Спільнобачення | Archive for2014

Archive for 2014

Мітинг біля Верховної Ради України проти псевдореформ, запропонованих Кабміном. 28.12.2015

Приносимо вибачення в разі некоректного написання прізвищ учасників мітингу

ДИВИТИСЯ ВІДЕО:

«Не буває в болоті смачної води… Давай, ми зможемо більше для нас!..» (с) Вакарчук

Наша лодка-Украина кисла в болоте десятилетия. Подгнила, не плавала, не видела открытой воды. И мы вместе с ней…

Мы прорубились в открытую воду – это сделал Майдан. Выбор был: задохнуться или дышать…

Теперь наша утлая плоскодонка познакомилась с морским бризом. Прощай болото, и соленые брызги в лицо, свежий ветер, стало легче дышать… Оказалось, мы все еще можем дышать полной грудью!

всё гнилое болото, мусор, бревна, ветошь, мазутная грязь и помойка – выплыли с нами

Только выплыли мы не в солнечное, спокойное как суп, курортное моречко – а Ночью, в Шторм, в Грозу и Боковой Ветер на Весельной Лодочке.

Еще и всё гнилое болото, мусор, бревна, ветошь, мазутная грязь и помойка – выплыли с нами. Мы пока колупаемся у берега, в окружении прибрежного хлама. Того самого, который из болота. Радует, что в болоте его осталось в разы больше…

 

Выйти в шторм на открытую воду – не можем, пока. На веслах не устоим – утонем сразу.

А мотор, и даже весельные уключины, сперли «папередники»…

Решаем задачки пошагово.

На веслах разворачиваемся и становимся в полуборт к волне, чтобы не перевернуться. Набираем скорость веслами – для улучшения маневренности. Отталкиваемся шестами от берега – иначе разобьет о камни. Мы пока без курса. Все усилия – чтобы попросту не утонуть.

Это титанические усилия физические и психологические.

Все вручную. На коленке – клепаем рулевое перо. ЕС нам подкинуло мотор (с лайнера на плотах спустили – мы гарпуном подтянули). Навесили движок, сообразный нашей «ореховой скорлупке». Уже хоть динамика движения от мотора, а рулим пером и веслами.

Чуть легче. Обрели некую устойчивость. Шансы не пойти ко дну – чуть увеличились.

Ага, что у нас там с курсом? Уже вроде как с волны на волну переваливаемся…

Почему на лайнер-ЕС не берет нас под борт?

Почему лайнер-ЕС не берет нас под борт?

Нам нужно догрести до большой воды и глубины. Ибо крейсер-лайнер, в силу его осадки – не может подойти в прибрежную зону, туда, где мы пока бултыхаемся. В шторм большие корабли – уходят от берега, иначе погибнут.

Никто, кроме нас…

Дальше:

– отгребаем мусор от борта – скребет и дырявит,

– собираем с поверхности воды мазут – ибо в мотор что-то заправлять надо, а топливо в болоте застряло. Вытянуть могли или лодку-страну или топливо. Выбрали лодку-Украину,

– на веслах сменяемся (ибо не железные),

– изнутри воду вычерпываем,

– дыры латаем, и новые и старые – целая кампания по устранению протечек, головы не поднять…

– внутри команды – деремся (а вы думаете все сознательные и понимают ситуацию?). Борьба за все: за еду, воду, одежду, инструменты, спасательные жилеты, фонарики и одеяла…

Советы – есть у всех, а спасжилетов – только для тех, кто снаружи латает обшивку и подтягивает гуманитарку с плотов…

Советы – есть у всех, а спасжилетов – только для тех, кто снаружи латает обшивку и подтягивает гуманитарку с плотов…

– опытные сплавщики-рафтеры, оказывается, не в курсе, что переправляются через реки, например, надо только поперек фарватера. Суда помощи должны хорошо видеть нашу плоскодонку. А это важно, чтобы не утопили нас, и чтобы помощь скинули не нам на голову, потонем, опять же ж… Ну, они, рафтеры же, «опытные спецы по выживанию»… в байдарке и горных реках….

Правда, совершенно знакомая ситуация?

Дальше пытаемся доплыть хоть до какой-то земли в прибрежной зоне. Нам нужна еда, вода, топливо, ремонт и пр. Выскочили из болота в чем были… А кто-то кричит – «всрамсь, но не возьму у «этих»…

В шторм большинство пассажиров – должны стать членами команды. В плюс: к капитану, штурману, механику, стюарду…

Управлять плоскодонкой в шторм – учимся. Прямо на месте. Всему Одновременно. Ошибок наделаем кучу…

Капитаны круизных лайнеров и крейсеров есть у нас. Но они тоже не идеальны для управления плоскодонкой, на которой не команда сплоченная, а Ноев Ковчег, со всеми вытекающими…

Альтернатива – не делать и пойти ко дну всем миром. Потери будут…

Сцепив зубы – берем подачки, обустраиваем палубу… идем дальше…

И так – многократно. Заходим ко всяким лихоимцам и на дружеские острова… Наращиваемся, ставим парус, пытаемся не только уцелеть, но выстроить свой корабль.

Подавляем внутреннюю бузу… Ибо и так штормит. При раскачке изнутри – начерпаемся бортами по уши, и маневренность-управляемость потеряем. Это в лучшем случае…

Пытаемся стать мастерами на все руки. Надо ротироваться, а не то кого-то уработаем до смерти. Учимся и грести, и бревна отталкивать, и в прибое не биться о берег (разобьет в щепу), и под крейсер не попадать и рыбу из кружащей вокруг мути добывать, и воду дождевую горстями собирать….

И все это на ходу, ночью, на открытой воде, в шторм…

Это к тому, что реконструкция страны = выплывание из гнилого болота на открытую воду. Это тяжело, больно, некрасиво, грязно. Как рождаться.

Тут, в процессе, радости маленькие, но ценность их – высока.

 

Все это требует громадной выдержки, оптимизации и колоссальных планомерных усилий, чтобы:

1. воздержаться, как от истерики (заглушить двигатель и сложили лапы) так и

2. от форсажа двигателя (угробим двигатель, спалим топливо и придем к п.1).

 

Надо держать все в оптимуме и балансе:

– быть мобильными и органичными в контексте окружения, обстоятельств и возможностей,

– сохраняться и двигаться в шторм к цели.

Это наша задачка :)

 

Как довольно эмоциональный человек, вышла на вот что.

Впадать в апатию и агрессию – энергозатратные процессы.

Держать баланс – тоже затратно, но эффективно. Это срединное состояние готовности, как замедлиться, чтобы войти в поворот, так и ускориться, чтобы выйти из поворота :) Балансировка – это именно вложения, а не пустые траты в «пар со свистом».

Фрегат, названый в честь гетмана Петра Кононовича Конашевича-Сагайдачного, флагман ВМС Украины

Мы – уже на курсе, теперь задача – выплыть и доплыть.

Гребем, други! Все нам в помощь. И доброе слово, и десант союзников, и песня.

И молитва о попутном ветре.

