Спільнобачення | Archive for травня 2014

травня 2014

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Найперша публікація на цю тему містить прозорий натяк на те, що починаючи з листопада 2010р. усе ухиляння від сплати ПДВ стає централізованим: «Програма» надавала реквізити «ям», з котрих можна було черпати податковий кредит (на ПДВ). Навзамін, стягувалася відповідна комісія. Оскільки «ями» працювали під залізним прикриттям ДПАУ, їх не треба було навіть періодично ліквідовувати чи створювати нові. «Яма» працювала за принципом «чорної діри», в якій бізнес «ховав» свої податкові зобов’язання як за ПДВ, так і за податком на прибуток.

Для потреб виплати зарплатні, клієнтам пропонувалися послуги «програмних» же конвертаційних центрів.

Недоліками роботи «у програмі» були:

  1. Непомірно високий % винагороди (5-9%) у порівнянні з податковим навантаженням (1.5% макс.), що «Програма» фактично відраховувала до держбюджету. Різницю між 5-9%, що «клієнт» сплачував «брутто», і 1.5% фактичного податку з обороту, становили «витрати на хабарі функціонерів Програми» та вилучення у «общак Сім’ї» (тобто, Януковича).
  2. Попри високу ціну на послуги, ніщо не убезпечувало «клієнта» від ризику кримінального переслідування чи втрати бізнесу: якщо «Сім’ї» чи функціонерам «Програми» сподобався чийсь бізнес, «Програма» могла легко анулювати попередньо надані податкові накладні (т.зв. «нікчема» – визнання попередньо виданого документу нікчемним), що автоматично наражало «клієнта» на податковий штраф та іншу відповідальність за «ухиляння від сплати податків»; як правило, справу закривали щойно «клієнт» погоджувався передати бізнес «програмникам».

Щодо переваг, то, мабуть, єдиною було те, що завдяки поступовому «заганянню» до «Програми» практично усього бізнесу, можна було отримати більш-менш точну макроекономічну статистику і прогнозувати бюджет, тощо. Як зазначає один анонімний знавець, чи не найбільшу цінність для нинішнього уряду мали б становити «екселівські таблиці», звідки було б видно фактичний бізнесовий оборот по країні та інші показники.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Автор чудово усвідомлює, що, технологічно, відмова від більш складного ПДВ на користь древнього податку з обороту є регресом з технологічної точки зору. Слід мати на увазі, що запропонована податкова реформа є тимчасовим рішенням, доки фахові робочі групи (дякувати, цього разу їх уже декілька) не «вичистять» існуючий Податковий кодекс і не запропонують більш технічне й сучасне (з точки зору передових світових податкових практик) рішення.

Але прийняття подібного рішення стало б чітким сигналом бізнесу, що, нарешті, держава починає по-справжньому цінувати й заохочувати підприємництво, визнає його як важливий господарчий ресурс і обирає в майбутньому динамічну й ефективну економіку, а не продовжуватиме старе добре крокування у прірву бюджетного популізму – адже до нинішнього, фактично, дефолтного стану Україну довели саме такі дії попередників. Згубній практиці надмірних соціальних витрат та електорального популізму має бути покладено край – інакше, вона досить скоро покладе край українській державності. Ця ж проблема проступає у багатьох країнах ЄС, щоправда, там вона зветься «пасткою всезагального добробуту» – в українських же умовах це буде «пастка всезагального дефолту».

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Перелік вітчизняних податкових експертів не вичерпується урядовцями та аудиторами з відомим ім’ям – у нетрях бізнесу живуть і скромно винаходять усе нові й нові схеми також чимало практиків оподаткування. Ці практики також схильні й спроможні до аналізу. У цьому «невидимому» експертному середовищі вже давно визріла пропозиція: якщо тих 1.5%, що їх сплачував бізнес у складі плати за «послуги» мінімізаторів, і становили фактичне податкове навантаженя і виконували держбюджет у дохідній частині, чому б їх не легалізувати, хоча б на перехідний період?

Чимало бізнесменів будуть єдині у наступному:

  1. ПДВ слід скасувати як податок, надто складний для адміністрування в умовах нинішньої податкової культури (як населення, так і владних органів);
  2. Запропадити мінімальний податок з обороту (ті 1.5%, чи трохи більше – залежно від решти умов та більш точних макроекономічних обрахунків);
  3. Скасувати податок на прибуток – у тій частині прибутку, що йтиме на споживання, його повністю компенсуватиме прибутковий податок, а ту частину, що ре-інвестуватиметься у бізнес – не оподатковувати взагалі (оскільки країна конче потребує інвестицій);
  4. Відмовитися від нарахувань на фонд оплати праці (соцстрах і пенсійний): бізнес не має виконувати функції податкового агента, а наймані працівники хай самостійно приймають рішення щодо власного пенсійного забезпечення. Також, це перегукується із активними зусиллями робочої групи з реформи Мінохорони здоров’я – там передбачається тотальне запровадження страхової медицини.

Ці прості, на перший погляд, кроки, матимуть наступні далекосяжні і складні наслідки.

