Спільнобачення | ВІДЕО category

ВІДЕО

ПРОТИСТОЯННЯ ПО ЛІНІЇ КОЛЕКТИВ МУЗЕЮ-Кулініч В.Я. ПОЗИЦІЯ КОЛЕКТИВУ МУЗЕЮ

На жаль, сьогодні, навіть, не всі кияни, а тим більше гості міста, знають, що Київ володіє  унікальною памяткою фортифікації – Київською фортецею.  З Київської Фортецею пов`язано імена багатьох відомих людей. Навіть,  легендарний барон Мюнхгаузен колись квартирував тут під час російсько – турецької кампанії. Також, з Фортецею пов`язано багато подій в історії України та сусідньої Польщі. Київська фортеця відома ще тим, що є найбільшою фортифікаційною спорудою в Європі, яка збереглася до наших часів. Проте фортифікаційний комплекс було взято під охорону лише в 1979 році. Першим Музеем, який було засновано на території Київської Фортеці, був Музей революції «Косий капонір» – це відбулося ще в 30-ті роки минулого сторіччя. Експозиція музею була присвячена історії політичних в`язнів, адже Київська Фортеця в 19-му сторіччі не виконувала оборонних функцій, а після Січневого повстання 1863 року перетворилася на тюремний ізолятор. Тому й не дивно, що за радянських часів експозиція була досить політизованою та з яскравим ідеологічним забарвленням. Сьогодні працівники музею докладають чималих зусиль, щоб зробити експозицію збалансованою та цікавою для людей будь-якого віку та будь-якого походження. Не так давно, в січні 2013 року Музей згідно статусу «національний», отриманого ще в 2007р. був зареєстрований   в ЄДРПОУ як Національний історико-архітектурний музей «Київська Фортеця».

Останнім часом навколо Музею «Київська Фортеця» відбуваються події, які тримають в напруженні не тільки коллектив Музею, але також всю культурну спільноту Києва. Ще до отримання Музеєм нового статусу –  Національного – з посади директора Історико-архітектурної памятки-музею «Київська фортеця» в липні 2012 році було звільнено Кулініча В`ячеслава Яковича, який обіймав цю посаду  з травня 1995 року.

Насправді, на момент свого першого звільнення пан Кулініч вже просто остаточно «дістав» своїх підлеглих: насамперед постійним публічним вживанням нецензурної лексики у відношенні до працівників Музею, незалежно від їх віку, статі і посади, відвертим самодурством у вирішенні робочих, зокрема суто господарських питань, нецільовою витратою коштів – що було видно неозброєним оком. Колектив же Музею волів ефективно працювати в нормальному режимі, щоб як можна швидше перетворити Київську Фортецю на таку історичну пам`ятку, якою Київ може пишатися на рівні з Києво-Печерською Лаврою та Софією Київською.

Тому справа навіть не в законності чи в незаконності звільнення пана Кулініча в 2012 році.  Це – вже тільки привід для сумної історії, яка відбувається сьогодні.

Статус Національного Музей справедливо намагався отримати ще з 2007 року, проте пан Кулініч не тільки не педалював цій процес, але й штучно гальмував його. Справа в тому, що директор – це особа, яка просто призначається зверху. А у пана Кулініча завжди було багато поважних покровителів.  З Генеральним директором Національного Музею підписується контракт, в якому чітко передбачаються умови його праці та, головне, умови розірвання цього контракту.

Починається тривала епопея з поновлення пана Кулініча на посаді вже одноосібного керівника, звичайно за його ініціативою. Стороною в справі проти п. Кулініча виступав департамент культури ВО КМР (КМДА). Музей намагався весь цей час бути осторонь публічного процесу. Проте, виявилося, що це неможливо.

Весною 2014 року в нашому «самому гуманному суді світу» пану Кулінічу вдалося отримати рішення про відновлення його на посаді директора. Рішення суду з цього приводу було зачитано прилюдно в кабінеті начальника департаменту КМДА С.Зоріної в присутності що найменше чоловік 40. Проте, поновлений на посаді Кулініч так і не приступив до виконання своїх обов’язків. Після чого через чотири місяці  його було знов звільнено – тепер за прогул. Нещодавно, незважаючи на те, що рішення суду вже було виконано, пан Кулініч отримав «свіже» судове роз`яснення щодо його другого поновлення на посаді – за одним і тим же судовим рішенням. І знов весь коллектив тремтить від однієї думки, що пан Кулініч зможе повернутися. Більшість коллективу (з 45 працюючих 36 підписів) в разі повернення Кулініча готові до безстрокового страйку. Вони рішуче заявляють, що працювати з цією людиною більше не будуть ані за які «коврижки». І мовчати також не будуть. Не ті вже часи.