 Наші сонячні дні зачекались давно,
Нам замало квитків на вокзал і в кіно.
Не показуйте жаль, не впадайте в екстаз,
Ми сьогодні залишимо більше для нас

(с) Святослав Вакарчук

 

 Александра Толмачёва

 

 

 

 

 

 

 

 

 

фото – источник источник  источник

Massimiliano Di PascualeСьогодні святкує свій день народження відомий “відкривач України для італійців”, громадський діяч, історик та блоґер – Масіміліано Ді Паскуале (іт. Massimiliano Di Pasquale). Відомий, зокрема, книгою Ucraina – Terra di Confine, у якій, повідаючи про свою подорож самими різними регіонами нашої країни, відкриває її для італійців, намагаючись ламати стереотипні уявлення, що доти панували (і досі ще тривають) в італійському суспільстві та громадській думці. Панові Масіміліано вдалося показати широкій італійській аудиторії, що Україна – це не лише badante (іт. “доглядачки за літніми людьми та хворими”) і дешева робоча сила, а й країна зі своєю унікальною історією, культурою та цивілізацією (хай і занедбаною). Завдяки зусиллям таких, як він громадських активістів, та нашої громади, вдається чинити бодай якийсь опір панівній про-російській брехні, що ширять на всю Італію ЗМІ, значна частина котрих підконтрольна Сільвіо Берлусконі (великому другові Путіна). Завдяки контактам з громадськи активними італійцями, ми дізнаємося, що Італія – не така вже й далека від України – там також є втома громадськості від традиційної політики та ЗМІ, а за словами іншого україно-італійця, його співвітчизники мають заздрити українцям чорною заздрістю саме через наявність у нас надзвичайно пасіонарного громадянського суспільства.

 

Індекс легкості ведення бізнесу. Як бачимо, Україна невигідно вирізняється на фоні усіх сусідів.

Індекс легкості ведення бізнесу. Як бачимо, Україна невигідно вирізняється на фоні усіх сусідів.

Як відомо, новий-старий уряд ухвалив програму реформ, на яку необізнані громадяни та Захід покладають великі надії. Настільки виправданими є ці надії варто читати по губах декотрих представників того-таки Заходу, котрі речать – ми ведемо діалог з офіційною владою у Києві і «…поважаємо демократичний вибір українського народу», а тому розраховуємо на громадянське суспільство та його тиск.

Саме у другій частині попереднього речення й слід читати «міжрядкове» послання новому урядові: обізнані донори, експерти й давні спостерігачі за Україною добре розуміють, що із заміною попередньої влади на зображувачів бурхливої діяльності, котрими були колишні опозиціонери, сама система влади не змінилася, як і не покращилася якість кадрів, а також олігархічний клієнтелізм.

І громадянському суспільству доводиться у цій ситуації робити непростий вибір – намагатися домогтися еволюційного поліпшення державницьких інститутів, чи йти в опозицію, і намагатися вибудувати абсолютно альтернативну державу, щоб «одного прекрасного дня» замінити на неї стару на черговому Майдані (абощо).Обидва шляхи нелегкі – у першому випадку доводиться наражатися на байдужість влади, котра не помічає експертні спільноти громадянського суспільства, ігноруючи їхні рекомендації, або ж беручи з них те, що їй, владі, подобається, почасти спотворюючи запозичене до абсурду; у другому – долати нашу українську предковічну недоговіроздатність та уміння заговорити у палких дискусіях будь-яку справу чи ініціативу.

Тим не менш, ті частини громадянського суспільства, котрим вдалося подолати недоговороздатність хоча б усередині окремої спільноти, вдається просунутися (я так думаю, у обох напрямках) дещо далі, ніж їх хаотично-дискутуючим колегам з більшості таких спільнот.

Так, на Раді Комітету з корпоративного права Асоціації правників України було ухвалено резолюцію про вирішення конфлікту інтересів в корпоративних відносинах, у роботі якої брали участь Леонід Антоненко, Микола Стеценко, Олена Пелипенко, Андрій Попко, Олесь Квят, Максим Черкасенко, Анна Бабич. Свої зауваження та пропозиції до урядової редакції Проекту закону «Про внесення змін до законодавчих актів щодо дерегуляції та поліпшення умов ведення бізнесу» спільнота виклала у окремому документі.

На щастя, у новообраній Верховній Раді є дещиця грамотних юристів – членів Асоціації, від котрих уже було отримано запевнення у підтримці вже ознайомилися з пропозиціями та беруться їх лобіювати (Вікторія Пташник та Андрій Журжій).

Резолюція включає текст законопроекту про новий порядок формування наглядових рад, про реформу інституту кумулятивного голосування, про наділення незаінтересованих членів наглядових рад повноваженнями щодо блокування угод із конфліктом інтересів та багато інших важливих пропозицій, які подаються як альтернатива урядовому “дерегуляційному” законопроекту.

І у цьому випадку експертне середовище розчаровано якістю урядових пропозицій, але не обмежується їх критикою, а тут же пропонує власні, підкріплені багаторічною практикою напрацювання, як альтернативні урядовим.

 

 

Із чим пов’язаний дефіцит? Чи експортуємо ми електроенергію? Чи купуємо ми її в Росії? Чому ми купували вугілля в ПАР, а не в Європі? Скільки триватимуть веєрні відключення?

ТЕКСТОВА ВЕРСІЯ – інтервь’ю радіо Ера 12.12.14

Іван Плачків

Відповідає на питання – Іван Плачків, екс-міністр палива та енергетики України, голова наглядової ради «Київенерго».

Київська ГЕС

– Який стан вироблення електроенергії у нас зараз?

Зараз дефіцит електроенергії близько 4,5 тис МВт.

Дефицит связан с недостатком топлива на электростанциях. У нас неблагоприятные условия по воде, по гидроэлектростанциям. Объем осадков среднегодовой меньше обычного. Поэтому и уровень воды ниже, чем в прошлом году.

На сегодняшний день уже практически сработан тот уровень воды, который можно срабатывать. И запасов угля, около 1 млн. т, а обычно мы входим в новый год с запасом не менее 3 млн. т. А до апреля нам нужно завести на электростанции еще порядка 12 млн. тонн. Поэтому ситуация сложная. И плюс дефицит газа.

Отсюда и дефицит электроэнергии – большой.

Критикам атомной энергетики, хочу напомнить – сегодня атомная энергетика работает стабильно и вырабатывает порядка 60% всей электроэнергии.

– Давайте повернемось до теми вугілля. Де брати вугілля? Брали із ПАР, а тепер де брати?

Сегодня нам надо 4 тыс. эшелонов по 50 вагонов (12 млн. тонн угля). Этот уголь надо нагрузить. Привезти, разгрузить. Причем, в условиях зимы. Уголь смерзается.

Поэтому, первое: собственный уголь – на собственные электростанции. Это тот, который добыт на Востоке и тот, который сегодня на складах. Надо делать все возможное для того, чтобы его завезти на электростанции, проводить переговоры…

Второе – уголь закупать, где только можно и как можно больше.

С опытом работы 40 лет в энергетике, в том числе на руководящих позициях, я понимаю, что это сверхсложная задача за 2 месяца ввезти 4 тысячи эшелонов угля.