Скасування ПДВ

Очікувані результати:

  1. Спрощення процедур обліку (для бізнесу);
  2. Спрощення процедур справляння й адміністрування;
  3. Ліквідація «дутого» (фіктивного) ПДВ і розкрадання бюджету за його рахунок;
  4. Ліквідація проблеми відшкодування ПДВ для експортерів (та його сплати для імпортерів).
  5. Суттєве зниження податкового навантаження;
  6. Зниження цін для кінцевого споживача

Хто програє:

  1. Бухгалтери (менший обсяг та складність робіт) – багато з них втратять роботу;ни
  2. Аудитори (з тієї ж причини) – випадає величезний сегмент перевірок та дослідження діяльності підприємства;
  3. Співробітники податкової адміністрації, задіяні у адмініструванні податку, справлянні, перевірках, тощо;
  4. Чиновники, причетні до податкового контролю (міліція, ДПАУ), прокуратура, господарські суди – оскільки буде усунено неабияке джерело корупції.

Хто виграє:

  1. Очевидно, що виграє бізнес
  2. Також виграє держава – (1) у частині витрат на адміністрування податку, (2) усуненню витрат на відшкодування ПДВ.

Запровадження податку з обороту

Очікувані результати:

  1. Легалізація фактичного податкового навантаження: зниження витрат бізнесу на оподаткування при усуненні ризику кримінальної та майнової відповідальності за ухиляння податків;
  2. Укорочення штучно видовжених ланцюжків перепродажу – зникнення посередників як класу;
  3. Усунення корупіцйної складової, присутньої зараз через мінімізацію.

Хто програє:

  1. Посередники – ділки, що знімають ренту знайомств та статусу, заробляючи на перепродажі ТМЦ кілька % чи навіть часток %, втратять економічну базу для свого «бізнесу»;
  2. «Мінімізатори» – якщо офіційна ставка податку буде прийнятною для бізнесу, попит на їхні послуги різко впаде; «мінімізаторам» доведеться переходити в реальний сектор економіки, на ринок фінансових послуг, або ж згортати діяльність.

Хто виграє:

  1. Бізнес – його поточні податкові витрати, по-перше, легалізуються, по-друге – можливо, навіть, знизяться;
  2. Держава – за рахунок зниження офіційної ставки, частина бізнесу вийде з тіні, і можна розраховувати на розширення бази оподаткування (на скільки точно – потрібні макроекономічні обрахунки);
  3. Економіка в цілому:
    1.  місце посередників займуть біржі, де покупці напряму взаємодіятимуть з виробниками/оптовими продавцями того чи іншого товару;
    2. Ті, хто зараз живуть з посередництва, підуть в реальний сектор, давши йому інтелектуально-фінансове підживлення

 

Скасування податку на прибуток

Очікувані результати:

  1. Легалізація фактичного податкового навантаження: зниження витрат бізнесу на оподаткування при усуненні ризику кримінальної та майнової відповідальності за ухиляння податків;
  2. Укорочення штучно видовжених ланцюжків перепродажу – зникнення посередників як класу;
  3. Усунення корупіцйної складової, котру бізнес сплачує як винагороду за вимушене ухиляння від сплати податків.


 

Хто програє:

  1. Бухгалтери (менший обсяг та складність робіт) – багато з них втратять роботу;ни
  2. Аудитори (з тієї ж причини) – випадає величезний сегмент перевірок та дослідження діяльності підприємства;
  3. Співробітники податкової адміністрації, задіяні у адмініструванні податку, справлянні, перевірках, тощо;
  4. Чиновники, причетні до податкового контролю (міліція, ДПАУ), прокуратура, господарські суди – оскільки буде усунено неабияке джерело корупції.

Хто виграє:

  1. Бізнес:
    1. легалізація поточного розміру податкових витрат;
    2. збільшення інвестування у бізнес;
    3. Держава – від усунення витрат на адміністрування податку;
    4. Економіка в цілому:
      1. З’явиться потужне джерело внутрішніх інвестицій;
      2. Можливий ціновий ефект від зниження корупційно-податкової складової.

Скасування нарахувань на фонд оплати праці

 

Очікувані результати:

  1. Скорочення витрат на адміністрування податку – бізнес не має виконувати функції податкового агента;
  2. Масова легалізація доходів найманих працівників, усунення «костилів» на кшталт оформлення штатних праціваників СПД-шниками, з далекосяжними наслідками;
  3. Пенсійне забезпечення та соціальне страхування платоспроможної частини населення мають повністю стати їхнім особистим клопотом (хоча, це не виключає ініціатив роботодавців на ринках з дефіцитом робочої сили пропонувати їх у складі «соцпакету» щоб привабити кадри):
    1. Індивідувальне страхування уже упевнено заполонює все більше сфер приватного життя (медичне, авто-цивілка, тощо) – зростає страхова культура як населення так і відповідних фірм, конкуренція та якість надаваних послуг неухильно зростають;
    2. Перехід максимально можливої частини працездатного платоспроможного населення на самостійне пенсійне забезпечення: самостійний вибір фондів, стратегії накопичень, тощо;
    3. Покриття витрат на песійне забезпечення решті (тобто, уже існуючих та незабаром прийдешніх) пенсіонерів за рахунок основного податкового навантаження (податок з обороту, прибутковий, тощо)