03 лютого 2015 р. у Київські Фортеці відбулися чергові Збори колективу, на яких знов прозвучали сумні факти подій останнього часу навколо унікального закладу культури та історії не тільки українського, а і міжнародного масштабу, а також тверде рішення колективу Музею: не здаватися й страйкувати, якщо Кулініч знайде спосіб повернутися. Адже, колектив Музею воліє плідно працювати, а не з`ясовувати відносини з людиною, яка вже кілька років їм заважає робити їх корисну для всієї України справу.

ДИВИТИСЯ ВІДЕО – ЗІ ЗБОРІВ КОЛЕКТИВУ 03.02.15:

 

ДИВИТИСЯ ВІДЕО Перше поновлення Кулініча В.Я. на посаді – публічне читання судового рішення:

 

 

 

 

MinVody_20150125На знак протесту проти бездіяльності влади та безкарності етнічних злочинців (вірмен), що зарізали російського спецназівця кілька днів тому, мешканці міста Мінеральні Води (Ставропільський край, Росія) перекрили трасу “Кавказ” 25 січня 2015р.
На відео видно, як прибуло все більше поліції, доки вона чисельно не перевищила протестувальників. Зрештою, поліція відтіснила протестувальників, звільнивши проїзд по трасі, та затримано 7 чоловік, дали по 10 діб кожному.

Нагадаємо, що розпочалося все з бійки у місцевому караоке-барі, котру зчинили місцеві етнічні вірменські організовані злочинці – ніби-то на знак помсти за розстріл російським військовим місцевої сім’ї у вірменському Гюмрі, раніше судимий (за напад на циганів) Міхаіл Ґріґорян убив бійця російського спецназу Дмитра Сидоренка.

Загалом, серед населення Мінеральних Вод, більшість з котрого складають слов’яни, давно обурює безкарність місцевих організованих злочинних угруповань, сформованих етнічними вірменами, чеченами, дагестанцями та представниками інших кавказьких національностей. Місцева влада та силовики традиційно “покривають” ОПГ, керуючись, здебільшого, їх грошовою та силовою потужністю, а не національною приналежністю – що додатково налаштовує місцеве (переважно – слов’янське) населення проти російської влади. Як наслідок ігнорування силовиками та владою (котру тут сприймають як ставленників Москви, що допомагають “москвічам” відбирати у місцевих прибутковий бізнес) , наростає протестний потенціал та відцентрові тенденці, себто – прагнення широкої автономії аж до проголошення незалежності слов’янською частиною Північно-Кавказького федерального округу. Додатковим чинником є факт, що населення гірських суб’єктів Округу не сплачує за комунальні послуги, отримує усілякі державні дотації, тобто, фінансово паразитує за рахунок слов’янської його частини – Ставропілля, Кубані (Краснодарський край) та Ростовської області.

Кадр з відео, де співають московські семінаристи

Кадр з відео, де співають московські семінаристи

На Різдво (07.01.2015р.) група семінаристів, що навчаються у Московській духовній семінарії Російської Православної Церкви, заспівали у одному з торгівельних центрів міста Москви українську різдвяну пісню “Ой радуйся, Земле!”, українською ж мовою.

Треба розуміти, що це ще одна акція солідарності російських громадян, що не схвалюють дії Кремля, цього разу – студентського духовенства.

Раджу проглянути відео, вокал – заслухаєшся, як і українська мова (за вийнятком кількох “огріхів” у вигляді “сін Божий” (замість “син”), котрі, я думаю, навіть Фаріон пробачила б, з огляду на те, що співають не носії мови, і співають, мабуть, вперше). Сподіваємося, що й не востаннє (співають).

 

P.S. Оригінал відео, на котрий посилалася початкова версія цієї статті, було видалено, тож ми мусили “перезалити” відео на наш канал (нинішню версію відео взято звідси).

Джеймс Інгоф на фоні (можливо тих самих) буйволів.

Джеймс Інгоф на фоні (можливо тих самих) буйволів.