Почему правительство не мобилизовано по этому вопросу… Это вызывает у меня большую тревогу. Мы уже имеем массовые веерные отключения и промышленных предприятий, и населенных пунктов областей. А ведь мы еще не прошли новый год…

 

А де ми брали вугілля в попередні роки? Крім того, що видобувалося на зараз окупованих територіях. Чи його все одно б не вистачало?

Практически мы закрывались и по энергетическим углям.

Энергетика была полностью обеспечена нашим углем. Ми даже делали экспорт.

Лишь иногда и в очень небольших объемах, мы покупали коксующиеся угли, но только для металлургии.

Угля энергетического у нас очень много. У нас профицит. И при той благоприятной обстановке, которая была, мы могли обеспечивать украинскую энергетику газовыми углями, антрацитом. Нам не надо было проводить  масштабные реконструкции – менять котлы на сжигание низкосортных бурых углей.

 

– А де Польща бере вугілля? Вони потроху відмовляються від власного видобутку?

В Польше нет такого потребления энергоресурсов как в Украине. В Украине на единицу ВВП потребляется в 3,9 раз больше энергоресурсов, чем в среднем по Европе.

Відсутність економії?

Це безглузде споживання.

Когда Польша снижала добычу угля, она снижала и потребление на единицу ВВП.

Там много шахт закрыли. Там достаточно электростанций работает на газе. Есть электростанции и те,  которые работают на биотопливе. Одна из самых больших на 220 МВт. Остальные – на угле.

 

– Ви казали, в Німеччині багато вугілля. Чому ми тоді купували в ПАР, а не в Німеччині?

Есть определенные сорта угля для электростанций. Наши котлы работают на углях антрацитных и газовых углях. В Германии – угли низкосортные, близкие к бурым углям. Там другое оборудование, там котлы с кипящим слоем.

 

Про атомні станції. У нас їх шість. Плюс ми продаємо на експорт дешевше ніж продаємо своєму споживачу…

Что мы продаем?! Знаете, это спекуляции. Это какая-то извращенная постановка вопроса. Якобы у нас Бурштынский остров подает электроэнергию на экспорт дешевле?

Нет. Это совсем маленький объем. И он продается по рыночной цене, которую определяет НКРЭ.

Мы три года работали и запараллелили только одну станцию, и только несколько блоков в европейские энергосистемы. Такая маленькая форточка в Европу. Для того, чтобы в последующем, мы интегрировались полностью. И сейчас эти поставки сведены до минимума. Их надо удерживать только для того, чтобы удерживать это небольшое сечение, которое идет в Европу.

Сегодня в Европу идет 200-300 МВт на экспорт, при выработке 23 000-24 000 МВт.

Чому нам не вистачає своєї атомної електроенергії? Нам не вистачає мереж, тому що вони були зав’язані на Росію, ще за Радянські часи?

Одно время мы не развивали атомные станции. Слава Богу, что хватило мудрости не разрушать, а все-таки довести еще 3 энергоблока. Сегодня из 15-ти – работает 12-ть энергоблоков в штатном режиме.

– Хіба цього мало?

Конечно мало. 15 энергоблоков – это 15 тыс. МВт. Украина потребляет в максимуме зимой 28-35 тысяч МВт. Это в два раза меньше, чем надо.

Сегодня атомные станции вырабатывают до 60%. Они поднялись с 35% до 60%. Но этого мало.

У нас есть небольшие проблемы по выдаче мощностей, порядка 700-1000 МВТ из-за отсутствия магистральных сетей. На Хмельницкой и Ровенской атомных станциях. Блоки энергию выдают, а сети мы пока продолжаем строить. Мы не успели. Это большие деньги.

Тому ми купуємо електроенергію у Росії?

Мы не покупаем у России. Мы работаем параллельно с Россией. Мы не можем распарралелиться потому, что снизится надежность. Это локальный технический момент.

Но, учитывая то, что потребители потребляют когда хотя и сколько хотят, не спрашивая, а украинские энергетики не могут выработать – получается дисбаланс в сети – и происходит автоматический переток электроэнергии из России к нам.

На сегодня этот вопрос не урегулирован. Электроэнергия – это тоже товар. Только недавно Яценюк сказал, что нужно разработать алгоритм покупки электроэнергии, который происходит из-за дисбаланса в сети. Потому, что придет товар и опять начнутся «маски-шоу»… он не растаможен… придет прокуратура…

Как это делается сегодня по углю из Южной Африки… Для меня это все не понятно…

Знаете, в чем беда нашей страны, если смотреть через призму энергетики? Нигде в мире, кроме как у нас – энергетика не энергетика так заполитизирована. Вот сегодня это привело к тому, что в руководстве отраслью людей, которые глубоко понимают как вырабатывается электроэнергия третируют…

Почему-то каждое новое руководство страны свои мускулы показывает на этой отрасли. Давай садить, заводить уголовные дела…

На Всеукраинской энергетической ассамблее мы сидим, анализируем ситуацию, даем рекомендации… я говорю: «а если кому-то из нас, проработавших долго в отрасли, предложат какую-то руководящую должность?» Отвечают: «мы еще три раза подумаем…». А то все закачивается уголовными делами и обысками…

Самое интересное, вы не найдете ни одного в сотне богатых людей Украины, даже в пятисотне – ни одного профессионального энергетика-производственника, который был руководителем электростанции. А кто заработал на энергетике? – те, кто не имеет к этому никакого отношения. Потому, что энергетики – это очень дисциплинированные люди. А к ним вот такое отношение, как мы видим, к Юрию Недашковскому.

Самое плохое… многие, наверное, уже ознакомились, с открытым письмом президента Энергоатома Юрия Недашковского, просто это был вопль отчаяния… Он один из самых квалифицированных специалистов энергетики в Украине, таких энергетиков у нас не больше пяти, много лет проработал в Энергоатоме. Думаю, благодаря ему, сегодня Энергоатом – такая мощная компания, отвечающая мировым стандартам. Сегодня его терзает Прокуратура, обыски дома… методы не применяемые… Это не способствует стабильной работе самого надежного и основного, на сегодня, источника электроэнергии.

Угля не электростанциях у нас нет, воды на гидроэлектростанция у нас нет, стабильно работает один Энергоатом. А мы начинаем его терроризировать… я не понимаю…

70% електроенергії Франції виробляється державною Атомною енергетичною компанією Électricité de France (EDF)

Поясніть мені, будь ласка. Франція та Великобританія – відмовилася від атомних станцій?

Вы ошибаетесь. У Франции атомные станции вырабатываю 70% электроэнергии. Франция никогда не закрывала атомных станций, а только открывала. И англичане – не закрывали.

Немцы – закрывали, у них там «зеленые» у власти. У них там много угля. Они строят современные тепловые электростанции.

Знаете почему Франция перешла на атомную энергетику? После войны, это были 50-е годы, когда де Голль очередной раз стал президентом, он сказал: энергетика является хребетообразующей отраслью в стране. Опережающие развитие энергетики – вытягивает, как паровоз, в целом, развитие экономики и развитие страны.

