Спільнобачення | Аналітика category

Аналітика

Після марафонських перемовин, згоди нарешті вдалося досягти

Після марафонських перемовин, згоди нарешті вдалося досягти

Urbi et Orbi Президент США виголосив доповідь про укладену безпрецедентну угоду стосовно контролю світової спільноти над іранською ядерною програмою. Спільне бачення, якого нарешті досягли, з одного боку дає світові високий рівень впевненості у безпеці від ядерних загроз як з боку самого Ірану, так і з боку терористичних угруповань, до рук яких можуть втрапити неконтрольовані ресурси – з іншого боку відкриває для Ірану втрачені раніше можливості вільної світової торгівлі та розвитку.

Наприкінці промови Обама нагадав про угоди, які укладали американські президенти під час Холодної війни: ті договори не були ідеальними, проте кожен з них робив світ безпечнішим, наближав кінець планетарного протистояння.

Нагадування не даремне, адже новітня Холодна війна триває. США та всій цивілізованій спільноті важко було адекватно відповідати на загарбницькі дії імперіалістичної Москви, маючи на Близькому Сході нерозв’язану ядерну проблему, яку живила та ж таки Москва, усіма засобами блокуючи перемовини. Тепер світове товариство має прямий доступ до іранських об’єктів і міжнародне шахрайство Кремля втратило силу. За участі Ірану та інших арабських держав на наших очах стає реальним нове падіння цін на нафту та деескалація близькосхідних воєн. Захід має змогу перенести основну увагу до чорноморського регіону. Вихід до Каспію з півдня для коаліції тепер також не є чимось фантастичним. Московські загрози тепер блокуватимуться швидше та ефективніше. Щур сидить у норі, дим до неї вже пустили – або задохнеться, або вискочить і доб’ємо.

Андрій Бабій
Промова Президента США

НЕ ЧІПАТИ 1Андрій Бабій:

Від самого дня перемоги Майдану українська громада накидає своїм обранцям ліквідувати існуючий олігархічний устрій. Власне, це і було однією з причин Революції Гідності. Не вдовольнити таку вимогу виборців для влади рівнозначно самогубству. Навіть у мирні часи помаранчевих це призвело до сумних наслідків, а під час війни поготів, альтернатива відсутня.

 

Олігархічна модель суспільства характеризується суцільною корупцією, яка сягає найвищих ешелонів влади та забезпечує безперервне збагачення найпотужніших гравців за рахунок усіх інших. Отримання корупційних переваг має на меті власне посилення та ослаблення конкурентів і породжує своєрідну «гонку озброєнь», в якій зупинитися – означає бути знищеним. Страшним прикладом олігархії була Московія часів Березовського та Ходорковського, фінал ми знаємо.

Українську олігархічну державу уособлюють відомі персони: Коломойський, Ахметов, Фірташ і Пінчук. Кожен з них має своєрідний аусвайс належності до найвищої касти у вигляді потужних медійних активів. Якщо Україні вдасться змусити їх вести бізнесові та політичні справи легально, конкурентно, без тотальної корупції, менші гравці змушені будуть прийняти ці правила. Без великих корупційних грошових потоків швидко вимруть «сірі кардинали» – різноманітні льовочкіни, клюєви, ківалови.

Хто ж має вплив на наших олігархів, достатній для того, аби диктувати їм свою волю? З одного боку це – держава Україна в особі органів влади та громади. З другого – міжнародна цивілізована спільнота. З третього – Москва.

Головним гравцем у цій партії є наша держава, оскільки уся діяльність та саме існування олігархів починається і закінчується тут. Вони повністю залежні від побудованих ними ж корупційних схем в Україні. А ні в технології, а ні в нові виробничі об’єкти (за винятком хіба що міської нерухомості) серйозні інвестиції не здійснювалися. «Доїдають» застарілий совковий спадок, «пиляють» бюджет через лобіювання мільярдних дотацій та ухиляння від сплати податків. Велетенська система «вільних економічних зон», «обналічки», нелегального обороту ПДВ. Централізована корупція силових структур, митних, дозвільних, фіскальних органів, місцевих адміністрацій. Зрада державних інтересів парламентаріями та міністрами. Значна доля коштів «інвестується» в українську ж таки корупцію, без якої бізнес цих ділків є збитковим. Якщо на якомусь шматку території не стане Української держави, їхні капітали там знеціняться і залишками розпоряджатимуться переможці. Уроки Криму та Донбасу вивчено.

Надії врятувати статки на Заході немає. Суцільний фінансовий моніторинг. Показове затримання Фірташа. Навіть особиста виховна бесіда із послом США. Усі попередження зроблено. Цивілізований світ примушує олігархів працювати з українською владою та згідно українських законів.

Варіант «вот прієдєт путін путін нам поможєт» сьогодні спокушає лише купку бідних ідіотів у Костянтинівці. Вартість чорного капіталу самого Путіна, за оцінками інтернет-економістів, зменшилася у рази. У Великій Британії розпочато повну офіційну інвентаризацію московських капіталів, оголошено про початок блокування коштів. Санкції міцнішають. Україна припинила купляти російську електроенергію та газ. Крим та війна спалюють кремлівські золотовалютні резерви. Москва рахує місяці до дефолту.

Таким чином, українські олігархи змушені мати справу безпосередньо з Українською Державою.

 

Тепер спробуймо розібратися, що і яким чином має робити Україна зі своїми вгодованими синами. Наші президенти завжди трималася компромісної лінії у стосунках з олігархами, або й самі очолювали олігархат.

Кравчук протягом своєї короткої каденції не встиг зіткнутися з цим явищем, йому довелося боротися лише проти зовнішньої московської експансії.

Кучма розпочав з побудови «системи противаг» і закінчив тим, що сам став найбільшим олігархом. Він виявив себе жорстким правителем, придушивши традиційний український криміналітет, але доволі поблажливо спирався на корумповані фінансово-політичні групи, фактично ставши батьком української олігархії.

Ющенко керував в умовах прямої загрози війни з Москвою, шантажу знищення економіки з боку донецької мафії та потерпаючи від БЮТівських ударів у спину – то ж був змушений йти на суттєві компроміси з олігархами.

Янукович прийшов до влади з чіткою метою стати спочатку олігархом, а потім диктатором. Це, разом з іншими чинниками, робило його вразливим до московського впливу.

