Спільнобачення | Archive for2015

Archive for 2015

Шановні читачі! Вибачте, будь ласка, за дуже довгий-довгий вступ до цієї замітки про блискучу прем`єру року в Київській Опереті. Як завжди, блискучу та неперевершену!

Цей невеличкий текст я «кладу до ніг» пана Богдана Струтинського, художнього керівника Київської Оперети та режиссера-постановника мюзиклу «Звуки музики» в Україні.

Адже я вперше розповідаю публічно про історію своєї … музичної родини… Тільки тому, що моя «історія» дещо співзвучна історії, яка відбувається на сцені у мюзиклі «Звуки Музики»… Напевно, як і у багатьох українських родин…

Так, ми всі останнім часом дещо зачерствіли… На превеликий жаль… Навкруги війна та падіння економіки  – в Україні, терроризм  і перерозподіл впливу –  у глобальному масштабі. Не знаю  як у вас, у мене на балконі вже два роки чекає на «свій час» «тревожный чемоданчик» – з 30 листопада 2013. Я борюсь з його існуванням, проте він трансформується у наповненні, але … не зникає.

Ми, українці, вже багато віків живемо в епоху змін. Сторіччя минають, а зміни… Вони здійснюються так повільно, що ми інколи чекаємо на них все своє життя…  Наприклад, за той час, що я «чекала» на зміни в країні, виросли мої діти і навіть онука…

А тепер історія… Колись, у 1863 році мій пра… брав участь у повстанні поляків проти Російської імперії. Він не був героєм, тому його не розстріляли у Київській фортеці і не зіслали до Сибіру, як інших. Він просто брав участь… Тому його поселили подалі від Батьківщини – так, щоб він не був розсадником своїх «не верно подданнических» думок. Так він опинився в Україні. Мій дід, його нащадок, ледь уникнув репресій 1937-го. Щоб уникнути їх, він мобілізувався до армії у досить зрілому віці. Він мав демобілізуватися у липні 1941-го. Старшиною потрапив до полону на початку липня 1941-го. Повірьте, мій дід та армія – дві речі не сумісні, як геній та злодійство. Він вижив всюди тільки завдяки тому, що вмів … грати майже на всіх музичних інструментах. Це було дивовижно: кожний інструмент, до якого дід доторкався, грав по-справжньому: скрипка, акордеон, бандура, гітара, фортепіано… Зараз, заклад, де він навчався, називається Київський інститут музики ім. Р.Глієра.

З дитинства мене супроводжували звуки Музики…

З полону діда звільнили американці. Потім ще кілька років сталінських таборів. Моя мати познайомилась з батьком, коли їй було 9 років… І знов довга-довга дорога малоперспективної та відчайдушної боротьби всієї родини, щоб «переступити» через дідову анкету, яка псувала життя всім її членам протягом багатьох років – поки трохи не забулося.

І ось, нарешті, хоча і повільно, все-таки наступили якісь зміни… І мій дід, на щастя, встигнув мені розповісти (він помер у 1991-му) – єдиній своїй онуці, про все це… І тепер у моїй «дирявій» башці весь час крутиться як слова молитви: «За нашу і вашу свободу!». За це я готова положити своє життя. Свобода (моя власна та моїх близьких) – це єдине, що може змусити мене вийти на барикади. Я це робила вже не раз…  Пардон, за особисте…

А потім дід заснував оркестр народних інструментів та хор, який їздив усією Україною та займав перші місця на всіляких конкурсах.

Музика, саме музика, її чарівні звуки  – це те, що дало нашій родині вижити та встати на ноги під час та після Другої світової. Як і героям мюзиклу «Звуки музики» Річарда Роджерса…

Саме тому мій «вступ» був таки нецікавим та довгим… Ще раз вибачте!

Про все це я думала, коли дивилася прем`єру вистави «Звуки музики» 11 грудня 2015 року.

Вже всі видання написали про цю, дійсно, прем`єру року. А у мене вже кілька днів … просто бракує слів…  Тільки почуття та відчуття! Про це не можна розповісти! Жодні слова та жодне відео не дасть уяви про те, що відбувається на сцені протягом вистави! Жодні!!! І як добре, що я можу написати, що завгодно – без цензури та купюр! Більше не про сам мюзикл, а про мої власні почуття та думки після його перегляду.

Напевно, мюзикл «Звуки музики» має таке велике враження на глядачів саме через те, що в основі його лежить справжня історія з життя – такого, яким воно є. Адже барон фон Трап та Марія  – не тільки персонажі одного з найвідоміших мюзиклу у світі та книги, яку було взято за основу лібретто, а цілком реальні історичні постаті. І як це часто буває у житті, реальна історія життя сімейства фон Трап ще більш драматична, ніж у книзі та мюзиклі. Насправді сімейство найрезультативнішого австрійського підводника часів Першої світової війни банально заробляло своїми виступами на життя –  через скрутне фінансове становище родини.  І хоча їх від`їзд з окупованої Австрії був не таким драматичним, як це представлено у мюзиклі, проте не змінює суті історії: велика родина була змушена поїхати з рідної Австрії в еміграцію  – саме через війну. І на той час сім`я фон Трапів налічувала вже 8 дітей. Тільки останній син фон Трапа та Марії народився вже в Америці.

Друге, що вражає глядача  – після щирості та справжності історії: це велика внутрішня гідність всіх героїв мюзиклу – від наймолодшого з дітей до самого батька сімейства барона фон Трапа. Вони не втрачають своєї гідності за будь-яких обставин. Їх не можуть змусити це зробити ані погрози, ані загроза життю.

Кожний такт музики, кожне слово в мюзиклі сповнено великою Любов`ю: до Бога, до дітей, до справжніх родинних цінностей. Це дуже зворушливо, особливо непередодні різдвяних та новорічних свят, які традиційно вважаються сімейними святами. Саме напередодні цих світлих свят хочеться побажати всім нам: нехай з наших балконів та горищ, нарешті, зникнуть «тревожные чемоданчики» та ніколи не знадобиться переходити високі гори заради спасіння життя!

Все, більше нічого писати не буду…  Замість опису – щира порада: шановні співгромадяни, будь ласка, знайдіть час, щоб послухати та подивитися мюзикл «Звуки музики» у Київській опереті! І тоді, можливо,  у нашій багатостраждальної України, дійсно, буде більше шансів на справжнє велике МАЙБУТНЄ… Я в це вірю!

Нашим дідам, прадідам та прапрадідам присвячується…

Все особисте можна вирізати або не читати…

В Київській Опереті завжди свято. Його можна відчути у всьому: в яскравому виблискуванні люстр, в лагідному оксамиті стільців у глядацькій залі, у щирих посмішках глядачів, у вечірніх туалетах дам та кавалерів, які повільно прогулюються залами фойє… 30 і 31 жовтня свято було особливим: два вечори поспіль глядачі Київського Національного Театру Оперети мали можливість зануритися з головою до прекрасного чарівного світу Мюзиклу…

Всім відомо, що Оперета та Мюзикл мають багато спільного: обидва жанри представляють собою музично-сценічні вистави, в яких тісно поєднуються між собою драматургія, музика та хореографія. Інколи кажуть, що мюзикл – нащадок Оперети, яка дійсно, виникла дещо раніше. Адже перші мюзикли з`явилися тільки у 20-х роках минулого століття в США – в той час, коли Оперета отримала в Європі популярність ще з середини XIX століття. Проте, мюзикл як жанр має власні риси, які відрізняють його від Оперети. Мюзикл – це не завжди комедія, хоча і комедією мюзикл може бути також. Найчастіше мюзикл має чіткий наскрізний драматичний сюжет, підґрунтям якого є любовна або соціальна драма, зрозуміла кожному глядачеві. В мюзиклі більше великих масштабних сцен, в яких поєднані всі герої вистави, а також хор і кордебалет.