Посмотрели. Угля во Франции нету, нету нефти, нету газа. Все завозить – дорого. Выход – атомная энергетика. Можно 2 вагона ядерного топлива привезти и хватит на длительный период. И было принято стратегическое решение развитие атомной энергетики. И сегодня до 70% вырабатывается на атомных станциях и они с этого пути не сворачивают. И Électricité de France (EDF) – именно государственная компания, которая является хребетообразующей.

– Яценюк заявив, що будуть піднімати тарифи на електроенергію до економічно виправданих. І зробив заяву, що всі попередні підняття з’їла інфляція. На скільки нам тепер очікувати цього підняття…

Я достаточно знаю механизмы власти. Никогда первые руководители не могут говорить правду. Они или ничего не говорят или уходят… говорят о чем-то другом.

Но, в последнее время, я не понимаю заявлений первых руководителей нашей страны. Президент, по решению СНБО, говорит: у нас дефицит электроэнергии, будем покупать, будем покупать у России – разрабатывайте. Министерство энергетики начало над этим работать. Кабмин снимает первого заместителя министра с работы на следующий день. Через неделю Камбин говорит: нам нужно покупать и принимает постановление о покупке…

То же самое по тарифам… “веерных отключений не будет” – а теперь “надо отключать”…

Что касается тарифов: 62% потребителей в Украине платят за электроэнергию в месяц 25 грн. Да пополнение телефона школьника в месяц стоит 50 грн… Можно приветствовать только заявления Арсения Петровича. Главное, что он озвучил формулу. А малообеспеченные слои населения – на адресные денежные дотации.

Это формула, которая работает во всем мире. Нам ничего не надо выдумывать.

Потому что сегодня получается, что заниженная тарифная система, она не справедлива к малообеспеченным слоям населения. Если квартира двухкомнатная, например, люди потребляют 100 КВт и государство дотирует только 30% (30 КВт). И люди имеют большой дом и пятикомнатную квартиру, и потребляют 1 МВт и государство 30% дотирует – это 300 КВт. Получается, что богатым государство дотирует в 3 раза больше.

Есть единственная форма, которая работает в мире: энергоресурсы стоят столько, сколько они стоят, а малообеспеченные слои населения – дотируются. А у нас сегодня – перекос.

У нас самая алогичная и непродуманная тарифная политика.

Поэтому, чтобы наводить порядок в энергетике надо сделать три вещи:

Первое. Деполитизировать.

Второе. Прекратить кадровую чехарду.

Третье. Сделать тарифы на энергоресурсы прозрачными. Чтобы каждый потребитель видел, что если он платит за тепло и электроэнергию – за что же именно он платит, какие составляющие: заработные платы, материалы, ремонт, топливо, прибыль… И сделать тарифы – экономически обоснованными.

Пример: в Молдавии тарифы для населения в 4 раза выше, чем в Украине. И для населения – выше, чем для промышленности. В России тарифы выше в 2,5 раза. В Беларуси- в 2 раза.

Потому что нельзя доводить энергетику до такого состояния, когда люди и готовы платить больше, а электроэнергии не будет.

Должна быть логичная тарифная политика и защита малообеспеченных слоев населения.

И это обойдется государству дешевле, чем сегодня на 108 млрд. дотируется Нафтогаз. По расчетам специалистов, из них около 50% идет на дотацию тех, кто может платить, у кого дома загородные с бассейнами, которые греются круглый год.

Сьогоднішній виступ Яценюка, він підтвердив те, що ви говорите?

Да, один к одному. Это смелое, правильное решение. Главное, чтобы хватило воля политической и не помешала конкуренция ветвей власти. Президентская и Премьерская ветви власти – это именно объективные противоречия. Но чтобы это не помешало реализации. Нам это нужно было делать еще в 99 году.

 

– Скільки ще триватимуть веєрні відключення?

Отключения происходят потому, что потребители потребляют больше, чем вырабатывают энергетики. Если есть это противоречие, то снижается частота и тогда может наступить blackout, так называемый, это развал энергосистемы. Как это было в Москве… Восстанавливать – неделю.

Поэтому, чтобы не было развала энергосистемы, есть три ступени защиты:

Первое. Когда идут ограничения, по команде, и когда отключаются промышленные предприятия. Сегодня в Киеве, например, отключаются только промышленные предприятия.

Второе. Когда переносится, растягивается рабочий день. Начало и окончание смещаются на несколько часов, чтобы сгладить пики.

Третье. Если этого не хватает, но отключают те населенные пункты, которые без потребителей первой категории.

А уже потом, если этого все еще не достаточно, начинают работать пять очередей, так называемого, АЧРа (автоматическая частотная разгрузка) – автоматика отключает сама, чтобы спаси энергосистему. Потому, что если станет система, то восстановление займет 5-6 дней. Лучше несколько часов в день без света, чем неделю подряд.

Поэтому, чем раньше мы купим уголь, чем больше и где угодно, чем раньше мы закроем вопрос по транзиту электроэнергии из России, чем раньше пойдет газ, тем меньше будет объем этих отключений. Плюс, по возможности, поднимать газо-мазутные блоки.

И мы могли бы это сделать, если бы поступили так как делали в 1999-2000 году – когда была создана Чрезвычайная энергетическая комиссия, в которую входили представители всех министерств и силовых структур (Генеральная прокуратура, МВД). Решались вопросы по переносу рабочего дня, по ограничениям потребления. Считали все энергоресурсы первичные и вторичные. Сколько у нас угля, сколько газа, сколько мазута, электроэнергии и специалисты распределяли их в онлайн ручном режиме. Надо принимать совместные решения, чтобы потом не было «маски-шоу», как по покупке угля… Чтобы готовили решения – все, определиляли все: да – покупаем там-то по такой цене. Все. Делаем.

Це треба було робити трохи раніше, а вже процеси пішли…

Если мы даже и сейчас это можем сделать и будет все хорошо… У нас есть некоторый запас. Хотел бы ошибаться, но, у нас есть дней десять на организационные комисии. Если до нового года не создать Чрезвычайную Энергетическую Комиссию, которая будет представлять две ветви власти, Кабмин, СНБО, представителей силовых структур, которые будут в оперативном режиме решать энергетические вопросы – будет очень сложно. Особенно в январе и первой половине февраля.

– А зараз реально перевести більшість наших підприємств, ну, можливо, не оборонки, яка і так працює в три зміни – на нічний режим роботи?

Я участвовал в работе такой комиссии. Был заместителем председателя. А председателем тогда был – вице-премьер. К каждому предприятию – индивидуальный подход. И мы рассматривали сто предприятий в сутки. Делали графики ограничения, переносили рабочий день, уменьшали освещение. Когда такая ситуация – решений приятных не бывает. Я летом говорил, давайте откажемся от горячей воды, чтобы сэкономить хотя бы сколько-то газа…

Так час від часу відмовлялися ж… Люди терпіли дней з десять… Потім…

А сколько было шума!? А сейчас, что лучше без света часа по три по четыре? А почему отключения – потому, что газа нет. Может быть нам стоило потерпеть летом, чтобы сейчас было легче…

– Ну, тоді ж вибори мали відбутися…

Ну, тогда не стоит об этом говорить…

Зараз вже все є, Президент, ВР, Кабмін.

