми небезпідставно вважаємо, що саме у санкціях, котрі призводять до фактичного зубожіння російських олігархів, слід шукати причин підбиття «Боїнга-777» MH17 – російські олігархи (з оточення самого Путіна) шукають якнайшвидших можливостей здихатися цього божевільного карлика з непомірними амбіціями та схибленими уявленнями про світовий устрій.

 

Детальнішу інформацію щодо американських санкцій можна отримати за адресою http://www.treasury.gov/resource-center/sanctions/OFAC-Enforcement/Pages/20140716.aspx .

#військовини

Валерій Дротенко

Новоазовськ: пункт пропуску на кордоні

Новоазовськ: пункт пропуску на кордоні

З продовженням активної фази АТО, ситуація на східному кордоні стала набирати нових рис. Так сьогодні уранці, біля 4-ї години, у районі селища Новоазовське, Донецької області, угруповання терористів намагалося прорватися через кордон з України до Росії. Проти Українських прикордонників було застосовано міномети та установки “Град”.На жаль, серед прикордонників є убиті та поранені. Наразі, кількість наших втрат уточнюється.

Тактика терористів полягала у тому, щоб вогневим ударом утворити коридор на кордоні та без перешкод вийти до Росії. Зазначимо, що час та місце удару було обрано зі “знанням справи”: адже до того ця ділянка кордону, що стикається з узбережжям Азовського моря, протягом понад трьох тижнів була спокійною.

Зважаючи на історію атаки блокпосту №1 під Слов`янськом, який до цього також був відносно спокійною ділянкою, припускаємо, що терористи умисно створюють “оази спокою” на ділянках українських сил. Розраховуючи на зниження пильності, терористи раптово здійснюють удари по цих ділянках наших позицій. Вважаємо за потрібне порадити командирам підрозділів, що знаходяться на подібних ділянках, не втрачати пильності та використовувати час для посилення позицій в інженерному відношенні (особливо – щодо замаскованих та хибних позицій), налаштуванню зв’язку та взаємодії з підрозділами, що дислокуються по сусідству, а також посиленню розвідувальних можливостей, зокрема –  із залученням місцевого населення.

Карта району сьогоднішньої спроби прориву терористів

Карта району сьогоднішньої спроби прориву терористів

Також дуже важливою, на наш погляд, була реакція на спробу прориву прикордонників РФ. Вони утворили заслін, метою якого було недопущення терористів на територію РФ. За нашою інформацією, прикордонники РФ засосовували важку зброю для сторення вогневої завіси вздовж кордону для запобігання переходу терористів на бік РФ. Фактично РФ перейшла до випробованої за часів коммуністичного режиму практики “загороджувальних загонів” (тобто, терористів примушують лишатися в зоні АТО і продовжувати створювати там вогнище нестабільності, не даючи їм повернутися додому, в Росію).

Незважаючи на поки відсутню точну кількість наших втрат, ми вже отримали інформацію про те, що у поранених та загиблих бійців переважають уламкові поранення. У нашому найближчому матеріалі ми зробимо висновки щодо особливостей засобів бронезахисту, які наразі необхідні силам АТО.

Novoazovsk_20140702_02

Місце прориву на загальній мапі

Також, знову мусимо наполягати на посиленні контррозвідувальних заходів у керівництві АТО. Так, під час бою, частину прикордонників, за наказом було переміщено з облаштованих заздалегідь позицій. Під час маневру вони потрапили у засідку та понесли втрати. Припускаємо –  мав місце витік інформації або відверта зрада у керівному ешелоні АТО.

Над матеріалом працювали: Дмитро Левицький, Полковник Невідомчий, Валерій Дротенко.

MedvedchukУ зв’язку з виринанням цього персонажу знову на політсцену у якості чи то посередника, чи то просто торгувальника мармизою на «переговорах» з терористами, чимало людей за кордоном зацікавилися, хто це чи що воно таке, що на його участі наполягала сама Меркель.

Думаю, не зайве буде перелічити всі «заслуги» цього банкрута української політики – кому не знає розповісти, кому безпам’ятний – нагадати.

