Спільнобачення | Archive for вересня 2014

вересня 2014

Задля його ж безпеки, Шуфрича "відтягли" подалі від ОДА в "швидку"

Задля його ж безпеки, Шуфрича “відтягли” подалі від ОДА в “швидку”

За зовнішніми ознаками, і кандидатуру, і місце було обрано дуже вдало – нагадаймо, що “слава” Шуфрича пішла з закарпатського Мукачева, де навесні 2004-го він “оркестрував” фальсифікаціями на виборах місцевого мера, що викликали масові протести місцевого масштабу, на придушення котрих влада “зігнала” міліцію з усієї України. Песимісти подейкували, що Мукачевський “майдан” став репетицією фальсифікацій та силового сценарію у масштабах усієї країни – однак доля розпорядилася інакше, і Великий Майдан-2004 завадив його реалізації.

Так само, “сита” по вінця ставленником Януковича із Закарпаття (Матвієнком) Одеса, з подачі якого, до речі, відбулося жорстоке побиття активістів одеського Майдану “колорадами” (заїжджими чи місцевими – вже не важливо), через 10 років “прийняла естафету” в Закарпаття й “віддячила” (нарешті!) Шуфричу і за Мукачеве-2004 в тому числі.

Активістка місцевого майдану Зоя Казанджи уже відгукнулася про “помсту” не вельми схвально. Воно й зрозуміло – Шуфрич, звісно, падло, але порушувати й так тривожний спокій у Одесі, котра ледь заспокоїлася після 2 травня, не вельми бажано. Тобто, хай би його побили де-небудь на Закарпатті же, але не в Одесі. Принаймні, не зараз.

Я не буду вторити голосам, котрі засуджують це побиття – бити Шуфрича завжди було і є за що: його круглу харю, окрім Мукачева, було видно і обабіч Медведчука, і попри Хама, котрим він піддакував у щирому “одобрямсі”, і під час ганебного “ухвалення” Харківських угод в Раді (нарешті за розбиту голову Волинця було розбито бодай чиюсь навзамін). Я вже мовчу за “посередництво” у перемовинах з терористами ДНР/ЛНР (з явним перебуванням на боці останніх).

Прикметно, однак, що 19 лютого на тих самих сходах тієї ж ОДА били майданівців у обличчі місцевої інтелігенції (див. відео вище), сьогоднішню ж помсту було вчинено руками невідомих кремезних молодиків у масках. Тобто, вельми вірогідно, що самі представники креативного класу Одеси жагою помсти не горять. Того самого креативного класу, котрий починав Революцію Гідності, і саме завдяки присутності котрого вона так зветься, а не бомжів, котрі зайняли Київський Майдан після них, чи радикальних молодиків, що заповзято почали “розміщувати” тіла депутатів в баках для сміття.

Не знаю (зараз принаймні), чи було побиття Шуфрича експромтом і щирим вибухом гніву, чи він сам його замовив, щоб дати привід для витка насильства у відповідь чи “освобождєнія ісконно русского горада Адесси ат фашиствующіх бандеравцев и правового бєспрєдєла” (виключати такі версії не варто, хоча й відомо, що для подібного “марш-кидка” у Путіна немає ресурсів – інакше б, йому не потрібно було “перемир’я” на Донбасі). Можу, однак, з упевненістю прокоментувати наступне.

Як уже зазначалося вище, Шуфрич – “шістка” Медведчука і логічно, що останнім побиття свого “асистента” сприйматиметься як виклик йому особисто. Думати, що можна залякати Медведчука грубою силою – наївно. Навіть якщо він (зараз) не зможе дістатися фізично до “кривдників Нестора” і “розібратися” персонально з кожним із них, він не почуватиметься ображеним чи переможеним. Чому?

Відповідь лежить у тому, ким позиціює себе Віктор Володимирович. А вважає він себе найвеличнішим і ніким досі не перевершеним комбінатором української політики. Навіть остаточний програш його СДПУ(о) на виборах 2006р. (саме тоді ВВМ покинув офіційну велику політику) не змусив його его похитнутися в безумовній самоупевненості щодо власної геніальності. Цей український Макіавелі плекає надію (ні – упевненість!), що часи “бардака” (=демократії) принесуть черговий і вже остаточний крах його конкурентів (ким би вони не були – Ющенком, Тимошенчихою чи найгорластішими вискочками Євро-Майдану) і електорату доведеться засвідчити, що кращої за маніпулятивну напів-автократію системи Україна не заслуговує.

Прикметно також, що “той”, справжній Макіавелі найголовнішою політичною перемогою вважав розвал Флорентійської республіки (була така в добу Ренесансу на території міста Флоренція) і підпорядкування династії Есте: скориставшись тимчасовим безладом в Республіці та низкою невдалих очільників більшості магістратів поспіль, йому (підключивши на повну те, що зараз називається чорним піаром) вдалося переконати городян, що монархія – краща за республіку. Однак, на щастя, не всі інститути республіки було знищено, і з часом флорентійцям вдалося відновити республіканське правління (не демократичне, а саме республіканське – це важливо!). І “внесок” Макіавелі в набуття Республікою подібного, негативного досвіду було належно винагороджено – йому було явно заборонено назавжди посідати будь-який магістрат, консулат чи інші республіканські посади. Тобто, ніхто його в бак для сміття не “вкладав” – подібного покарання йому, честолюбному політикові, було цілком достатньо.

Тому, панове, якщо ви хочете зробити по-справжньому боляче Медведчуку (і всім іншим, хто втілює у собі автократичний пост-совок), доведіть йому/їм, що громада здатна не лише до стихійних виявів люті, що на радість фанатам Хама каналізуються в рихтування морд Шуфричів легкої тяжкості чи “запаковування” нардепів у сміття – усе це відчайдушні спроби встановлення справедливості та захисту державних інтересів, однак, спроби примітивні. І примітивність засобів боротьби з медведчуківщиною, азаровщиною/кучмівщиною/януковщиною тільки посилюють їх упевненість в тому, що вони мають справу з розлюченим, але безграмотним, не здатним до організації та системної розбудови натовпом, котрий рано чи пізно випустить увесь свій пар, і знову звільнить місце для них – єдино “свєдущих” у справі державотворення та управління.

За фактом, суб’єкта “Українське громадянське суспільство” як не було до розгону Євро-Майдану 30.11.2013, так його і важко “висліпати”, як кажуть на Закарпатті, і зараз. Суб’єкта, котрий здатен протиставити медведчукам кваліфіковану і не менш грамотну альтернативу – лише за таких умов вони “здадуться” і відійдуть на пенсію.

 

Пряма мова: про майбутній театральний сезон говорить художній керівник Театру Богдан Струтинський. Брифінг Художнього керівника Київської оперетти Богдана Струтинського перед гала-концертом на честь відкриття 80-го ювілейного сезону 14 вересня 2014 року.