Пригадую, як мені несподівано зателефонували з «Українського кризового медіа-центру» і запросили прийти на терміновий, позаплановий брифінг із «якимось американським сенатором».

Десь о 4-й вечора в залу бадьоро закрокував жвавий жартівливий дядько з Оклагоми, у чорному піджаку й сірих штанях, з-під яких внизу (як мені потім зазначив більш спостережливий до таких деталей колега) виглядали ковбойські гостроносі чоботи з буйволячої шкіри. Було видно, що у діда обмаль часу та насичена програма, однак він обсипав присутніх жартами, спокійно реагував на провокативні запитання і був щиро привітливим до усіх.

То був сенатор від Республіканської партії США Джеймс Інгоф і то було 28 жовтня, коли він був у Києві з офіційним візитом. Основною думкою брифінгу, котру «Гірський Джим» (як його називають удома) хотів донести до української громадськості, була рішуча налаштованість республіканців пролобіювати надання Україні зброї «для оборони».

Що ж – як повідомили учора пізно увечері, Конгрес США ухвалив наступну хвилю санкцій  проти Росії, а також надання Україні смертельної та несмертельної військової допомоги, включно з протитанковою, набоїв та «тактичних розвідувальних безпілотників».  Щоправда, Президент Обама має ще підписати цей акт, щоб він остаточно набрав чинності. «Пацан сказав – пацан здєлав», як написав би Дохтур Лівсі – хоча того жовтневого вечора у це слабо вірилося, та й «дєдушка-сєнатор був якийсь несолідний і несерйозний».

Додаємо також те відео з нашого архіву (за браком нормального обладнання, котре у нас позабирали наші колишні колеги-«вічні політтехнологи», картинка труситься, тому ми його не стали викладати тоді).

Задля його ж безпеки, Шуфрича "відтягли" подалі від ОДА в "швидку"

Задля його ж безпеки, Шуфрича “відтягли” подалі від ОДА в “швидку”

За зовнішніми ознаками, і кандидатуру, і місце було обрано дуже вдало – нагадаймо, що “слава” Шуфрича пішла з закарпатського Мукачева, де навесні 2004-го він “оркестрував” фальсифікаціями на виборах місцевого мера, що викликали масові протести місцевого масштабу, на придушення котрих влада “зігнала” міліцію з усієї України. Песимісти подейкували, що Мукачевський “майдан” став репетицією фальсифікацій та силового сценарію у масштабах усієї країни – однак доля розпорядилася інакше, і Великий Майдан-2004 завадив його реалізації.

Так само, “сита” по вінця ставленником Януковича із Закарпаття (Матвієнком) Одеса, з подачі якого, до речі, відбулося жорстоке побиття активістів одеського Майдану “колорадами” (заїжджими чи місцевими – вже не важливо), через 10 років “прийняла естафету” в Закарпаття й “віддячила” (нарешті!) Шуфричу і за Мукачеве-2004 в тому числі.

Активістка місцевого майдану Зоя Казанджи уже відгукнулася про “помсту” не вельми схвально. Воно й зрозуміло – Шуфрич, звісно, падло, але порушувати й так тривожний спокій у Одесі, котра ледь заспокоїлася після 2 травня, не вельми бажано. Тобто, хай би його побили де-небудь на Закарпатті же, але не в Одесі. Принаймні, не зараз.

Я не буду вторити голосам, котрі засуджують це побиття – бити Шуфрича завжди було і є за що: його круглу харю, окрім Мукачева, було видно і обабіч Медведчука, і попри Хама, котрим він піддакував у щирому “одобрямсі”, і під час ганебного “ухвалення” Харківських угод в Раді (нарешті за розбиту голову Волинця було розбито бодай чиюсь навзамін). Я вже мовчу за “посередництво” у перемовинах з терористами ДНР/ЛНР (з явним перебуванням на боці останніх).

Прикметно, однак, що 19 лютого на тих самих сходах тієї ж ОДА били майданівців у обличчі місцевої інтелігенції (див. відео вище), сьогоднішню ж помсту було вчинено руками невідомих кремезних молодиків у масках. Тобто, вельми вірогідно, що самі представники креативного класу Одеси жагою помсти не горять. Того самого креативного класу, котрий починав Революцію Гідності, і саме завдяки присутності котрого вона так зветься, а не бомжів, котрі зайняли Київський Майдан після них, чи радикальних молодиків, що заповзято почали “розміщувати” тіла депутатів в баках для сміття.