Хто програє:

  1. У довготерміновій перспективі: політсили, чий електоральний успіх зав’язаний на «задобрювання» утриманців економіки;
  2. Бухгалтери – скоротиться обсяг робіт;
  3. Аудитори – з тієї ж причини;
  4. Конвертаційні ценри – відпадають за непотрібністю;
  5. ДПАУ (в короткотерміновій перспективі), оскільки дещо ускладниться процедура адміністрування (замість одного агента на купу працівників їм доведеться мати справу з кожним із цих працівників окремо).

Хто виграє:

  1. Бізнес:
    1. Остаточна легалізація усіх фінансових потоків (відсутність ризику понести відповідальність за «з/п в конвертах»);
    2. Скорочення витрат на виконання функції податкового агента щодо найманих праціваників;
    3. Скорочення витрат і ризиків, пов’язаних із суттєвим готівковим оборотом (частково нелегальним, до того ж);

 

  1. Наймані працівники:
    1. Нарешті їхні доходи будуть легальними, що полегшуватиме доступ до кредитних ресурсів;
    2. Вони отримають повну свободу вибору стратегії власного пенсійного забезпечення; щоправда, це накладатиме відповідальність, але й вчитиме економічно-фінансовій самостійності;
    3. Ринок фінансових послуг:
      1. Банки та кредитні спілки зможуть перейти на прозоріше кредитування фізичних осіб;
      2. Пенсійні, накопичувальні та інші фонди отримають поштовх до розвитку;
      3. Фондовий ринок – також отримає поштовх до розвитку;
      4. Банківська система – скоротиться (до мінімуму) готівковий обіг;
      5. ДПАУ (у довготерміновій перспективі) – внаслідок скорочення готівкового обігу, буде досягнуто максимальної де-тінізації;
      6. Правоохоронні органи – оскільки готівковий обіг стане уділом дійсно організованої чи кримінальної злочинності, буде легше відстежувати справжніх злочинців;
      7. Суспільство та економіка в цілому:
        1. Зазначені заходи сприятимуть зростанню відповідальності та усвідомленості у прийнятті рішень і, як наслідок – масового рівня податкової та фінансової культури, та розуміння економіки;
        2. Подібна реформа стане вагомим внеском у відхід від ризику потрапити у «пастку всезагального добробуту й соціального забезпечення», у котрій наразі перебуває вся Західна, Північна та Центральна Європа, за виключенням Балтії та ще декількох країн: натомість, стимулюватиметься зростання підприємницької активності, перекваліфікації та пошуку зайнятості, тощо (замість пасивного очікування чергової бюжетної «подачки»).

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

TaxReform_02Те, що жорсткішання податкової дисципліни має відбуватися паралельно з запровадженням адекватного податкового законодавства, мало б бути очевидним для будь-якого уряду, котрий дійсно хоче подолати корупцію і створити умови як для розвитку бізнесу, так і для розширення бази оподаткування – ще однією прописною істиною є той факт, що зниження ставок оподаткування призводить до розширення бази (особливо, у такій загнаній в тінь економіці, як наша, де є величезний потенціал де-тінізації).

Більше того – податкове законодавство в Україні є репресивно-конфіскаційним: як і чималий шмат інших сегментів законодавства, воно навмисне розроблено так, щоб дотримуватися його у повній мірі було неможливо, відтак, створюючи багате поле для корупції і репресій (за принципом «була б людина/фірма, а стаття знайдеться»); у першу чергу, мається на увазі непідйомність для бізнесу сплати повного переліку податків, особливо з огляду на кон’юнктуру та ворожість бізнес-клімату в державі взагалі.

Чому ж держава зволікає з податковою реформою?

Як бачиться, причин декілька.

Причина перша – надзвичайно дефіцитний бюджет

Мінфін Шлапак

Мінфін Шлапак

У своїй доповіді, міністр фінансів Шлапак подає невеселу картину успадкованих від урядів «Сім’ї» державних фінансів: закладений дефіцит бюджету 71.6 мрлд грн, витрати на обслуговування зовнішнього боргу 10 млрд дол. При цьому, згадується, що чималу частку податків було вже зібрано авансом – за рахунок цього та інших подібних «сюрпризів» додається прихований дефіцит у сумі ще 50 млрд грн. Загалом, мова йде про фіскальний розрив у 290 млрд. грн.

Вочевидь, що за таких умов, «у такий складний для країни час», бізнес повинен відкинути свої «шкурні» інтереси й «впрягтися разом з усіма».