Приносимо вибачення за якість звуку

ДИВИТИСЯ ВІДЕО

Итак, как и обещал, попробую рассказать свое видение о том, что такое памятники, кому и для чего их ставят, и почему надо некоторые из них сносить, даже когда они красивые, и к ним привыкли.

Памятники берут начало из культуры Вуду, тотемизма и родственных им культур. В древних культурах памятники выполняли, прежде всего, роль материализованного символа веры. Колдуны привязывали к памятникам духов места, предков, природных явлений.

Памятники древности (да и современности тоже) можно условно разделить на следующие типы:

  • Тотемные столбы (например, изображающие животных). Служили для связи с тотемом – определённым видом животных (растений) которому поклонялось племя и качества которого старалось перенести на себя.
  •   Статуи, изображавшие богов или духов. Соответственно служили для привязывания божества/духа к месту, дабы некая территория была под его покровительством.
  • Статуи, изображавшие реальных людей  (например, египетских фараонов) – служили для привязки и обеспечения покровительства великих людей прошлого над ныне живущими и трансляции их полезных навыков в сознание потомков.
  • Статуи где сочетались черты (и соответственно, качества) реальных людей и божеств.
  • Надгробные памятники (древнеегипетские, христианские и т.д.) – служили для привязки души конкретного усопшего к месту захоронения, дабы обеспечить присутствие его духа в данном месте, с последующей его же реинкарнацией  в ближайших окрестностях.
  • Собственно символы веры – абстрактно- символические изображения (сооружения), устанавливающие доминанту некоего эгрегора (высшего коллективного сознания – племенного, религиозного, национального) в данном месте.тотем1 Тотемный столб

Все, что не попадает под указанные определения, не является, собственно, памятником, скорее это памятные знаки в ознаменование тех или иных исторических событий, либо просто предметы искусства.

Для справки (из Википедии): Под эгрегорами понимаются иноматериальные образования, возникающие из некоторых психических выделений человечества над большими коллективами.  Постулируется наличие различных эгрегоров: религиозных, родоплеменных, клановых, магических орденов, некоторых философских учений, творческих школ, длительно и целеустремленно работающих коллективов, социальных движений и т. п. В рамках такого объединения людей предполагается взаимное развитие эгрегора и индивидуумов через обмен информацией и энергиями, что способствует развитию гипотетического «коллективного разума». В общем случае эгрегор можно охарактеризовать как некое порождение мыслей группы людей, действующее независимо от каждого из членов группы, а возможно, и от всей группы в целом.

 

Для чего нужны памятники

Как сказано выше, памятник служит для связи людей с неким тонкоматериальным объектом  – духом, душой, божеством, эгрегором (высшим коллективным сознанием). Далее все эти объекты будем для краткости называть духами. Причем не просто для связи, а закрепления влияния данного духа на сознание людей, проживающих на определенной территории.

Зачем устанавливать доминирование духов

Это нужно для того чтобы на «подведомственной» территории было легко управлять людьми, поскольку, находясь под влиянием духа, они становятся предсказуемы. Лица правящие от имени духов – условно назовем их «жрецы» – обычно знают о влиянии духа на людей через памятник, однако иногда сами становятся объектами влияния. Для того чтобы жрец не попал под влияние собственного духа, его сознание должно находится на достаточно высоком уровне развития, что встречается не часто.

рамзес Статуя Рамзеса ІІ

Распространив влияние на некую территорию, ею можно управлять из единого центра, установив простые и понятные правила для населения: население должно чтить дух и совершать ритуалы, предусмотренные для этого. Жрецы имеют неограниченную власть, поскольку правят от имени высших сил. Их мнение не подлежит обсуждению, они неподсудны и неприкосновенны.

Технология охвата территории

Для контроля территории памятники нужного типа устанавливаются на ее границах и внутри, при этом обеспечивается равномерное распределение памятников по территории, с усилением их концентрации в населенных пунктах. Чем больше населенный пункт, тем массивнее должен быть памятник, и тем большую территорию он позволяет контролировать. Самый массивный (в буквальном смысле) памятник устанавливается в административном центре территории (столице).

Октавиан Статуя Октавиану. Изображение на доспехах реальных и мнимых побед создает дополнительный пропагандистский эффект и мифологизацию образа императора 

При захвате новых территорий в первую очередь обеспечивается свержение вражеских памятников и установка своих, после чего населению доходчиво поясняют правила поклонения новому духу. Несогласных поклоняться – уничтожают (см. историю первохристиан или иудеев, отказавшихся поклоняться римским императорам и т.п. ).

Ритуалы поклонения

Ритуалы служат для подпитки духа/памятника энергией людей и одновременно служат сеансом обратной связи, на котором люди получают очередную «клизму» прямо в то место, которым они привыкли думать. Ритуалов существует великое множество, однако все они имеют общие черты:

– люди с помощью активных действий выделяют некую энергию (для чего служат всевозможные песни, пляски и даже спортивные состязания)

– духу приносятся некие жертвы (от безобидных цветочков или предметов обихода до живых людей)

– проводятся некие действия для сонастройки сознания людей с сознанием духа (мантры, молитвы, медитации, ритуальные песни, проповеди  и т.п.)

Совершив у памятника некий ритуал, человек «обменивается с ним мнениями» – то есть как в том анекдоте – придя к начальнику со своим мнением, уходит с мнением начальника.

Для поддержания нужного эффекта ритуалы должны проводиться как можно чаще и как можно масштабнее. «Апофигея» в этом деле достигли древние Майя с их сотнями человеческих жертв на алтаре бога Солнца. У большевиков –ленинцев  и идейно близкого к ним Гитлера было еще более массово, но все же не так эффектно.

Кто главный?

Верховным жрецом, управляющим территорией, становится тот, у кого есть волшебный  «золотой ключик» – а именно тот, кто владеет самой страшной тайной всех культов, которая, в общем и целом, звучит: так «Царь не настоящий!». В приложении к реальности это означает, что высшие жрецы в курсе, кто и как создал данного конкретного духа, чем его «кормят» и чего от него ждать. Кроме того, они контролируют силовую вертикаль, пользуясь услугами «человеков с ружьем» для контроля своей территории/населения и захватов новых владений. Как только высшие жрецы вырождаются (в результате коррупции или отупения) и сами начинают верить в своего идола, либо теряют к нему интерес, существующая социальная структура теряет управление и распадается. Освободившуюся территорию занимают новые вожди, жрецы и духи с сопутствующими памятниками. Иногда новая власть успешно использует старые памятники, вкладывая в них новый смысл, или объединяет культы (сантерия- вуду/христианство на Кубе ,  «коммуноправославие» в России).

Человек и памятник: в чем разница?