Не знаю (зараз принаймні), чи було побиття Шуфрича експромтом і щирим вибухом гніву, чи він сам його замовив, щоб дати привід для витка насильства у відповідь чи “освобождєнія ісконно русского горада Адесси ат фашиствующіх бандеравцев и правового бєспрєдєла” (виключати такі версії не варто, хоча й відомо, що для подібного “марш-кидка” у Путіна немає ресурсів – інакше б, йому не потрібно було “перемир’я” на Донбасі). Можу, однак, з упевненістю прокоментувати наступне.

Як уже зазначалося вище, Шуфрич – “шістка” Медведчука і логічно, що останнім побиття свого “асистента” сприйматиметься як виклик йому особисто. Думати, що можна залякати Медведчука грубою силою – наївно. Навіть якщо він (зараз) не зможе дістатися фізично до “кривдників Нестора” і “розібратися” персонально з кожним із них, він не почуватиметься ображеним чи переможеним. Чому?

Відповідь лежить у тому, ким позиціює себе Віктор Володимирович. А вважає він себе найвеличнішим і ніким досі не перевершеним комбінатором української політики. Навіть остаточний програш його СДПУ(о) на виборах 2006р. (саме тоді ВВМ покинув офіційну велику політику) не змусив його его похитнутися в безумовній самоупевненості щодо власної геніальності. Цей український Макіавелі плекає надію (ні – упевненість!), що часи “бардака” (=демократії) принесуть черговий і вже остаточний крах його конкурентів (ким би вони не були – Ющенком, Тимошенчихою чи найгорластішими вискочками Євро-Майдану) і електорату доведеться засвідчити, що кращої за маніпулятивну напів-автократію системи Україна не заслуговує.

Прикметно також, що “той”, справжній Макіавелі найголовнішою політичною перемогою вважав розвал Флорентійської республіки (була така в добу Ренесансу на території міста Флоренція) і підпорядкування династії Есте: скориставшись тимчасовим безладом в Республіці та низкою невдалих очільників більшості магістратів поспіль, йому (підключивши на повну те, що зараз називається чорним піаром) вдалося переконати городян, що монархія – краща за республіку. Однак, на щастя, не всі інститути республіки було знищено, і з часом флорентійцям вдалося відновити республіканське правління (не демократичне, а саме республіканське – це важливо!). І “внесок” Макіавелі в набуття Республікою подібного, негативного досвіду було належно винагороджено – йому було явно заборонено назавжди посідати будь-який магістрат, консулат чи інші республіканські посади. Тобто, ніхто його в бак для сміття не “вкладав” – подібного покарання йому, честолюбному політикові, було цілком достатньо.

Тому, панове, якщо ви хочете зробити по-справжньому боляче Медведчуку (і всім іншим, хто втілює у собі автократичний пост-совок), доведіть йому/їм, що громада здатна не лише до стихійних виявів люті, що на радість фанатам Хама каналізуються в рихтування морд Шуфричів легкої тяжкості чи “запаковування” нардепів у сміття – усе це відчайдушні спроби встановлення справедливості та захисту державних інтересів, однак, спроби примітивні. І примітивність засобів боротьби з медведчуківщиною, азаровщиною/кучмівщиною/януковщиною тільки посилюють їх упевненість в тому, що вони мають справу з розлюченим, але безграмотним, не здатним до організації та системної розбудови натовпом, котрий рано чи пізно випустить увесь свій пар, і знову звільнить місце для них – єдино “свєдущих” у справі державотворення та управління.

За фактом, суб’єкта “Українське громадянське суспільство” як не було до розгону Євро-Майдану 30.11.2013, так його і важко “висліпати”, як кажуть на Закарпатті, і зараз. Суб’єкта, котрий здатен протиставити медведчукам кваліфіковану і не менш грамотну альтернативу – лише за таких умов вони “здадуться” і відійдуть на пенсію.

 

У батальоні "Донбас" допитали терориста-дезертира

У батальоні “Донбас” допитали терориста-дезертира

Терорист-дезертир з ДНР, що служив на блок-посту в Слов’янську, розказує про зґвалтування дівчат на блокпосту (місцевий колаборант регулярно підвозив, після групового зґвалтування жертву просто розстрілювали). Також, з допиту слідує, що терористи грабували людей – відбирали золото, гроші, цінні речі, машини; тих, хто опирався – розстрілювали.