Але тут уряд забувається, що бізнес не може дати більше, ніж об’єктивно здатен: це не домогосподарства середнього класу, де є заощадження, і де є певний буфер для економії на споживанні; ті податки, котрі новий уряд очікує, що бізнес йому буде сплачувати, не передбачають навіть простого відтворення, не те що розширеного. А переконання, що власники бізнесу «зажралися» і спрямовують забагато на власне споживання є ілюзією – переважна більшість бізнесу шукає можливостей ре-інвестиції прибутків, і не «просаджує» їх навіть якщо не знаходить тих можливостей (що й не дивно у наших умовах).

Причина друга – священні корови-олігархи

TaxReform_17Інша важлива деталь: жорсткішання податкової дисципліни торкається, переважно, дрібного та середнього бізнесу, тоді як більшість крупного бізнесу та олігархи залишаються невразливими до цих змін – вони як працювали через офшори, так і працюють; також, нічого не було чути за скасування тих численних податкових пільг та «особливих режимів», котрі було встановлено для олігархів ще за попередніх урядів.

Уряд красномовно мовчить з цього приводу, що й не дивно, з огляду на джерела фінансування та походження тих політсил, що після 21.02 спритно скористалися здобутками Майдану і посіли владні крісла.

Хоча і сам олігархат, у масі своїй, не є однорідно егоїстичним: від них важко дістати коментар напряму, однак з їхнього боку було (давно) подано чимало сигналів того, що вони й не проти б якогось розумного рішення, котре включало б амністію для легалізації виведених у офшори капіталів, однак, вона має супроводжуватися остаточним визнанням результатів приватизації, установленням верховенства права, у т.ч. і права приватної власності. На що політикум не готовий піти – і через масштабність реформ, що потребуються, і через неминучі електоральні втрати, бо їхня політична риторика опирається на популізм, поле котрого суттєво звузиться, якщо виключити з нього реприватизаційну складову.

Причина третя – перфекціонізм

Міндоходів, будучи на передньому краї спілкування з бізнесом, мусить (бодай на люди) визнавати необхідність податкової реформи, хоча й натякає, що «наша справа – це забезпечувати дотримання усіма законодавства, а не його розробка». Зрозуміло, що цим має опікуватися хтось на рівні Мінекономіки, абощо.  Тим не менш, певну ініціативу Міндоходів уже почав на цьому полі проявляти чи, принаймні, зображати – Білоус весь час розказує про регулярні «консультації з бізнес-середовищем», зокрема, 11 квітня відбувся брифінг Міндоходів з Європейською Бізнес-Асоціацією (ЄБА). Після брифінгу було дано коротку прес-конференцію, про «галочковість» котрої красномовно свідчила загальність фраз у доповіді Білоуса та голови ЄБА, а також гам у залі, котрий ніхто не намагався модерувати. Про що саме відбувалася розмова у основній, закритій частині зустрічі, можна лише здогадуватися.

Прикметно, всю «пресуху» ще один головний персонаж  – Володимир Котенко, – добросовісно відстояв мовчки, що дуже жаль: саме ця людина, вочевидь, має шанси стати архітектором майбутньої податкової реформи. Щоправда, для бізнесу прогноз поки що невтішний – пан Котенко (як бачиться) є перфекціоністом, і (обґрутновано) обстоює ту думку, що податкову реформу потрібно проводити якісно, а тому – довго. Хоча, ще понад рік тому, Володимир обстоював лібералізацію податкової системи, вважаючи її нагальною потребою. Але зараз, у розлогих коментарях та описах «архітектора» ключовим варто вбачати принцип «поспішай неквапом», і на «якісну» реформу системи оподаткування він «просить» півтора роки.

Особисто мені вельми імпонує підхід «хай повільно, та лепсько, аніж швидко, та кепсько». Однак, як доходять сигнали з бізнесової спільноти, ніхто не витримає чекати так довго: якщо до ліквідації «Програми» ставлення нейтрально-позитивне, то щодо закручування гайок і безапеляційної тяги ДПАУ зібрати «з усіх усе» там формується прагматичне розчарування: попри активну підтримку усіх Майданів вітчизняним бізнесом, вони й досі не отримали сприятливу для підприємництва владу, а відтак їхнє ставлення й схеми «взаємодії» з цією новою-старою владою незмінні – подальше перебування у тіні та «мінімізація» податкових зобов’язань.

Уточню – цей бізнес є поза ЄБА та іншими впливовими асоціаціями  (і, вірогідно, ніколи до них не потрапить), але саме він і забезпечує левову частку податкових надходжень та фактичної зайнятості й доходів домогосподарств, і значною мірою ним так чи інакше утримується і з його лав живиться українське громадянське суспільство. Існування цього бізнесу нас відрізняє від Білорусі, Казахстану чи Азербайджану – якби не було його, не було б демократичної й вільної України. Цей бізнес вижив завдяки здатності «партизанити», і не варто вважати більшість його представників звичайними ділками, котрі скупляться на зайву копійку для пенсіонерів чи армії – армію ці люди чудово підтримують, але адресно, напряму, – оскільки державі все ще не довіряють. І у нинішніх уряду та держави є вибір – стати для цього бізнесу, нарешті, своїми, чи бути пущеними на звалище історії як ті, хто вважав, що репресіями та податковим визискуванням можна поставити бізнес на коліна.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Як правило, перша реакція пересічного пенсіонера/робітника/бюджетника на те, що хтось ухиляється від сплати податків – праведне обурення (якщо не класова ненависть), адже, мовляв, це вони мої гроші крадуть, що мені недоплачує держава, бо недозбирує податків. Однак, це хибна думка – як відомо, вперше хронічні заборгованості по пенсіях та зарплатах бюджетників було зліквідовано за прем’єрства Ющенка у 1999р. (до речі, якраз тоді, коли було запроваджено спрощену систему оподаткування) – для цього виявилося достатньо не підвищити податкові надходження, а оптимізувати бюджетні витрати: навести порядок у системі платежів, «зачистити» корупційні схеми в енергетиці, при цьому ще й звівши бездефіцитний бюджет, і не отримавши жодного цента кредитів від МВФ (бо не давав тоді).