Вот у нас есть 10 дней. Если не будет Комисии и решений, тогда февраль будет очень сложный.

 

– Яценюк заявив, що э серйозний намір інтегрувати українську енергосистему в європейську до 2017 року. Розкажіть що це за інтеграція, які принципи, що треба зробити за два роки.

Решение об интеграции украинской энергосистемы было принято еще в 2005 году, особенно с учетом 99-го, когда Украина было в таком же энергетическом состоянии по одностороннему решению РАОЭС России. Были энергосистемы распараллелены.

А чому цього не зробили чи недоробили?

Мы начали работать. И было принято политическое решение в 2008 году. Это нам дало бы интегрироваться в энергосистему Европы. Не России, а Европы. Это готовилось еще в советское время.

Потому что у нас электрических сетей с Европой, чтобы подсоединиться, на мощность 5300 МВт, а мы с Россией соединены сетями на мощность 3500 МВт. С Европой – в 2 раза больше.

Готовилась третья энергетическая экспансия еще Политбюро ЦК КПСС.

И это дало бы нам возможность, первое – использовать все наши мощности, которые есть, которые сейчас без топлива – для экспорта электроэнергии в Европу.

Сегодня Украина имеет потенциал. Мы не потеряли только в двух направлениях. Сельское хозяйство. И самое технологичное – выработка энергии, при наличии топлива. Мы этот кризис пройдем – однозначно. Эту зиму пройдем.

Интеграция даст нам возможность работать и задействовать эти мощности, которые у нас стоят.

Сегодня Украина потребляет 24-25 тыс. МВт мощности. А на электростанциях мы можем вырабатывать 45 тыс. МВт.

Мы можем, если было бы топливо, продавать столько, сколько мы потребляем. Это колоссальный потенциал, который нам предстоит реализовать.

И интеграция украинской энергетики в европейскую – даст нам возможность этот потенциал реализовать.

 

Поясніть, будь ласка, механізм. Чи фізично це можливо зробити за 2 роки?

Мы в 99-м году запарралеливались и распарралеливались с Россией три раза. Технически – это довольно просто.

Что нужно сделать за 2 года: привести нашу энергосистему по техническим стандартам до уровня европейского. На энергоблоках есть такие технические термины “система регулирования”, “защитная система”… Чтобы мы проходили по этим стандартам. Поэтому готовится Каталог Требований и специалисты, совместно, уже начали работать. Уже принято решение, уже тендер выиграли, уже компания работает. Как идет процесс? Этот каталог требований из 120 пунктов. И мы говорим: выполняем 30 за два года и запараллеливаемся. А остальные 90 – мы будем выполнять в течении 3-4 лет. Так же, как это было сделано в Румынии, Болгарии и всех остальных странах – поэтапное вхождение в энергетическую систему Европы.

– А чого цілих 2 роки потрібно?

Потому, что это нужно разработать и нужно провести эту реконструкцию на действующем оборудовании. Надо энергоблоки остановить …

– А атомні енергоблоки?

Ну, они же тоже останавливаются на перегрузку, например. Поэтому за 2 года…

– Так їх же 15-ть?

Так по очереди. Вот сейчас три стоят. Их надо переделать. Потом на перегрузку останавливают, на ремонт. Это плановые программы. Специалисты это очень хорошо знают.

– А мережі є?

Я же Вам сказал. У нас с европейцами сетей – 5300 тысяч МВт, а с РФ – 3500 тысяч МВт. У нас с РФ связей меньше, чем с Европой. В два раза меньше. При чем, у нас есть самые мощные линии в мире – 750 киловольт. Одна из них не работает, а две – работающие.

 

Текстова версія інтерв’ю  – Спільнобачення (с)

Послухати запис можна – тут

Київській Опереті – 80 років! Святковий вечір з цього поважного приводу відбувся 19 грудня, звичайно ж, саме в прославлених стінах цього одного з найдавніших театрів України. Саме тут в Троїцькому народному будинку з 1907 року протягом десяти років працював перший в Україні стаціонарний театр – театр Миколи Садовського, в якому грали такі видатні митці, як Марія Заньковецька, Софія Тобілевич та багато інших. Безпосередньо Театр Оперети було засновано вже за радянських часів – в 1934 році як Державний театр музичної комедії УРСР.З 1966 року Театр отримав назву Театру Оперети. Вже за часів незалежності Київська Оперета стала академічним Театром, і з 2009 року вона гордо носить звання Київського Національного Академічного Театру Оперети.

Головний хормейстер Театру Ігор Ярошенко в своїй промові перед журналістами напередодні святкового концерту розповів, що 10 років тому, в 2004 році, коли він прийшов працювати до Київського Театру Оперети, його зустрів Театр-Оперети в образі старенької бабусі. Зараз же Київська Оперета виглядає привабливою красунею, від якої важко відвести очі. І в цьому порівнянні немає жодного перебільшення. Київська Оперета, незважаючи на такий поважний вік і великий послужний список, з часом тільки молодіє. Це може сказати кожний глядач, котрий бував в Театрі десять або двадцять років тому, і який буває там регулярно зараз. Висловлю свої власні враження. Як любитель змалку загалом театрального мистецтва, зокрема жанру оперети, будучи школяркою, а потім студенткою, в другій половині 80-х років кілька разів сходила до Київської Оперети на свої улюблені вистави: «Сильва», «Летюча Миша», «Баядера». Нажаль, враження від побаченого й почутого були такими, що я, як то кажуть, тоді зареклась ходити до Театру Оперети. І чесно не ходила туди дуже багато років. Поки моя донька, теж любителька театрального мистецтва, не побувала в минулому році на декількох виставах і не сказала мені, що варто відвідати Театр. І тоді ми з чоловіком сходили на класичну «Летючу мишу»… Це була зовсім інша вистава, ніж я бачила двадцять років тому. Тобто все було, ніби як і раніше: слова, музика, навіть, здається, постановка, але загальне враження було зовсім іншим. Піднявся настрій, і самій захотілося танцювати й співати. Перший крок до свята було здійснено! Всі наступні кроки до Театру тільки закріпляли позитивне враження від чарівного перетворення бабусі на красуню.

Сьогодні завдяки вірно обраній стратегії, послідовній та наполегливій праці всього колективу на шляху її реалізації, Театр вийшов на нові обрії та остаточно закріпився там: поставлено вистави нових для Театру жанрів (мюзикл, опера-буффа, балет), нарешті, вустами художнього керівника Богдана Струтинського Театр зізнався, що незабаром глядач зможе почути в стінах Театру також оперу (відчуття, що це ось-ось станеться, особисто у мене вже було давно), зростає кількість яскравих вистав для дітей, регулярно відбуваються чудові гала-концерти, вже двічі відбувся міжнародний музичний фестиваль О-Фест, Театр гідно представляє Україну в міжнародних мистецьких проектах. Можна довго перераховувати досягнення Театру протягом останніх років, але словами описати те свято, яке кожного вечора відбувається в стінах Київської Оперети, неможливо. На нього треба потрапити, щоб на власні очі та вуха переконатися в правдивості чужих слів. В наші буремні часи Театр здійснює дуже складну й почесну місію, яку важко переоцінити: створення позитивного настрою у киян та гостей міста, збільшення у людей оптимізму й здобуття віри в завтрашній день.