Вочевидь, там не на одну сотню томів карних справ. А тим, хто все ще має “пацифістські” думки щодо ДНР/ЛНР, чи вбачає там якусь ідеологійну складову, варто порахувати, скільки дівчат продовжує ґвалтуватися щодняу все ще окупованих Донецьку, Луганську, Горлівці та Макіївці…

Юрій Бірюков - очільник волонтерської ініціативи "Крила Фенікса"

Юрій Бірюков – очільник волонтерської ініціативи “Крила Фенікса”

Краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Для тих, хто вагається, чи варто дивитися відео – на ньому Бірюков розказує доволі цікаві і не надто відомі широкому загалові речі, наприклад:

  •  Волонтерам постачання, щоб довезти бійцям необхідне на передову, протипоказано узгоджувати свої дії зі штабом АТО – зіллють і продадуть “тут же”;
  •  Генерали зі штабу АТО мають особисту охорону, інакше як на броньованій техніці не пересуваються;
  • відсоток зрадників у штабі АТО перевищує половину;
  • Безпосередні командувачі на місцях, якщо хочуть досягти успіху у тій чи іншій бойовій операції, діють самостійно або ж координуються/кооперуються з іншими підрозділами по горизонталі: пропускати такі речі через штаб АТО – вельми ризиковано як для успіху операції, так і для життя й здоров’я бійців і самих командирів підрозділів.

Одним словом, дивіться й слухайте.

#Військовини

Під час Майдану досяжність тодішніх “лідерів” на сцені була такою ж, як і досяжність Януковича. Жоден з “трійці” (окрім, можливо, Тягнибока) навіть не намагався почути голосів Майдану, чим, власне, було закладено підозру, що нова влада, у довготерміновій перспективі, мало чим якісно відрізнятиметься від попередньої. У новообраного Президента є шанс довести, що це буде не так.

Viche_20140601Майдан вітає країну з обранням нового легітимного Президента. Та задля того, щоб він почув нас, не забув того, що стояв разом з нами на Майдані, обіцяв народу України реальні зміни, громадськість Майдану закликає українців прийти на Всеукраїнське народне віче у неділю 01.06 о 12.00 на Майдан!

Цитуємо:

Ми хочемо, щоб новий президент не ховався від народу у своїх резиденціях, а приходив на Майдан, де спілкувався з людьим, почув кожного. Маєш що сказати? Хочеш реальних змін від влади? Принось свої пропозиції , які ми зберемо у скриньки, переглянемо, та передамо новому Президентові! Президент – народний обранець. Вибрав його народ. Це його робота. А на роботі у кожного працівника є начальник, який приймає людину на роботу, платить їй заробітню плату, перевіряє виконану роботу, нагороджує або звільняє за невиконання своїх обов’язків. У Президента, народних депутатів, мерів теж є начальник, який прийняв їх на роботу. Це – народ. Нехай влада ніколи про це не забуває! Приходь на Майдан! Скажи своє слово Президенту України!

Дивіться пряму трансляцію Віче на Spilno.TV:

Broadcast live streaming video on Ustream

 

Rivne_20140515Корумпованого міліціонера на прізвище Щирук уже понад два місяці «протягує» на посаду голови Рівненської міліції депутат ВР від БЮТ Микола Кучерук. За Щируком є «гріхи» – він не пройшов крізь місцевий люстраційний комітет, бо погруз у корупції, а також має давні зв’язки з криміналом, ще з 1990-х років – він тоді працював у Костополі, а потім перевівся до м.Рівне. Щирук на Рівненщині «опікувався» кришуванням нелегального видобутку бурштину (напів-коштовного каміння), до того у його трудовій біографії значиться аналогічне кришування нелегальних «копанок» на Донеччині.

Попри те, що всі ці факти було опубліковано, пан Кучерук не звернув на це увагу і продовжував «протягувати» свого «протеже».

Після Майдану, влада на Рівенщині розділилася між трьома «угрупованнями»: ВО «Свобода» взяла собі держадміністрацію, БЮТ – міліцію і прокуратуру, УДАРові ж дісталося СБУ, котре очолює, до речі, ще людина, поставлена Якименком. Зацікавленість колишньої «об’єднаної опозиції»  в Рівненській області є цілком зрозумілою – поклади бурштину, котрими багаті її надра, менше, ніж за тиждень, «відбивають» будь-який хабар, котрого може коштувати посада. До речі, місцеві громадські активісти підозрюють, що за «просуванням» Щирука стоїть саме хабар.  Тому вони збираються пікетувати обласне управління МВС, якщо він пробуватиме посісти посаду – вони його «виноситимуть».