Оскільки подібними послугами користується практично весь бізнес, що виходить за калібр дрібного чи середнього  (інакше працювати просто нерентабельно), як і широкими були верстви цих самих «мінімізаторів», то важко окреслити якийсь збірний образ. Їх об’єднує (поза сумнівом) підприємливість, а щодо морального боку – є і безпринципні, котрі дивуються у відповідь на прохання пояснити, чим вони керуються, займаючись цією діяльністю (оскільки, само собою зрозуміло, що грошовим інтересом). Для тих же, що задавалися цим питанням і мусили його вирішити, усвідомлена мотивація наступна:

  1. Без «мінімізації» займатися бізнесом у цій країні просто неможливо;
  2. Ми не крадемо у держави, а лишень допомагаємо повернути людям те, що держава безпідставно у них експропріювала.

Щодо ж «праведної» класової ненависті до бізнесу взагалі з боку представників тих професій, де комерціалізація прямо суперечить призванню, і котрі залежать від надходжень до бюджету (себто, лікарів, учителів та інших), аргументація (виключно для них) наступна:

  1. Завдяки тому, що підприємницький клас усілякими правдами й неправдами все ж виживає у (попервах, дуже нерівному) двобої з державою, закладаються потрохи підвалини економічної незалежності громадян, а відтак – відкривається шлях до розширення інших свобод; зокрема, саме демографічне розширення приватного сектору виводить із-під залежності від адмінресурсу все більше виборців, чиї голоси вже не купиш на виборах, не залякаєш звільненням з державної роботи, тощо (вочевидь, у цьому наша фундаментальна відмінність від Білорусі);

Самі ці фахові середовища (лікарів та вчителів, у першу чергу) повинні структуруватися, консолідовуватися і знаходити спосіб лобіювати давно назрілі реформи у відповідних сферах (частково), частково ж – дізнаватися більше про те, як насправді функціює податковва й бюджетна система, і, замість класового егоїзму та ненависті, спрямовувати свій гнів на корумповану державу – долучатися до спроб усунення непрозорих практик держзакупівель та корупції, що з тим пов’язана, вимагати скасування дотацій, ліквідації фактичних пільг для олігархічного бізнесу, тощо.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Карикатура націлена на олігархів та крупний бізнес; однак, на українському бізнесі не менш "пасажирів"

Карикатура націлена на олігархів та крупний бізнес; однак, за рахунок звичайного, масового українського бізнесу “пасажирів” живе не менше.

Найбільш сприятливим режим оподаткування на території України був за часів дії радянського «Закону про кооперацію» – тоді кооперативам, що працювали у багатьох галузях, було встановлено небачені податкові пільги. З «офіційним» переходом до ринку ситуація кардинально змінилася – з розбудовою згаданого раніше репресивного апарату ДПА (7 податківців на 1 підприємство), поступово почав зростати попит на послуги з «мінімізації» оподаткування.

Ці послуги надавали «фінансові» фірми, котрі мали у власному розпорядженні наступний інструментарій:

  1. Одну або більше офшорних фірм у пільгових юрисдикціях (Кіпр, Панама, тощо) з рахунками у прибалтійських та/або кіпрських/швейцарських банках; причому, фірми могли бути як «власні», так і «орендовані» під кожну окрему транзакцію («чужі»);
  2. Певна кількість (від однієї-двох, а в потужних центрів – до пів-сотні) фірм-«помийок» або «податкових ям»: так називаються тимчасового використаня юридичні особи, на які до певного часу «навішуються» усі прибутки, конвертація готівки та махінації з ПДВ; періодично, їх доводилося ліквідовувати (через банкрутство чи просто «кидати»), оскільки ДПА їх «вираховувала» і продовжувати далі через них працювати ставало неможливо або ж небезпечно;
  3. Певна кількість «транзитів» – це не «ями», на них не «навішувалися» нелегальні операції, вони були більш «стабільні»: їхньою функцією було «подовження» транзакційного плеча і завуалювання зв’язку між фірмою клієнта і «помийкою», щоб не кидати на нього тінь напряму;
  4. Певний штат власних чи третіх осіб – перевізників готівки; готівку доправляли:
    1. Клієнтам – для господарських потреб (напр., видача зарплатні);
    2. Іншим «конвертаторам» – у рамках «клірингу» чи того, що в банках зветься «неторговими операціями» (обмін безготівки на готівку чи обмін однієї валюти на іншу);
    3. Валютообмінний бізнес (для зручності, не обов’язково) – за наявності, він забезпечував додаткове джерело валюти/готівки, плюс виступав як прикриття (мовляв, за що ви живете, що за люди до вас весь час ходять? – за доходи від легального валютного бізнесу);
    4. «Своєї» людини у банку (на який переорієнтовували усі чи бодай частину фінансових потоків клієнта).
    5. (Обов’язково) Зв’язки у ДПА, міліції, УБОЗі, тощо – прямі чи опосередковані; задіювалися для «вирішення питань», що неминуче періодично виникали з клієнтськими фірмами, «ямами», «транзитами», тощо.