Першу свою дію, що мала стосунок до українського державництва, Віктор Медведчук вчинив ще далекого 1980р. – він був формальним адвокатом на суді проти відомого українського дисидента Василя Стуса, де його засудили до 10 років колонії суворого режиму й 5 років заслання. Роком раніше, під його «адвокатуванням» так само засудили іншого дисидента – поета Юрія Литвина. Обоє загинули під час ув’язнення на Уралі. Обоє боролися за незалежність України, але не дожили до моменту формального її здобуття  – серпня 1991р.

Тим часом, з адвоката, Медведчук далі ріс як юрист, і станом на початок 1992р. уже жваво надавав послуги з реєстрації оф-шорів колишній партноменклатурі – державним чиновникам, «червоним» директорам (держпідприємств). Завдяки юридичним послугам та порадам Медведчука, вони ухилялися від оподаткування та «у законний спосіб» розкрадали державне, тобто, всенародне українське майно, переганяючи його за кордон. Тим часом, звичайне населення незалежної України мусило самотужки боротися з такими проблемами, як безробіття, падіння виробництва, крах соціальних інститутів, невиплати заробітних плат та пенсій, тощо, зменшившись з 52 до 46 мільйонів за 23 роки незалежності, найважчими з котрих були саме початок 1990-х.

Вочевидь, клієнтура Медведчука зростала стрімко – завівши знайомства у самих різних колах найвищого рівня, спритний юрист станом на середину 1990-х є однію з ключових осіб олігархічного угрупування «Суркіса-Медведчука», котре володіло значною нерухомістю в Києві та, завдяки зв’язкам в уряді, займалися газовою торгівлею (на пільгових умовах, вочевидь).

Завдяки тій-таки «клієнтурі» Медведчук потрапив у коло близьких знайомств першого Президента України Леоніда Кравчука, і так само легко  налагодив близькі стосунки з Президентом Леонідом Кучмою, адміністрацію котрого він очолював у 2002-2005рр.

Своїми олігархічними статками Медведчук завдячував не бізнесовому таланту, а виключно зв’язкам в уряді та умінням плести інтриги. Маючи впливову фракцію у Верховній Раді ( СДПУ(о) ), він 1999р. переконав Кучму висунути на прем’єра Віктора Ющенка – знову ж-таки, не тому, що поділяв погляди останнього, а тому, що до України почала докочуватися загроза дефолту – того, що упродовж 1998р. «знищив» багатьох російських олігархів. Таким чином, керучись виключно інстиктом самозбереження, Медведчук вдало пролобіював кандидатуру Ющенка, під «обличчя» котрого, на його (як бачиться, доволі примітивну) думку, «Захід обов’язково дасть кредити», котрі мали врятувати тодішню Україну від дефолту.

Але вийшло усе з точністю  до навпаки – так і не отримавши траншів від МВФ (що було «покаранням» за щойно виявлені порушення резервування під позики у раніших періодах – ще 1996р.), Ющенко мусив зводити бездефіцитній бюджет і розраховувати виключно на внутрішні ресурси. Результат – ліквідація бартерних схем, пільгових експортних та імпортних ліцензій, державного дотування сировинного імпорту та експорту, тощо, – жертвою яких стали бізнеси самого ж Медведчука. Саме після реформ Ющенка в країні почав зростати ВВП – з 2001 по 2008р., середніми темпами 7% щороку: то був результат ліквідації схем чистого ренто-збирання, внаслідок чого олігархи мусили або піти у виробництво, або відійти у минуле. Медведчук потрапив саме до другої групи – не маючи жодних виробничо-організаторських талантів, будучи чистої води інтриганом макіавелістського штибу, він поступово втратив свої бізнесові позиції, а з ними – й політичні: так, на виборах 2002р. його СПДУ(о) ледь подолала прохідний бар’єр, лідером же стала «Партія Регіонів» Януковича, починаючи з 2006р. – стабільно відсутня в парламенті. Колишнього олігарха «пожалів» Леонід Данилович Кучма, взявши до себе головою адміністрації, однак, там Віктор Медведчук «прославився» брутальними виборами в м.Мукачеві 2004р. (репетицією фальсифікацій президентських виборів того ж року), де СДПУ(о) за будь-яку ціну намагалася нав’язати саме свого кандидата у мери, а також «темниками» для ЗМІ. «Темники» – це спущені «зверху» вказівки для ЗМІ, про що і як писати/показувати. Найбільше вони стосувалися новинних випусків, де за вказівками Медведчука замовчувалися гостросоціальні, конфліктні теми, паплюжився імідж опозиції та рапортувалося про «успіхи» уряду Януковича.