Теперішня українська влада мусить враховувати ріст ваги громадянського суспільства та антиолігархічні настроїв виборців. У критичній фінансовій та політичній ситуації придушення корупції є також ключовою вимогою фінансових донорів та політичних союзників. Президент, уряд та парламентська коаліція не мають іншого вибору, як терміново ліквідувати олігархічний устрій. При цьому, попри бажання багатьох українців, карального знищення бізнесових структур немає а ні у послідовності дій влади, а ні у деклараціях країн Заходу.

 

Попри інформаційні хвилі «всьопропало нас слівают оліґархі всєх пєрєіґралі», українська олігархія переживає суттєве погіршення ситуації. Втрата активів, руйнування логістики внаслідок окупації та фінансова криза вдарили по них усіх, даючи можливість владі ефективніше здійснювати тиск.

Пінчук, на якого свого часу була оформлена «здобич» тестя, останніми роками розігрує роль стабільного, респектабельного патріарха українського бізнесу. Фундамент його безпеки – позитивний імідж у світі та потужні медіактиви, здатні впливати на громадську думку. Він не провадить енергійного розвитку своїх підприємств, а головне – не долучається активно до поділу влади. По суті, він є найближчим до тих стандартів «цивілізованого мільярдера», виконання яких нова Україна накидає своїм олігархам. Скоріш за все, його чіпатимуть останнім з «великої української четвірки».

Фірташ став першою жертвою показового переслідування міжнародними правоохоронними органами, сьогодні він є живим застереженням олігархам від спокус у стилі Березовського. У разі спроби дестабілізувати українську владу, справа моментально може набрати обертів. Українська влада вже позбавила Фірташа контролю над видобувними титановими підприємствами, які постачають сировину на його ж таки виробництво. Його газорозподільні та хімічні підприємства винні ДК «Газ України» 9,3 млрд. грн. Надра-банк у лютому визнаний неплатоспроможним та наразі є під тимчасовою адміністрацією, призначеною НБУ. НАК «Нафтогаз України» ініціює банкрутство черкаського «Азоту» через борг у 181 млн.грн., також суди розглядають претензії до северодонецького «Азоту», «Рівнеазоту» та горлівського «Стиролу». Загальна сума претензій НАК до чотирьох підприємств – більш як 2 млрд.грн. Турчинов погрожує позбавити ліцензії телеканал «Інтер». Держава таким чином має повноцінні засоби контролю над амбіційним мільярдером.

Ахметов на Сході крутиться вужем, рятуючи активи, без будь-яких гарантій на майбутнє. Директор ДТЕК Тимченко у відчаї дає інтерв’ю Економічній Правді, де розповідає, як його компанія тримає на собі економіку окупаційних псевдореспублік та просить уряд України відновити фінансування цієї «благодійності». Кличко вимагає від “Київенерго” обладнати 5 тисяч столичних будинків лічильниками теплоенергії і покласти на компанію оплату великих втрат енергії. Україна від’єднала електромережі окупованих територій від енергопостачання, НКРЕ розпорядилася не сплачувати компанії “Східенерго” (Зуївська, Луганська и Курахівська електростанції) за вироблену електроенергію. Ріка різноманітних субсидій з держбюджету до кишені Ахметова висохла. Важливим джерелом прибутків була система вугільних дотацій, контроль над якою він втратив, на черзі така сама історія зі схемами відшкодування ПДВ. Міністр паливенерго Демчишин оголосив про борг ДТЕК перед ДК «Вугілля України» сумою 700 млн. грн. Наразі Ахметов безуспішно намагається «зафіксувати збитки» на окупованих територіях, але кінця їм не видно, він змушений шукати собі нову базову територію і зупинив своє око на Запоріжжі, де відсутні потужні місцеві клани, натомість чимало активів СКМ – у ході цієї інвазії ми спостерігаємо кампанію з нейтралізації міського голови Сіна та підозрілу загибель голови обладміністрації Пеклушенка. Агентство Fitch Ratings знизило довгострокові рейтинги ДТЕК” до рівня “С” через ризик дефолту, що загрожує компанії у зв’язку зі слабким рівнем її ліквідності. У такій ситуації час грає на користь України, виснажуючи головну фігуру донецького суперклану. Що пізніше розпочнемо генеральний наступ на нього, то ефективніший буде результат.

Коломойський після перемоги демократії є незаперечним лідером серед очільників фінансово-політичних олігархічних груп. Фінансова частина його активів в цілому легальна і відома широкому загалу. Політична ж складова, згідно діючих досі корупційних «законів джунглів», не є прозорою. Група «Приват» втратила активи та ринки внаслідок окупації, але це не вплинуло суттєво на її становище. Коломойський у складний для Батьківщини час дав приклад ефективної організації оборони й тилу – відповідно і влада мірою сил надала підтримку олігарху. Зокрема, “Приватбанк” 2014 року отримав близько 20 млрд.грн. рефінансування, в рази більше за будь-який інший недержавний банк.

 

Після початку московської агресії українська влада простягла руку партнерства місцевим магнатам, запропонувавши очолити обласні держадміністрації та виконати таким чином громадянський обов’язок – укласти своєрідний новий «універсал національної єдності».

Ахметов, який завжди був близьким до промосковських сил, відмовився працювати та битися на українському боці, веде співпрацю з терористами – від підтримки фінансово-промислового потенціалу окупованих територій та постачання ресурсів через лінію фронту, до надання йому бандою послуг охорони майна. Політична лінія Ахметова не змінилася: створення у ВР блоку підконтрольних депутатів, корупційні по суті тіньові угоди з іншими групами задля лобіювання власних інтересів.