У реальності, на «ринок» цих «фінансових послуг» заходили і працювали усі, хто розумів, як працювали схеми і мали бодай щось із вищепереліченого: це були і «валютники», і банківські клерки (різного рівня), і співробітники контролюючих органів (чи наближені до них особи), власники офшорів, тощо. Розмаїття було широким, калібр та професійність надавачів послуг теж варіювалися; однак, надмірне укрупнення і концентрацію цього бізнесу стримував людський фактор – у цих питаннях, «клієнти» вирішальне значення надавали довірі до того, хто «брався вирішити» їхні проблеми; тому на ринку завжди знаходилося місце новачкам, середнячкам і дрібнячкам.

Із запровадженням спрощеної системи оподаткування (з 1999р.), метою котрої було дати поштовх розвиткові дрібного й середнього бізнесу, наявний інструментарій «мінімізаторів» було розширено. Як відомо, для «спрощенців» запроваджувалася єдина, фіксована, почасти символічна сумма єдиного податку (найчастіше – 200 грн./міс.), незалежно від сум отриманих доходів/проведених оборотів, за умов неперевищеня певного максимального річного обороту (сумму цю періодично індексували). Завдяки цьому, все більше бізнесів (з подачі власного бухгалтера, якщо він був «прогресивним», чи за порадою зовнішнього консультанта) пореєстрували своїх найманих працівників як СПД (підприємців) і, замість «конвертів», почали платити їм офіційно повні суми зарплатні за договорами на надання тих чи інших професійних послуг, складаючи періодично акти виконаних робіт та подовжуючи/переукладаючи договори.

Також, фактично повністю на спрощену систему оподаткування переходили середнього розміру бізнеси шляхом «подрібнення» одного ТОВ на певну кількість СПД: головним при цьому було рівномірно «розподіляти» оборот між усіма «своїми» СПД, щоб не перевищити його ліміт. Чимало роздрібних та дрібно-гуртових торговців  «виїжджали» саме за рахунок такої схеми.

Щодо решти бізнесу, то, як правило, використовувалися різноманітні комбінації з офшорів, СПД, «ям» / «транзитів» та інших прийомів: у доборі фінального рішення «мінімізаторів» обмежувала лише власна фантазія та наявність/відсутність дірок у вельми протирічному українському законодавстві. Чимало з них, як слід вивчивши різні його сегменти та озброївшись досвідом чи консультацією, винаходила все нові й удосконалювала старі схеми.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Податковий Майдан був предтечею Євро-Майдану; однак, нова-стара влада це, схоже, забуває.

Податковий Майдан був предтечею Євро-Майдану; однак, нова-стара влада про це, схоже, забуває.

Минула гаряча фаза Євро-Майдану, котрий, насправді, був третім – після Помаранчевого, Податкового і Мовного. Попри безпрецедентну звитягу його учасників, ті, хто зараз намагаються перехопити ініціативу і говорити від його, Майдану, імені, поки що ніяк не спромоглися взятися за, я б сказав, найважливішу реформу – системи оподаткування.

Ні для кого не є секретом, що різного калібру бізнес (не рахуючи олігархів) активно підтримував кожен з цих Майданів (окрім, можливо, Мовного), бо мав власні рахунки зі системою. Однак, підтримка бізнесом Євро-Майдану стала безпрецедентною – більше того, вона були критично необхідною для його успіху. Однак, політики, котрі нахабно зайняли владу після Майдану, схоже, не поспішають віддячити бізнесові за його підтримку, сприймаючи її як належне. Тим не менш, ігнорування інтересів бізнесу можуть коштувати цій (як і будь-якій іншій) владі крісел (як у короткій, так і довготерміновій перспективі), а країні – сталого розвитку й процвітання. Вашій увазі пропонується авторське дослідження вітчизняної податкової системи та сучасний стан справ. Дослідження вийшло завелике, тому ми його побили на окремі публікації.