І повертаючись до урочистого вечора, присвяченого 80-річчю… Все, як завжди в Київській Опереті, пройшло на самому високому рівні. Чи не вперше за останній час разом з талановитою молоддю на сцену вийшли корифеї – «тряхнуть стариной». Звичайно, не обійшлося без довгих привітань від державних органів (Президента України, Кабміну, мерії в особі самого мера Віталія Кличка, Верховної Ради, представників Церкви) і численних нагороджень, проте, ювілей – дійсно, дуже гарна нагода згадати й відзначити всіх, хто віддав Театру все своє життя, а також тих, хто віддає його кожний день зараз. Адже в справжньому Театрі не можна просто працювати і навіть, як колись казали, неможливо просто «служити». В Театрі можна тільки жити!

ДИВИТИСЯ ВІДЕО:

Символічна світлина - саме на провідних ТБ-каналах знаходилася "кухня" попреднього режиму

Символічна світлина – саме на провідних ТБ-каналах знаходилася “кухня” попереднього режиму

У зв’язку з (неймовірним, як на мене) рішенням НТКУ про «вигнання» Шустера з Першого Національного, у декого виникає питання: а що, власне, не так було зі Шустером?

Шустер – дійсно майстер своєї справи, що з’явився на вітчизняних екранах та політиці (оскільки “екрани” тісно пов’язані з нею) 2005 року, після чого слова “політика” і “Шустер” почали утворювати стійку смислову асоціацію. Спитаймо себе – чи покращилася якість вітчизняної політики (та політиків) за період з 2005 по 2013 рік? Настільки суттєвою є у тому “заслуга” Шустера – “майстра” перетворити політику на фарс, імітацію дії – на єдино мислимий прояв дії?

Поясню на пальцях.

  1. Шоу не сприяло вихованню свідомих громадян, здатних відділити «зерна від плевел», популістів від людей дії, покидьків від гідних.
  2. Мотивація Шустера була неприкрито грошовою – практично всі учасники політичного ринку, з якими довелося зустрічатися, стверждували, що “вартість” участі для людини «з вулиці» (якщо тільки то не була знаменитість, що відбулася як публічна особа) сягала від 20 до 100 тисячів доларів за «вихід» (тобто, за участь у одній лише передачі-випускові Шоу). Звичайно, у чутках суми могли дещо перебільшувати, але порядок приблизно саме такий –  це Вам підтвердить більшість українських політологів/політтехнологів. Звичайно ж, були «варіанти» – власники шоу могли по власній квоті провести певну кількість людей безкоштовно. Таким чином, маємо, як мінімум, два джерела доходів:
    1. Шалений дохід від реклами;
    2. «Внески» політиків за участь у програмі

Обрахуйте доходи Шустера від п.b, помноживши кількість політико-морд на відповідну таксу, і зрозумієте, настільки фінансово потужним був цей спритник, і який шалений спротив довелося подолати Зурабові Аласанії, щоб його витурити.

  1. Shuster_chargeТак само, аж ніяк не сприяло укріпленню державності та патріотизмові ведення шоу російською мовою. Збоку (будь-який його випуск) виглядав приблизно так: надзвичайно «шустрий» на язик та відмінний модератор (варто віддати йому належне), і «колгоспники»-політики (дехто – україномовний, дехто – «донбасомовний»), коротше кажучи, таке собі шоу другосортних дебілів-очільників колишньої колонії, котрими «дириґує» інтелектуально на голову за них вищий іноземець.

Навряд чи Шустер мав якісь інші мотиви, окрім грошових – оскільки він іноземець-космополіт, якому начхати на цю країну, він експлуатував надані йому можливості без огляду на те, яку політичну культуру і цінності виховує його шоу, яких людей воно «піднімає» чи «опускає».

Наразі, ГПУ досі не може «знайти» винних у розстрілі Майдану, однак, треба дивитися в корінь, намагаючись зрозуміти, хто довів країну до Майдану, хто допомогав прийти до влади такому хижому і нелюдському керівництву – і тут рано чи пізно має прийти усвідомлення, що провина за всіх цих януковичів, бондаренків, азарових, – лежить на політтехнологах та іміджмейкерах, котрі начищали до лиску імідж усих цих «крєпких хозяйствєнніков» і «хазяйок», не розбираючи хто з них хто, а дивлячись виключно їм в руки.

Знаменитий випуск 29 листопада 2013 року – епізод обурення «регіоналки» Бондаренко, проти приходу в студію лідерів «Об’єднаної опозиції», – доказ того, що Шоу зазвичай іде по заздалегідь зрежисованому сценарію.

 

Демократія – найгірша з усіх форм правління, якщо не рахувати усі інші: щось у цьому є. Не останню роль у погіршенні української демократії, її популізмізації відіграв Савік Шустер. З’явившись у 2005 році, він у різних іпостасях («Свобода Слова» на Пінчуковському ICTV, потім «Свобода Савіка Шустера» і, зрештою, «Шустер LIVE» на Інтері) він дуже талановито маніпулював громадською думкою, так, що, глядачеві (якщо тільки він не знає добре того чи іншого учасника шоу) ставала незрозумілою різниця між «помаранчевими» й синіми, націоналістами й про-російцями. Здатна критично мислити, освічена людина помічала це з першого ж перегляду передачі – він же й, як правило, ставав і останнім. Не дивно, що шоу «розкусили», і це навіть знайшло свій вияв у вітчизняному гуморі – нижче Вашій увазі наведено відеоряд пародій на Шустер-LIVE від «Файна Юкрайна».

Тут влучно (ще 2009-го року) висміяли випуск за участю Кличка –

Сюжет про «старий-новий рік» – натяк на нездар у гуманітарних міністерствах «Помаранчевої» доби

Сюжет «Кризис кисломолочных продуктов» – непогано проілюстровано закулісні домовленості Шустера з «учасниками» передачі

Сюжет «Ембарго на експорт гречки» – ілюстрація вміння «заговорити» важливе питання, у якому мало хто розбирається.

 

Також радимо почитати статті про Шустера та Шустер-LIVEна Вікіпедії (тільки українською!).

Сподіватимемось, що саме такими міркуваннями й керувалися у НТКУ, і що це спроба викинути «шустерщину» як явище з українського суспільного життя, а не банальна конкуренція за «шустерство» під Сонцем.

 

KandinskyiСьогодні Google вітає відвідувача репродукцією (на фото поруч) однієї з картин Василя Кандінського – як вважається, одного з перших абстракціоністів, причому, не лише в Росії/Україні, а й у світі. Мені приємно, що мій земляк (а Василь Васильович жив у Одесі з п’яти років) є настільки шанованим у світі, а моя улюблена Одеса зайвий раз підтвердила титул “батьківщини талантів” (у всьому їх розмаїтті).