Після цього на політкар’єрі Медведчука можна було ставити жирний хрест: «адвокат» Стуса (=пособник його убивць), «дутий» олігарх, замовник кривавих виборів мера в Мукачеві та, головне – автор темників та «сірий кардинал» пізнього Кучми – з таким набором можна сміло переїжджати в іншу країну чи йти на пенсію, писати мемури. Якщо ж до цього додати нудотність і абсолютно ніяку харизму Медведчука (адже його імідж – претензія на інтелектуальність та абсолютну зверхність), то розумний висновок очевидний – консультант, тіньовий менеджер, лобіст, тощо, але не, боронь Боже, публічний політик. Це усім зрозуміло – схоже, окрім самого Медведчука та Владіміра Путіна, котрий не може робити ставку на незалежних людей: йому потрібні тільки заплямовані, на кого є компромат, ким легше керувати, тощо.

Ні у кого в Україні не викликає сумнівів, що Медведчук мав би сидіти в тюрмі з першого ж дня незалежності України – як причетний до репресій тих, хто за цю незалежність боровся. Так само, як і жодних сумнівів не викликає, звідки «ноги ростуть» у наполяганні Меркель на його участі в перемовинах – це «особисте прохання» Путіна, котрий за сумісництвом є кумом Медведчука. Погано лиш, що у ЄС бракує експертизи поцікавитися, кого ж їм так «накидає» Путін, перш, ніж серйозно заводити про це розмову.

Oświadczyła o swoich zamiarach na konferencji prasowej w czwartek, 27 marca b.r.
“Zamierzam kandydować na stanowisko prezydenta Ukrainy”, – powiedziała Tymoszenko.
“29 marca na zjeździe partii Batkiwszczyny będę prosiła o oficjalne zatwierdzenie mojej kandydatury na najwyższe stanowisko państwa”, – powiedziała była premier.

“Jeżeli przypomną Państwo sobie moje życie polityczne, zobaczą Państwo, że jestem prawdopodobnie jedynym człowiekiem, który pokazał, jak należy zwalczać korupcję. Zlikwidowałam ją w sektorze paliwowo-energetycznym w ciągu 7 miesięcy”, – zapewnia Tymoszenko.

Tymoszenko oświadczyła, że kandyduje na prezydenta. Zdjęcie: Ukrayinska pravda

Tymoszenko oświadczyła, że kandyduje na prezydenta. Zdjęcie: Ukrayinska pravda

“Mam prawo moralne powiedzieć, że będę wałczyła z korupcją, bo audyt Janukowycza i Azarowa przeszłam z sukcesem i szczerze”, – oświadczyła. “Uważam, że zostanę kandydatem ukraińskiej jedności”, – powiedziała podkreślając, że pochodzi “z regionu, który teraz nie popiera naszej rewolucji, w którym niektórym osobom jest obojętny język ukraiński”.

“Jestem przekonana, że potrafię obronić Ukrainę przed agresję Rosji i zwrócić Krym”, – dodała w swojej wypowiedzi.

źródlo

2nd_Euromaidans_Forum

Виступ коменданта Харківського Євромайдану

Прямо зараз іде пряма трансляція 2-го Форуму Євромайданів з Одеси.

Дивіться трансляцію тут:

Live streaming video by Ustream

 

2nd_Euromaidans_Forum_02

Керівник Одеського Євромайдану

EuroMaidan_Odesa_20140209

Скрін-шот з прямої трансляції

Прямо зараз розпочалася пряма трансляція євро-майданної ходи, що відбувається вулицями міста Одеси.