Как я уже писал выше, если памятник изображает конкретного человека, он  транслирует качества его личности как радиостанция, только на другой частоте. Однако человек существо довольно широкополосное, поэтому в ходе его превращения в духа, прикрепленного к статуе, из всего спектра его излучения выделяют то, что нужно жрецам. Эти же качества усиливают в ходе ритуалов. Остальное тоже иногда проскакивает в виде помех. Поэтому если мы установим памятник великому воину, ставшему к старости алкоголиком, его поклонники тоже будут склонны к злоупотреблению алкоголем. Нация, избравшая символом депрессивного поэта-меланхолика, будет массово страдать от того же самого. И т.д. и т.п.

медный всадник “Медный всадник” – памятник Петру І. Мощный постамент усиливает влияние памятника на территорию 

 

Кроме того, с ходом времени можно постепенно «подтереть», подправить некоторые моменты из реальной жизни персонажа и заменить их вымышленными событиями. Многократно повторенная в ходе ритуалов информация запишется в эгрегор и станет малоотличимой от правды. Так из реальных людей с их комплексами и недостатками постепенно можно слепить нечто типа полубогов – разной степени паршивости.

основатели США Памятник отцам-основателям США на горе Рашмор.

Самый массивный памятник в мире

И, наконец, почему все-таки надо снести в Украине лениных

Советский план монументальной пропаганды, разработанный товарищем Троцким, не имел ничего общего с историей и культурой. Единственной его целью был сдвиг массового сознания в нужную большевикам сторону.  В числе персонажей коммунистического «пантеона» входили само собой основоположники новейшего коммунизма – Маркс и Энгельс (которые вряд ли пришли бы в восторг от российской трактовки их учения, будь они живы), деятели Великой французской революции Марат, Дантон и Робеспьер (авторы практики революционного террора), и даже «первый революционер» Иуда Искариот (правда, его памятник почему-то не прижился). Были разработаны соответствующие ритуалы, написаны стихи и песни.

Дантон Открытие памятнику Дантону

После смерти Ленина Троцкий решил пойти еще дальше по пути египтизации СССР, а именно соорудить мавзолей и водрузить там мумию «товарища по партии». Прообразом мавзолея Ленина стал аналогичный объект в египетской долине царей – мавзолей царицы Хашепсут.

хашепсут Мавзолей Хашепсут в Долине царей, Египет

 

Его немного видоизменили, уменьшили и привязали к месту, добавив дополнительный функционал – трибуну и лабораторию для бальзамирования. Свежеобожествленный Ильич сразу быстро стал превращаться в мифического персонажа. Для чего бригада борзописцев во главе с Крупской была озадачена написанием жития святого, а живые свидетели потихоньку (или, напротив, с большим шумом и показательными выступлениями) отправлены на тот свет, а к созданию скульптур был привлечен лучший монументалист своего времени Сергей Меркуров. По той же схеме – только еще прижизненно- обожествлялся Сталин. С той разницей, что он сам стал главным жрецом собственного культа.

Ленин Памятник Ленину в Киеве. Сергей Меркуров. 1952 г. Фото 2009 г.

В качестве главного памятника Ленину был задуман грандиозный проект «Дома советов»,  небоскреба с циклопической  статуей на вершине. Размеры статуи – здания были такими, чтобы в ее голове мог разместиться зал заседаний. До начала войны успели соорудить фундамент и часть каркаса исполина, швеллеры из него осенью 1941 г пошли на знаменитые противотанковые ежи, которые мы все видели на фотографиях обороны Москвы.

После войны Сталин потихоньку сошёл на «нет», а для мегапроектов уже не было средств. Хрущеву и Ко уже было не понять грандиозных замыслов отцов–основателей, однако задача обустройства территории памятниками не была отменена. Огромные памятники были расставлены в столицах союзных республик и крупных промышленных центрах, памятники поменьше – во всех остальных местах, маленькие бюсты – в каждом учреждении, школе и даже домах престарелых. Не забыли и про вассальные территории Восточной Европы. Продолжались ритуалы поклонения по всей стране и, конечно, лично Ильичу в лице его мумии в мавзолее (я тоже поучаствовал в этом увеселении в 1990 г, хотя к тому времени это было скорее протокольное мероприятие – что то вроде нынешнего селфи на фоне Эйфелевой башни). Беда советских жрецов в том что они сами, в конце концов, стали жертвой своего духа: поверили в его божественность. Я хорошо помню пламенные речи Горбачева «о возвращении к ленинским истокам». Правда же о мерзопакостной натуре основоположника, его любви к пиву и товарищу Инессе, патологической жестокости, а также о причинах его смерти якобы «от переутомления» в результате запущенного сифилиса вылезла наружу только в начале 90-х.

Правда, древние жрецы из Политбюро ЦК КПСС к тому времени уже потеряли мотивацию и силы, позволявшие удерживать идейный контроль над территорией гигантской советской империи. Республики разбежались. Там, где за время «совка» не было уничтожено знание истории, национальное сознание быстро сориентировались: и похоронили идолов, кто в шахте, кто в море, кто в лесу – главное подальше от людей. Новые идеологи установили новые памятники ново-старым духам своих народов.

У нас же «совок» засел в голове довольно глубоко – 70 лет сделали своё дело. Настолько глубоко, что многие стали считать его частью собственного сознания, памяти,  и якобы реальной картины мира.  Именно это иррациональное фактически религиозное чувство (которое не могут логично  объяснить сами его носители) куда сильнее, чем сопротивление дряхлых компартийцев, мешало и мешает отрубить вросший в дно ржавый якорь и, наконец, тронуться в путь. И еще 23 года подражатели карго-культа носили цветочки и распевали гимны у подножия истуканов, а власти им подыгрывали, выделяя из бюджета деньги на ремонт и охрану.  Ниточки контроля, утерянные было при крушении КПСС, подобрали выходцы из КГБ. Правда, этот еще раз тот случай, когда история повторилась в виде фарса. У гебистов нет идеологии, нет понимания, зачем Троцкому все это было нужно, да и ресурсов на мировую революцию уже нет. Этих ресурсов нет даже на мечту о мировой революции. Поэтому  и старую империю им не воссоздать, и ту, что вроде бы ещё есть, они тоже скоро потеряют.

Вчера пал крупнейший из оставшихся в Украине памятников Ленину, и еще долго люди с советско- атавистическим  сознанием  будут сокрушаться по этому поводу. Но надо понимать, что ни к истории, ни к культуре памятники данного типа отношения не имеют, они являются инструментом управления массовым сознанием и контроля территории небольшой группой людей, стоящей на трибуне Мавзолея. И только избавившись от этих якорей прошлого, мы сможем, наконец, сами выбирать свою судьбу и следовать своему пути.

Виктор Кожевников

Деталі в документі-файлі, що додається до новини:

https://docs.google.com/spreadsheets/d/14bNBUQMJ_vavO44zspWEBIYNor-jx6IH62c_wNdspNw/edit#gid=0

11 батальйон

Гала-концерт 14 вересня 2014 в Київській опереті на честь відкриття 80-го ювілейного сезону. Інтерв’ю з Головним балетмейстером Театру Вадимом Прокопенком. Вадим Прокопенко розповідає про плани Театру на новий театральний сезон. Оперета – це крок до свята! І це справжнє свято!