Зміст

  1. Справжній зміст та історія української податкової системи
  2. Відповідь підприємців або Ухиляння від сплати податків в Україні
  3. Еволюція схем ухиляння від надмірного оподаткування
  4. Моральний бік мінімізації та мінімізаторів
  5. Монополізація «помийного» бізнесу державою
  6. Розвиток після Євро-Майдану
  7. Міраж податкової реформи
  8. Що пропонує бізнес
  9. Висновок
  10. Додаток 1 – Як працювала «Програма» Захарченка
  11. Додаток 2 – Як працює «партизанська» схема

Список джерел та рекомендоване читання:

  1.  “Про розкуркулювання населення та недопущення економічного зростання”
  2.  http://www.epravda.com.ua/publications/2014/04/15/440834/
  3.  Брифінг Міндоходів та ЄБА 11.04.2014
  4.  Білоус Ігор Олегович
  5.  Володимир КОТЕНКО: Лібералізація — це не просто спосіб реагування на виклики, а нагальна потреба
  6. Захарченко став доктором
  7.  Как Билоус борется с теневыми схемами
  8.  Как нам реформировать налоговую систему
  9.  Как отразится введение налога с оборота на бизнесе (forbes)
  10.  Кому выгоден развал Миндоходов?
  11.  Котенко:НА НОВУЮ НАЛОГОВУЮ РЕФОРМУ НУЖНО ПОЛТОРА ГОДА (ВИДЕО)
  12.  Миндоходов: ликвидация министерства дестабилизирует работу налоговой и таможни
  13.  Налоговые ямы (ОРД)
  14.  Обращение инициативных бизнесменов к безинициативной власти
  15.  Олександр Шлапак: Економіка України
  16.  Податкова реформа — виклик для України
  17.  Податкова система України є однією з найгірших у світі – експерти
  18.  Прес-брифінг Ігоря Білоуса
  19.  Спільний проект UkrLife.tv та ЄБА (є чимало цікавих відео, у т.ч. й на нашу тему)
  20.  Увідна стаття на ОРД -Конверты Захарченко
  21.  Ямы – добірка на ezvit
  22.  Яценюк обіцяє “податковий компроміс” для учасників схем Януковича
  23.  Ігор Білоус обговорив плани реформування податкової системи з послами США, Канади та країн Євросоюзу
  24.  Ігор Білоус: Ми змінили процедури проведення податкових перевірок
  25.  Ігор Білоус: У минулому році тіньовий обіг коштів в Україні сягнув 280 млрд. гривень – це більше, ніж податкові надходження в бюджет за рік
  26. А.Аслунд. Як Україна перетворилася на країну з ринковою економікою та демократією
  27. Андерс Аслунд. Як будувався капіталізм
  28. Європа після розширення (колектив авторів).

 

 

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Сучасний підпис під цією світлиною міг би звучати так: Податкові партизани "коригують" бюджетні апетити "старого-нового" українського уряду

Сучасний підпис під цією світлиною міг би звучати так: Податкові партизани “коригують” бюджетні апетити “старого-нового” українського уряду

Схема, яка зараз працює виглядає так: є підриємства які мають податковий кредит і складські залишки певних товарів (тільки на папері). Назвемо їх ППК.

ППК бувають 2 видів:

  1. Підприємства, які купують або виробляють товари та продають їх за готівку без відображення в обліку;
  2. Імпортери, що лише оформляють на себе імпорт та не реалізують споживачам, а товари далі живуть своїм життям на ринках та підприємствах країни без документів.

ППК далі продає цей товар фірмі, яку назвемо Транзитом.  Транзит у свою чергу продає будь-які товари та послуги підприємствам України НЕЗАЛЕЖНО від того, що саме він купив у ППК. Звісно  не без оплатної підтримки місцевих податківців.

Ціни на послуги складаються із винагороди ППК, із хабарів районної або обласної податкової, із скромного податкового навантаження (до 1.5%), та власне прибутку конвертатора. До клієнта на сьогодні доходить ціна послуги від 5 до 9 відсотків.

Таким чином в тіні перебуває значна частина економіки оскільки ані ППК, ані клієнти не платять прозоро податки зі своїх оборотів. Вони платять тільки ті суми, що втребовуються податківцями непрозоро (корупційно) та ніяк не забезпечують інтереси бюджету.

Готівку Транзиту забезпечують ППК, які отримують безготівкові перекази та взамін віддають готівку що отримали від фактиної реалізації товарів (еквівалент конвертаційного центру).

Узагальнюючи можна сказати, що, фактично, має місце не виконання податкового кодексу і сплата основних податків, а сформований корупційним чином податок з обороту.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Якщо упродовж грудня 2013р. «Програма» ще якось працювала (хоча багатьма уже тоді ставилося під сумнів її майбутнє), то аж до третьої декади лютого 2014р. більшість її «клієнтів», затамувавши подих, очікували неминучих змін. В принципі, для їх значної частини – будівельних компаній, – затишшя було цілком природнім, сезонним. Однак, уже 25-27 березня «емісари» бізнесу почали обережно цікавитися, що ж «там буде тепер».

