Спільнобачення | Від СПІЛЬНОБАЧЕННЯ category

Від СПІЛЬНОБАЧЕННЯ

Після марафонських перемовин, згоди нарешті вдалося досягти

Після марафонських перемовин, згоди нарешті вдалося досягти

Urbi et Orbi Президент США виголосив доповідь про укладену безпрецедентну угоду стосовно контролю світової спільноти над іранською ядерною програмою. Спільне бачення, якого нарешті досягли, з одного боку дає світові високий рівень впевненості у безпеці від ядерних загроз як з боку самого Ірану, так і з боку терористичних угруповань, до рук яких можуть втрапити неконтрольовані ресурси – з іншого боку відкриває для Ірану втрачені раніше можливості вільної світової торгівлі та розвитку.

Наприкінці промови Обама нагадав про угоди, які укладали американські президенти під час Холодної війни: ті договори не були ідеальними, проте кожен з них робив світ безпечнішим, наближав кінець планетарного протистояння.

Нагадування не даремне, адже новітня Холодна війна триває. США та всій цивілізованій спільноті важко було адекватно відповідати на загарбницькі дії імперіалістичної Москви, маючи на Близькому Сході нерозв’язану ядерну проблему, яку живила та ж таки Москва, усіма засобами блокуючи перемовини. Тепер світове товариство має прямий доступ до іранських об’єктів і міжнародне шахрайство Кремля втратило силу. За участі Ірану та інших арабських держав на наших очах стає реальним нове падіння цін на нафту та деескалація близькосхідних воєн. Захід має змогу перенести основну увагу до чорноморського регіону. Вихід до Каспію з півдня для коаліції тепер також не є чимось фантастичним. Московські загрози тепер блокуватимуться швидше та ефективніше. Щур сидить у норі, дим до неї вже пустили – або задохнеться, або вискочить і доб’ємо.

Андрій Бабій
Промова Президента США

НЕ ЧІПАТИ 1Андрій Бабій:

Від самого дня перемоги Майдану українська громада накидає своїм обранцям ліквідувати існуючий олігархічний устрій. Власне, це і було однією з причин Революції Гідності. Не вдовольнити таку вимогу виборців для влади рівнозначно самогубству. Навіть у мирні часи помаранчевих це призвело до сумних наслідків, а під час війни поготів, альтернатива відсутня.

 

Олігархічна модель суспільства характеризується суцільною корупцією, яка сягає найвищих ешелонів влади та забезпечує безперервне збагачення найпотужніших гравців за рахунок усіх інших. Отримання корупційних переваг має на меті власне посилення та ослаблення конкурентів і породжує своєрідну «гонку озброєнь», в якій зупинитися – означає бути знищеним. Страшним прикладом олігархії була Московія часів Березовського та Ходорковського, фінал ми знаємо.

Українську олігархічну державу уособлюють відомі персони: Коломойський, Ахметов, Фірташ і Пінчук. Кожен з них має своєрідний аусвайс належності до найвищої касти у вигляді потужних медійних активів. Якщо Україні вдасться змусити їх вести бізнесові та політичні справи легально, конкурентно, без тотальної корупції, менші гравці змушені будуть прийняти ці правила. Без великих корупційних грошових потоків швидко вимруть «сірі кардинали» – різноманітні льовочкіни, клюєви, ківалови.

Хто ж має вплив на наших олігархів, достатній для того, аби диктувати їм свою волю? З одного боку це – держава Україна в особі органів влади та громади. З другого – міжнародна цивілізована спільнота. З третього – Москва.

Головним гравцем у цій партії є наша держава, оскільки уся діяльність та саме існування олігархів починається і закінчується тут. Вони повністю залежні від побудованих ними ж корупційних схем в Україні. А ні в технології, а ні в нові виробничі об’єкти (за винятком хіба що міської нерухомості) серйозні інвестиції не здійснювалися. «Доїдають» застарілий совковий спадок, «пиляють» бюджет через лобіювання мільярдних дотацій та ухиляння від сплати податків. Велетенська система «вільних економічних зон», «обналічки», нелегального обороту ПДВ. Централізована корупція силових структур, митних, дозвільних, фіскальних органів, місцевих адміністрацій. Зрада державних інтересів парламентаріями та міністрами. Значна доля коштів «інвестується» в українську ж таки корупцію, без якої бізнес цих ділків є збитковим. Якщо на якомусь шматку території не стане Української держави, їхні капітали там знеціняться і залишками розпоряджатимуться переможці. Уроки Криму та Донбасу вивчено.

Надії врятувати статки на Заході немає. Суцільний фінансовий моніторинг. Показове затримання Фірташа. Навіть особиста виховна бесіда із послом США. Усі попередження зроблено. Цивілізований світ примушує олігархів працювати з українською владою та згідно українських законів.

Варіант «вот прієдєт путін путін нам поможєт» сьогодні спокушає лише купку бідних ідіотів у Костянтинівці. Вартість чорного капіталу самого Путіна, за оцінками інтернет-економістів, зменшилася у рази. У Великій Британії розпочато повну офіційну інвентаризацію московських капіталів, оголошено про початок блокування коштів. Санкції міцнішають. Україна припинила купляти російську електроенергію та газ. Крим та війна спалюють кремлівські золотовалютні резерви. Москва рахує місяці до дефолту.

Таким чином, українські олігархи змушені мати справу безпосередньо з Українською Державою.

 

Тепер спробуймо розібратися, що і яким чином має робити Україна зі своїми вгодованими синами. Наші президенти завжди трималася компромісної лінії у стосунках з олігархами, або й самі очолювали олігархат.

Кравчук протягом своєї короткої каденції не встиг зіткнутися з цим явищем, йому довелося боротися лише проти зовнішньої московської експансії.

Кучма розпочав з побудови «системи противаг» і закінчив тим, що сам став найбільшим олігархом. Він виявив себе жорстким правителем, придушивши традиційний український криміналітет, але доволі поблажливо спирався на корумповані фінансово-політичні групи, фактично ставши батьком української олігархії.

Ющенко керував в умовах прямої загрози війни з Москвою, шантажу знищення економіки з боку донецької мафії та потерпаючи від БЮТівських ударів у спину – то ж був змушений йти на суттєві компроміси з олігархами.