Подейкують, що мюзикл – це суто американський жанр. Проте, це не відповідає дійсності. В останні десятиліття мюзикл потужно заволодів серцями європейців. Здається, вже назавжди. У Лондоні роками поспіль на одній сцені демонструють найкращі мюзикли американських та європейських композиторів («Привид Опери», «Mamma, mia», «Чикаго» та інші), і черга тих, що бажають потрапити на мюзикл з усього світу, не стає з роками менше, навпаки, збільшується.

Сьогодні вже не тільки американські композитори пишуть музику до мюзиклів. Наприклад, славетний в усьому світі мюзикл «Нотр-Дам де Парі» написав італійсько-французький композитор Риккардо Коччанте. Не меш відомим є прекрасний мюзикл радянського і російського композитора Олександра Колкера «Труффальдіно із Бергамо», який, до речі, є в репертуарі Київської Оперети.

Отже, за що ми любимо мюзикли: за глибину та драматизм сюжету, динамічність його розвитку, мелодичність арій головних героїв, які легко запам`ятовуються на слух, навіть якщо ї важко відтворити без підготовки, яскравість масштабних сцен, тощо.

Сьогодні в репертуарі Київського Національного Театру Оперети багато мюзиклів: дитячий мюзикл «Острів скарбів» київського композитора Володимира Бистрякова, створеного за мотивами однойменного мультфільму, музику до якого колись написав Бистряков, класичні американські мюзикли «Sugar, або в джазі тільки дівчата» Дж.Стайна, «Цілуй мене, Кет» К.Портера, мюзикл на музику українських композиторів «Welkome to Ukraine» або подорож у кохання», мюзикл І.Поклада «Таке єврейське щастя» і «Моя чарівна леді» Ф.Лоу. Незабаром відбудеться прем`єра відомого мюзиклу «Звуки Музики» Роджерса і Хаммерстайна.

Отже, Київський Національний театр Оперети вже давно можна назвати Театром не тільки Оперети, але й Мюзиклу. Тим більше, що останній музичний фестиваль О-фест, співорганізатором якого виступає Київська Оперета і який вже традиційно проходив в цьому році в прекрасному парку в м. Буча і на сцені Київської Оперети, було присвячено саме Його величності Пану Мюзиклу!

Вечір мюзиклу в Київській опереті відбувається теж вже не вперше. В минулому році він пройшов з величезним аншлагом. Таким чином, «Вечір Мюзиклу» в Київській опереті віднині став вже традиційним та очікуваним, тому організатори були змушені зробити його навіть подвійним (30 і 31 жовтня) – через велику кількість бажаючих послухати чарівні Звуки Музики.

Незмінні режисер-постановник н.а.України, художній керівник Київської Оперети Богдан Струтинський, його ж художнє оформлення вистави, балетмейстер-постановник Вадим Прокопенко, хормейстер-постановник Ігор Ярошенко, диригент-постановник Сергій Дідок.

До початку концерту організатори були скупі на розповіді про те, що незабаром має відбутися на сцені. Та з їх позицією не можна не погодитись: адже мюзикл треба слухати та дивитися, розповідати про нього не має сенсу!

І знов було багато прем`єр номерів: з 28 номерів – 12!

Хочеться відзначити чарівний голос Олени Арбузової, у виконанні якої пролунала арія «Думай про мене» з Мюзиклу «Привид Опери» Вебера (прем`єра номеру). Чиста досконала колоратура цієї співачки завжди вражає.

Вже багато разів доводилося дивитися номер з мюзиклу «Кабаре» Дж.Кандера у виконанні Тамари Ходакової та Арсена Курбатова. Не можемо втриматися від аплодисментів! Тому що з кожним разом все краще, і краще, все впевніше, і впевніше. При тому, що номер складний, динамічний, і всі, хто бачив однойменний фільм, мимоволі порівнюють Тамару Ходокову з Лайзою Мінеллі. А ось не треба порівнювати, оскільки Тамара Ходакова навіть не намагається її копіювати або бути на нею схожою! Арсен Курбатов – надзвичайний комедійний актор!

Одне з останній надбань Київської Оперети Андрій Григоренко потужно виконав у першому відділенні прем`єрний номер з мюзиклу Д.Стеймана «Танець вампірів».

Органічно виглядав на сцені Оперети запрошений до складу учасників концерту естрадна зірка Олександр Кривошапко. У першому відділенні він виконав номер «Часи соборів кафедральних» з мюзиклу Р.Чикканто «Нотр-Дам де Парі».

Друге відділення концерту мало ще більше враження на глядачів. Або самі глядачі дещо відпочили від важкого трудового тижня, або ж виконавці включили ” на повну” вже не тільки весь свій талант, але й всю свою внутрішню енергію. Прекрасні прем`єрні номери «Америка» (Ася Середа-Голдун, Тамара Ходакова, хор, балет театру) з мюзиклу Бернстайна «Вестсайдська історія», «Тюремне танго» (Ася Середа-Голдун, Ганна Коваль, Соломія Приймак, Оксана Прасолова, Тетяна Дзюбак, балет театру) з мюзиклу Дж. Кандера «Чикаго», «Якби ж ти цього не робив…» з музичного ревю Дж. Стайна «Двоє на роздоріжжі» (Тамара Ходакова та артист балету Іван Носоль) зірвали шквал оплесків.

Як завжди, на висоті були Євген Прудник у відомій Арії Ірода з рок-опери «Ісус Христос – супер-зірка», а також Андрій Григоренко, Олександр Чувпило, Дмитро Шарабурін у відомому тріо «Красуня» з мюзиклу «Нотр-Дам де Парі». Обожнюємо цю трійцю! Чудовий вокал, неймовірне володіння тілом, емоціями – загалом акторською майстерністю та голосом.

У другому відділенні Любов Сагат і Олександр Кривошапко чудово виконали дует «Молитва» з мультфільму «Чарівний меч: у пошуках Камелота». У музичному плані дует написано в ключі мюзиклу, тому він дуже пасував до канви концерту.

Напевно, вперше почули на цьому концерті вокалістку Тетяну Дзюбак, яка виконувала разом з Володимиром Одринським дует Тоні та Марії з мюзиклу Бернстайна «Вестсайдська історія» у першому відділені, а в другому – прем`єру шикарного номеру «Не плач зі мною, Аргентино!» з мюзиклу Веббера «Евіта». Дуже вродлива солістка, з гарним вокалом, проте, нажаль, на наш погляд. вона поки що дещо програє в рівні «зубрам» Київської Оперети – за емоційністю передачі змісту, вмінням триматися на сцені, власною енергією та впливом на глядача. Вибачте і вважайте, що ми просто чіпляємось! Адже немає меж для досконалості!