Коломойський зробив вибір, вірний з точки зору і етики, і здорового глузду – прийнявши посаду, що дозволила йому максимально ефективно реалізувати можливості захисту Батьківщини від збройної агресії та диверсій. Але, ступивши цей перший крок у правильному напрямку, він відкинув необхідність рухатися далі. У бізнесі та політиці він не бажає «жити по-новому». Демонстративне ігнорування вимог Конституції та закону щодо громадянства. Корупційний контроль над об’єктами державної власності та демонстративна несплата дивідендів. Розбудова монопольних схем у паливній галузі, де група останнім часом контролювала усе виробництво, транспортування, а також від 20 до 40% роздрібного продажу бензину. Корупційна монополізація ринку авіаперевезень. Перетворення Дніпропетровської області на власну вотчину. Легалізація власної «армії» на чолі із головним рейдером України Корбаном. Терористичні дії з викраденням, знущанням та погрозами вбивства голови Держкомзему Рудика за його спробу змінити старе корумповане керівництво облзему, у якіх особисто брали участь і Корбан, і Філатов – коли вже було оголошено про нібито перебування Рудика у зоні АТО, лише розголос перешкодив довести справу до кінця. Неодноразові епізоди викрадень, убивств, у яких звинувачують групу Коломойського, найгучнішим з яких є зухвале вбивство офіцера СБУ у Волновасі. Нарешті, гучний рейдерський напад на офіс державної компанії у центрі столиці за участі автоматників та бронетехніки. Корупційне непрозоре лобіювання власних інтересів у ВР. Створення іміджевого публічного політика з маловідомого приватівського функціонера Філатова, його маніпуляції із фракційним членством та спроби зібрати навколо нього власну депутатську групу на зразок ахметовської. Дотримуючись традиції корумпованого українського парламентаризму, Коломойський формує своє лобі максимально непрозоро, попри значну кількість підконтрольних голосів у ВР (яку засвідчили голосування по укрнафтівському закону), вони ховаються по різних фракціях, офіційно він не підтримує жодну партію чи блок. Філатов досі не бажає говорити на тему приватівського лобі, ховаючись за загальними фразами про позафракційну вірність «пользє дєла». Поява нізвідки напередодні виборів «нічийного» високовартісного політпроекту «Самопоміч», який (разом із дрібнішими проектами) відібрав голоси у ненависних дніпропетровському клану українських націоналістів ВО «Свобода».

 

Як вже було сказано на початку статті, терпіти олігархію українська влада не може собі дозволити – будь-який варіант розвитку подій при цьому буде смертельним для України:

  1. повернення старої української моделі олігархії закриє Україні двері до співробітництва із цивілізованим світом, далі дефолт і московська окупація або маріонетковий режим;
  2. у разі війни між недобитими олігархами, невдоволення народу, ворожа пропаганда та розхитування українського інфопростору викличе «майдан-3», далі дефолт і московська окупація або маріонетковий режим;
  3. перемога одного з олігархів призведе до сценарію захоплення влади за сценарієм Березовського, далі див. п.1.

 

Слід зважати, що у будь-якому випадку державі бракує сил, аби вступити у конфлікт одночасно проти усіх корупційних кланів, до якого, окрім найвпливовіших, будуть мобілізовані й дрібніші магнати, що сукупно мають колосальний ресурс. Цим зумовлено небажання приймати законодавчу базу разового «розкуркулення» та послаблення усіх, обов’язкову до негайного та невідворотного застосування. Натомість обрано тактику «розділяй та володарюй». Я не дарма написав докладний аналіз ситуації кожного. Проводити придушення претендентів на олігархічну владу слід за чергою, починаючи з найсильнішого та найактивнішого. Таким, без сумніву, є Коломойський.

Україна протягом останнього року ставилася максимально толерантно до губернатора-мільярдера, тактовно не акцентуючи уваги на непристойних епізодах. Якщо навколо ший Фірташа та Ахметова зашморг потроху, іноді непомітно, затягується, то Коломойського лише умовляли розпочати жити по-новому, зрідка у телефонному режимі втручаючись до зовсім кричущих подій (як от викрадення голови Держкомзему). Закон, який мав на меті повернути до пустого бюджету дивіденди «Укрнафти», мляво просували кілька місяців. Врешті влада змушена таки була вжити заходів. Це сталося після убивства офіцера СБУ за спробу перешкодити постачанню окупантів, після зухвалого зізнання у причетності до цього народних депутатів. Після збройного рейду на Київ. Після виступу Корбана із чи то вимогою, чи то погрозою «навесті парядак в Кієвє».

Чи робила влада раніше спроби без зайвого газетного шуму навернути хазяїв Дніпропетровщини до цінностей цивілізованого світу? Так. Судячи з усього, не лише умовляли, але й попередили про наслідки та назвали дедлайн. Про це свідчить те, що Коломойський заздалегідь підготувався до своєї відставки. Офіси своїх управлінських компаній, архіви та ІТ підрозділи він перевіз до Львова. По-перше, далі від москалів. По-друге, у Дніпропетровську напевно чимало люду поминає незлим тихим словом лихих корбанових опрічніков, то ж краще бути десь подалі, коли почнуться розслідування. По-третє, у Львові – Садовий із «Самопоміччю».

Чому влада довго приймала таке важливе рішення? По-перше, як я вже казав, а ні Україна, а ні Захід не хочуть нищити бізнес олігархів, маючи на меті лише примусити їх жити «по-новому», цивілізовано. По-друге, повага до цінного союзника, адже війна таки триває. По-третє, недостатній ресурс міцності економіки та силових структур, дієздатні частини яких наразі зайняті війною. Звернімо увагу, що Президент поставив задачу роззброїти рейдерів у Києві не тристатисячному МВС, а СБУ. Міністр внутрішніх справ Аваков, який дбайливо береже януковичевих мєнтов-злочинців, який зберіг усі корупційні схеми та чорні грошові потоки у МВС, відреагував на появу озброєної автоматами банди на бронетехніці у центрі столиці аж на четвертий день заявою (дослівно) «о ужесточении режима контроля к законным владельцам ОХОТНЕЧЕГО огнестрельного оружия» та нагадуванням охоронним фірмам про існуючі законодавчі норми, мовляв «Даю всем охранным компаниям 24 часа – освободится от двойных-тройных трактовок – привести свою деятельность в безукоризненную канву». Радник Авакова Геращенко на ефірі у Шустера старанно уникав відповіді на запитання про власника бронетехніки без державних номерів, про приналежність автоматників та про те, як це все дісталося центру столиці – замість того він мовою окупанта говорив загальні слова про значний внесок «справжніх патріотів». Іншою була реакція голови СБУ Наливайченка: «Всі особи, які знаходяться в Укрнафті, повинні бути негайно роззброєні і позбавлені ліцензій на зброюЯкщо у цього комерційного підприємства були дозволи, вони повинні бути скасовані, відкликані… Ми підтверджуємо, що діяльність так званої структури Січ, яка до цього називалася в тому числі Крок – це ті підприємства, які створені в Дніпропетровську. Ми підтверджуємо, що жодних законних підстав для діяльності такої структури в Україні точно немає». Помітили різницю? Не всі силовики однаково мотивовані. По-четверте, у березні, після зміцнення економіки кредитним траншем, та більш-менш стабільного припинення великих боїв, час для початку операцій на внутрішньому фронті є найсприятливішим за останній рік.

 

Один лихий казав:

«Критикуєш – пропонуй. Пропонуєш – роби. Зробив – відповідай.»