Янукович прийшов до влади з чіткою метою стати спочатку олігархом, а потім диктатором. Це, разом з іншими чинниками, робило його вразливим до московського впливу.

Теперішня українська влада мусить враховувати ріст ваги громадянського суспільства та антиолігархічні настроїв виборців. У критичній фінансовій та політичній ситуації придушення корупції є також ключовою вимогою фінансових донорів та політичних союзників. Президент, уряд та парламентська коаліція не мають іншого вибору, як терміново ліквідувати олігархічний устрій. При цьому, попри бажання багатьох українців, карального знищення бізнесових структур немає а ні у послідовності дій влади, а ні у деклараціях країн Заходу.

 

Попри інформаційні хвилі «всьопропало нас слівают оліґархі всєх пєрєіґралі», українська олігархія переживає суттєве погіршення ситуації. Втрата активів, руйнування логістики внаслідок окупації та фінансова криза вдарили по них усіх, даючи можливість владі ефективніше здійснювати тиск.

Пінчук, на якого свого часу була оформлена «здобич» тестя, останніми роками розігрує роль стабільного, респектабельного патріарха українського бізнесу. Фундамент його безпеки – позитивний імідж у світі та потужні медіактиви, здатні впливати на громадську думку. Він не провадить енергійного розвитку своїх підприємств, а головне – не долучається активно до поділу влади. По суті, він є найближчим до тих стандартів «цивілізованого мільярдера», виконання яких нова Україна накидає своїм олігархам. Скоріш за все, його чіпатимуть останнім з «великої української четвірки».

Фірташ став першою жертвою показового переслідування міжнародними правоохоронними органами, сьогодні він є живим застереженням олігархам від спокус у стилі Березовського. У разі спроби дестабілізувати українську владу, справа моментально може набрати обертів. Українська влада вже позбавила Фірташа контролю над видобувними титановими підприємствами, які постачають сировину на його ж таки виробництво. Його газорозподільні та хімічні підприємства винні ДК «Газ України» 9,3 млрд. грн. Надра-банк у лютому визнаний неплатоспроможним та наразі є під тимчасовою адміністрацією, призначеною НБУ. НАК «Нафтогаз України» ініціює банкрутство черкаського «Азоту» через борг у 181 млн.грн., також суди розглядають претензії до северодонецького «Азоту», «Рівнеазоту» та горлівського «Стиролу». Загальна сума претензій НАК до чотирьох підприємств – більш як 2 млрд.грн. Турчинов погрожує позбавити ліцензії телеканал «Інтер». Держава таким чином має повноцінні засоби контролю над амбіційним мільярдером.

Ахметов на Сході крутиться вужем, рятуючи активи, без будь-яких гарантій на майбутнє. Директор ДТЕК Тимченко у відчаї дає інтерв’ю Економічній Правді, де розповідає, як його компанія тримає на собі економіку окупаційних псевдореспублік та просить уряд України відновити фінансування цієї «благодійності». Кличко вимагає від “Київенерго” обладнати 5 тисяч столичних будинків лічильниками теплоенергії і покласти на компанію оплату великих втрат енергії. Україна від’єднала електромережі окупованих територій від енергопостачання, НКРЕ розпорядилася не сплачувати компанії “Східенерго” (Зуївська, Луганська и Курахівська електростанції) за вироблену електроенергію. Ріка різноманітних субсидій з держбюджету до кишені Ахметова висохла. Важливим джерелом прибутків була система вугільних дотацій, контроль над якою він втратив, на черзі така сама історія зі схемами відшкодування ПДВ. Міністр паливенерго Демчишин оголосив про борг ДТЕК перед ДК «Вугілля України» сумою 700 млн. грн. Наразі Ахметов безуспішно намагається «зафіксувати збитки» на окупованих територіях, але кінця їм не видно, він змушений шукати собі нову базову територію і зупинив своє око на Запоріжжі, де відсутні потужні місцеві клани, натомість чимало активів СКМ – у ході цієї інвазії ми спостерігаємо кампанію з нейтралізації міського голови Сіна та підозрілу загибель голови обладміністрації Пеклушенка. Агентство Fitch Ratings знизило довгострокові рейтинги ДТЕК” до рівня “С” через ризик дефолту, що загрожує компанії у зв’язку зі слабким рівнем її ліквідності. У такій ситуації час грає на користь України, виснажуючи головну фігуру донецького суперклану. Що пізніше розпочнемо генеральний наступ на нього, то ефективніший буде результат.

Коломойський після перемоги демократії є незаперечним лідером серед очільників фінансово-політичних олігархічних груп. Фінансова частина його активів в цілому легальна і відома широкому загалу. Політична ж складова, згідно діючих досі корупційних «законів джунглів», не є прозорою. Група «Приват» втратила активи та ринки внаслідок окупації, але це не вплинуло суттєво на її становище. Коломойський у складний для Батьківщини час дав приклад ефективної організації оборони й тилу – відповідно і влада мірою сил надала підтримку олігарху. Зокрема, “Приватбанк” 2014 року отримав близько 20 млрд.грн. рефінансування, в рази більше за будь-який інший недержавний банк.

 

Після початку московської агресії українська влада простягла руку партнерства місцевим магнатам, запропонувавши очолити обласні держадміністрації та виконати таким чином громадянський обов’язок – укласти своєрідний новий «універсал національної єдності».

Ахметов, який завжди був близьким до промосковських сил, відмовився працювати та битися на українському боці, веде співпрацю з терористами – від підтримки фінансово-промислового потенціалу окупованих територій та постачання ресурсів через лінію фронту, до надання йому бандою послуг охорони майна. Політична лінія Ахметова не змінилася: створення у ВР блоку підконтрольних депутатів, корупційні по суті тіньові угоди з іншими групами задля лобіювання власних інтересів.