ДИВИТИСЯ ВІДЕО

Гімн України у виконанні журналістів програми КультПросвіт 24.08.2014

Фестиваль мистецтв “Жерці муз”, Болгарія, Царево-Лозенець.

Театральний вечір 24 серпня 2014 року.

Гімн було виконано на честь Дня незалежності України

ДИВИТИСЯ ВІДЕО

Ця композиція, що височіє у головному атріуму Європарламенту, символізує хитку рівновагу та надзвичайну складність зв'язків - аналогічно до тих, на яких і тримається Євроспільнота

Ця композиція, що височіє у головному атріуму Європарламенту, символізує хитку рівновагу та надзвичайну складність зв’язків – аналогічно до тих, на яких і тримається Євроспільнота

Взагалі варто зазначити, що існує дві будівлі ЄвроПарламенту – старіша розташована у Стразбурзі, нова – у Брюселі, де нам і провів ґрунтовну екскурсію Мішель Пламлі – антрополог та етномузикант за покликанням, котрого примхлива доля закинула в журналістику, звідки він і потрапив до Європарламенту, де основним його заняттям є допомагати журналістам з країн, що приєднуються до ЄС чи все активніше залучаються до програм партнерства (Східного чи Південного), осягнути що, де і як у Європарламенті та навколо нього. Іншими словами, покликанням Мішеля та таких як він «журналістських гідів» (у прямому та переносному сенсі) – допомагати долати неминуче кричущу безграмотність журналістів новоприбулих країн ЄС, як і розбиратися у доволі непростому політичному устрої Спільноти.

З усіх інститутів ЄС, Європарламент найбільше витрачає на переклад – близько третини свого річного бюджету, – оскільки кожен депутат має право виступати рідною мовою. Всього підтримується 24 офіційні мови; коли стається виступ ірландського депутата, що виступає гаельською (ірландською) мовою, то переклад на, скажімо, угорську, здійснюється через подвійний переклад – є 6 т.зі. «осьових» або основних мов, на котрі обов’язково перекладаються з будь-якої мови – перекладачі на неосновні мови, як правило, перекладають з затримкою, після основних.

Цілком природньо, в українських журналістів, котрим показали пусту (на той момент) сесійну залу, одразу ж виникли питання щодо її відвідуваності (особливо, знаючи «дисциплінованість» у цьому вітчизняних парламентаріїв). Нам сказали, що, як і в будь-якому іншому парламенті у світі, далеко не всі ходять на всі засідання: якщо мова йде про пленарні засідання, обговорення певного законопроекту, дебатів присутні, як правило, від 30 до 50 депутатів – залежно від теми, настільки той чи інший депутат зацікавлений чи є експертом у тому питанні, що обговорюється.Під час же голосування приходить майже 700 із 751 депутатів.

Окрім лож для РЄС, ЄК та перекладацьких кабін, для спеціальних гостей, запрошених на засідання/дебати, також резервуються крісла в кількох перших рядах (особливо, якщо гості мають виступ). Усі засідання доступні як у записі, так і в прямій трансляції – дуже-дуже рідко приймається рішення про проведення закритого засідання.

 

Як уже згадувалося, наразі загальна кількість місць у європарламенті – 751 депутат; до «Великого розширення» 2004р.  ця цифра була 626, обраний у червні того року парламент складався вже з 732 місць, а після приєднання Румунії та Болгарії вона зросла до нинішньої. Це значить, що з прийомом кожної нової країни-члена, частка депутатів від «старших» країн-членів зменшується. Наразі, кількість євро-депутатів, котру може бути обрано від тієї чи іншої країни, визначається пропорційно  (т.зв. «дегресивна пропорційність») до загальної чисельності її населення. Мінімальна кількість депутатів – 6 від країни (наразі,  саме така кількість депутатів від Мальти, Люксембургу, Кіпру та Естонії – найменших країн Євросоюзу), однак, у розрахунку на одного виборця, вплив цих «міні-членів» удесятеро більший, ніж для найкрупніших членів ЄС – Німеччини, Франції, Італії та Великобританії.

Європарламент – найвідкритіша для журналістів та громадськості установа Євросоюзу: це слідує, знову ж-таки, з демократичного характеру парламенту (наш гід по політкоректно використав саме такий термін – вочевидь, маючи на увазі слово «популістський»). Окрім усіляких прямих трансляцій, запису усіх засідань, прес-конференцій, тощо, тут є чимало зручностей для журналістів: майданчики/кабінки/приміщення для інтерв’ю, можуть надати оператора (якщо у Вас немає свого) – до речі, те ж стосується і Ради ЄС, і Єврокомісії.

Композиція Європарламенту на нашестя євроскептиків

У кожної з країн існує власна виборча система – поділ на округи, процедури формування та роботи виборчої інфраструктури – комісії, спостерігачів, тощо. Єдине, що об’єднує вибори до Європарламенту у кожній з 28 країн-членів – це вимога провести вибори того ж дня (або якомога ближче до того ж дня), на коли їх призначено.

Коли країна лише приєднується до ЄС, до найближчих виборів її у Європарламенті представлятимуть делеговані туди члени діючого національного парламенту (чи його аналогу).

У Європарламенті, як і в будь-якому іншому, є політичні групи або фракції. Після виборів, що відбулися нещодавно, сталося доволі суттєве переформатування парламентських фракцій і та їх композиція, що існує наразі, є доволі свіжою. Однак, не дивлячись на значну кількість євроскептиків, котрі завдяки вдалій, популістичній риториці та накопиченню внутрішніх проблем ЄС, таки змогли пролізти до Європарламенту (парадокс, але це так – до парламенту об’єднаної Європи потрапило чимало ворогів такого об’єднання), у ньому (ЄП) все ще залишаються провідними 3 основних групи (фракції).

Першою з цих трьох основних фракції є Європейська народна партія (EPP – European People’s Party). Наступною є соціал-демократична фракція. Також, є третя група – ліберали, однак, починаючи з цього липня, їх посунуто на четверте місце, а місце третьої за значенням фракції посіла ECR (European Conservatives and Reformists) – Європейські консерватори-реформісти; туди входять, головним чином, британські консерватори (кабінет і фракція чинного британського прем’єра Девіда Кемерона), поляки з партії Качинського, і декотрі інші.

Фракцію лібералістів очолює колишній бельгійський прем’єр Гі Фергофштадт – доволі амбітний прихильник федералізації Бельгії; соціал-демократів очолює італійський політик Джанні Пітелла,  ЄНП – представник ХДС/ХСС Манфред Вебер. Варто згадати й про фракцію «зелених», до якої приєднався «вільний європейський альянс», котрий об’єднав під своїм крилом партії меншості, представників інтересів бездержавних національностей, тощо. Лідером «зелених» традиційно була Ребека Гармс, однак, після 20 років надзвичайно активної діяльності, вона пішла з політики, і зараз фракцію очолює Даніель Кон-Бендіт (як правило, у цієї фракції кілька очільників одночасно).