Гадаю, навряд хто-небудь міг би зробити це краще.

uz_coa

Андрій Бабій:

     В Узбекистані до річниці 70-річчя закінчення ІІ Світової війни демонтовано черговий радянський монумент на честь “вєлікой отєчєствєнной”. Для республіки це далеко не перший випадок, Ташкент системно викорчовує спадщину московської окупації.

Реабілітовані та популяризуються борці за незалежність – басмачи. Першим музеєм, створеним у незалежному Узбекистані, є Музей Пам’яті Жертв Репресій.

Узбекистан вийшов з військового блоку “ОДКБ”, та з економічного “ЕврАзЭс”. Республіка наразі не має енергетичної залежності від Москви.

Джерело інформації: ВЗГЛЯД

Kurs_dolara_20150309_768x576Після наших попередніх публікацій логічним буде підсумувати й зробити попередній макропрогноз щодо подальшого розвитку курсу гривні до долара.

Згідно з коментарем провідного експерта – Андерса Аслунда, – чия думка не лише є вагомою для МВФ, Світового банку та урядів низки західних країн, а й котрий неабияк розбирається у внутрішньому устрої української макроекономіки, а також в українському політичному ландшафті, – Україна подолала найневизначеніший період: на минулому тижні було ухвалено пакет тих законів, на котрих наполягав МВФ, тож, починаючи з 12 березня, у НБУ поповняться золотовалютні резерви й з’явиться валюта для інтервенцій (тобто, підтримки курсу гривні до долара).

Досі, інтервенції були неможливі саме через виснаженість резервів – ті 5 з чимось мільярдів доларів, що номінально лишалися у резервах, слід вважати чимось на кшталт «незнижуваного залишку», котрі ще треба було перевести в ліквідну форму (з цінних паперів чи золота – у долари). Ну і, перш, ніж почати витрачати гроші на інтервенцію, варто мінімізувати чинники, які сприяли б марнуванню тих коштів: зокрема, безвідповідально-шахрайську моду переважної більшості вітчизняних комерційних банків спекулювати на коливанні обмінного курсу та виганяти долари з вітчизняної економіки в офшори.

Тому, Нацбанк запровадив вимогу розголошення реальної вичерпної структури власників усіх комерційних банків, щоб мати можливість зупинити цю шахрайську практику: як правило, комерційний банк – а більшість їх в Україні «кишенькові»[1], надавав кредит своєму фактичному власникові (одному з його підприємств) у гривні, а той за цю гривню купував валюту, «виганяючи» її у власний оф-шор; потім, залежно від подальшого розвитку подій, можна було або завести назад валюту й продати її за вищим курсом, ніж було придбано (це якщо гривня стабілізується), або ж просто «накредитуватися» так, щоб вивести якомога більше валюти, а банк (і його вкладників) лишити напризволяще – тоді б про нього дбало НБУ, Державний Фонд ґарантування депозитів, тощо. Я взагалі мовчу за те, що кредитування, по суті, є грошовою емісією – тож робить внесок у зростання інфляції.

Тому, Нацбанком було додатково і одночасно запроваджено наступні правила:

  • Заборона купувати валюту за позичкові кошти;
  • Збільшено вимоги до резервування – щоб обмежити можливість кредитної емісії для банків;
  • Запроваджено нову (для України) вимогу – розкриття кінцевих власників банку; після глобальної фінансової кризи 2008-09рр., така вимога стала звичною світовою практикою (зокрема, власники рахунків в прибалтійських банках відчули це на особистому досвіді), але до нашої країни вона дійшла лише зараз, та й те – на вимогу МВФ;
  • Піднято облікову ставку[2] до 30% – це також «відбивало» бажання кредитуватися.

Усі ці заходи (а також інші, описані тут) суттєво збільшили попит на гривню, а значить – знизили її пропозицію, у т.ч. й на міжбанківській валютній біржі та на чорному валютному ринку. Курс почав падати – про що з розпачем для себе дізнавалися ті, хто, піддавшись паніці, коли він сягнув 43 грн/долар, купили за 43, а увечері того ж чи наступного дня вже шукали, кому б їх здати по 37. Що ж, тут, як кажуть, не вгадаєш – особливо маючи попередній досвід того, як наша «доблесна» держава зазвичай дає раду таким речам. Але згадаймо нашу тактику (чи стратегію) під час найчорніших днів Майдану – вірити у те, що все буде добре (врешті-решт): тоді це спрацювало і, принаймні, Януковича ми здихалися. По вірі Вашій буде Вам дано, іншими словами.

Нацбанк мусив запровадити гривневий голод, доки не з’явиться валюта для інтервенцій – якби цього не було зроблено і курс «повисів» би в діапазоні 35-45 бодай тиждень, це вже спричинило б незворотню ланцюгову реакцію – по-перше, неминучі спроби населення «зберегти» свої гривневі заощадження та, відтак, наступну хвилю попиту на долар, а по-друге, чергову «перенацінку» на всі товари у крамницях – досить того, що вітчизняні бариги-роздрібники вже «проіндексували» увесь товар в розрахунку по 25 гривень за долар (байдуже – вітчизняний він, чи імпортний); взагалі, психологічна залежність нашої економіки від долара та пов’язані з цим звички бариг – це тема для окремої книги.

Як відомо, минулого тижня було прийнято зміни до закону про державний бюджет – у т.ч., його було переобраховано за більш реалістичним курсом 21.7 гривень за долар. Думаю, що саме такий курс намагатиметься, у середньому, тримати НБУ на майбутнє – і тепер, сподіваюсь, зрозуміло, чому для держави в цілому та Нацбанку – зокрема, – було так важливо не потурати паніці й будь-якими методами (у т.ч. й жорстко адміністративними) тримати курс. Сподіватимемося, що далі все складеться так, як було заплановано, і саме цей курс стане для нас звичним на найближчий рік.

 

[1] Кишеньковим вважається банк, створений для обслуговування потреб одного чи групи пов’язаних підприємств з іншої, небанківської галузі; це явище увійшло в українську економічну реальність на початку 1990-х – як правило, колишня компартноменклатура, «прихватизувавши» те чи інше держпідприємство, «під нього» ж паралельно реєструвала банк, що було зручно в кількох аспектах: по-перше, можна було напряму виходити на міжбанківський валютний ринок (а не через чужий банк), по-друге – забезпечити свій бізнес ширшим доступом до кредитних коштів. Іноді, декотрі такі банки виростали з «кишеньковості» й ставали повноцінними банками, зі збалансованою й диверсифікованою базою як активів, так і пасивів; проте, більшість із них так і лишилися «банком одного клієнта» – так-сяк залучаючи депозити, вони, в основному, кредитували бізнес фактичного хазяїна; ідентичність якого з часом дедалі хитріше замасковувалася – через складні схеми володіння, акціонування, оф-шорування, та інші. Останнє робилося як для посилення захисту від переслідувань з боку конфіскаційної (за суттю) вітчизняної податкової системи, так і для ховання «кінців у воду» на випадок виникнення проблем та банкрутства банку – щоб вкладники не змогли дістатися до фактичного його власника.