Коломойський зробив вибір, вірний з точки зору і етики, і здорового глузду – прийнявши посаду, що дозволила йому максимально ефективно реалізувати можливості захисту Батьківщини від збройної агресії та диверсій. Але, ступивши цей перший крок у правильному напрямку, він відкинув необхідність рухатися далі. У бізнесі та політиці він не бажає «жити по-новому». Демонстративне ігнорування вимог Конституції та закону щодо громадянства. Корупційний контроль над об’єктами державної власності та демонстративна несплата дивідендів. Розбудова монопольних схем у паливній галузі, де група останнім часом контролювала усе виробництво, транспортування, а також від 20 до 40% роздрібного продажу бензину. Корупційна монополізація ринку авіаперевезень. Перетворення Дніпропетровської області на власну вотчину. Легалізація власної «армії» на чолі із головним рейдером України Корбаном. Терористичні дії з викраденням, знущанням та погрозами вбивства голови Держкомзему Рудика за його спробу змінити старе корумповане керівництво облзему, у якіх особисто брали участь і Корбан, і Філатов – коли вже було оголошено про нібито перебування Рудика у зоні АТО, лише розголос перешкодив довести справу до кінця. Неодноразові епізоди викрадень, убивств, у яких звинувачують групу Коломойського, найгучнішим з яких є зухвале вбивство офіцера СБУ у Волновасі. Нарешті, гучний рейдерський напад на офіс державної компанії у центрі столиці за участі автоматників та бронетехніки. Корупційне непрозоре лобіювання власних інтересів у ВР. Створення іміджевого публічного політика з маловідомого приватівського функціонера Філатова, його маніпуляції із фракційним членством та спроби зібрати навколо нього власну депутатську групу на зразок ахметовської. Дотримуючись традиції корумпованого українського парламентаризму, Коломойський формує своє лобі максимально непрозоро, попри значну кількість підконтрольних голосів у ВР (яку засвідчили голосування по укрнафтівському закону), вони ховаються по різних фракціях, офіційно він не підтримує жодну партію чи блок. Філатов досі не бажає говорити на тему приватівського лобі, ховаючись за загальними фразами про позафракційну вірність «пользє дєла». Поява нізвідки напередодні виборів «нічийного» високовартісного політпроекту «Самопоміч», який (разом із дрібнішими проектами) відібрав голоси у ненависних дніпропетровському клану українських націоналістів ВО «Свобода».

 

Як вже було сказано на початку статті, терпіти олігархію українська влада не може собі дозволити – будь-який варіант розвитку подій при цьому буде смертельним для України:

  1. повернення старої української моделі олігархії закриє Україні двері до співробітництва із цивілізованим світом, далі дефолт і московська окупація або маріонетковий режим;
  2. у разі війни між недобитими олігархами, невдоволення народу, ворожа пропаганда та розхитування українського інфопростору викличе «майдан-3», далі дефолт і московська окупація або маріонетковий режим;
  3. перемога одного з олігархів призведе до сценарію захоплення влади за сценарієм Березовського, далі див. п.1.

 

Слід зважати, що у будь-якому випадку державі бракує сил, аби вступити у конфлікт одночасно проти усіх корупційних кланів, до якого, окрім найвпливовіших, будуть мобілізовані й дрібніші магнати, що сукупно мають колосальний ресурс. Цим зумовлено небажання приймати законодавчу базу разового «розкуркулення» та послаблення усіх, обов’язкову до негайного та невідворотного застосування. Натомість обрано тактику «розділяй та володарюй». Я не дарма написав докладний аналіз ситуації кожного. Проводити придушення претендентів на олігархічну владу слід за чергою, починаючи з найсильнішого та найактивнішого. Таким, без сумніву, є Коломойський.

Україна протягом останнього року ставилася максимально толерантно до губернатора-мільярдера, тактовно не акцентуючи уваги на непристойних епізодах. Якщо навколо ший Фірташа та Ахметова зашморг потроху, іноді непомітно, затягується, то Коломойського лише умовляли розпочати жити по-новому, зрідка у телефонному режимі втручаючись до зовсім кричущих подій (як от викрадення голови Держкомзему). Закон, який мав на меті повернути до пустого бюджету дивіденди «Укрнафти», мляво просували кілька місяців. Врешті влада змушена таки була вжити заходів. Це сталося після убивства офіцера СБУ за спробу перешкодити постачанню окупантів, після зухвалого зізнання у причетності до цього народних депутатів. Після збройного рейду на Київ. Після виступу Корбана із чи то вимогою, чи то погрозою «навесті парядак в Кієвє».

Чи робила влада раніше спроби без зайвого газетного шуму навернути хазяїв Дніпропетровщини до цінностей цивілізованого світу? Так. Судячи з усього, не лише умовляли, але й попередили про наслідки та назвали дедлайн. Про це свідчить те, що Коломойський заздалегідь підготувався до своєї відставки. Офіси своїх управлінських компаній, архіви та ІТ підрозділи він перевіз до Львова. По-перше, далі від москалів. По-друге, у Дніпропетровську напевно чимало люду поминає незлим тихим словом лихих корбанових опрічніков, то ж краще бути десь подалі, коли почнуться розслідування. По-третє, у Львові – Садовий із «Самопоміччю».

Чому влада довго приймала таке важливе рішення? По-перше, як я вже казав, а ні Україна, а ні Захід не хочуть нищити бізнес олігархів, маючи на меті лише примусити їх жити «по-новому», цивілізовано. По-друге, повага до цінного союзника, адже війна таки триває. По-третє, недостатній ресурс міцності економіки та силових структур, дієздатні частини яких наразі зайняті війною. Звернімо увагу, що Президент поставив задачу роззброїти рейдерів у Києві не тристатисячному МВС, а СБУ. Міністр внутрішніх справ Аваков, який дбайливо береже януковичевих мєнтов-злочинців, який зберіг усі корупційні схеми та чорні грошові потоки у МВС, відреагував на появу озброєної автоматами банди на бронетехніці у центрі столиці аж на четвертий день заявою (дослівно) «о ужесточении режима контроля к законным владельцам ОХОТНЕЧЕГО огнестрельного оружия» та нагадуванням охоронним фірмам про існуючі законодавчі норми, мовляв «Даю всем охранным компаниям 24 часа – освободится от двойных-тройных трактовок – привести свою деятельность в безукоризненную канву». Радник Авакова Геращенко на ефірі у Шустера старанно уникав відповіді на запитання про власника бронетехніки без державних номерів, про приналежність автоматників та про те, як це все дісталося центру столиці – замість того він мовою окупанта говорив загальні слова про значний внесок «справжніх патріотів». Іншою була реакція голови СБУ Наливайченка: «Всі особи, які знаходяться в Укрнафті, повинні бути негайно роззброєні і позбавлені ліцензій на зброюЯкщо у цього комерційного підприємства були дозволи, вони повинні бути скасовані, відкликані… Ми підтверджуємо, що діяльність так званої структури Січ, яка до цього називалася в тому числі Крок – це ті підприємства, які створені в Дніпропетровську. Ми підтверджуємо, що жодних законних підстав для діяльності такої структури в Україні точно немає». Помітили різницю? Не всі силовики однаково мотивовані. По-четверте, у березні, після зміцнення економіки кредитним траншем, та більш-менш стабільного припинення великих боїв, час для початку операцій на внутрішньому фронті є найсприятливішим за останній рік.