Транслює журналіст видання “Любимый город”. За даними очевидців, приймає участь близько 2 тисяч демонстрантів. Мітингарі скандують “Одеса – вставай, Україна – єдина!”, ну і т.д.

 

EuroMaidan_Odesa_20140209_Pushkinska

Мітингарі крокують вулицею Пушкінською

 

Live streaming video by Ustream

Польські журналісти вирушили з Варшави на Майдан. Просять терміново(поки в дорозі) перекласти відозву Українською.

flag_ukr_polska
Поляки солідарні з Вільною Україною

На Майдані вирішується доля цілої Європи!

Прочитай уважно і передай далі… Що спільного мають зіткнення на Майдані та смерть польського Президента 4 роки тому на території Росії?

Ми є свідками щораз більшої агресії Росії проти суверенних держав шляхом економічного шантажу, впливу служб і грубої сили: війна в Чечні в 1994 році, збройний напад на Грузію в 2008 році, терористична атака Росії в сторону Польщі в 2010 році.

Для того щоб стримати ці агресії, нам треба триматися разом. За ефективниі дії у цьому напрямку Росія вбила Президента Польщі в результаті теракту чотири роки тому *. І помер він за те, що змобілізував Президентів Європейських країн до оборони Грузії перед агресією Росії. Він був рішучий та ефективний. Якби він жив, він би сьогодні боровся за привабливу пропозицію для України в Європейському Союзі і протистояв би насильству щодо людей, що вимагають демократії і свободи. З почуттям солідарності та з переконання в тому, що демократична Україна також є гарантією стабільної та вільної Польщі.

Тримаймося разом! 

Будуймо сильний, незалежний, демократичний регіон Центрально-Східної Європи, який міг би протистояти теророві Росії, а також був би важливим суб‘єктом Європейського Союзу.

Перші кроки були зроблені, хоча після вбивства їхнього ініціатора, Президента Леха Качинського, ми спинились на місці. Східне Партнерство передбачає тіснішу співпрацю Європейського Союзу з Україною, Грузією, Білорусією, Арменією, Молдовою та Азербайджаном з наміром цільового вступу цих країн до ЄС. В рамках європейських фондів ми мали будувати автомобільні дороги та залізничні колії, які б зв‘язали та активізували економіку нашого регіону. Спільна торгівля, спрощення візового режиму, програми допомоги і, насамперед, енергетична незалежність від Росії – це фундаментальні виклики.

Київ – Варшава спільна справа. 
Ми хочемо будувати дружбу, засновану на стійких основах: солідарності та правді. Ми маємо болючі спільні листи історії. Для нас, поляків, все ще відкрита рана Волині. Це також Ваші рани, за які ми відповідаємо. Ми хочемо про це розмовляти бо правда є виразом поваги та основою  автентичних відносин.

Нас багато що об‘єднує: християнство, прагнення до волі та суверенності. Як і Українці, так і ми, поляки, хочемо рівності громадян перед справедливістю закону, прозорості соціального життя і поваги до людини. Ми маємо спільний досвід: німецької окупації, російської та контрольованої трансформації комуністичного режиму. Зараз на наших очах вирішується доля Європи. Так! На Майдані вирішується доля цілої Європи, яка все частіше є небезпечно пасивною по відношенню до сигналів народження нових сучасних «м‘яких» тоталітаризмів. Ваша стійкість і мужність для нас є джерелом натхнення і надії.

Брати українці! Ви потрібні Європейському Союзу з вашим спадком та багатством культури, з вашим досвідом прагнення свободи. Ми маємо надію разом будувати вільний та економічно незалежний регіон. Пасивна приналежність до ЄС – а таким є польський досвід – також несе ризики. Для цього потрібний добрий та активний уряд, який би боровся за інтереси власного народу на арені інших держав Союзу, таким чином, щоб уникнути краху економіки, втрати виробництва, еміграції мільйонів молодих людей і перетворення на об’єкт дешевої робочої сили для багатших країн. Угорський досвід показує, що можна піти своїм власним шляхом у Союзі і скористатися можливістю для розвитку. Європейський Союз потребує змін. Ми маємо надію спільно відновити його первинні цінності, як Союзу суверенних народів з християнськими коренями.