[2] Базова кредитна ставка у країні – нижче неї просто не існує; комерційні банки надають позики за ставками, що містять облікову плюс їхню власну маржу.

Саме так виглядали віділи борошна та круп більшості українських крамниць  20-23 лютого

Саме так виглядали віділи борошна та круп більшості українських крамниць 20-23 лютого

Відчайдушну фінансову кризу, що накрила Україну в лютому, було тимчасово усунуто – завдяки нещодавнім позитивним діям у Києві. Звичайно ж, Україні ще далеко до виходу з хащів економічних труднощів, однак щойно вона знову здобула час на проведення реформ, котрі її новий уряд, схоже, налаштований таки провести. Найважливіші останні події трапилися пізно увечері 2 березня, коли український парламент ухвалив вісім законів, котрі вимагав Міжнародний Валютний Фонд у обмін на допомогу. Тепер, на своїй нараді 11 березня, виконавча дирекція МВФ зможе ухвалити чотирирічну розширену програму фінансування, угоду щодо якої МВФ підписав з українським урядом 12 лютого. Цією програмою передбачається надання Україні 40 млрд доларів позик, з яких 17.5 млрд доларів МВФ надасть сам. Це може допомогти Україні уникнути жахіть фінансового краху, в якому вона перебувала упродовж усього січня й лютого.

Українську кризу прискорило декілька факторів. У січні, обмінний курс сягнув різко донизу, інфляція у річному обрахунку зросла до 28.5%, а промислове виробництво упало на 21%. І, що найголовніше, золотовалютні резерви України впали аж до 6.4 млрд доларів станом на кінець січня. Основною причиною цього було те, що наприкінці жовтня Європейський Союз примусив Україну сплатити 3.1 млрд доларів спірної заборгованості перед Газпромом у кінці 2014р., щоб Газпром не припинив постачання газу до країн ЄС. Причому, Європейський Союз жодним чином не підтримав цю дію фінансово. Якщо у Вас резервів лише на один місяць імпорту, про жодну стабільність грошової одиниці мови йте не може. Тож гривня пішли донизу наприкінці січня, що спричинилося до паніки в українських крамниця, котрі громадяни почали брати приступом, скупаючи все, що можна – пік цієї паніки припав на 23 лютого.

Укладення домовленостей з МВФ минулого місяця самого по собі не було достатньо, щоб зупинити паніку. Потрібно було вчинити ще три додаткових дії. По-перше, уряд повинен був скоротити дефіцит бюджету. По-друге, МВФ повинен був надати суттєве фінансування. По-третє, Національний Банк України (НБУ) повинен був дотримуватися жорсткої монетарної політики.  Зараз, і український уряд, і НБУ виконали свою частину зобов’язань, тож МВФ, вірогідно, також виконає свою. Додатково, ті суттєві структурні реформи, що зараз запроваджуються, такі як дерегуляція та покращення керівництва державними корпораціями, повинні забезпечити повернення до зростання економіки вже наступного року.

Найважливіший закон, що його  було ухвалено парламентом 2 березня, були зміни до бюджету. Передбачається, що офіційний дефіцит держбюджету обмежуватиметься 4.1% ВВП, але консолідований дефіцит держбюджету, котрий також включатиме рекапіталізацію банків та державної нафтової та газової компанії “Нафтогаз”, очікується на рівні 8.8% ВВП, у порівнянні з 13.5% минулого року. За цей закон проголосувало 273 депутати – значно більше, ніж мінімально необхідні 226.

Наступним за важливістю законом було підвищення цін на енергоносії. Цей закон містить у собі складну схему з чисельними підвищеннями цін, котрі запроваджуватимуться у різний час для різних споживачів. Згідно з законом, підвищення мають відбутися з самого початку, і для усіх цінові дотації має бути скасовано станом на квітень 2017р. Зараз, значною мірою дотована, ціна на газ для домогосподарств має зрости до квітня на 280%. Середній тариф на електрику для домогосподарств має зрости у 3.5 рази; це підвищення буде розбито на п’ять піврічних стадій та розтягнуто на два роки. Аналогічно, дотації на опалення повинно буде також скасувати. Цей закон являє собою найважливіший захід, що його будь-коли було вжито проти корупції в Україні, оскільки більшість найкрупніших статків у нашій країні було зароблено на закупівлі газу за низькими цінами, встановлюваними державою, тоді як продавали його за ринковою ціною.

Політично, найчутливішим законом було підкориговано дорогі українські пенсії, що обходилися у 16% від ВВП минулого року. Виплати працюючим пенсіонерам скоротили на 15%. Відновлено поступове відвищення пенсійного віку для жінок з 57 до 60. Для виходу на повну пенсію потребується довший трудовий стаж, також звужено розрахункову базу для пенсії. На цих обмежених змінах сдалося суттєво зекономити. Цей закон спричинив такі суперечки, що його проголосували лише 238-ма голосами, та й то – аж із четвертого разу.

Інші закони міняли різноманітні податкові норми, головним чином, підвищення рентної плати для державних газовидобувних компаній, котрі отримають вигоду від підвищення цін на газ, та для видобувників залізної руди. Інший новий закон примушує банки розкривати усю структуру свої справжніх власників, аж до кінцевого вигодонабувача, щоб припинити досі повсякчасну практику, коли банк роздає щедрі кредити своєму ж власнику.

Напередодні прийняття цих рішень, Національний Банк України (НБУ) суттєво посилив жорсткість своєї монетарної політики: підняв ключову відсоткову стаку з 19.5% до 30% на рік, що є трошки вищим за темпи інфляції; також підняв вимоги до обов’язкового резервування у гривні для комерційних банків – цих заходів було ужито навмисно з метою спричинити гривневий голод і, таким чином, зменшити потік гривень на валютообмінний ринок; а ще було розширено обсяг обов’язкової до продажу валюти експортерам – тепер вони зобов’язані продавати три чверті валютної виручки. НБУ продовжив агресивну політику закриття банків, ліквідувавши три великих банки, і нещодавно четвертий – найбільший, Дельта-Банк.