 

Один лихий казав:

«Критикуєш – пропонуй. Пропонуєш – роби. Зробив – відповідай.»

Гадаю, навряд хто-небудь міг би зробити це краще.

uz_coa

Андрій Бабій:

     В Узбекистані до річниці 70-річчя закінчення ІІ Світової війни демонтовано черговий радянський монумент на честь “вєлікой отєчєствєнной”. Для республіки це далеко не перший випадок, Ташкент системно викорчовує спадщину московської окупації.

Реабілітовані та популяризуються борці за незалежність – басмачи. Першим музеєм, створеним у незалежному Узбекистані, є Музей Пам’яті Жертв Репресій.

Узбекистан вийшов з військового блоку “ОДКБ”, та з економічного “ЕврАзЭс”. Республіка наразі не має енергетичної залежності від Москви.

Джерело інформації: ВЗГЛЯД

Kurs_dolara_20150309_768x576Після наших попередніх публікацій логічним буде підсумувати й зробити попередній макропрогноз щодо подальшого розвитку курсу гривні до долара.

Згідно з коментарем провідного експерта – Андерса Аслунда, – чия думка не лише є вагомою для МВФ, Світового банку та урядів низки західних країн, а й котрий неабияк розбирається у внутрішньому устрої української макроекономіки, а також в українському політичному ландшафті, – Україна подолала найневизначеніший період: на минулому тижні було ухвалено пакет тих законів, на котрих наполягав МВФ, тож, починаючи з 12 березня, у НБУ поповняться золотовалютні резерви й з’явиться валюта для інтервенцій (тобто, підтримки курсу гривні до долара).

Досі, інтервенції були неможливі саме через виснаженість резервів – ті 5 з чимось мільярдів доларів, що номінально лишалися у резервах, слід вважати чимось на кшталт «незнижуваного залишку», котрі ще треба було перевести в ліквідну форму (з цінних паперів чи золота – у долари). Ну і, перш, ніж почати витрачати гроші на інтервенцію, варто мінімізувати чинники, які сприяли б марнуванню тих коштів: зокрема, безвідповідально-шахрайську моду переважної більшості вітчизняних комерційних банків спекулювати на коливанні обмінного курсу та виганяти долари з вітчизняної економіки в офшори.

Тому, Нацбанк запровадив вимогу розголошення реальної вичерпної структури власників усіх комерційних банків, щоб мати можливість зупинити цю шахрайську практику: як правило, комерційний банк – а більшість їх в Україні «кишенькові»[1], надавав кредит своєму фактичному власникові (одному з його підприємств) у гривні, а той за цю гривню купував валюту, «виганяючи» її у власний оф-шор; потім, залежно від подальшого розвитку подій, можна було або завести назад валюту й продати її за вищим курсом, ніж було придбано (це якщо гривня стабілізується), або ж просто «накредитуватися» так, щоб вивести якомога більше валюти, а банк (і його вкладників) лишити напризволяще – тоді б про нього дбало НБУ, Державний Фонд ґарантування депозитів, тощо. Я взагалі мовчу за те, що кредитування, по суті, є грошовою емісією – тож робить внесок у зростання інфляції.

Тому, Нацбанком було додатково і одночасно запроваджено наступні правила:

  • Заборона купувати валюту за позичкові кошти;
  • Збільшено вимоги до резервування – щоб обмежити можливість кредитної емісії для банків;
  • Запроваджено нову (для України) вимогу – розкриття кінцевих власників банку; після глобальної фінансової кризи 2008-09рр., така вимога стала звичною світовою практикою (зокрема, власники рахунків в прибалтійських банках відчули це на особистому досвіді), але до нашої країни вона дійшла лише зараз, та й те – на вимогу МВФ;
  • Піднято облікову ставку[2] до 30% – це також «відбивало» бажання кредитуватися.

Усі ці заходи (а також інші, описані тут) суттєво збільшили попит на гривню, а значить – знизили її пропозицію, у т.ч. й на міжбанківській валютній біржі та на чорному валютному ринку. Курс почав падати – про що з розпачем для себе дізнавалися ті, хто, піддавшись паніці, коли він сягнув 43 грн/долар, купили за 43, а увечері того ж чи наступного дня вже шукали, кому б їх здати по 37. Що ж, тут, як кажуть, не вгадаєш – особливо маючи попередній досвід того, як наша «доблесна» держава зазвичай дає раду таким речам. Але згадаймо нашу тактику (чи стратегію) під час найчорніших днів Майдану – вірити у те, що все буде добре (врешті-решт): тоді це спрацювало і, принаймні, Януковича ми здихалися. По вірі Вашій буде Вам дано, іншими словами.

Нацбанк мусив запровадити гривневий голод, доки не з’явиться валюта для інтервенцій – якби цього не було зроблено і курс «повисів» би в діапазоні 35-45 бодай тиждень, це вже спричинило б незворотню ланцюгову реакцію – по-перше, неминучі спроби населення «зберегти» свої гривневі заощадження та, відтак, наступну хвилю попиту на долар, а по-друге, чергову «перенацінку» на всі товари у крамницях – досить того, що вітчизняні бариги-роздрібники вже «проіндексували» увесь товар в розрахунку по 25 гривень за долар (байдуже – вітчизняний він, чи імпортний); взагалі, психологічна залежність нашої економіки від долара та пов’язані з цим звички бариг – це тема для окремої книги.