Далі події розвивалися доволі стрімко: у останніх числах березня, усім «координаторам» «Програми» було надіслано (зі старих електронних адрес) заспокійливе запевнення, що «програма відновлює свою роботу без особливих змін» і надано свіжі набори реквізитів «ям», з попередженням що по старих ямах роботи не буде, а також, що попередньо «видані» декларації (на ПДВ) дійсні тільки у частині операцій, датованих груднем. Реакцією чималої частини «клієнтів» стало суттєве розчарування у Євро-Майдані, що доходило подекуди до праведного обурення.

Але буквально 21 березня надійшла приголомшлива звістка про те, що «у зв’язку зі зміною політичної ситуації в країні, Програма свою роботу припиняє». Водночас, зазначалося, що «на додачу до сплачених 11% податкового навантаження, потрібно доплатити ще 9%» (тобто, сплатити повний обсяг ПДВ).

Паралельно з тим, нове керівництво ДПАУ розпочало вести нещадну боротьбу із «мінімізаторами», попервах зосередившись на виявленні «програмних» «ям» і «конвертів».

Схеми маскування партизан. Схоже на те, що податковим партизанам зараз лишається саме це - маскуватися...

Схеми маскування партизан. Схоже на те, що податковим партизанам зараз лишається саме це – маскуватися…

У відповідь на це, «мінімізатори» заходилися «відроджувати» (з певними модифікаціями) старі, до-монопольні схеми – це явище на жаргоні податковиків називається «партизанщина». Керівництво ДПАУ, на чолі з Ігорем Білоусом, котре, прагнучи бути максимально прозорим для громадськості, на брифінгах запевнило, що з «партизанщиною» боротимуться так само нещадно, як ліквідовували «Програму».

Тому, услід за демонтажем «Програми», пішли репресії  співробітників ДПА, запідозрених у співробітництві з «партизанами». Нове керівництво МінДоходів поставило перед собою амбітну ціль – викорінити корупцію у сфері збору податків і, схоже на те, що, на відміну від усіх попередніх спроб, цього разу задекларована ціль таки збігається з реально переслідуваною. І мета Білоуса як очільника ввіреного йому відомства також є зрозумілою – відлагодити механізм збору податків так, щоб він був максимально вільним від корупції.

Однак, попри таку дійсно гідну мету, нічого не робиться паралельно аби простимулювати підприємців дотримуватися того податкового законодавства (котре, як уже було згадано, є конфіскаційним за власною суттю). Як наслідок, бізнес буде змушений або згортати діяльність, або ж удаватися до все вишуканіших і досконаліших методів та технік «партизанщини». За оцінками фахівців цієї галузі, явище це нікуди не зникне, навіть за 100%-го очищення ДПАУ, міліції, прокуратури і суддів.

Наразі ж, новому урядові більш-менш вдається очистити виключно ДПАУ, тоді як реформа МВС і прокуратури запізнюється, а суддівська система лишатиметься ще на невизначений час корумпованою. Більше того – якщо навіть буде проведено реформу судочинства, згідно з якою суди мають стати дійсно незалежними, не факт, що їхні ухвали в спірних податкових позовах будуть завжди вирішуватися на користь держави.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Ситуація за часів Януковича скидалася саме на таку, як описує карикатура

Ситуація за часів Януковича скидалася саме на таку, як описує карикатура

Якщо до 2010 року ринок послуг «мінімізаторів» був різношерстим, різнокаліберним і вільним, то з обранням Януковича Президентом і консолідацією податкової адміністрації в руках «Сім’ї», його було поступово монополізовано: було «вирахувано» усі ями й конвертаційні центри (критерії для «вистеження» було розроблено вже давно), усім координаторам було надіслано «пропозицію» працювати з «Програмою» (від якої неможливо було відмовитися). Фактично, усі мінімізатори мусили зробити вибір – або вийти з бізнесу, або стати (де-факто) співробітниками (агентами) ДПАУ. Але це були не єдині зміни – ставки цін на послуги зросли з 2-3% до 5-9%. Розподілялися ці «комісії» між гравцями (приблизно) наступним чином:

%

Кому

до 1.5

Перекидалося до бюджету

0.05

«Агентська» винагорода (колишнього незалежного мінімізатора)

3,45 – 7,45

Прибуток конвертатора (= «Сім’ї»)

 

Як бачимо, фактичне податкове навантаження складало 1.5 – максимум 2%. Тобто, до бюджету підприємці (опосередковано) сплачували 1.5% з обороту – і за рахунок цих сум виконувався бюджет, з якого, як знаємо, чимало коштів вимивалося через непрозорі держзакупівлі, де корупційна складова становила від 30% до 90%.

Публікація на ORD з’явилася 29 листопада 2010р. – якраз у розпалі Податкового Майдану. Це могло бути й чистим співпадінням, однак, у це навряд чи віриться: вочевидь, навіть та недолуга влада таки вчасно оцінила загрози, котрі йдуть від затиснутого в глухий кут бізнесу, і, розуміючи, що придушити податкову «партизанщину» до кінця неможливо, вирішила її взяти під контроль. Так, з деякими удосконаленням (як от об’єднання митниці, дохідних частин соцфондів та ДПАУ в єдине міністерство – Доходів та зборів) система проіснувала аж до втечі Януковича та творця «Програми» – Захарченка.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.