Двома ключовими політичними гравцями, що розробляли законодавство та проводили його через парламент, були прем’єр-міністр Арсеній Яценюк та міністр фінансів Наталія Яресько. З ними у тісному співробітництві співпрацював блок Президента Петра Порошенка, тоді як решта – три дрібніших партнери по коаліції, – чинили популістський опір цим рішенням, особливо в частині, що стосується змін до пенсійного законодавства.

Відповідно, МВФ тепер не матиме іншого вибору, окрім як затвердити свою програму допомоги України на засіданні 11 березня,а перший транш по ній надійде вже наступного ж дня. Поінформованою здогадкою буде припустити, що ця сума складе 5 мрлд доларів, однак ходили чутки, що сума може бути й більшою; так чи інакше, це допоможе Україні швидко збільшити свої резерви та стабілізувати національну грошову одиницю. Яценюк зазначив, що 3.5млрд додаткової допомоги від інших донорів уже готові бути наданими – щойно МВФ ухвалить свою програму по Україні.

У результаті цих реформ, гривня почала різко зростати упродовж останнього тижня лютого, оговтавшись від курсу 40 грн/долар на чорному ринку до нинішніх 26 гривень за долар. Вірогідним є подальше її укріплення мірою того, як надійдуть гроші від МВФ та інших. Відтак, на шляху України до подальшого прогресу [в реформах] існує три великих ризики. Найважливішим є продовження російської військової агресії. Другим ризиком є вірогідність того, що міжнародне фінансування виявиться недостатнім. Сподіватимемося, однак, що відтермінування непогашеного зовнішнього боргу та призначена на квітень зустріч донорів (поки що не підтверджена остаточно) розвіють це занепокоєння. Ну і, українській владі тепер треба запровадити те сміло ухвалене законодавство.

Gontariova_Jaresko_20150225Андерс Аслунд

Цього тижня, Україну вразила валютна паніка. Обмінний курс гривні чкурнув вниз, а українці кинулися купувати за свої гривні все, що зможуть. Реакція народу зрозуміла, але порятунок уже на підході.

Гривня вже достатньо дешева – за будь-якими мірками: імпот упав дуже серйозно і ціни на український експорт тепер вельми конкурентоспроможні. Платіжний баланс достатньо збалансовано. Будь-яке подальше знецінення гривні нестиме лише інфляцію.

Фундаментальною проблемою нинішнього обвалу курсу є той факт, що золотовалютні резерви країни скоротилися удвічі – до 6.4 млрд доларів станом на кінець січня і, мабуть, десь 6 млрд зараз. Тоді як вважається, що для такої країни, як Україна, усе, що менше 10 млрд – це замало як для золотовалютних резервів. Україні потрібно більше резервів, щоб бути взмозі стабілізувати свою грошову одиницю. В ідеалі, дружні їй країни мали б миттєво надати суттєву позичку, щоб ви змогли якось перебитися, але це навряд чи.

Хороша новани – суттєве фінансування скоро надійде. Український уряд вже уклав угод про 40-камільярдну стабілізаційну програму з Міжнародним Валютним Фондом (МВФ), значні розмірі котрої буде надано одразу ж, якомога швидше, оскільки Україні потрібно зараз підкріпити свої резерви. Самостійно, лише МВФ надасть 17.5 млрд доларів позик, 10.5 з них – уже цього року, настільки я розумію.

Сполучені Штата зобов’язалися надати 2 млрд цього року, Європейський Союз – 2.4 млрд, Світовий Банк – ще 2 млрд, Китай – 2.4 млрд, а також іще низка країн у сумі надасть іще 2 млрд, не враховуючи того, що нададуть Європейський Інвестиційний Банк та Європейський Банк Реконструкції та Розвитку. Понад те, очікується, що приватні утримувачі державних українських облігацій зовнішьої позики погодяться на відтермінування здійснення платежів за цими паперами на наступні чотири роки, у сумі 14 млрд доларів. Разом усе це перевищує 40 млрд, і США з ЄС, вірогідно, дадуть іще, оскільки озвучені вище суми – це їхні затверджені зобов’язання лише на поточний рік.

Але Україні гроші потрібні якнайшвидше. Нинішню паніку повинно бути зупинено, надавши Україні ліквідне підкріплення. І проблема ця може вирішится до 12 березня. МВФ анонсував свої наміри прийняти рішення по українській програмі на нараді директорів 11 березня. Але МВФ зможе це зробити лише _після_ того, як український парламент прийме зміни до закону про дежбюджет, енергетику та податкового кодексу, котрі уряд погодив з МВФ. У зворотньому випадку, нарада директорів МВФ та саме фінансування буде відкладено на потім. Але Росія не зможе заблокувати чи відкласти це рішення.

Після того, як рада МВФ прийме своє рішення, МВФ зможе надати гроші наступного ж дня. Перший транш МВФ буде дуже великим, близько 5 млрд доларів. На додачу, Сполучені Штати можуть надати свій перший 1 млрд, як і Китай свої 2.4 млрд – у березні. Україні не треба найближчим часом робити значних виплат з обслуговування свого державного боргу, тож на кінець березня має накопичитися резервів у сумі 14 млрд доларів. Таким чином, гривня відновиться.

Від України для цього потрібно лише дві речі: перша – якнайшвидше ухвалення Радою законодавства, на якому наполягає МВФ. Можна довго й нудно обговорювати ті закони, їхні чесноти, але зараз не час це робити, оскільки будь-яка затримка спричиниться до реального розвалу економіки країни. Просто прийміть зараз це законодавство, а дискусії лишіть на потім!

По-друге, Національний Банк має жорстко утримувати свої позиції. У цій ситуації, коли резерви мінімальні, негоже марнувати резерви на валютну інтервенцію – що, вочевидь, сталося 25 лютого. Натомість, НБУ має триматися жорсткої монетарної політики, щоб гривня опинилася у дефіциті, а її курс – підвищувався, коли працедавцям потрібно видати зарплатню; так і інфляцію вдаватиметься стримати. Тиск на голову НБУ буде величезним, але вона не повинна йому піддаватися. Як для захисту своїх позицій, так і для вселення довіри серед населення, НБУ має започаткувати таку гарну світову практику, як публікація актуальної суми своїх золотовалютних резервів щотижня, як це роблять інші центральні банки. Прозорість – найкраща протидія паніці.