Як відомо, минулого тижня було прийнято зміни до закону про державний бюджет – у т.ч., його було переобраховано за більш реалістичним курсом 21.7 гривень за долар. Думаю, що саме такий курс намагатиметься, у середньому, тримати НБУ на майбутнє – і тепер, сподіваюсь, зрозуміло, чому для держави в цілому та Нацбанку – зокрема, – було так важливо не потурати паніці й будь-якими методами (у т.ч. й жорстко адміністративними) тримати курс. Сподіватимемося, що далі все складеться так, як було заплановано, і саме цей курс стане для нас звичним на найближчий рік.

 

[1] Кишеньковим вважається банк, створений для обслуговування потреб одного чи групи пов’язаних підприємств з іншої, небанківської галузі; це явище увійшло в українську економічну реальність на початку 1990-х – як правило, колишня компартноменклатура, «прихватизувавши» те чи інше держпідприємство, «під нього» ж паралельно реєструвала банк, що було зручно в кількох аспектах: по-перше, можна було напряму виходити на міжбанківський валютний ринок (а не через чужий банк), по-друге – забезпечити свій бізнес ширшим доступом до кредитних коштів. Іноді, декотрі такі банки виростали з «кишеньковості» й ставали повноцінними банками, зі збалансованою й диверсифікованою базою як активів, так і пасивів; проте, більшість із них так і лишилися «банком одного клієнта» – так-сяк залучаючи депозити, вони, в основному, кредитували бізнес фактичного хазяїна; ідентичність якого з часом дедалі хитріше замасковувалася – через складні схеми володіння, акціонування, оф-шорування, та інші. Останнє робилося як для посилення захисту від переслідувань з боку конфіскаційної (за суттю) вітчизняної податкової системи, так і для ховання «кінців у воду» на випадок виникнення проблем та банкрутства банку – щоб вкладники не змогли дістатися до фактичного його власника.

[2] Базова кредитна ставка у країні – нижче неї просто не існує; комерційні банки надають позики за ставками, що містять облікову плюс їхню власну маржу.

Саме так виглядали віділи борошна та круп більшості українських крамниць  20-23 лютого

Саме так виглядали віділи борошна та круп більшості українських крамниць 20-23 лютого

Відчайдушну фінансову кризу, що накрила Україну в лютому, було тимчасово усунуто – завдяки нещодавнім позитивним діям у Києві. Звичайно ж, Україні ще далеко до виходу з хащів економічних труднощів, однак щойно вона знову здобула час на проведення реформ, котрі її новий уряд, схоже, налаштований таки провести. Найважливіші останні події трапилися пізно увечері 2 березня, коли український парламент ухвалив вісім законів, котрі вимагав Міжнародний Валютний Фонд у обмін на допомогу. Тепер, на своїй нараді 11 березня, виконавча дирекція МВФ зможе ухвалити чотирирічну розширену програму фінансування, угоду щодо якої МВФ підписав з українським урядом 12 лютого. Цією програмою передбачається надання Україні 40 млрд доларів позик, з яких 17.5 млрд доларів МВФ надасть сам. Це може допомогти Україні уникнути жахіть фінансового краху, в якому вона перебувала упродовж усього січня й лютого.

Українську кризу прискорило декілька факторів. У січні, обмінний курс сягнув різко донизу, інфляція у річному обрахунку зросла до 28.5%, а промислове виробництво упало на 21%. І, що найголовніше, золотовалютні резерви України впали аж до 6.4 млрд доларів станом на кінець січня. Основною причиною цього було те, що наприкінці жовтня Європейський Союз примусив Україну сплатити 3.1 млрд доларів спірної заборгованості перед Газпромом у кінці 2014р., щоб Газпром не припинив постачання газу до країн ЄС. Причому, Європейський Союз жодним чином не підтримав цю дію фінансово. Якщо у Вас резервів лише на один місяць імпорту, про жодну стабільність грошової одиниці мови йте не може. Тож гривня пішли донизу наприкінці січня, що спричинилося до паніки в українських крамниця, котрі громадяни почали брати приступом, скупаючи все, що можна – пік цієї паніки припав на 23 лютого.

Укладення домовленостей з МВФ минулого місяця самого по собі не було достатньо, щоб зупинити паніку. Потрібно було вчинити ще три додаткових дії. По-перше, уряд повинен був скоротити дефіцит бюджету. По-друге, МВФ повинен був надати суттєве фінансування. По-третє, Національний Банк України (НБУ) повинен був дотримуватися жорсткої монетарної політики.  Зараз, і український уряд, і НБУ виконали свою частину зобов’язань, тож МВФ, вірогідно, також виконає свою. Додатково, ті суттєві структурні реформи, що зараз запроваджуються, такі як дерегуляція та покращення керівництва державними корпораціями, повинні забезпечити повернення до зростання економіки вже наступного року.

Найважливіший закон, що його  було ухвалено парламентом 2 березня, були зміни до бюджету. Передбачається, що офіційний дефіцит держбюджету обмежуватиметься 4.1% ВВП, але консолідований дефіцит держбюджету, котрий також включатиме рекапіталізацію банків та державної нафтової та газової компанії “Нафтогаз”, очікується на рівні 8.8% ВВП, у порівнянні з 13.5% минулого року. За цей закон проголосувало 273 депутати – значно більше, ніж мінімально необхідні 226.

Наступним за важливістю законом було підвищення цін на енергоносії. Цей закон містить у собі складну схему з чисельними підвищеннями цін, котрі запроваджуватимуться у різний час для різних споживачів. Згідно з законом, підвищення мають відбутися з самого початку, і для усіх цінові дотації має бути скасовано станом на квітень 2017р. Зараз, значною мірою дотована, ціна на газ для домогосподарств має зрости до квітня на 280%. Середній тариф на електрику для домогосподарств має зрости у 3.5 рази; це підвищення буде розбито на п’ять піврічних стадій та розтягнуто на два роки. Аналогічно, дотації на опалення повинно буде також скасувати. Цей закон являє собою найважливіший захід, що його будь-коли було вжито проти корупції в Україні, оскільки більшість найкрупніших статків у нашій країні було зароблено на закупівлі газу за низькими цінами, встановлюваними державою, тоді як продавали його за ринковою ціною.