Тим не менш, мені здається, що абстракціонізм виник набагато раніше кінця XIX-початку XXст. Візьму на себе сміливість стверджувати, що першими абстракціоністами були винахідники писемності – фінікійці, юдеї, греки, римляни. Виникнення писемності датують приблизно 3200рр. до н.е. (шумери в Месопотамії), але то були єрогліфи та клинописи. Зокрема, одним з величних досягнення вважається виникнення фонетичних алфавітів, прабатьком європейських та близькосхідних фонетичних алфавітів вважається фінікійський, що виник 1200 років до н.е.

Графіка Вінчі

Графіка Вінчі

Однак, і тут на нас чекає сюрприз – виявляється, що першими прото-алфавітами є не шумерська графіка, а мало кому знане письмо Вінча (від назви місцевості у передмісті сербського Белґраду, де відкопали зразки з цими символами. Їх виникнення датують 5000-6000 р. до н.е. а ареал розповсюдження підозрілим чином збігається з поширення Трипільської культури.

Три основних "сховки" льодової доби. Червоним намальовані індо-європейці, бузковим - "трипільці"

Три основних “сховки” льодової доби. Червоним намальовані індо-європейці, бузковим – “трипільці”

У нас трипільців вважають чимось міфічним, що “якщо й було, то вже давно загуло”.  Якщо ж навести порядок і, окрім археології та лінґвістики, послуговуватися ще й генетичними даними, то з’ясується, що трипільці нікуди не поділися – їхні нащадки є сучасними носіями гаплогрупи I (близько 30% сучасних українців), поширеної в Центральній Європі від Балкан до Скандинавії. Якщо розібратися глибше, то носії цієї гаплогрупи є виникли у одному з трьох основних ареалів т.зв. “сховок льодової доби” – “острівців” розселення людини розумної в Європі за часів останнього Льодовикового періоду. Іншими двома такими острівцями була Іспанія(гаплогрупа R1b) та Азово-Каспійські степи (R1a): відповідно, коли почав сходити лід, “іспанці” заселили крайній Захід Європи – Францію та Британію, “трипільці” – Центр Європи, а з “азово-каспійців”, що стояли на більш примітивному рівні розвитку, розвинулися індо-європейські кочовики, котрі, зрештою, завоювали (поверх) усю Європу, підкорюючи собі менш войовничих і більш цивілізованих носіїв гаплогруп I та R1b (останніх було практично винищено скрізь, окрім крайнього Заходу Європи – Атлантичної Франції та Британії).

Історики також зазначають, що “іспанці” та “трипільці” мали дещо матріархальну культуру, однак, ніяк не загострюють на тому увагу. А дарма – оскільки саме у тому й криється одна з причин занепаду та підкорення їх індо-європейцями, котрі, будучи чисельно меншими, тим не менш, змогли нав’язати місцевим свої мови (різницю між германськими, романськими, слов’янськими та кельтськими мовами формують, багато в чому, субстрати, котрі є залишками тепер уже нікому не знаних попередніх мов, носіїв котрих було “індоєвропеїзовано).

Річ у тім, що в будь-якому суспільстві, котрому вдається забезпечити базові матеріальні потреби для переважної більшості населення (т.зв. “сите суспільство”), за відсутності зовнішніх військових загроз, неминуче послаблюється роль чоловіків (чия кмітливість, розум, дисципліна та здатність до організації, а також право, релігія та інші похідні інститути й ознаки цивілізованості та розумової продвинутості)  – для жіночої половини людства стає неочевидною їхня провідна роль. І матріархальну культуру (як правило, більш вишукану, матеріально забезпечену й цивілізовану) неминуче завойовує примітивніша, але патріархальніша, а відтак – фізично сильніша інша культура. Чоловіків-носіїв матріархальної культури, як правило, винищують, у кращому ж випадку – підпорядковують. Так відбувалося вже безліч разів – на історичній (себто, записаній) пам’яті людства ми знаємо про варварів, що руйнували Рим, монголів, що руйнували Русь, тощо.

Іншим з результатів такого завоювання стає, у всіх без виключення випадках, доволі тривале відкочування назад у цивілізаційному розвиту: так, від початку завоювання того ж-таки Риму варварами (350р. н.е.) і аж до початку доби Ренесансу (себто, повернення до рівня розвитку науки й культури рівня античної доби) минало від 600 (у Італії) до 1000 років (у Німеччині, Британії та Скандинавії). І навіть після того, панівна еліта, котра, як правило, походила з примітивніших завойовницьких родів, продовжувала тягти людство у темряву воєн, голоду, хвороб і відсталості. Останніми такими спробами були 1-а та 2-а Світові війни, котрі остаточно поставили крапку у перемозі цивілізованих нащадків європейців над варварами.

Хоча, ця боротьба ще й досі триває, принаймні, на нашій території: ми підсвідомо пишаємося своїм козацьким минулим, оселедцями (котрі сюди принесли, насправді, гунські орди). Хоча, ми на 30% є нащадками цивілізованого люду Європи, однак, на інші 30% ми таки є індо-іранцями, “аріями”, як дехто гордо себе називає. Саме цей елемент, що, з одного боку, ніби-то забезпечує нам бойову славу, є деструктивним та відтягує нас назад. Саме звідти походить наше знамените “на два українця – три гетьмани”, наша недоговіроздатність та розпорошеність суспільства, коли доходить справа до складних та довготермінових взаємодій. Ми вистояли Майдан, однак. конвертувати цю занадто недешеву та ефемерну перемогу в довготривалий, закріплений успіх ми поки що не спромогаємося, і мене особисто не дивує, чому. Ми постійно досягаємо небачених висот, і так само постійно з них скочуємося вниз. Тим не менш, для того, щоб це колись припинилося, варто почати з усвідомлення таких малопомітних, незнаних, однак, вирішальних деталей своєї історії. Конкретно зараз, ми захоплено слідуємо за тупими харизматами, аплодуючи їхнім волюнтаристським рішенням, тоді як непомітні інтелектуали, котрі роками намагаються привернути увагу до пропонованого ними, добре обдуманого виваженого та правильного рішення, можуть так і померти непоміченими.

Динаміка зміни курсу рубля проти валютного кошика (євро+долар) за 15 грудня

Динаміка зміни курсу рубля проти валютного кошика (євро+долар) за 15 грудня

Рубль падає

Першою та найбільш помітною новиною дня стало падіння російського рубля нижче позначки 59 рублів за один долар США – причому, падіння відзначається не лише до долара, а й якщо порівнювати зі зваженим кошиком валют. У відносному виразі, це склало падіння у 5% за один день. Відповіді від російської влади на це падіння практично не було – слабенька валютна інтервенція на ринок, та жодного бажання підвищувати облікову ставку (щоб підігріти інтерес до вкладень у рублях) – вочевидь, Цетробанкові Росії зрозуміло, що ніхто на таку «замануху» не поведеться.

Основною причиною падіння рубля є, поза сумнівами, падіння цін на нафту, котре застало російське керівництво зненацька. Єдиними контр-заходами поки що стало «невтручання» у надії на те, що послаблення валюти стимулюватиме до імпортозаміщення. У своєму нещодавньому «зверненню до нації» Путін патякав за якісь реформи, однак без жодної конкретики (як і немає плану тих реформ).