Усе це можна і треба робити – тоді гривня зможе стабілізуватися упродовж двох тижнів.

Андерс Аслунд – старший науковий співробітник Інститута Міжнародної Економіки Петерсона, радник багатьох урядів перехідних країн, спів-архітектор реформ, провідний світовий експерт з перехідних (пост-соціалістичних) економік; автор книг, зокрема, «Як Україна перейшла до ринку й демократії» (2009р.), «Велике переродження: уроки з великої перемоги капіталізму над комунізмом» (2014) та «Україна: що пішло не так і як це виправити», котра вийде цього квітня.

 

 

ukraine_gov_foreigners_2015_01_14Андерс Аслунд опублікував звіт про свій візит до України 19-22 січня. Зважаймо на те, що цей документ є закликом до західних донорів, тому тут дещо прикрашено справжнє становище з реформами, однак, не набагато. Також, документ є зверненням-натяком і для чинних очільників держави.

Становище України відчайдушне, але не безнадійне. Російська артилерія прасує стратегічний населений пункт Дебальцеве на Сході України, а про-російські війська займають значну територію. Не виключено, що спонсоровані Росією спроби терактів уже стали звичним явищем також і для міст поза зоною АТО, як-от у Одесі та Харкові, тоді як в столиці – Києві, – життя тече напрочудо нормальним плином. Принаймні, так воно виглядало під час візиту групих старших економістів та колишніх міністрів урядів різних країн до української столиці упродовж 19-22 січня.

Під час нашого перебування явно проступали усі ознаки депресії. Виробництво упало, мабуть, на 7.5% за останній рік, також очікується продовження падіння на рівні 4-5% цього року. Обмінний валютний курс гривні опустився попереднього року на більше, ніж удвічі, внаслідок чого ціни підскочили, щонайменше, на 25%. Більшість банків збанкрутувало, чимало крамниць стоять закритими.

Але є я ознаки просвітлення. Як це підсумував у нашій групі колишній прем’єр-міністр Литві Андрюс Кубілюс, «Справжній кінець комунізму настає тоді, коли люди скидають пам’ятники Леніну». У Литві, усі пам’ятники Леніну знесли 1991 року. В Україні це трапилося лише минулого року. Минулого жовтня, низка молодих демократичних активістів, нарешті, обралося до українського парламенту, у грудні вони потрапили до уряду. В результаті, український народ згуртувався через російську агресію та скруту. Навряд чи громадянське суспільство є настільки активним у будь-якій іншій країні, наскільки воно є в Україні. Нові волонтерські організації виростають, мов гриби після дощу, роблячи усе, що не встигає робити держава; саме про них гуде уся вільна українська блогосфера.

Наша група була у Києві на запрошення мінекономіки Айвараса Абромавічуса, одного з молодих лідерів реформ. У новому уряді переважають орієнтовані на західні цінності інвестиційні банкіри, що розміняли другу половину своєї тридцятки (за віком). Багато хто з них є ідеалістами, що відмовилися від своїх високооплачуваних робочих місць, щоб послужити країні. Усі, окрім двох, з двадцяти міністрів, володіють англійською, тоді як в уряді президента Віктора Януковича нею володіло лише два міністри. Усі наші зустрічі відбулися у запланований час, більш-менш, і для жодної з них ми не потребували перекладача.

Ми почувалися так, ніби перебуваємо у Східній Європі після падіння Берлінського Муру в 1989 році. Молодість, професіоналізм та ідеалізм взяли верх широким фронтом, як в уряді, так і в парламенті. Більшість депутатів доти ніколи не сиділи у Раді. Україна пройшла крізь ґрунтовне омолодження й модернізацію. Вона вже навряд чи повернеться на старі совєтські шляхи.

Одним з підтверджень відкритості України до Заходу є той факт, що троє міністрів є іноземцями. Два найсильніших контингенти іноземних консультантів з питань реформ походять з Литви та Грузії, десь по пів-десятка колишніх високопосадовців з кожної країни. Ці дві країни провели упродовж недавніх років успішні реформи. Зараз, в Україні, литовці зосереджуються на економічних реформах, тоді як грузини взяли на себе реформу охорони здоров’я та правоохоронних органів.

Як це зазвичай трапляється в часи хаосу, дехто з новопризначених високопосадовців знаходить можливості для впровадження реформ, тоді як інші намагаються пояснити, чому зміни не є можливими. Підготовка реформ іде широким фронтом, можливо навіть занадто широким, і зараз ще рано передбачати, що з цього вдасться, а що – ні.

Запущено реалізацію трьох великих реформ у сфері економіки, і вони виглядають багатообіцяюче. Найважливішою з них є уніфікація усіх цін на енергоносії на ринковому рівні, що має зліквідувати причину корупції у найвищих ешелонах влади, а також потребу у величезних державних дотаціях на енергоносії. Об’єдання цін на газ є життєво необхідним для забезпечення енергетичної безпеки України від Росії, а також для заохочення енергозберігання та вітчизняного видобутку енергоносіїв та виробництва енергії. Об’єднання цін на енергоносії може заощадити українському урядові до 8% ВВП.

Іншою реформою, що вже триває, є ліквідація десятків контролюючих органів, дозволів, ліцензій та сертифікацій, єдиний сенс існування котрих був у тому, що давати можливість паразитуючим чиновникам визискувати підприємців. Третьою основною реформою є очищення залишків державних підприємств від корупції. Міністерство економіки відібрало 62 найбільших державних корпорації для запровадження міжнародних стандартів обліку та аудиту, професійного менеджменту та рад з незалежними директорами.

Найбільшою проблемою, що лишається невирішеною, є податкова консолідація. Новопризначений уряд проштовхнув через Раду Закон про держбюджет перед самим Новим Роком, однак, окрім реформи в сфері енергетики, там не передбачається скорочення надто роздутих українських держвидатків. Початковий проект бюджету, запропонований урядом, було спотворено шкідливими популістськими поправками, такими як урізання зарплат усім держслужбовцям до найнижчого рівня. Цей бюджет належить переглянути, визнає прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, якщо ми хочемо, щоб його схвалив Міжнародний Валютний Фонд. Інакше, та серйозна міжнародна допомога, що її потребує Україна, висітиме під питанням.

Якщо ціни на енергоносії буде об’єднано, відповідно, енергетичні субсидії – зліквідовано, то Україна виконає більшу частину податкового скорочення. Однак, Україні також потрібно підчистити держзакупівлі, що може заощадити додатково, щонайменш, іще 2% ВВП. Також, інші 4% ВВП припадає на спецпенсії старим привілейованим верствам, і їх також повинно бути урізано.