У результаті останніх виборів, також суттєво виросла «ліва» фракція. Під «лівими» маються на увазі як класичні комуністи (а вони досі є – у Португалії, Греції – аж дві партії, на Кіпрі також зростає їхній уплив), так і більш помірковані «ліваки», котрих достоту не лише на Півдні Європи чи у Франції, а й традиційно чимало на Півночі – у скандинавських країнах. Чимало євроскептиків перебуває у лівій частині політичного спектру (окрім ультра-правих та націоналістів).

Як уже зазначалося, цей парламент містить найбільше за усю попередню історію євроскептиків, однак, поки що вони не здатні чинити суттєвий вплив (окрім лівих), оскільки, виступаючи проти об’єднаної Європи, апріорі не здатні утворювати фракції. Адже однією з умов утворення фракції/групи у Європарламенті є наявність у фракції представників, щонайменше, семи (7) різних країн-членів (інша умова – чисельність фракції від 25 депутатів). У фракції/групи (так само, як і у нашій Верховній Ради) є низка переваг перед депутатами-одноосібниками – їм виділяється певний бюджет, а також гарантується місце на усіх засіданнях будь-якого комітету чи робочої групи. Більше того – позафракційні майже не мають шансу «вставити свої 5 коп.» на пленарних засіданнях, оскільки відповідними правилами строго регламентована участь у дебатах фракцій (що цілком логічно – заслухати кожного депутата індивідуально просто не вистачить часу, лише групи, об’єднані певною думкою/метою). Таким чином, навіть нечисельна фракція може бути впливовішою за у декілька разів чисельно більші, але формально неорганізовані юрми депутатів-одноосібників: у правилах формування депутатських груп також проявляється одна із фундаментальних засад Євросоюзу – необхідність наявності здатності й бажання домовлятися, йти на компроміс. Ну і, звичайно ж, щоб розмір фракцій не був замалим.

Тому, наприклад, французький «Національний Фронт» на чолі з відомою Марін Ле Пен, котрий набрав на останніх виборах аж 26 місць, ніяк не утворить фракцію з (як правило) популістськими голандськими націоналістами Геерта Вілдерса, чи грецькими націоналістами.

Тим не менш, існує організована у фракцію група євроскептиків – EFD, очолювана британським націоналістом, лідером відповідної партії (UKIP) Найджелом Фараджем. Зокрема, точаться розмови  про призначення через 2-3 роки референдуму щодо виходу Сполученого Королівства (Британії) з ЄС – ця тема, вірогідно, стане однією з головних у наступні роки, оскільки з виходом Британії може відбутися (і, певно, таки відбудеться) суттєве переформатування ЄС – і перегляд діючих домовленостей (Мастріхтської, Лісабонської, Ніцської угод, тощо). Я запитав, з чим саме це пов’язано: з тим, що конкретно «під британців» було змінено значну частину пунктів тих угод (і взагалі законодавства), на що отримав відповідь, що, в принципі, вихід будь-якої з нинішніх країн-членів, особливо – таких давніх, як Велика Британія, здатен спричинити тектонічні зміни у конфігурації ЄС.

Подібним «землетрусом» для ЄС міг би стати референдум за незалежність Шотландії, якби перемогли прихильники відділення. На щастя (для ЄС, і, можливо, для України) цього не сталося.

Коаліції й голосування

Якщо Ви всерйоз вирішили розібратися у європейській політиці, то необхідно добре «вкласти» в голові структуру Європарламенту, політичні зв’язки усередині фракцій – інакше дуже важко зрозуміти/передбачити голосування (я вже мовчу за здатність лобіювати ті чи інші рішення). Як правило, члени всередині тієї чи іншої фракції голосують в інтересах ідеї, котру вони представляють – ліберальної, соціалістичної, «зеленої», тощо – хоча, звісно, трапляється таке, що верх бере національний інтерес (якщо він задіяний).

Однією з переваг європарламенту, цілком природньо, є той факт, що жодна з політичних сил фізично не здатна самотужки зібрати більшість – тому, окрім об’єднання окремих депутатів у фракції, також  необхідним є об’єднання фракцій у коаліції – інакше неможливо досягти необхідного для ухвалення керівництва Єврокомісії. Наразі, коаліцію утворюють зелені (по обидва боки політичного спектру) з соціал-демократами. І, коли справа доходить до голосування, їм не обійтися без підтримки ліберальної фракції. Далеко не завжди їм вдається схилити на свій бік консерваторів, тому, і Ви це побачите, рішення приймаються з вельми незначним запасом голосів поверх необхідного мінімуму– як під час загальних голосувань, так і на ухвалах в окремих комітетах.

Договір про приєднання нових членів, вступу у будь-яку угоду (напр., трансатлантичну) має бути схвалено Європарламентом – уже після цього, відбувається ратифікація у кожній з країн-членів. Однак, спочатку – завжди Європарламент.

(Повна версія інтерв’ю в оригіналі)

Як саме визначається кількість місць у парламенті, котра дістається новій країні-члену/залишається за існуючими членами у випадку, коли до Спільноти приєднується нова країна?

Відбувається так звана «перетасовка» місць – старші члени «скидаються» новому членові на місце. Яка саме кількість місць дістанеться новому членові, і скільки «відніметься» від старших – то вже визначається щоразу згідно доволі складного алгоритму, а також у процесі перемовин (тобто, країни «виторговують» собі іноді кращі умови).

Дехто хотів би іншу Угоду (діюча – Лісабонська), чи змінити умови діючої.

Якщо Британія захоче «вискочит», то доведеться предомовлятися про все спочатку – про спільну політику, про різні умови, тощо.

Так, за три тижні до шотландського референдуму, коли попередні опитування громадської думки все ще показували високу вірогідність ухвали на користь незалежності, у Єврокомісії відбувся прес-брифінг, і мало хто позаздрив би речникам, котрим ставили доволі незручні питання, а вони були практично не в змозі відповісти більш-менш визначено на будь-яке з них – оскільки у випадку набуття Шотландією незалежності відкривалася настільки багатоваріантна комбінація, що передбачити щось напевне було майже неможливо: чи захоче Британія залишитися в ЄС, чи увійде Шотландія до ЄС, як перерозподілиться представництво і вплив кожної країни у випадку розвитку того чи іншго з множини сценаріїв, тощо.

Окрім того, подібна подія створює колосальний прецедент – якщо, скажімо, Британія вийде з ЄС, то чому інша країна не зможе?