Політично, найчутливішим законом було підкориговано дорогі українські пенсії, що обходилися у 16% від ВВП минулого року. Виплати працюючим пенсіонерам скоротили на 15%. Відновлено поступове відвищення пенсійного віку для жінок з 57 до 60. Для виходу на повну пенсію потребується довший трудовий стаж, також звужено розрахункову базу для пенсії. На цих обмежених змінах сдалося суттєво зекономити. Цей закон спричинив такі суперечки, що його проголосували лише 238-ма голосами, та й то – аж із четвертого разу.

Інші закони міняли різноманітні податкові норми, головним чином, підвищення рентної плати для державних газовидобувних компаній, котрі отримають вигоду від підвищення цін на газ, та для видобувників залізної руди. Інший новий закон примушує банки розкривати усю структуру свої справжніх власників, аж до кінцевого вигодонабувача, щоб припинити досі повсякчасну практику, коли банк роздає щедрі кредити своєму ж власнику.

Напередодні прийняття цих рішень, Національний Банк України (НБУ) суттєво посилив жорсткість своєї монетарної політики: підняв ключову відсоткову стаку з 19.5% до 30% на рік, що є трошки вищим за темпи інфляції; також підняв вимоги до обов’язкового резервування у гривні для комерційних банків – цих заходів було ужито навмисно з метою спричинити гривневий голод і, таким чином, зменшити потік гривень на валютообмінний ринок; а ще було розширено обсяг обов’язкової до продажу валюти експортерам – тепер вони зобов’язані продавати три чверті валютної виручки. НБУ продовжив агресивну політику закриття банків, ліквідувавши три великих банки, і нещодавно четвертий – найбільший, Дельта-Банк.

Двома ключовими політичними гравцями, що розробляли законодавство та проводили його через парламент, були прем’єр-міністр Арсеній Яценюк та міністр фінансів Наталія Яресько. З ними у тісному співробітництві співпрацював блок Президента Петра Порошенка, тоді як решта – три дрібніших партнери по коаліції, – чинили популістський опір цим рішенням, особливо в частині, що стосується змін до пенсійного законодавства.

Відповідно, МВФ тепер не матиме іншого вибору, окрім як затвердити свою програму допомоги України на засіданні 11 березня,а перший транш по ній надійде вже наступного ж дня. Поінформованою здогадкою буде припустити, що ця сума складе 5 мрлд доларів, однак ходили чутки, що сума може бути й більшою; так чи інакше, це допоможе Україні швидко збільшити свої резерви та стабілізувати національну грошову одиницю. Яценюк зазначив, що 3.5млрд додаткової допомоги від інших донорів уже готові бути наданими – щойно МВФ ухвалить свою програму по Україні.

У результаті цих реформ, гривня почала різко зростати упродовж останнього тижня лютого, оговтавшись від курсу 40 грн/долар на чорному ринку до нинішніх 26 гривень за долар. Вірогідним є подальше її укріплення мірою того, як надійдуть гроші від МВФ та інших. Відтак, на шляху України до подальшого прогресу [в реформах] існує три великих ризики. Найважливішим є продовження російської військової агресії. Другим ризиком є вірогідність того, що міжнародне фінансування виявиться недостатнім. Сподіватимемося, однак, що відтермінування непогашеного зовнішнього боргу та призначена на квітень зустріч донорів (поки що не підтверджена остаточно) розвіють це занепокоєння. Ну і, українській владі тепер треба запровадити те сміло ухвалене законодавство.

Gontariova_Jaresko_20150225Андерс Аслунд

Цього тижня, Україну вразила валютна паніка. Обмінний курс гривні чкурнув вниз, а українці кинулися купувати за свої гривні все, що зможуть. Реакція народу зрозуміла, але порятунок уже на підході.

Гривня вже достатньо дешева – за будь-якими мірками: імпот упав дуже серйозно і ціни на український експорт тепер вельми конкурентоспроможні. Платіжний баланс достатньо збалансовано. Будь-яке подальше знецінення гривні нестиме лише інфляцію.

Фундаментальною проблемою нинішнього обвалу курсу є той факт, що золотовалютні резерви країни скоротилися удвічі – до 6.4 млрд доларів станом на кінець січня і, мабуть, десь 6 млрд зараз. Тоді як вважається, що для такої країни, як Україна, усе, що менше 10 млрд – це замало як для золотовалютних резервів. Україні потрібно більше резервів, щоб бути взмозі стабілізувати свою грошову одиницю. В ідеалі, дружні їй країни мали б миттєво надати суттєву позичку, щоб ви змогли якось перебитися, але це навряд чи.

Хороша новани – суттєве фінансування скоро надійде. Український уряд вже уклав угод про 40-камільярдну стабілізаційну програму з Міжнародним Валютним Фондом (МВФ), значні розмірі котрої буде надано одразу ж, якомога швидше, оскільки Україні потрібно зараз підкріпити свої резерви. Самостійно, лише МВФ надасть 17.5 млрд доларів позик, 10.5 з них – уже цього року, настільки я розумію.

Сполучені Штата зобов’язалися надати 2 млрд цього року, Європейський Союз – 2.4 млрд, Світовий Банк – ще 2 млрд, Китай – 2.4 млрд, а також іще низка країн у сумі надасть іще 2 млрд, не враховуючи того, що нададуть Європейський Інвестиційний Банк та Європейський Банк Реконструкції та Розвитку. Понад те, очікується, що приватні утримувачі державних українських облігацій зовнішьої позики погодяться на відтермінування здійснення платежів за цими паперами на наступні чотири роки, у сумі 14 млрд доларів. Разом усе це перевищує 40 млрд, і США з ЄС, вірогідно, дадуть іще, оскільки озвучені вище суми – це їхні затверджені зобов’язання лише на поточний рік.

Але Україні гроші потрібні якнайшвидше. Нинішню паніку повинно бути зупинено, надавши Україні ліквідне підкріплення. І проблема ця може вирішится до 12 березня. МВФ анонсував свої наміри прийняти рішення по українській програмі на нараді директорів 11 березня. Але МВФ зможе це зробити лише _після_ того, як український парламент прийме зміни до закону про дежбюджет, енергетику та податкового кодексу, котрі уряд погодив з МВФ. У зворотньому випадку, нарада директорів МВФ та саме фінансування буде відкладено на потім. Але Росія не зможе заблокувати чи відкласти це рішення.