На завершення глядачі-слухачі подивилися-почули незабутній номер «Королі світу» з мюзиклу Ж. Пресгурвіка «Ромео і Джульетта» у виконанні Олексія Кириллова, Олександра Чувпило, Дениса Крутько, хору і балету театру і прем`єру номеру «Мій шлях», який було виконано англійською та українською мовами н.а.України Сергієм Бондаренко, н.а. України Сергієм Павліновим, Дмитром Шарабуріним та всіма учасниками концерту.

Аншлаг і браво – ці два слова, які вже давно є супутниками Київської Оперети. В цей вечір – Вечір Мюзиклу – вони були незмінно разом. Браво, Оперето! Браво всім постановникам і виконавцям цього чудового дійства, яке ви подарували киянам та гостям міста! І хай буде … Мюзикл назавжди!

Вже більше року, ні, помиляюсь – ще з листопада 2013 – з самого початку Майдану, як організатори різноманітних масових заходів, зокрема міжнародного масштабу, від журналістів постійно чуємо запитання, яке, якщо чесно, вже дещо набридло: чи варто «веселитися» в Києві або у Вінниці, або у Херсоні, коли на Сході  – війна, а в Криму  – окупанти? Втомилися відповідати: культурні заходи – не просто веселощі (видовища), це – один з елементів життя, яке триває, не зважаючи а ні на війну, ані на окупацію, ані на скрутне економічне становище в Україні. А міжнародні культурні заходи – це ще й політика, ідеологія та інформація. Тому не просто варто проводити такі заходи. Ми маємо їх проводити – чим більше, тим краще! На мирній території ми маємо ЖИТИ – нормальним життям. І чим більше позитиву буде в ньому, тим скоріше Україна переможе в цій суворій війні – нового зі старим. Хто думаю інакше, пропоную одразу завернутися в саван і повільно повзти на цвинтар… З повагою до колег…

Ось такий незвичайний вступ до «рецензії» на 1-й день Міжнародного музичного фестивалю О-Fest-2015, який проводиться вже в третє поспіль, і організаторами якого виступають Національний Академічний театр Оперети й Бучанська Міська Рада. Чому саме такий? Тому що запитання щодо доречності «веселощів» під час війни на Сході прозвучало також на прес-конференції з нагоди відкриття III-го музичного фестивалю О-Fest. Журналісти, які, до речі, того дня відзначали своє професійне свято, отримали гідну й обґрунтовану відповідь з вуст співголови оргкомітету О-Fest художнього керівника Київського Національного Академічного театру Оперети Богдана Струтинського. Керівник Київської Оперети впевнений в необхідності та важливості організації та проведення культурних заходів, особливо міжнародного рівня, тим більш в найскрутніші для України часи. Він нагадав журналістам, що навіть в блокадному Ленінграді під час Другої Світової війни відбувалися вистави й проходили концерти. І не тільки в Ленінграді. Адже життя триває. Розвиток культури – це запорука духовного розвитку нації, який не має припинятися в будь-яких важких для нації умовах. Щодо презентації української культури на міжнародному рівні – це  не тільки можливість обміну досвідом митців з різних країн в певній сфері, а також – голуб миру, який несе по всьому світу оливову гілку інформації про Україну, українців та наші культурні здобутки, яких багато. Залучення до міжнародного культурного заходу невеликих міст, на кшталт Бучі – також дієвий напрямок загальнонаціонального культурного виховання, до того ж дуже в тренді з загальносвітовими тенденціями в цій сфері, адже більшість фестивалів в Європі проходить саме в невеличких містах. І це сприяє не тільки культурному, але й економічному розвитку цих міст.

Проте краще від слів і коментарів перейдемо безпосереденьо до світу Її величності Музики, яка панувала в Бучі та Києва два дні поспіль. Бо жодними слувами розповісти про Музику неможливо. Її труба слухати та ще й  вміти слухати.

Кожного разу, коли виходимо з концерту або з вистави Театру Оперети на язику крутиться одне єдине слово: «свято!». Невипадково й слоган Театру: «Оперета – крок до свята!». То які можуть бути «рецензії» на свято?! Свято – воно або є, або його немає. 6 червня в Бучанському міському парку відбулось справжнє свято музики та миру: 1-й день О-Fest-2015. Всього було дуже багато: різноманітних майстер-класів і концертів, кулінарних презентацій, інтерактивна вистава для дітей  -просто неба, виставка народних ремесел, і нарешті гранд-концерт за участю вокалістів з 14 кран світу.

Цього року О-Fest присвячений мюзиклу. Жанр – яскравий для сприйняття, складний для виконання і який тільки поступово добирає своїх прихильників і Україні – завдяки, зокрема, діяльності Київської Оперети. Тому на сцені Літнього театру в прекрасному Бучанському парку лунали в основному чарівні звуки класичних та сучасних мюзиклів: від «Цілуй мене, Кет!» Бернстайна  і «Звуки Музики» Роджерса до «Норт-дам де Парі» Коччанте і «Ромео і Джульєтта» Пресгурвіка. В основному, тому що все-таки кілька номерів дещо випадали поза рамки жанру мюзиклу, хоча й не дисонували з ним. Це пісні «Я завжди любитиму тебе» Доллі Партон з кінофільму «Охоронець» у виконанні співачки з Литви Гітани Пячкіте,  «Казахський вальс» у виконанні вокалістки з Казахстану Анни Беспалової, дует Ганни та Данила з оперети Легара «Весела вдова» у виконанні румунських співаків Тіни Мунтяну та Альфреда Паску та арія Коте з комічної опери «Кето і коте» Долідзе у виконанні Олексанра Деканоїдзе.

Загалом концерт був не просто класним і захоплюючим, але  також дуже цікавим і пізнавальним, оскільки під час нього прозвучали номери, зокрема, з мало відомих українському слухачеві мюзиклів: «Кандід» Бернстайна, «Попелюшка» і «Король і я» Роджерса, «Чарівник з країни Оз» Арлена і Стотгарта, «Болгари старих часів» Карастоянова.

Цікаво було також послухати виконавців різних вокальних шкіл. Так наприклад, китайські співаки Лю Мяоні, Хуан Чан Хао і Чжан Лу навіть у виконанні арій з класичних бродвейських мюзиклів використовують напрацювання традиційного китайського співу. Особливо це було чутно під час виконання співачкою Чжан Лу номеру «Думай про мене» з відомого мюзиклу «Привід Опери» Веббера. Хочется також видмітити особливості австрійської на німецької вокальної школи. Вокалістки з Австрії Ясмін Білек і Даніела Ленер, німкеня Юлія Гротте, здається, співають не голосом, а душею. В  чудовому колоратурному сопрано Лілії Шаломей з Молдови інколи чутні переливи голосу Марії Бієшу. Напевно, невипадково Ліля Шаломей співає саме в Національному театрі опери та балету ім. М.Бієшу в Кишиневі. Заворожує незвичайне оксамитове сопрано співачки з Польщі Барбари Трітт. Також хочеться відмітити прекрасне сопрано вокалісти з Казахстану Анни Беспалової, яка подарувала слухачам під час свого співу кілька дійсно незабутніх хвилин.