Волею українського народу є вхід до Європейського Союзу. Поляки підтримують ці прагнення.
Брати українці! Ми з Вами! Солідарні з Вільною Україною!

Солідарні 2010

——————-

US_emb_UkraineБІЛИЙ ДІМ
Офіс прес -секретаря
Для негайного розповсюдження
19 січня 2014

Ми глибоко стурбовані насильством ,що відбувається сьогодні на вулицях Києва і закликаємо всі сторони до негайної деескалації ситуації. Зростаюча напруженість в Україні є прямим наслідком того,що уряд не в змозі визнати законні претензії свого народу. Замість цього , він перейшов до рішучого послаблення підвалин демократії в Україні шляхом криміналізації мирного протесту і зачистки громадянського суспільства та політичних опонентів ключового демократичного захисту відповідно до закону. Ми закликаємо уряд України вжити заходів , які представляють найкращий шлях вперед для України , в тому числі скасування антидемократичного законодавства підписаного та прийнятого в закон напередодні, виведення силовиків з міста Києва , і починаємо діалог з політичною опозицією. З перших днів , рух Майдан був дія в дусі ненасильства і ми підтримуємо сьогоднішній виклик з боку опозиційних політичних лідерів , щодо відновлення цього принципу. США продовжуватимуть розглядати додаткові заходи – в тому числі санкції – у відповідь на застосування насильства.

Оригінал звернення оприлюднено на сторінці Посольства США в Україні.

Фото: gorlovka-pravda.dn.ua/blogs

Фото: gorlovka-pravda.dn.ua/blogs

Ні для кого не секрет, що нинішній, Євро-Майдан, на відміну від його попередника –  Помаранчевого Майдану, було здебільшого організовувано та підтримувано простими громадянами, а не політиками. Офіційна українська політична опозиція (вона ж – парламентська опозиція) не проявляла жодної ініціативи, оскільки не мала зайвих ілюзій щодо власних мобілізаційних потужностей – загадаймо усі їхні попередні акції – і Мовний Майдан (з 3-годинною пообідньою голодовкою), і «Юлі-Волю», і «Україно, вставай». Усі відчули їхнє зніяковіння, коли 24.11 Майдан і Хрещатик заполонило близько 50тис., котрі перевершували Податковий Майдан, як і неозброєним оком проступало на обличчях «трійці» незнання, що з тією масою робити. Починаючи з 1-го грудня, відвідуваність вимірювалася вже п’яти-, а то й шестизначними цифрами, котрі вони так і не спромоглися конвертувати в якийсь закріплений, «неспалимий» (рос. – несгораемый) результат – як для себе, так і для громадянського суспільства: у першу чергу, тих альтруїстичних людей, на чиєму ентузіазмові  Майдан досі протримався і вистояв, і кого влада вже пресує і буде пресувати ще більше, якщо її не буде знесено.

Однак, парламентська опозиція, попри усю свою яловість, перевершує будь-яку з ініціатив/громадських організацій/позапарламентських партій, котрі спільно робили і роблять Майдан, тим, що має чітку структуру, лідерів (змовчимо за якість), виходи на закордон, місця у парламенті. Громадянське ж суспільство лише народжується – воно слабо структуроване, слабо коородиноване, тощо. З метою бодай якось формалізувати те суспільство, 19 грудня було проголошено «Маніфест представників громадських рухів, організацій та ініціатив Євромайдану». Там, зокрема, було констатовано глухокутовість нинішньої ситуації та запропоновано задля виходу з неї перемовини у трьохсторонньому форматі: влада-парламентська опозиція-громадянське суспільство. Саме такий формат справедливо відображав би ту роль, яку відіграє в Україні зараз та парламентська опозиція – брак підтримки населення (особливо, мислячої та більш громадськи активної його частини) та символічно-декоративність  (як і сумнівна опозиційність) взагалі. Навряд чи буде перебільшенням стверджувати, що якби у нас була справжня опозиція, до Майдану справа б не дійшла – політики самі б справилися з ситуацією (як це відбувається у, наприклад, Угорщині, де, по суті, та ж сама еліта умудряється правити ще з початку 1980-х, і де, першою чергою, дбають про авторитет політиків та офіційної політики взагалі; там – дійсно елітистське правління), не доводячи справу до обурення народу й виходу мільйонів на Майдан.