Після того, як рада МВФ прийме своє рішення, МВФ зможе надати гроші наступного ж дня. Перший транш МВФ буде дуже великим, близько 5 млрд доларів. На додачу, Сполучені Штати можуть надати свій перший 1 млрд, як і Китай свої 2.4 млрд – у березні. Україні не треба найближчим часом робити значних виплат з обслуговування свого державного боргу, тож на кінець березня має накопичитися резервів у сумі 14 млрд доларів. Таким чином, гривня відновиться.

Від України для цього потрібно лише дві речі: перша – якнайшвидше ухвалення Радою законодавства, на якому наполягає МВФ. Можна довго й нудно обговорювати ті закони, їхні чесноти, але зараз не час це робити, оскільки будь-яка затримка спричиниться до реального розвалу економіки країни. Просто прийміть зараз це законодавство, а дискусії лишіть на потім!

По-друге, Національний Банк має жорстко утримувати свої позиції. У цій ситуації, коли резерви мінімальні, негоже марнувати резерви на валютну інтервенцію – що, вочевидь, сталося 25 лютого. Натомість, НБУ має триматися жорсткої монетарної політики, щоб гривня опинилася у дефіциті, а її курс – підвищувався, коли працедавцям потрібно видати зарплатню; так і інфляцію вдаватиметься стримати. Тиск на голову НБУ буде величезним, але вона не повинна йому піддаватися. Як для захисту своїх позицій, так і для вселення довіри серед населення, НБУ має започаткувати таку гарну світову практику, як публікація актуальної суми своїх золотовалютних резервів щотижня, як це роблять інші центральні банки. Прозорість – найкраща протидія паніці.

Усе це можна і треба робити – тоді гривня зможе стабілізуватися упродовж двох тижнів.

Андерс Аслунд – старший науковий співробітник Інститута Міжнародної Економіки Петерсона, радник багатьох урядів перехідних країн, спів-архітектор реформ, провідний світовий експерт з перехідних (пост-соціалістичних) економік; автор книг, зокрема, «Як Україна перейшла до ринку й демократії» (2009р.), «Велике переродження: уроки з великої перемоги капіталізму над комунізмом» (2014) та «Україна: що пішло не так і як це виправити», котра вийде цього квітня.

 

 

В Музеї культурної спадщини (м.Київ, вул.Московська, 40Б) 14 лютого 2015 р. розпочато новий проект: Театральна вітальня

Гасло Театральної вітальні: Творимо Театр разом!

Проект започатковано для залучення до театральної творчості широких верств населення, незалежно від фаху та віку. Тут кожний може спробувати себе в ролі актора театру, взяти безпосередньо участь в реальному постановочному процесі, отримати знання з основ акторської майстерності й практичні навички, знайти нових друзів і цікаве спілкування.

ДИВИТИСЯ ВІДЕО ВІДКРИТТЯ ВІТАЛЬНІ 14 лютого 2015 р. і АНОНС наступних заходів:

ПРОТИСТОЯННЯ ПО ЛІНІЇ КОЛЕКТИВ МУЗЕЮ-Кулініч В.Я. ПОЗИЦІЯ КОЛЕКТИВУ МУЗЕЮ

На жаль, сьогодні, навіть, не всі кияни, а тим більше гості міста, знають, що Київ володіє  унікальною памяткою фортифікації – Київською фортецею.  З Київської Фортецею пов`язано імена багатьох відомих людей. Навіть,  легендарний барон Мюнхгаузен колись квартирував тут під час російсько – турецької кампанії. Також, з Фортецею пов`язано багато подій в історії України та сусідньої Польщі. Київська фортеця відома ще тим, що є найбільшою фортифікаційною спорудою в Європі, яка збереглася до наших часів. Проте фортифікаційний комплекс було взято під охорону лише в 1979 році. Першим Музеем, який було засновано на території Київської Фортеці, був Музей революції «Косий капонір» – це відбулося ще в 30-ті роки минулого сторіччя. Експозиція музею була присвячена історії політичних в`язнів, адже Київська Фортеця в 19-му сторіччі не виконувала оборонних функцій, а після Січневого повстання 1863 року перетворилася на тюремний ізолятор. Тому й не дивно, що за радянських часів експозиція була досить політизованою та з яскравим ідеологічним забарвленням. Сьогодні працівники музею докладають чималих зусиль, щоб зробити експозицію збалансованою та цікавою для людей будь-якого віку та будь-якого походження. Не так давно, в січні 2013 року Музей згідно статусу «національний», отриманого ще в 2007р. був зареєстрований   в ЄДРПОУ як Національний історико-архітектурний музей «Київська Фортеця».

Останнім часом навколо Музею «Київська Фортеця» відбуваються події, які тримають в напруженні не тільки коллектив Музею, але також всю культурну спільноту Києва. Ще до отримання Музеєм нового статусу –  Національного – з посади директора Історико-архітектурної памятки-музею «Київська фортеця» в липні 2012 році було звільнено Кулініча В`ячеслава Яковича, який обіймав цю посаду  з травня 1995 року.

Насправді, на момент свого першого звільнення пан Кулініч вже просто остаточно «дістав» своїх підлеглих: насамперед постійним публічним вживанням нецензурної лексики у відношенні до працівників Музею, незалежно від їх віку, статі і посади, відвертим самодурством у вирішенні робочих, зокрема суто господарських питань, нецільовою витратою коштів – що було видно неозброєним оком. Колектив же Музею волів ефективно працювати в нормальному режимі, щоб як можна швидше перетворити Київську Фортецю на таку історичну пам`ятку, якою Київ може пишатися на рівні з Києво-Печерською Лаврою та Софією Київською.

Тому справа навіть не в законності чи в незаконності звільнення пана Кулініча в 2012 році.  Це – вже тільки привід для сумної історії, яка відбувається сьогодні.

Статус Національного Музей справедливо намагався отримати ще з 2007 року, проте пан Кулініч не тільки не педалював цій процес, але й штучно гальмував його. Справа в тому, що директор – це особа, яка просто призначається зверху. А у пана Кулініча завжди було багато поважних покровителів.  З Генеральним директором Національного Музею підписується контракт, в якому чітко передбачаються умови його праці та, головне, умови розірвання цього контракту.