Всі гості були на висоті. Проте тон дійству задали хазяєва фестивалю: трупа Київського  Національного Академічного театру оперети. Режисером-постановником концерту, а також сценографом виступив співголова оргкомітету фестивалю Художній керівник Київської Оперети Богдан Струтинський, диригент-постановник і хормейстер-постановник – Ігор Ярошенко.

Про надвисокий професійний рівень трупи Київської Оперети ми вже неодноразово писали, і не втомлюємося це повторювати. На концерті прозвучали як номери, які вже було презентовано під час інших концертів і проектів: «До, ре, мі» із мюзиклу  «Звуки Музики» у виконанні Ольги Федоренко і ансамблю дитячого театру «Мюзик-холл», «Гроші» з мюзиклу «Кабаре» у виконанні  Тамари Ходакової та Арсена Курбанова, «Ще один день» з мюзиклу «Знедолені», так і прем`єрні , як «Королі світу» з мюзиклу «Ромео і Джульєтта». До речі, французька у вустах Олександра Чувпило вже сама по собі звучить як музика. Треба наголосити, що навіть непрем`єрні номери з кожним разом виконуються все краще, і краще – більш яскраво, більш впевнено.  Саме про це подумалось, слухаючи в котрий раз номер «Гроші» з мюзиклу «Кабаре» – яскравий, але й складний, зокрема, через те, що майже всі, хто дивився фільм «Кабаре» Боба Фосса свідомо чи несвідомо порівнюють виконавців з великою Лайзою Мінеллі та Джоелом Греєм. Не можна не помітити, наприклад, зростання Арсена Курбанова як характерного виконавця.

Отже, справжнє свято відбулось! Свято закінчилось, хай живе свято! Організатори фесту пообіцяли, що О-Fest буде жити і далі. І вже навіть обрано тему наступного фестивалю. Незважаючи на прохання журналістів, організатори відмовились відкрити завісу та сказати, якою саме буде тема О-Fest-2016. Особисто мені б дуже хотілося б, щоб темою наступного музичного фестивалю О-Fest стала … опера. Адже Оперу в Україні теж треба популяризувати. Щоб з «елітарного» мистецтва вона перетворилася на музику, яку слухать в кожній квартирі – як в Італії.  Якщо блукати, наприклад венеційськими або веронськими житловими кварталами, то з відчинених вікон там звучить дуже часто оперна музика. Чого, нажаль, не скажеш про київські житлові квартали. Та якою б не була тема наступного фестивалю, головне, що фестиваль буде. І буде музика, і буде мир.

Если вы еще не успели основательно изучить достопримечательности своей собственной страны, и если в период затяжного экономического кризиса у вас нет финансовой возможности укатить во время вынужденных длительных майских каникул куда-нибудь на Мальдивы или Сейшелы, то эта заметка – как раз для вас. Пока большинство населения Украины усердно и упорно занимаются посадкой картофеля, вы еще успеете сесть в автомобиль или автобус и совершить увлекательную однодневную поездку: подышать не городским воздухом, узнать что-то новое, увидеть прекрасное и прикоснуться к вечному.

Село Пархомивка находится чуть в более 100 км от Киева. Это самое обычное украинское село – говорят, примерно на 500 дворов. В самом начале своего существования оно принадлежало знаменитому роду Вишневецких, затем переходило из рук в руки, пока в нем не поселился Виктор Федорович Голубев – прогрессивный промышленник и коллекционер. Предприятия, основанные им, функционируют в том числе и сегодня, к примеру, Днепропетровский металлургический завод.

Виктор Федорович сделал очень много для села Пархомивка, в котором было его имение: построил две школы – для мальчиков и девочек, избу-читальню, больницу. И главное: благодаря ему посреди села в старом парке стоит уникальная во многих отношениях церковь – церковь Покрова Пресвятой Богородицы. Этот храм начали возводить еще при жизни Виктора Федоровича Голубев, и он завещал достроить своим сыновьям Льву и Виктору. Дети были внимательны к памяти и воле покойного родителя и сделали все возможное и даже, пожалуй, невозможное для возведения церкви. Еще во время строительства в один из приделов храма было перенесено из Рима тело Виктора Федоровича Голубева. Позже в советские времена оно было перезахоронено местными жителями на сельском кладбище.

К строительству храма приложили руку крупные творцы своего времени: архитектор Владимир Покровский, художники Николай Рерих и Василий Перминов. Мозаичные работы по эскизам Рериха были выполнены частной мастерской Владимира Фролова В результате их общих усилий Церковь Покрова Пресвятой Богородицы в Пархомивке является ярким образчиком модерна в архитектуре.  Для украшения церкви В 1906 году Рерих выполнил по заказу Голубевых двенадцать эскизов мозаик и росписей, однако только две из них –  мозаики  «Спас Нерукотворный с избранными святыми» и «Покров Пресвятой Богородицы» украсили стены Церкви. Украшают они их и поныне. И они достойны того, чтобы для их осмотра проделать путь длиной в 100 километров по не самым лучшим украинским дорогам.

Кстати, о дорогах… Навигатор поведет вас по объездной мимо Белой Церкви дальше по Одесской трассе. Затем предложить свернуть направо и проехать 4 километра по полному бездорожью, а затем еще больше километров по селам. Не доверяйте навигатору! На самом деле, в Пархомивку стоит ехать через центр Белой Церкви по второстепенной и, к нашему удивлению, вполне приличной по качеству покрытия дороге на Володарку.

Не отчаивайтесь, если приехав, вы застанете Церковь закрытой. Недалеко от нее (в доме под вербами) живет очень патриотичный отец Василий, который возглавляет этот приход почти 20 лет – с 1996 года. Он всячески способствовал возрождению Храма, а теперь делает очень многое для популяризации этого туристического маршрута. Отец Василий или  в его отсутствие кто-то из его близких с удовольствием откроют Церковь и проведут по ней персонально для вас весьма содержательную экскурсию. По всему видно, что эти люди любят то, что они делают, и рады каждому новому посетителю Храма. Нам Храм открыл сын отца Василия – студент юридического факультета Таращанского колледжа. И потому самое главное, что привлекает в Церкви Покрова Пресвятой Богородицы в Пархомивке: это даже не уникальные архитектура, росписи и мозаики, а люди. Их открытость и внимательность, радушие к приезжим, будь они историками или паломниками, и неравнодушие ко всему прекрасному и к истории своего родного края.

СМОТРЕТЬ ВИДЕО:

Легар  Мистецький вечір до 145-річчя угорського композитора Ференца Легара в Київській Опереті продовжив низку масштабних гала-концертів, присвячених видатним композиторам, що творили в жанрі оперети. Рівно рік тому 24 квітня 2014 року глядачі були в захваті від концерту «Кальман. Король оперети!», організованим, як і вечір, присвячений творчості Легара, за підтримки Посольства Угорщини в Україні та за участі угорських вокалістів. На Новий рік в Київській опереті вже традиційно проходять святкові Штраус-концерти. Таким чином, Київський Національний Академічний Театр Оперети послідовно втілює водночас кілька своїх сформульованих і задекларованих перед суспільством функцій: просвітництво, постійне оновлення репертуару, вшанування пам`яті видатного композитора світового значення, встановлення та закріплення міжнародних комунікацій в музичному світі, а також втілення в житття свого влучного слогану: «Оперета – крок до свята». В Київській Оперети прекрасно усвідомлюють, що крім показів репертуару, який постійно оновлюється, треба залучати поціновувачей оперети на масштабні унікальні заходи. Таким дійсно унікальним заходом і став мистецький вечір, присвячений творчості Ференца Легара. І як завжди в Опереті, цей вечір став святом музики, танцю та якісного вокалу.