Також, усе, що відбувається у безпосередній близькості до ЄС, так чи інакше відбивається на ньому і впливає на його політику: зокрема, поточна українська криза уже вплинула на політику сусідства щодо Росії, України, Молдови та країн Закавказзя; війна у Сирії та Іраку, ісламський джігад, вельми вірогідно, потягне за собою зміни в іміграційному законодавстві, тощо.

ЄС на ділі, а не на словах непокоїть стан зруйнованих війною міст Донбасу - для відбудови інфраструктури та житла виділяються кошти

ЄС на ділі, а не на словах непокоїть стан зруйнованих війною міст Донбасу – для відбудови інфраструктури та житла виділяються кошти

Під час ознайомчої поїздки до Брюселю нам вдалося відвідати Департамент Єврокомісії з питань гуманітарної допомоги та захисту цивільного населення (ECHO – «ЕККО»).

ECHO моніторила ситуацію в Україні весь час упродовж Майдану, уважно відслідковуючи розвиток подій – до речі, це їхня робота – проактивно слідкувати за ситуацією у потенційних місцях виникнення гуманітарних катастроф – громадянськими протестами, революціями, безладами, прикидаючи вірогідність розвитку подій за найгіршим сценарієм.

Тож, як мінімум, по відношенню до ECHO, звинувачення у зволіканні з реакцією на ситуацію, що практично кожен українець висуває щодо ЄС, є несправедливими – місію експертів цього департаменту було відряджено до Києва на початку березня, коли ще було невідомо, що анексія Криму таки відбудеться, а сепаратизм на Донбасі був ще на стадії балачок у Zello. Завданням експертів був більш тісний моніторинг ситуації на місці, вивчення і підготовка логістики та пошук місцевих партнерів у реалізації повномасштабної гуманітарної місії, якщо така, врешті-решт, знадобиться. Також, важлива деталь – експерти підлягають регулярні ротації, яка дає можливість максимальній кількості співробітників ознайомитися з ситуацією і взагалі пізнати країну, напрацювати зв’язки з іншими гравцями сфери гуманітарної допомоги, а також з урядом.

Коли ситуація погіршилася до того, що виникла безпосередня потреба у допомозі, ECHO почала її надавати – спочатку в тестовому режимі, надавши фінансування в обсязі кількох сотень тисяч євро, котре було розподілено через Національий Комітет Червоного Хреста в Україні. Власне, так працює більшість надавачів гуманітарної допомоги: є організації, що фінансують (чи «замовляють» і сплачують) надання гуманітарної допомоги, але такі організації, як правило, не надають її самі: для безпосереднього розподілу допомоги використовуються організації-агенти, котрі мають відповідних людей у штаті чи волонтерів, відповідний досвід та мережу, роблять це більш ефективно. Як правило, урядові агенції (на кшталт ECHO, котре ми тут розглядаємо) воліють мати справу з перевіреними агентами, котрі мають добру і давню репутацію. Такими є відповідні підрозділи ООН, давні і добре знані НУО (неурядові та громадські організації) та рух Червоного Хреста.

Отже, через перші «тестові» порції гуманітарки, ЄС почав готуватися до більш широкомасштабного залучення на випадок погіршення ситуації. І у ході літа, як ми всі знаємо, ситуація таки погіршилася; на початку серпня, відповідно до потреб на ту дату, було ухвалено рішення і надано (через агентів) наступні 2.5 мільйона євро допомоги, котрі призначалися, головно, для вирішення проблем внутрішніх біженців, але також для усунення недоліків вітчизняної системи охорони здоров’я, котрі давалися взнаки на тих-таки біженцях.

ECHOнаголошує, що діє в рамках універсальних засад надання гуманітарної допомоги, котрими є: людяність, нейтральність, безпристрасність та незалежність – тобто, з цієї точки зору, і сепаратистськи, і про-українськи налаштоване населення Донбасу для них однаково є жертвами конфлікту і такими, що потребують гуманітарної допомоги. Рішення про надання додаткового фінансування ухвалила Рада ЄС, куди входять міністри країн-членів – то була, головним чином, відповідь на т.зв. російський «гумконвой», що неабияк збурив медіа-простір у серпні.

11 ж вересня ЄК оголосила про надання наступного – т.зв. «системного» пакету гуманітарної допомоги Україні у обсязі 22 млн євро, частину котрих склала гуманітарна допомога (5 млн), решту ж 17 млн – допомога у розвитку (мається на увазі, для відбудови). 5 млн роздається через тих-таких агентів-партнерів. 17 млн для відбудови будуть розподілятися через регіони, і адміністрація регіонів буде надавати підтримку населенню на відбудовуваних територіях та переміщеним особам (біженцям). Таким чином, загальний обсяг наданої допомоги складає 22,75 млн євро.

Щодо контролю над «доходженням» допомоги до кінцевого постраждалого – так, ЕККО моніторить і перевіряє, чи немає порушень/зловживань у розподілі гуманітарної допомоги.

Вочевидь, думка про те, що ЄС ніяк не допомагає біженцям та постраждалому населенню в зоні бойових дій, склалася внаслідок того, що допомогу (фізично) розподіляв український Червоний Хрест, і мало хто знає, що спонсором цієї «роздачі» фактично був ЄС.

Доволі цікавим було питання про надання допомоги населенню на окупованих територіях – як зазначив представник ЕККО, на відміну від Росії, ЄС не шле «гумконвої» для показухи: в ЄС, де панує бюрократія (у позитивному значенні цього слова), звітність та контроль за прийняттям рішень (у т.ч. й громадський), а також можлива відповідальність (політична й кримінальна) за фінансові зловживання (якщо їх буде виявлено) чи просто за порушення інструкцій, положень, регуляцій та законів (якщо вони є, а їх в ЄС за 57 років існування цього об’єднання наклепали достатньо), просто технічно неможливо/заборонено відправляти подібну допомогу, якщо відсутні оціночні дані про реальні гуманітарні потреби у тому чи іншому місці. Оскільки прохід на окуповані території представникам ЄС (як «ворожої ДНР/ЛНР країни») заборонено, зібрати дані й провести оцінку потреб поки що неможливо. До речі, ЕККО шукає партнерів (і, не виключено, розглядатиме у якості таких українські громадські волонтерські групи) для проведення оцінки потреб та доправлення і роздачі (у майбутньому) гуманітарної допомоги на окупованих територіях, як це робиться у Сомалі, Чаді, Нігерії, Південному Судані, Іракові, Ефіопії, тощо.

Стосовно 17 млн євро «для відбудови», то вони призначені для цивільного населення, у котрого під час бойових дій було пошкоджено будівлі – вибито вікна, зруйновано стіни, дах, тощо, – щоб дати їм змогу відновити житло до придатного для подальшого проживання у ньому стану, у т.ч. і щоб пережити зиму.

Також, розглядається можливість субсидування частини орендної плати чи іншої плати за житло, котру сплачують внутрішні біженці.