Починається тривала епопея з поновлення пана Кулініча на посаді вже одноосібного керівника, звичайно за його ініціативою. Стороною в справі проти п. Кулініча виступав департамент культури ВО КМР (КМДА). Музей намагався весь цей час бути осторонь публічного процесу. Проте, виявилося, що це неможливо.

Весною 2014 року в нашому «самому гуманному суді світу» пану Кулінічу вдалося отримати рішення про відновлення його на посаді директора. Рішення суду з цього приводу було зачитано прилюдно в кабінеті начальника департаменту КМДА С.Зоріної в присутності що найменше чоловік 40. Проте, поновлений на посаді Кулініч так і не приступив до виконання своїх обов’язків. Після чого через чотири місяці  його було знов звільнено – тепер за прогул. Нещодавно, незважаючи на те, що рішення суду вже було виконано, пан Кулініч отримав «свіже» судове роз`яснення щодо його другого поновлення на посаді – за одним і тим же судовим рішенням. І знов весь коллектив тремтить від однієї думки, що пан Кулініч зможе повернутися. Більшість коллективу (з 45 працюючих 36 підписів) в разі повернення Кулініча готові до безстрокового страйку. Вони рішуче заявляють, що працювати з цією людиною більше не будуть ані за які «коврижки». І мовчати також не будуть. Не ті вже часи.

03 лютого 2015 р. у Київські Фортеці відбулися чергові Збори колективу, на яких знов прозвучали сумні факти подій останнього часу навколо унікального закладу культури та історії не тільки українського, а і міжнародного масштабу, а також тверде рішення колективу Музею: не здаватися й страйкувати, якщо Кулініч знайде спосіб повернутися. Адже, колектив Музею воліє плідно працювати, а не з`ясовувати відносини з людиною, яка вже кілька років їм заважає робити їх корисну для всієї України справу.

ДИВИТИСЯ ВІДЕО – ЗІ ЗБОРІВ КОЛЕКТИВУ 03.02.15:

 

ДИВИТИСЯ ВІДЕО Перше поновлення Кулініча В.Я. на посаді – публічне читання судового рішення:

 

 

 

 

Листівка-заклик на мітинг "Анти-Майдану"

Листівка-заклик на мітинг “Анти-Майдану”

Саме такий висновок напрошується після ознайомлення зі змістом відповідних листівок-запрошень, що поспішно розповсюджуються у Ставрополі – адміністративному центрі краю, що має важливе стратегічне значення як у війні Кремля проти України, так і для контролю над Північним Кавказом: адже саме на території краю дислокуються найбільш боєздатні військові підрозділи Росії, котрі мають бойовий досвід Чечні; також, саме зусиллями силовиків, що тут розташовані, утримується влада над сусіднім Дагестаном, де діє чимало ісламських угруповань, і котрий уже давно перетворився на квазі державу в державі – контроль на кордоні з цією автономною республікою суворіший, ніж був до війни на українському кордоні.

Вочевидь, занепокоєння й запопадливість Кремля у намаганні випередити події також підживлюється чутками про існування в регіоні давніх симпатій по відношенню до України, що, не останньою чергою, обумовлюються її історичною близькістю до Кубані та Ставропілля – навіть попри небезуспішні спроби ґрунтовної зачистки усього українського на цих теренах упродовж останніх ста років.

AntiMaydan_StavropolЯк бачимо, Кремль не скупиться на організацію заходів, винаймаючи для установчих зборів свого кишенькового громадського руху готель «Інтурист», котрий є найдорожчим у місті:

22 февраля в гостинице Интурист пройдёт учредительное собрание общественной организацииАнтимайдан-Кубань.

Цель движения – предотвращение развития в России ситуации по украинскому сценарию, борьба с “5 колонной” и агентами влияния.
Соучредитель движения Шабунин Игорь Вадимович

т. +7 (928) 34-909-43

e-mail: [email protected]

Також, впадає у вічі, настільки поспішно намагаються «розгорнути» цей рух – на 21 лютого заплановано «пристрілочний» мітинг, а на наступний же день – установчі збори.

 

Putin_Minsk_ruchkaУсю увагу українського суспільства зараз прикуто до перебігу перемовин в Мінську, де у “нормандському форматі” Захід намагається вмовити Путіна повернутися до раціональних дій. Саме так – бо вмовляти Порошенка нічого, його позиція конструктивна – ніякої здачі територій, жодного федералізму чи “автономії” для ЛНР/ДНР.

Поки що сторонам так і не вдалося дійти згоди – занадто різняться вихідні позиції в перемовинах. Нагадаю: Путіну не вельми вигідно вести цю війну, але якщо він припинить її (адеж веде її саме він), не закріпивши жодних політичних “зачіпок”, якими можна буде повернути Україну або ж утримувати її в майбутньому у своїй сфері впливу, то програє у середньо- (навіть не довго-) терміновій песпективі: ми проводимо необхідні реформи, українська держава нарешті стає ефективною та по-справжньому самостійною і незалежною; крім того, подає “шкідливий” приклад, як мінімум, сусідній Росії та Білорусі. Плюс, загрузнувши в цьому конфлікті, Путін змусив Захід “обвішати” себе санкціями, дія котрих загрожує розвалити вже саму Росію.

Вочевидь, “щось пішло не так гладко у Штірліца” (с) – фотографи BBC вихопили кадр, де Путін зпересердя ламає ручку (майже як Янукович на своїй епічній прес-конференції “в екзилі” у Ростові). Спробую вгадати: Захід уже не “шугається” і не “задобрюється”, як раніше, ну і “братва” під Дебальцевим та Маріуполем не спромоглася добитися “тактичного результату”. Тому, за великим рахунком, найкраще, з чим Росія може вийти з Мінську-II – це провал переговорів і жодних домовленостей; собі в актив Путін може зарахувати дещицю виграного часу. В мінус – вірогідне “викочування” Заходом наступних санкцій та надання Україні озброєння. Можливо, на тому кадрі на ВВХ найшло “прозріння”, про яке писав Аслунд, що коли воно надійде, простору для маневру буде вже замало.