Однак, замість визнати існуючий стан речей і, бажаючи бодай щось зробити для порятунку країни, а не для штучного вивищення власного статусу, опозиція удалася до кількох спроб «підім’яти» під себе якщо не все громадянське суспільство, то, бодай, якісь його сегменти. Після невдалої спроби створити «обманку» під назвою «(Громадське) Народне об’єднання Майдан» (ГНОМ), офіційна опозиція вдалася до більш філігранної комбінації – створення «Всеукраїнського Об’єднання «Майдан» (котре вже встигли «охрестити» «ВОМбатом»). Якщо ГНОМ «грішив» багатьма грубими помилками – явне включення до членів його Ради видних і широковідомих опозиційних політиків упереміж з громадськими діячами та письменниками, котрі про те гадки не мали й згоди своєї не давали, то у ВОМбат жоден офіційний політик явно не увійшов – натомість, там повно сателітних «громадських діячів», котрі, де-факто є довіреними особами парламентської опозиції. Водночас, чимало громадських організацій «ковтнуло» цю наживку – чи то несвідомо, чи то керуючись міркуваннями, що треба об’єднуватися з будь-якою опозицією.

Водночас, чимало організацій з «Громадської Ради Майдану» (ГРМ) на таке об’єднання (а фактично – поглинення) опозицією не погоджуються.

Винесемо за рамки даного обговорення те розмаїття особистих та «шкурних» причин, ніби-то «виключно» з яких ГРМ-івці не хочуть в одну організацію з «опами» (а так і вважають ті «кришталево чисті», котрі таврують «противсіхами» будь-кого, хто сумнівається у чесності намірів нашої офіційної опозиції). Лишимо чисто логічні міркування, згідно з якими має бути влада, опозиція та (важливо!) окремо від них обох громадянське суспільство, котре:

  1. Не бачить себе у офіційній політиці (принаймні, у тому форматі та з тими гравцями, котрі там зараз є);
  2. Не бажає туди йти – взагалі, свідомо обмежуючи свою роль контролем та допоміжним механізмом самодіагностики/самоочищення суспільства, чи з огляду на неприйнятність тих правил гри, що там поки що сформовано.

Як відомо, Помаранчева революція «здулася», не в останню чергу, через монополізацію офіційним політикумом функцій як управління, так і контролю, та незрілістю (відсутністю) на той момент громадянського суспільства. Наразі, громадянське суспільство, нарешті, набуває суб’єктності. Однак, «опи» бачуть в тому для себе чи не більшу загрозу, ніж влада, я так розумію?

Щоб не повторити розчарування від 2004р., цього разу має бути сегрегація (розділ) функцій між громадянським суспільством, владою і опозицією, – нехай остання самотужки доводить, що вона таки дійсно необхідна; у намаганні ж її «додати собі очок» за рахунок громадянського суспільства вона сама ж і викриває свою слабкість і брак (а може й повну відсутність) тих «очок» без громадськості. Сподіваюсь, думку буде почуто.

А щоб читачам не здавалося, що ці міркування висмоктано з пальця, ось додаткові лінки по темі та передісторії питання:

Correct_flagКриза, що її наразі переживає наша держава, має цілком осяжні матеріальні прояви, але чи лежать її причини суціль в матеріальній площині? У двійці пов’язаних між собою статей співзасновник “Спільнобачення” Валерій Дротенко пропонує глибинний аналіз проблем та натякає на можливий шлях їх вирішення (котре лежить як у матеріальній, так і сакрально-символічній площині).

Частина перша

Частина друга

 

P.S. Хто не подужає моїх статей, може прочитати ось цей допис  Андрія Окари, котрий він запропонував “Спільнобаченню” перепостити одначасно з тим, як я викладав цю свою пару статей. І хто тепер заперечуватиме, що ноосфера існує? 😉

P.P.S. Про схожі речі писав Андрій Будкевич навесні 2011р.