Втеча капіталів

Втеча капіталів за рік, що спливає, сягнула 133,8 млрд доларів США – практично стільки ж, скільки й 2008-го року, коли вона склала 133,6 млрд доларів. Жодного послаблення тенденції до продовження втечі капіталів на 2015 рік не очікується, тоді як дефіцит валюти спостерігатиметься й надалі – завдяки західним санкціям та падінню цін на нафту. Якщо Центробанк РФ і надалі не бажатиме витрачати золотовалютні резерви для забезпечення доларової ліквідності, чи не «затягне паски», щоб якось зменшити дефіцит зовнішнього фінансування, то рубль і надалі продовжуватиме падіння – навіть з нинішнього рівня, на який він так епічно скотився.

 

Падіння фондового ринку та корпоративні дефолти

Акції МТС упали найбільше з 2009 року, загальний індекс Московської міжнародного фондової біржі опустався за сьогодні ще на 2.5%, РТС (інший російський фондовий ринок) – на 7.5%. Спред (розрив між купівлею та продажем) російських кредитно-дефолтних свопів збільшився ще на 50 пунктів (= чим ширший спред, тим менш привабливим є цінний папір – у даному випадку, інвестори вбачають високу вірогідність дефолту Росії). Тут найбільш впливовим чинником є уже не ціни на нафту, а санкції Заходу та геополітичні ризики. У цих умовах, російське керівництво практично не вживає заходів щодо стабілізації ситуації – економічну політику, схоже, хапають корчі.

Як стверджують аналітики провідних світових банків, кількість корпоративних дефолтів російських компаній зростатиме – в умовах дефіциту валюти, держава підтримуватиме лише «своїх» (державних) гігантів.

 

Україна – доки дебелий схудне, худий – здохне

Тим не менш, будь-яке злорадство українців з приводу падіння російської економіки не має під собою достатньо ґрунту, оскільки становище України за цілою низкою ознак є не кращим, ніж у Росії.

Як відомо, місія МВФ «виявила» (хоча про це до неї говорили безліч аналітиків та експертів), що попередньо затвердженого «підтримуючого» пакету фінансування у сумі 15 млрд доларів недостатньо – оскільки ті оцінки робилися ще ранньої весни (одразу після втечі Януковича), вони не могли врахувати втрати Криму, війни на Донбасі та руйнування інфраструктури. Уже не чув, мабуть, тільки глухий, що Україна потребує 30 млрд допомоги, причому, бажано, щоб якнайбільша частка була у формі беззворотньої фіндопомоги, а не позик (тим більше – МВФ, які вважаються одними з найдорожчих).

Однак, ця нещодавня «знахідка» не означає, що МВФ «тут же» кинеться нарощувати обсяги фінансової допомоги нашій країні: справа у тім, що 30 млрд  – непідйомна для одного МВФ сума. Внаслідок чого, МВФ поки що призупинить видачу наступних траншів навіть уже схваленої допомоги – оскільки ті будуть «змарновані», якщо відсутня чітка перспектива десь знайти додаткові 15 мрлд, що їх не достає.

Для нас із вами це означатиме маловірогідність покращення ситуації на валютному ринку аж до середини січня (як мінімум) – коли МВФ має надати наступну порцію свого кредиту «стенд-бай». З іншого боку, ті, хто зараз, піддавшись паніці та песимістичним очікуванням, кинеться купувати долари за 18+ гривень, можуть «прогоріти», якщо після Нового року почне надходити фінансування від МВФ та міжнродних донорів і гривня (все ще вірогідно) відкотиться хоча б до 15-16 за один долар.

Цілком можна розраховувати на надання ЄС та США 2 млрд доларів, плюс ще кілька мільярдів від інших «добродіїв», однак МВФ доведеться додати ще 10 млрд, чи хоча б 8 мрлд від себе. Однак такі рішення, на жаль, не приймаються швидко.

Іншою альтернативою міг би бути повноцінний дефолт України – мірою того, як частка Росії серед наших кредиторів скорочується (за словами «посвячених» у деталі експертів, США «втиху» викупають у Росії наш борг), а основним кредитором стають США, нічого страшного не станеться, якщо ми здефолтуємо перед нашим основним союзником у боротьбі проти Росії: бо чим більше ми набираємо позик у МВФ, тим більше платитимемо %-ів. У випадку ж із дефолтом у нас є шанс розпочати все, так би мовити, з чистого аркушу. Більше того – нам буде легше проводити необхідні реформи, оскільки з державних витрат «при такому розкладі» автоматично «вилітає» як обслуговування боргів, так і їх погашення. Якщо поєднати зі скороченням інших статей бюджету, котрих давно вимагають як експерти, так і бізнес – енергетичні дотації, держапарат, тощо, – то уряд зможе (нарешті!) знизити податки, що неминуче спричинить зростання економіки й налагодження бізнес-кон’юнктури – окрім внутрішніх інвестицій та виходу бізнесу з тіні, це також, вельми вірогідно, сприятиме й зарубіжним інвестиціям. Якщо ж до цього додати вирівнювання умов та правил оподаткування для усіх (себто, не лише беззахисного малого та середнього бізнесу, а й крупного/олігархії), то урядові вдасться уникнути болючого скорочення соцвитрат (пенсій та зарплат вчителям та лікарям).

Джеймс Інгоф на фоні (можливо тих самих) буйволів.

Джеймс Інгоф на фоні (можливо тих самих) буйволів.

Пригадую, як мені несподівано зателефонували з «Українського кризового медіа-центру» і запросили прийти на терміновий, позаплановий брифінг із «якимось американським сенатором».

Десь о 4-й вечора в залу бадьоро закрокував жвавий жартівливий дядько з Оклагоми, у чорному піджаку й сірих штанях, з-під яких внизу (як мені потім зазначив більш спостережливий до таких деталей колега) виглядали ковбойські гостроносі чоботи з буйволячої шкіри. Було видно, що у діда обмаль часу та насичена програма, однак він обсипав присутніх жартами, спокійно реагував на провокативні запитання і був щиро привітливим до усіх.

То був сенатор від Республіканської партії США Джеймс Інгоф і то було 28 жовтня, коли він був у Києві з офіційним візитом. Основною думкою брифінгу, котру «Гірський Джим» (як його називають удома) хотів донести до української громадськості, була рішуча налаштованість республіканців пролобіювати надання Україні зброї «для оборони».

Що ж – як повідомили учора пізно увечері, Конгрес США ухвалив наступну хвилю санкцій  проти Росії, а також надання Україні смертельної та несмертельної військової допомоги, включно з протитанковою, набоїв та «тактичних розвідувальних безпілотників».  Щоправда, Президент Обама має ще підписати цей акт, щоб він остаточно набрав чинності. «Пацан сказав – пацан здєлав», як написав би Дохтур Лівсі – хоча того жовтневого вечора у це слабо вірилося, та й «дєдушка-сєнатор був якийсь несолідний і несерйозний».

Додаємо також те відео з нашого архіву (за браком нормального обладнання, котре у нас позабирали наші колишні колеги-«вічні політтехнологи», картинка труситься, тому ми його не стали викладати тоді).