Приємно, що втілювати в життя музичні й просвітницькі плани Київській Опереті також послідовно допомогає Посольство Угорщини в Україні. Тут розуміють важливість проведення міжнародних заходів, обміну досвіду між театрами – як на рівні керівництва, та і на рівні учасників трупи.  Цього разу до Києва завітали чотири виконавці з Будапештського театру оперети та мюзиклу: Аніта Лукач, Сільві Сенді, Жолт Вадас, Давід Сабо. Деякі з них в Києві вже не вперше і брали участь в гала-концерті «Кальман. Король оперети!». Особливо хотілося відмітити комічну пару: Сільві Сенді та Давіда Сабо. В українських театрах комічні пари найчастіше – це актори у віці або із трохи зайвою вагою – так би мовити, не зовсім стандартної зовнішності. Комічна пара з Будапешту – це симпатичні молоді люди з блискучими голосами та дикцією (якщо б ми знали угорську, то чутно було б кожне слово), а також з прекрасною фізичною підготовкою.

M1200006

Сільві Сенді та Давід Сабо (разом  з комерційним директором Будапештської оперети)

Режисером-постановником вечора виступив традиційно художній керівник Театру Богдан Струтинський, балетмейстером-постановником – Вадим Прокопенко. Диригент-постановник концерту Оксана Мадараш – жінка-диригент, що поки що на теренах України зустрічається досить рідко – чарівна жінка з  яскравою зовнішністю, і, як з`ясувалось, з угорським корінням.

M1200002  M1200003

Диригент-постановник Оксана Мадараш

Більшість номерів концерту було виконано вперше в Україні (9 номерів), або взагалі номери були прем`єрними (16 номерів). Більшість оперет Легара, номери з яких можна було почути й побачити на концерті, ніколи не було в репертуарі українських театрів. Ференц Легар більше відомий в Україні (та поза її межами) оперетами «Весела вдова», яка і зараз іде на сцені Київської оперети, і «Граф Люксембург». Проте він написав музику до великої кількості вистав, які протягом багатьох років не сходили зі сцени Віденьских та інших європейських театрів, такі як «Фраскіта», «Джудітта», «Царевич», «Паганіні», «Циганська любов», «Кло-кло», «Фрідеріка» (головний герой – Гете), «Країна посмішок» (остання взагалі є нетрадиційною в жанрі оперети, оскільки  в одному з прочитань має драматичне завершення сюжету) та багато інших. На жаль, більшість повних партитур оперет Легара або втрачено, або їх дуже важко знайти. Художній керівник Театру народний артист України Богдан Струтинський розповів, що поставити оперету Легара «Джудіта» – це давня мрія, як Київської оперети, так й інших музичних європейських театрів, проте знайти повну партитуру цієї яскравої оперети, до сіх пір нікому так і не вдалось. Правда, зважуючи на наполегливість та колосальну енергію пана Струтинського, здається, що дуже скоро ми зможемо побачити прем`єру оперети «Джудіта» на сцені Київського Національного академічного Театру оперети.

На жаль, ми дуже мало знаємо про Ференца Легара. Набато менше, ніж про Кальмана, про якого знято кілька документальних і художніх фільмів. Легар народився в сім`ї військового капельмейстера, отже, музика була поруч з ним все його життя. Він закінчив Пражську консерваторію, де по класу композиції навчався у відомого композитора Дворжака. Пропрацювавши кілька років в театрі скрипалем, він згодом пішов по стопам батька і став також військовим капельмейстером. Весь цей час він творив інструментальну музику і, нарешті, написав оперу «Зозуля», дії якої відбуваються в Росії. Написання опери надихнуло Легара назавжди залишити військову службу. Він стає диригентом в одному з віденських театрів і пише оперети. Протягом 30 років Легар написав 30 оперет – по опереті на рік. В більшості з його оперет використано народні мотиви: угорські, російські, словацькі, циганські, іспанські, тощо. Ще за часів німого кіно за оперетами Легара знімали кінострічки. Наприкінці життя Легар займався музичним видавництвом. Відомий й вшанований за життя,  і трошки під-забутий в бурхливе сьогодення…

І сьогодні Ференц Легар по праву вважається фундатором нової віденської оперети, а його твори належать до найкращих зразків світової музичної культури. Угорщина й Австрія пишаються Легаром. Пишається ним і весь музичний світ. Отже, кияни і гості міста мають бути вельми вдячними Київські опереті й Посольству Угорщини в Україні за надану можливість поринути до багатогранної творчості  Ференца Легара. І якщо Кальман – це король оперети, то Ференц Легар – її прем`єр-міністр.

ДИВИТИСЯ ВІДЕО:

https://youtube.com/watch?v=WD4q2uOWU3Qframeborder=0allowfullscreen

 

8 квітня о 18.30 в рамках Французької весни-2015  в Музеї культурної спадщини (Московська, 40Б) відбулось відкриття виставки “Вид на Париж” і вечір, присвячений 110-й річниці з дня народження славетного хореографа Сержа Лифаря. Серж Лифарь належить обом країнам: він народився в Києві, а став відомим в Парижі, та приніс славу Франції.

В дружній французько-українській атмосфері лунали французька музика й теплі слова.

ДИВИТИСЯ ВІДЕО:

 

 

 

Після марафонських перемовин, згоди нарешті вдалося досягти

Після марафонських перемовин, згоди нарешті вдалося досягти

Urbi et Orbi Президент США виголосив доповідь про укладену безпрецедентну угоду стосовно контролю світової спільноти над іранською ядерною програмою. Спільне бачення, якого нарешті досягли, з одного боку дає світові високий рівень впевненості у безпеці від ядерних загроз як з боку самого Ірану, так і з боку терористичних угруповань, до рук яких можуть втрапити неконтрольовані ресурси – з іншого боку відкриває для Ірану втрачені раніше можливості вільної світової торгівлі та розвитку.

Наприкінці промови Обама нагадав про угоди, які укладали американські президенти під час Холодної війни: ті договори не були ідеальними, проте кожен з них робив світ безпечнішим, наближав кінець планетарного протистояння.

Нагадування не даремне, адже новітня Холодна війна триває. США та всій цивілізованій спільноті важко було адекватно відповідати на загарбницькі дії імперіалістичної Москви, маючи на Близькому Сході нерозв’язану ядерну проблему, яку живила та ж таки Москва, усіма засобами блокуючи перемовини. Тепер світове товариство має прямий доступ до іранських об’єктів і міжнародне шахрайство Кремля втратило силу. За участі Ірану та інших арабських держав на наших очах стає реальним нове падіння цін на нафту та деескалація близькосхідних воєн. Захід має змогу перенести основну увагу до чорноморського регіону. Вихід до Каспію з півдня для коаліції тепер також не є чимось фантастичним. Московські загрози тепер блокуватимуться швидше та ефективніше. Щур сидить у норі, дим до неї вже пустили – або задохнеться, або вискочить і доб’ємо.