Уряд повинен зосередитися на скороченні витрат у ті програми, котрим притаманна корупція або які її живлять. Зараз іде підготовка над реструктуризацією зовнішніх боргів, але це навряд чи зможе дати більше, ніж 9 млрд доларів у сумі. Україна все одно потребуватиме додаткового фінансування від МВФ, США та ЄС на рівні 27 млрд доларів цього року. Поки що ж, вдалося отримати гарантії надання тільки 18 млрд. Усім спонсорам доведеться скинутися ще.

Соціальне напруження наростає. Стандарти життя падають на очах, але чимало українців більше стурбовані корупцією, та усі без виключення стурбовані російською воєнною агресією. Незалежна й демократична Україна та її економічні реформи потребують усілякої можливої підтримки.

Андерс Аслунд є старшим науковим співробітником Інституту Міжнародної Економіки Петерсона, був економічним радником українського уряду в 1990-х роках. 

Уряд прийняв рішення про ліквідацію Державної реєстраційної та Державної виконавчої служб, а також про передачу їхніх функцій Мін’юсту. Про це повідомив сайт міністерства.

Таке рішення несе великий позитив: звільнити усіх та потім прийняти на посади лише професійно придатних – це єдиний дієвий шлях.

Разом з тим, переважна більшість українців вже традиційно не йме віри заявам про благії наміри щодо покращення адміністрування. Деморалізуючий приклад маємо у вигляді “нової” ДФСУ.

ДРС та ДВС і без того координувалися Мінюстом, навіть сторінки мали на його ж таки сайті. Додає скептицизму також непохитна твердиня вирощеного Януковичем суддівства, від якого суттєво залежить дієвість зазначених інституцій. Безліч разів фіктивні “реформи” відбувалися в Україні, у тому числі за прем’єрства Яценюка – з ефектом круговороту відомої субстанції в ополонці. То ж судити маємо лише за об’єктивним результатом. Особливо це стосується виконавчої служби, яка до літа цього року мусить той результат продемонструвати гучними майновими справами. Якщо їх не буде, матимемо чергову імітацію, що додасть люті українській громадськості й розчарування – світовій спільноті. А до того – плекаймо надію на краще та пильнуймо.

minj

MinVody_20150125На знак протесту проти бездіяльності влади та безкарності етнічних злочинців (вірмен), що зарізали російського спецназівця кілька днів тому, мешканці міста Мінеральні Води (Ставропільський край, Росія) перекрили трасу “Кавказ” 25 січня 2015р.
На відео видно, як прибуло все більше поліції, доки вона чисельно не перевищила протестувальників. Зрештою, поліція відтіснила протестувальників, звільнивши проїзд по трасі, та затримано 7 чоловік, дали по 10 діб кожному.

Нагадаємо, що розпочалося все з бійки у місцевому караоке-барі, котру зчинили місцеві етнічні вірменські організовані злочинці – ніби-то на знак помсти за розстріл російським військовим місцевої сім’ї у вірменському Гюмрі, раніше судимий (за напад на циганів) Міхаіл Ґріґорян убив бійця російського спецназу Дмитра Сидоренка.

Загалом, серед населення Мінеральних Вод, більшість з котрого складають слов’яни, давно обурює безкарність місцевих організованих злочинних угруповань, сформованих етнічними вірменами, чеченами, дагестанцями та представниками інших кавказьких національностей. Місцева влада та силовики традиційно “покривають” ОПГ, керуючись, здебільшого, їх грошовою та силовою потужністю, а не національною приналежністю – що додатково налаштовує місцеве (переважно – слов’янське) населення проти російської влади. Як наслідок ігнорування силовиками та владою (котру тут сприймають як ставленників Москви, що допомагають “москвічам” відбирати у місцевих прибутковий бізнес) , наростає протестний потенціал та відцентрові тенденці, себто – прагнення широкої автономії аж до проголошення незалежності слов’янською частиною Північно-Кавказького федерального округу. Додатковим чинником є факт, що населення гірських суб’єктів Округу не сплачує за комунальні послуги, отримує усілякі державні дотації, тобто, фінансово паразитує за рахунок слов’янської його частини – Ставропілля, Кубані (Краснодарський край) та Ростовської області.

Такого висновку можна дійти, проаналізувавши дані, котрі у відкритому доступі публікує Центробанк Росії (ЦБР). Середня щоденна витрата резервів складає 876 млн доларів США, а щорічна – 319 млрд.

Якщо припустити, що витрачатимуться резерви у такому ж темпі (а на це є всі підстави розраховувати, як свідчить аналіз експертів світового рівня), то резерви Кремля мають закінчитися 16 березня 2016р. – якраз на річницю сумнозвісного референдуму про статус Криму, котрий місцеві кримінальні елементи провели під керівництвом, охороною та забезпеченням з Росії.

Сьогоднішня “перемога” Путіна в районі Донецького аеропорту, знущання над полоненими “кіборгами” є повторенням у кращих традиціях Совєтського Союзу “дайош Кієв к годовщинє 7 ноября” – у даному конкретному випадку, ВВХ поставив завдання за будь-яку ціну (а втрати росіян там непомірно “космічні”) взяти Аеропорт і “утерти хахлам носа” якраз на День української Соборності.

Red_Square_Maidan_editЩо ж, святкує той, хто святкує останнім – побачимо, якими “урочистостями” буде “відзначено” річницю приєднання Криму. Враховуючи всю “незбагненність” загадкової російської душі, точні прогнози я б не брався робити, але, на місці Путіна, я б не розраховував на святковий парад його армії не те що у Севастополі, а й навіть у Москві.

 

Таблиці з відповідними розрахунками див. нижче.

Дата Залишок Резервів, млрд $ США Тривалість періоду, днів Зміна залишку за період, млрд $ США
16.01.2015    379,4 7 -6,8
09.01.2015    386,2 7 0
02.01.2015    386,2 7 -2,3
26.12.2014    388,5 7 -10,4
19.12.2014    398,9 7 -15,7
12.12.2014    414,6 7 -1,6
05.12.2014    416,2
Всього: 42 -36,8

 

Середня зміна залишку резервів за …
день: -0,87619048
тиждень: -6,13333333
рік: -319,809524
Прогнозований залишок резервів на кінець 2015р.:  66,3904762
Розрахункова дата, коли резерви закінчаться: 16.03.2016