Live streaming video by Ustream

Ознайомлений з настроями громадськості одіозний «затримувач» Сашка Білого, заступник міністра МВС Євдокимов сказав: «У міліції є зброя, а у вас є що?», натякаючи на те, що місцева міліція у разі сутичок з місцевими активістами буде стріляти. На думку громадськості, місцевий БЮТ може бути ще й додатково зацікавлений у дестабілізації ситуації в області з кінцевою метою зірвати тут вибори, котрі їхня кандидатка у Президенти (Юлія Тимошенко), вочевидь, програє. З огляду на вищевикладене, знову актуалізується справа убивства Сашка Білого.

Наразі будівлю пікетує близько сотні людей, серед них виділяється доволі галаслива група найнятих владою провокаторів, котрі скандують «Майдан за Щурука!» з однією літньою жіночкою на чолі.

 

Типова сцена з "Тузіків"

Типова сцена з “Тузіків”

Для тих, хто не в курсі – ляльково-гумористично-політичне шоу “Хронікі Майдана” було анонімно (з огляду на необхідність дбання про безпеку) запущено на початку другого місяця Майдану, коли почали справджуватися песимістичні прогнози декотрих уїдливих оглядачів про “повільну українську революцію”. На сцені шоу бралася на кпини (головним чином) нерішучість офіційної опозиції, відсутність чіткого плану щодо перемоги Майдану, тощо.

Толік Лазаренко

Толік Лазаренко

Над першим сезоном шоу працювали: Анатолій Лазаренко (укр. голос), Віктор Кожевніков (рос.голос), Віталій Кулик (укр.голос), Дарина Кулик (оголошення, титри), Інна Гончарова, Мітя Кожевніков (реквізит, сцена), та інші члени команди “Спільнобачення”.

 

 

 

 

Віктор Кожевніков, Інна Гончарова і Богдана Бабич

Віктор Кожевніков, Інна Гончарова і Богдана Бабич

 

Ідея запуску шоу виникла спонтанно, так само як і народжувалися сценарії того чи іншого випуску. Чималий елемент у шоу належав імпровізації акторів. Наразі, серед творчих планів колективу продовжити шоу, для чого ми пропонуємо нашим глядачам (та іншим бажаючим) пропонувати ідеї, сценарії та сюжети для майбутніх випусків на злобу дня.

Віталій Кулик

Віталій Кулик

Основною причиною закриття першого сезону Тузіків став брак бажання господарки квартири, де відбувалася зйомка серіалу, терпіти надалі присутність доволі незграбної картонної коробки, що правила за сцену “Тузікам”. Щоправда, існує й офіційна версія – перший сезон закінчився у зв’язку з закінченням протистояння на Майдані.

Насправді, перший сезон себе вичерпав, щойно протести з порівняно мирних перейшли у гарячу фазу з людськими жертвами, оскільки відтоді подібні жарти були вже, м’яко кажучи, недоречними: останній випуск вийшов 12 січня; через три дні потому були вже “закони” 16 січня, тривога і “Груша”, до котрої вони призвели.

Тим не менш, “Тузіки” залишилися сторінкою в історії “Спільнобачення” та Майдану. До речі – кодову назву “Тузіки” проект отримав з легкої руки Ліни Клєбанової.

На відео нижче ви бачите, як спів-засновники “Спільнобачення” Богдана Бабич, Валерій Дротенко та Дмитро Левицький “закривають” 1-й сезон проекту “Тузіки” (ширше відомих як “Porazit Production” або “Хроніки Євро-Майдану”) шляхом напів-урочистого викидання “головної сцени” шоу.

 

 

Дивіться також:

Окремі випуски

“Підняли акцизи, і що ж ми, куме, тепер палити будемо?” – “А палити ми будемо Адміністрацію Президента”.  (2-й випуск)

 

Хто винен у тому, що не скинули з першого разу “Панду”? (11-й випуск)

 

 

 

Ютюб-канал шоу: https://www.youtube.com/channel/UCl6OPFKUnMnyIjNaq2Bqk6A

Сторінка шоу на фейсбуці: https://www.facebook.com/porazit.production