У всіх присутніх з України журналістів тут же викликав занепокоєння і питання намір ЄС розподіляти ці кошти через органи регіональної та місцевої влади – ми довели до відома представників Департаменту, що :

  1. По-перше, ці кошти банально розкрадатимуться;
  2. По-друге, навіть якщо припустити, що п.1 не матиме місце, бюрократичні процедури для отримання громадянами України цієї допомоги розроблено так, що скористатися нею для тих, хто її безпосередньо потребує, буде дуже важко.
  3. Політики й пройдисвіти усіх мастей і спрямувань залюбки «прилаштовуватимуться» до цих коштів, видаючи їх за свої, і таким чином спробують використати кошти ЄС для «заробляння очків» під час передвиборчої агітації (до виборів у ВР).

На що ЕККО відповіло:

А. у нас є проблема – ці кошти має бути надано швидко;

Б. Ми вивчаємо різні шляхи для можливого надання допомоги.

На прохання журналістів назвати перелік партнерів, з котрими ЕККО працює в Україні, представник Директорату назвав наступні організації:

  • Верховний комісар ООН з питань біженців
  • Червоний Хрест
  • Низка організацій, що мають на балансі шпиталі та лікарні
  • UNICEF
  • Children emergency Fund
  • NGO call PIN (People in Need) – чеська організація, що починає працювати в Україні
  • Міжнародна організація з питань мігрантів (International organization for migration) .

Основні вимоги до потенційних партнерів – здатність швидко доставити допомогу, здатність вирішити проблеми/задовольнити потреби, котрі було виявлено. Як бачиться, зусилля буде зосереджено на обладнанні/переобладнанні/спорудженні шелтерів та забезпеченні населення теплим одягом та іншими речами, котрі будуть необхідними у світлі зими, що наближається. Також, до предметів необхідності відноситься вода. Одним з перших об’єктів, котрі потрапили до цієї програми шелтерів, є дитячий центр «Ромашка» під Харковом, куди з початку бойових дій прибували й прибували люди з зони АТО і де вони, вірогідно, залишаться на невизначений час.

Зі свого боку, ЕККО заохочує журналістів та громадян України адресувати питання щодо розподілу допомоги, а також контролю за її розподілом, саме до названих вище партнерів, котрі, власне, і задіяні у її наданні.

Навряд чиможливо (принаймні, найближчим часом) розширити список партнерів ЕККО, однак, не виключено, що самі партнери залучатимуть українські організації (у т.ч. й волонтери).

У чому конкретно полягає тоді роль самої ECHO ? Що ж, своїм основним завданням Директорат  баче виявлення проблем, оцінки їх масштабів та, на базі цих даних, оцінки обсягів допомоги, котру необхідно надати і, мало не найголовніше й найважче, – переконати Раду ЄС та Єврокомісію в ухваленні додаткових траншів цієї допомоги.

****

Таким чином, для громадянського суспільства та волонтерів, вбачається два канала взаємодії:

  1. Надання експертам з місії ECHO у Києві інформації, котра дасть змогу якнайкраще виявити потреби і, відтак, обрахувати обсяги необхідної допомоги;
  2. Контроль за організаціями, що розподіляють допомогу;
  3. Взаємодія з організаціями, що розподіляють допомогу, зокрема, у частині, що стосується доправляння допомоги на окуповані території.

Контакта особа від ECHO у Київі – Мамар Мерзук (Mamar Merzouk), тел.: +380-683890804 .

Вистава “Попелюшка” молодіжного театру “Темп”, м.Враца, Болгарія 24.08.2014 на Міжнародному фестивалі мистецтв “Жерці муз” Царево-Лозенець, Болгарія

ДИВИТИСЯ ВІДЕО

Угода про ЗВТ з ЄС, офіційне набрання чинності котрої «відтермінували», все одно почне діяти (де-факто – вона вже почала діяти з моменту одностороннього відкриття ЄС своїх ринків для упосліджених російськими санкціями українських виробників) – тож варто завчасно підготуватися (тим, хто ще не встиг).

Будівля Єврокомісії, де міститься у т.ч. й Генеральна Дирекція з питань торгівлі (DG Trade)

Будівля Єврокомісії, де міститься у т.ч. й Генеральна Дирекція з питань торгівлі (DG Trade)

Упродовж мого перебування в Брюселі з 9 по 11 вересня, спеціально для групи українських журналістів у доволі невимушеній обстановці було роз’яснено хвилюючі та контроверзійні аспекти торгівельної частини Угоди про Асоціацію з ЄС. ЄС на тій зустрічі представляли експерти високого рангу з DG Trade (Генеральнго Директорату з питань торгівлі) – такого собі аналогу міністерства внутрішньої торгівлі, хоча насправді коло питань, що належить до компетенції цього органу, набагато ширше. Попри те, що, як стало відомо буквально кількома днями пізніше, введення у дію Угоди про Зону вільної торгівлі з ЄС було перенесено аж на початок 2016р., викладені у цьому матеріалі відомості лишаються слушними й актуальними.

Слід одразу зазначити, що торгівля належить до компетенції ЄС, а не країн-членів – тому закони, постанови, регуляції та директиви Союзу стосовно питань єдиного ринку (а відтак – і торгівлі) підлягають виконанню й дотриманню усіма членами, на усій території ЄС. Власне, саме заснування ЄС 1957р. було спробою узаконити де-факто і так пов’язаний ринок Європи, що сформувався навколо Німеччини та компенсувати «втрату» тимчасово відгородженої «залізною завісою» Східної та Центральної Європи. Іншою (однак, далеко не останньою) метою було також закладення підвалин такого устрою Європи, котрий би забезпечував стійкість миру на понівеченому двома світовими війнами поспіль континенті, і вбачалося, що очевидним шляхом до цього є зростання взаємопов’язаності та взаємопереплетеності економік цих країн. У піраміді ступенів євроінтеграції, об’єднання ринків стоїть на базовому щаблі, а вже потім іде візовий, і потім – валютний союз.

Тож цілком природньо, що в числі першого, що зміг би запропонувати нам (і запропонував) Євросоюз, є усунення митних та інших протекціоністських бар’єрів та поступове входження до єдиного європейського ринку. Нам вдалося поставити дещицю гострих питань представникові Директорату з питань торгівлі – і отримати на них цікаві відповіді (зазначмо – відповіді цікаві й бесіда неформальна, якщо бесіда йде «не під запис», і навпаки – обтічні відповіді, якщо «під запис»). Ця зустріч була «не під запис» – себто, ми не маємо права відкрито посилатися на конкретного євро-високопосадовця, однак маємо право цитувати його анонімно як «компетентного євро-високопосадовця». Думаю, читачам зрозуміло, що саме у таких бесідах є шанс дізнатися, що ж насправді малося на увазі тією чи постановою, законом та угодою, ухваленими від імені ЄС.