Андрій Бабій
Промова Президента США

До Міжнародного дня Театру Київська Оперета приготувала глядачам приємний сюрприз. Два дні поспіль 27 і 28 березня на сцені та у фойє Театру лунав іскрометний джаз: нарешті, відбулась довго очікувана прем`єра мюзиклу «Sugar, або в джазі тільки дівчата».

M1160025

Художній керівник Театру і режисер – постановник вистави народний артист України Богдан Струтинський вважає, що звернення до постановки мюзиклу для Театру Оперети є природнім. Адже оперета і мюзикл  – жанри, в яких дуже багато спільного. Поява в репертуарі Театру ще одного яскравого мюзиклу – це  новий крок до глядача, який втомившись від своїх власних турбот, виснажений психологічно й емоційно у зв`язку з економічною кризою й тривалим конфліктом на Сході, воліє відпочити душею хоча б протягом двох годин.

Театр взяв на себе дуже складне завдання: поставити мюзикл, який не тільки з успіхом іде на Бродвеї та на інших музичних сценах світового масштабу, але ще й має прекрасну класичну кіно екранізацію – з неперевершеними Мерілін Монро в ролі Душечки і Джеком Леммоном в ролі Дафни. Треба наголосити, що постановники й виконавці з цим завданням впоралися з честю. Врешті, як завжди, коли за справу береться колектив Театру Оперети.

Події вистави відбуваються в США під час «сухого» закону і Великої депресії – глибокої економічної кризи, що спіткала країну на початку 30-х років 20-го сторіччя. Тотальне безробіття, повальні банкрутства підприємств і приватних осіб, безглузда заборона на державному рівні продажу й вживання алкогольних напоїв народили нові явища в суспільному життя США: бутлегерство (незаконне виробництво та торгівля алкоголем) і гангстерство. Все як сьогодні в Україні: бідні становляться ще біднішими, багаті або нічого не втрачають, або становляться ще багатшими за рахунок бідних, погіршення криміногенної ситуації у великих містах, тощо. У одних немає на що пообідати, інші – залишають в клубах за одну ніч цілі статки. У країні  – зброї більше ніж людей, які можуть її тримати в руках. Ціна людського життя – майже нуль. На тлі цього Апокаліпсису головні герої мюзиклу «Sugar, або в джазі тільки дівчата» не втрачають ані мрії щодо кращого життя, ані надії, що їх мрії, нарешті, збудуться. Вони не просто намагаються вижити – цього їм замало. Вони намагаються жити повним життям: робити улюблену справу, заробляти цим на життя, мріють про велике кохання. Змушене переодягання молодих безробітних музикантів, що стали свідками ганстерських «розборок», у жінок – заради спасіння життя – вони розглядають як короткий не дуже приємний епізод, котрий дозволить їм незабаром рухатися далі.

M1160030

Звичайно, що головний «персонаж» у виставі, як і в більшості мюзиклів – це Кохання. Кохання чисте і справжнє (лінія Джо – Душечка) або безглузде й кумедне (лінія Осгвуд –  Джеррі-Дафна). Та як завжди у мюзиклах, Кохання перемагає. Головна героїня – Душечка – знаходить в собі сили відмовитися від великих ілюзій заради великого справжнього кохання.

Постановочна частина вистави – бездоганна: сценографія, костюми, декорації, акторська гра, чудові вокальні та пластичні дані виконавців. На мій погляд, постановка перевершує музику Джула Стайна. Адже в самому мюзиклі є тільки кілька яскравих музичних номерів. При цьому постановники (режисер-постановник Богдан Струтинський, балетмейстер Вадим Прокопенко, хормейстер і диригент Ігор Ярошенко, художник Андрій Романченко, художники по костюмах Ірина Давиденко, Андрій Романченко)  взяли від музичного матеріалу максимально можливе. Отже, мюзиклу пощастило, що Київська Оперета виявила бажання втілити його в життя. Завдяки постановникам і виконавцям мюзикл «Sugar, або в джазі тільки дівчата» засяяв новими гранями.

M1160033          M1160037

Зрозуміло, що грати чоловікам жінок завжди складно. Але, як стверджує виконавець ролі Дафни Арсен Курбанов, також дуже цікаво. Чоловікам під час репетицій доводилося вчитися ходити на підборах, в жіночому вбранні, передавати характерні жінкам рухи, весь час змінювати голос з чоловічого на жіночий і навпаки. При цьому все це мало на сцені  у виставі виглядати не завжди кумедним, іноді – навіть трагічним, а найчастіше – просто природнім. Перевтілення було здійснено на самому високому рівні. Станіславський сказав би: Вірю!

Хочеться відмітити у складі виконавців, що грали 28 березня, справжні акторські здобутки: чудову гру Арсена Курбанова в ролі Джеррі-Дафни, народного артиста України, корифею Театру Миколи Бутковського в ролі мільйонера Осгуда Філдінга, а також дебют Андрія Григоренка в ролі Джо (Джозефіни).

M1160045          M1160049

Київська Оперета отримала права на постановку мюзиклу «Sugar, або в джазі тільки дівчата» строком на три роки. До речі, щоб отримати в репертуарі нову яскраву виставу, Театр виклав чималу суму за авторські права їх власникам, та буде сплачувати досить високі відсотки роялті. Проте свято, яке дарує Музика й Кохання глядачам, коштує набагато більше.

M1160055

НЕ ЧІПАТИ 1Андрій Бабій:

Від самого дня перемоги Майдану українська громада накидає своїм обранцям ліквідувати існуючий олігархічний устрій. Власне, це і було однією з причин Революції Гідності. Не вдовольнити таку вимогу виборців для влади рівнозначно самогубству. Навіть у мирні часи помаранчевих це призвело до сумних наслідків, а під час війни поготів, альтернатива відсутня.

 

Олігархічна модель суспільства характеризується суцільною корупцією, яка сягає найвищих ешелонів влади та забезпечує безперервне збагачення найпотужніших гравців за рахунок усіх інших. Отримання корупційних переваг має на меті власне посилення та ослаблення конкурентів і породжує своєрідну «гонку озброєнь», в якій зупинитися – означає бути знищеним. Страшним прикладом олігархії була Московія часів Березовського та Ходорковського, фінал ми знаємо.

Українську олігархічну державу уособлюють відомі персони: Коломойський, Ахметов, Фірташ і Пінчук. Кожен з них має своєрідний аусвайс належності до найвищої касти у вигляді потужних медійних активів. Якщо Україні вдасться змусити їх вести бізнесові та політичні справи легально, конкурентно, без тотальної корупції, менші гравці змушені будуть прийняти ці правила. Без великих корупційних грошових потоків швидко вимруть «сірі кардинали» – різноманітні льовочкіни, клюєви, ківалови.

Хто ж має вплив на наших олігархів, достатній для того, аби диктувати їм свою волю? З одного боку це – держава Україна в особі органів влади та громади. З другого – міжнародна цивілізована спільнота. З третього – Москва.