В Україні торгівельну частину Угоди про асоціацію сприймають як продукт лобіювання інтересів крупного українського та європейського бізнесу, детально прописану саме у тій частині, що стосується українських олігархів та їхніх виробництв – металургії, автомобілебудування, крупнотоварного сільського господарства, тощо, – однак, де абсолютно проігноровано інтереси українського дрібного та середнього бізнесу. Тобто, Ахметову, Пінчуку та іншим металургійним олігархам набридло, що над ними увесь час висить загроза антидемпінгових розслідувань, і під них написано цілі підрозділи УЗВТ, так само як було пролобійовано інтереси Таріела Васадзе (АвтоЗАЗ-Деу), для якого термін запровадження безмитного імпорту європейських авто «розтягли» на 10-13 років. Ваш погляд?

Ну, стосовно анти-демпінгових рослідувань, то вони залишаються. Так, дійсно запровадили «поступовий» режим запровадження єдиних мит для автопрому, що демонструє гнучкість УЗВТ та готовність ЄС з розумінням ставитися до факту, що певні сегменти Вашої економіки не готові до раптового і повно масштабного входження до ЗВТ. Взагалі, ЄС – це гранично високий рівень розуміння і здатність входження у Ваше становище, якщо хочете. Ви тут не знайдете сталінсько-совєтської «обязаловки» на кшталт «Да’шь Киев к 7 ноября любой ценой!» – ми налаштовані до максимально м’якого та природнього входження України в європейський цивілізаційний та у т.ч. єдиний торгівельний простір.

Що ж до дрібного та середнього бізнесу, та бізнесу в цілому, маю усіх вас запевнити – Ваша економіка  вже пережила подвійний шок 2008 року, коли Україна вступила до Світової Організації Торгівлі (СОТ): окрім шоку відкриття власних ринків, був ще також шок від тодішньої фінансової кризи. Тобто, гірше вже не буде – вступ до СОТ вже послужив проміжною сходинкою, тож входження до ЗВТ з ЄС буде, радше, плавним.

Ви у своїй презентації (перед інтерв’ю) багато говорили про те, що значною частиною, входження до ЗВТ зводитиметься до стандартизації та сертифікації тієї продукції, що її виробляють українські підприємства. Також, Ви зазначили, що близько 4000 українських підприємств, передбачаючи-таки підписання угоди про ЗВТ, провели сертифікацію власної продукції – і опинилися у виграші від попереднього відкриття ринків ЄС (що сталося у зв’язку з введенням санкцій Росією – ред.). Як бути українським фермерам, зокрема, виробникам молока, більшість з котрих – дрібнотоварні господарства, з однією або кількома коровами – вони фінансово «не потягнуть» вартості сертифікації та обладнання своїх «виробничих точок» згідно з усіма стандартами, котрих доведеться дотримуватися?

Відповідь на це питання, як мені здається, є очевидною – об’єднуйтеся! Є дрібні фермери в багатьох країнах ЄС,  а не лише в Україні, однак скрізь цю проблему було успішно вирішено – до прикладу, в Італії – шляхом створення селянських кооперативів, у Швеції – асоціацій виробників. Звичайно ж, самотужки дрібнотоварному селянинові не спромогтися забезпечувати дотримання усіх стандартів.

Але в українських бізнесменів є така прикра риса – недовіра до партнера й, відтак нездатність об’єднуватися….

Вибачте, але Ви поставили на вуха увесь світ своїм Майданом, подавши безпрецедентний взірець здатності до об’єднання зусиль, до вибудовування масової довіри – думаю, вашим фермерам цілком під силу буде згуртуватися відповідним чином!

Повертаючись до постулату про захищеність в Угоді інтересів крупного бізнесу – вочевидь, тим «поблажкам», що ми їх зараз бачимо для тих чи інших секторів української економіки, передувало інтенсивне лобіювання. Абстрагуючись зараз від того, що наш дрібний та середній бізнес, наразі, не має власного лобі і, припустимо, що таке лобі є – де має бути точка прикладення зусиль такого лоббі: чи є сенс «оббивати пороги» різних євро-інституцій, таких як Ваш Директорат, чи Ви б воліли мати справу лише з П’ятницьким (очільник української переговорної групи по Угоді – ред.) та його групою, і всі побажання з українського боку мають надходити туди, шляхом тиску на наш уряд чи перемовин з ним?

Так, як Ви вірно здогадуєтеся, для ЄС зручніше і єдино правильно мати справу з одним перемовником від України, яким була група Валерія П’ятницького. Якщо якісь галузеві сектори чи прошарки українського бізнесу хочуть, скажімо, зміни квот, чи поступовішого набрання чинності стандартів, тощо – вони мають довести це до відома Вашого ж уряду, щоб той, своєю чергою, вийшов з відповідними пропозиціями на нас через легітимну переговорну групу. Тільки так.

В Україні є така бізнесова проблема, як конфіскаційна за своїм характером система оподаткування. Досі, бізнес вміло ухилявся від сплати тих драконівських податків – за фактом, податкове навантаження, сплачуване у середньому, ледь сягало 1.5% з обороту (в при цих словах на обличчі високопосадовця проступив вираз неабиякого здивування, його асистентка оживилася, обоє засміялися), однак, цього було достатньо і бюджет виконувався. Зараз лунають пропозиції з бізнесового середовища легалізувати цей 1.5%-вий податок з обороту та скасувати податок на прибуток, ЄСВ та ПДВ, на що уряд відмовляється, опираючись, у тому числі, й на той аргумент, що в ЄС в усіх країнах є ПДВ, тому ми, мовляв, не можемо скасувати ПДВ.

Дуже цікаве спостереження – Україна не перестає дивувати, у т.ч. й своїми бізнес-практиками. Ні – ані в Угоді про ЗВТ, ані в регуляціях самої ЄС немає такої норми, котра б зобов’язувала Україну чи будь-яку країну-член до подібних обмежень. Взагалі, однією з фундаментальних ідей ЄС є підвищення конкурентності, у тому числі й конкурентності бюджетних, фіскальних та систем соціально-пенсійного забезпечення. Будь-яка уніфікація та «причесування» усіх «під одну гребінку» б означала відмову від різноманітності, а відтак – і від появи потенційних іновацій у цих сферах. Передайте це Вашому урядові.

Тут було транскрибовано далеко не всю розмову з представниками DG Trade. Певен, що в журналістів буде ще виникати чимало питань, тому, аби уникнути спекуляцій, чуток (котрі, між іншим, поширюються ворожим щодо України елементом) радимо на майбутнє звірятися з першоджерелом – себто, самим DG Trade – на сайті установи, а також на сторінці, присвяченій торгівельній політиці ЄС щодо України. У якості експерта радимо пана Ґабріеле Ло Монако (Gabriele Lo Monaco), котрий очолював з боку ЄС переговорну групу, що вела перемовини щодо торгівельної частини Угоди про Асоціацію.