Головним гравцем у цій партії є наша держава, оскільки уся діяльність та саме існування олігархів починається і закінчується тут. Вони повністю залежні від побудованих ними ж корупційних схем в Україні. А ні в технології, а ні в нові виробничі об’єкти (за винятком хіба що міської нерухомості) серйозні інвестиції не здійснювалися. «Доїдають» застарілий совковий спадок, «пиляють» бюджет через лобіювання мільярдних дотацій та ухиляння від сплати податків. Велетенська система «вільних економічних зон», «обналічки», нелегального обороту ПДВ. Централізована корупція силових структур, митних, дозвільних, фіскальних органів, місцевих адміністрацій. Зрада державних інтересів парламентаріями та міністрами. Значна доля коштів «інвестується» в українську ж таки корупцію, без якої бізнес цих ділків є збитковим. Якщо на якомусь шматку території не стане Української держави, їхні капітали там знеціняться і залишками розпоряджатимуться переможці. Уроки Криму та Донбасу вивчено.

Надії врятувати статки на Заході немає. Суцільний фінансовий моніторинг. Показове затримання Фірташа. Навіть особиста виховна бесіда із послом США. Усі попередження зроблено. Цивілізований світ примушує олігархів працювати з українською владою та згідно українських законів.

Варіант «вот прієдєт путін путін нам поможєт» сьогодні спокушає лише купку бідних ідіотів у Костянтинівці. Вартість чорного капіталу самого Путіна, за оцінками інтернет-економістів, зменшилася у рази. У Великій Британії розпочато повну офіційну інвентаризацію московських капіталів, оголошено про початок блокування коштів. Санкції міцнішають. Україна припинила купляти російську електроенергію та газ. Крим та війна спалюють кремлівські золотовалютні резерви. Москва рахує місяці до дефолту.

Таким чином, українські олігархи змушені мати справу безпосередньо з Українською Державою.

 

Тепер спробуймо розібратися, що і яким чином має робити Україна зі своїми вгодованими синами. Наші президенти завжди трималася компромісної лінії у стосунках з олігархами, або й самі очолювали олігархат.

Кравчук протягом своєї короткої каденції не встиг зіткнутися з цим явищем, йому довелося боротися лише проти зовнішньої московської експансії.

Кучма розпочав з побудови «системи противаг» і закінчив тим, що сам став найбільшим олігархом. Він виявив себе жорстким правителем, придушивши традиційний український криміналітет, але доволі поблажливо спирався на корумповані фінансово-політичні групи, фактично ставши батьком української олігархії.

Ющенко керував в умовах прямої загрози війни з Москвою, шантажу знищення економіки з боку донецької мафії та потерпаючи від БЮТівських ударів у спину – то ж був змушений йти на суттєві компроміси з олігархами.

Янукович прийшов до влади з чіткою метою стати спочатку олігархом, а потім диктатором. Це, разом з іншими чинниками, робило його вразливим до московського впливу.

Теперішня українська влада мусить враховувати ріст ваги громадянського суспільства та антиолігархічні настроїв виборців. У критичній фінансовій та політичній ситуації придушення корупції є також ключовою вимогою фінансових донорів та політичних союзників. Президент, уряд та парламентська коаліція не мають іншого вибору, як терміново ліквідувати олігархічний устрій. При цьому, попри бажання багатьох українців, карального знищення бізнесових структур немає а ні у послідовності дій влади, а ні у деклараціях країн Заходу.

 

Попри інформаційні хвилі «всьопропало нас слівают оліґархі всєх пєрєіґралі», українська олігархія переживає суттєве погіршення ситуації. Втрата активів, руйнування логістики внаслідок окупації та фінансова криза вдарили по них усіх, даючи можливість владі ефективніше здійснювати тиск.

Пінчук, на якого свого часу була оформлена «здобич» тестя, останніми роками розігрує роль стабільного, респектабельного патріарха українського бізнесу. Фундамент його безпеки – позитивний імідж у світі та потужні медіактиви, здатні впливати на громадську думку. Він не провадить енергійного розвитку своїх підприємств, а головне – не долучається активно до поділу влади. По суті, він є найближчим до тих стандартів «цивілізованого мільярдера», виконання яких нова Україна накидає своїм олігархам. Скоріш за все, його чіпатимуть останнім з «великої української четвірки».

Фірташ став першою жертвою показового переслідування міжнародними правоохоронними органами, сьогодні він є живим застереженням олігархам від спокус у стилі Березовського. У разі спроби дестабілізувати українську владу, справа моментально може набрати обертів. Українська влада вже позбавила Фірташа контролю над видобувними титановими підприємствами, які постачають сировину на його ж таки виробництво. Його газорозподільні та хімічні підприємства винні ДК «Газ України» 9,3 млрд. грн. Надра-банк у лютому визнаний неплатоспроможним та наразі є під тимчасовою адміністрацією, призначеною НБУ. НАК «Нафтогаз України» ініціює банкрутство черкаського «Азоту» через борг у 181 млн.грн., також суди розглядають претензії до северодонецького «Азоту», «Рівнеазоту» та горлівського «Стиролу». Загальна сума претензій НАК до чотирьох підприємств – більш як 2 млрд.грн. Турчинов погрожує позбавити ліцензії телеканал «Інтер». Держава таким чином має повноцінні засоби контролю над амбіційним мільярдером.

Ахметов на Сході крутиться вужем, рятуючи активи, без будь-яких гарантій на майбутнє. Директор ДТЕК Тимченко у відчаї дає інтерв’ю Економічній Правді, де розповідає, як його компанія тримає на собі економіку окупаційних псевдореспублік та просить уряд України відновити фінансування цієї «благодійності». Кличко вимагає від “Київенерго” обладнати 5 тисяч столичних будинків лічильниками теплоенергії і покласти на компанію оплату великих втрат енергії. Україна від’єднала електромережі окупованих територій від енергопостачання, НКРЕ розпорядилася не сплачувати компанії “Східенерго” (Зуївська, Луганська и Курахівська електростанції) за вироблену електроенергію. Ріка різноманітних субсидій з держбюджету до кишені Ахметова висохла. Важливим джерелом прибутків була система вугільних дотацій, контроль над якою він втратив, на черзі така сама історія зі схемами відшкодування ПДВ. Міністр паливенерго Демчишин оголосив про борг ДТЕК перед ДК «Вугілля України» сумою 700 млн. грн. Наразі Ахметов безуспішно намагається «зафіксувати збитки» на окупованих територіях, але кінця їм не видно, він змушений шукати собі нову базову територію і зупинив своє око на Запоріжжі, де відсутні потужні місцеві клани, натомість чимало активів СКМ – у ході цієї інвазії ми спостерігаємо кампанію з нейтралізації міського голови Сіна та підозрілу загибель голови обладміністрації Пеклушенка. Агентство Fitch Ratings знизило довгострокові рейтинги ДТЕК” до рівня “С” через ризик дефолту, що загрожує компанії у зв’язку зі слабким рівнем її ліквідності. У такій ситуації час грає на користь України, виснажуючи головну фігуру донецького суперклану. Що пізніше розпочнемо генеральний наступ на нього, то ефективніший буде результат.

Коломойський після перемоги демократії є незаперечним лідером серед очільників фінансово-політичних олігархічних груп. Фінансова частина його активів в цілому легальна і відома широкому загалу. Політична ж складова, згідно діючих досі корупційних «законів джунглів», не є прозорою. Група «Приват» втратила активи та ринки внаслідок окупації, але це не вплинуло суттєво на її становище. Коломойський у складний для Батьківщини час дав приклад ефективної організації оборони й тилу – відповідно і влада мірою сил надала підтримку олігарху. Зокрема, “Приватбанк” 2014 року отримав близько 20 млрд.грн. рефінансування, в рази більше за будь-який інший недержавний банк.

 

Після початку московської агресії українська влада простягла руку партнерства місцевим магнатам, запропонувавши очолити обласні держадміністрації та виконати таким чином громадянський обов’язок – укласти своєрідний новий «універсал національної єдності».

Ахметов, який завжди був близьким до промосковських сил, відмовився працювати та битися на українському боці, веде співпрацю з терористами – від підтримки фінансово-промислового потенціалу окупованих територій та постачання ресурсів через лінію фронту, до надання йому бандою послуг охорони майна. Політична лінія Ахметова не змінилася: створення у ВР блоку підконтрольних депутатів, корупційні по суті тіньові угоди з іншими групами задля лобіювання власних інтересів.

Коломойський зробив вибір, вірний з точки зору і етики, і здорового глузду – прийнявши посаду, що дозволила йому максимально ефективно реалізувати можливості захисту Батьківщини від збройної агресії та диверсій. Але, ступивши цей перший крок у правильному напрямку, він відкинув необхідність рухатися далі. У бізнесі та політиці він не бажає «жити по-новому». Демонстративне ігнорування вимог Конституції та закону щодо громадянства. Корупційний контроль над об’єктами державної власності та демонстративна несплата дивідендів. Розбудова монопольних схем у паливній галузі, де група останнім часом контролювала усе виробництво, транспортування, а також від 20 до 40% роздрібного продажу бензину. Корупційна монополізація ринку авіаперевезень. Перетворення Дніпропетровської області на власну вотчину. Легалізація власної «армії» на чолі із головним рейдером України Корбаном. Терористичні дії з викраденням, знущанням та погрозами вбивства голови Держкомзему Рудика за його спробу змінити старе корумповане керівництво облзему, у якіх особисто брали участь і Корбан, і Філатов – коли вже було оголошено про нібито перебування Рудика у зоні АТО, лише розголос перешкодив довести справу до кінця. Неодноразові епізоди викрадень, убивств, у яких звинувачують групу Коломойського, найгучнішим з яких є зухвале вбивство офіцера СБУ у Волновасі. Нарешті, гучний рейдерський напад на офіс державної компанії у центрі столиці за участі автоматників та бронетехніки. Корупційне непрозоре лобіювання власних інтересів у ВР. Створення іміджевого публічного політика з маловідомого приватівського функціонера Філатова, його маніпуляції із фракційним членством та спроби зібрати навколо нього власну депутатську групу на зразок ахметовської. Дотримуючись традиції корумпованого українського парламентаризму, Коломойський формує своє лобі максимально непрозоро, попри значну кількість підконтрольних голосів у ВР (яку засвідчили голосування по укрнафтівському закону), вони ховаються по різних фракціях, офіційно він не підтримує жодну партію чи блок. Філатов досі не бажає говорити на тему приватівського лобі, ховаючись за загальними фразами про позафракційну вірність «пользє дєла». Поява нізвідки напередодні виборів «нічийного» високовартісного політпроекту «Самопоміч», який (разом із дрібнішими проектами) відібрав голоси у ненависних дніпропетровському клану українських націоналістів ВО «Свобода».

 

Як вже було сказано на початку статті, терпіти олігархію українська влада не може собі дозволити – будь-який варіант розвитку подій при цьому буде смертельним для України:

  1. повернення старої української моделі олігархії закриє Україні двері до співробітництва із цивілізованим світом, далі дефолт і московська окупація або маріонетковий режим;
  2. у разі війни між недобитими олігархами, невдоволення народу, ворожа пропаганда та розхитування українського інфопростору викличе «майдан-3», далі дефолт і московська окупація або маріонетковий режим;
  3. перемога одного з олігархів призведе до сценарію захоплення влади за сценарієм Березовського, далі див. п.1.

 

Слід зважати, що у будь-якому випадку державі бракує сил, аби вступити у конфлікт одночасно проти усіх корупційних кланів, до якого, окрім найвпливовіших, будуть мобілізовані й дрібніші магнати, що сукупно мають колосальний ресурс. Цим зумовлено небажання приймати законодавчу базу разового «розкуркулення» та послаблення усіх, обов’язкову до негайного та невідворотного застосування. Натомість обрано тактику «розділяй та володарюй». Я не дарма написав докладний аналіз ситуації кожного. Проводити придушення претендентів на олігархічну владу слід за чергою, починаючи з найсильнішого та найактивнішого. Таким, без сумніву, є Коломойський.

Україна протягом останнього року ставилася максимально толерантно до губернатора-мільярдера, тактовно не акцентуючи уваги на непристойних епізодах. Якщо навколо ший Фірташа та Ахметова зашморг потроху, іноді непомітно, затягується, то Коломойського лише умовляли розпочати жити по-новому, зрідка у телефонному режимі втручаючись до зовсім кричущих подій (як от викрадення голови Держкомзему). Закон, який мав на меті повернути до пустого бюджету дивіденди «Укрнафти», мляво просували кілька місяців. Врешті влада змушена таки була вжити заходів. Це сталося після убивства офіцера СБУ за спробу перешкодити постачанню окупантів, після зухвалого зізнання у причетності до цього народних депутатів. Після збройного рейду на Київ. Після виступу Корбана із чи то вимогою, чи то погрозою «навесті парядак в Кієвє».

Чи робила влада раніше спроби без зайвого газетного шуму навернути хазяїв Дніпропетровщини до цінностей цивілізованого світу? Так. Судячи з усього, не лише умовляли, але й попередили про наслідки та назвали дедлайн. Про це свідчить те, що Коломойський заздалегідь підготувався до своєї відставки. Офіси своїх управлінських компаній, архіви та ІТ підрозділи він перевіз до Львова. По-перше, далі від москалів. По-друге, у Дніпропетровську напевно чимало люду поминає незлим тихим словом лихих корбанових опрічніков, то ж краще бути десь подалі, коли почнуться розслідування. По-третє, у Львові – Садовий із «Самопоміччю».

Чому влада довго приймала таке важливе рішення? По-перше, як я вже казав, а ні Україна, а ні Захід не хочуть нищити бізнес олігархів, маючи на меті лише примусити їх жити «по-новому», цивілізовано. По-друге, повага до цінного союзника, адже війна таки триває. По-третє, недостатній ресурс міцності економіки та силових структур, дієздатні частини яких наразі зайняті війною. Звернімо увагу, що Президент поставив задачу роззброїти рейдерів у Києві не тристатисячному МВС, а СБУ. Міністр внутрішніх справ Аваков, який дбайливо береже януковичевих мєнтов-злочинців, який зберіг усі корупційні схеми та чорні грошові потоки у МВС, відреагував на появу озброєної автоматами банди на бронетехніці у центрі столиці аж на четвертий день заявою (дослівно) «о ужесточении режима контроля к законным владельцам ОХОТНЕЧЕГО огнестрельного оружия» та нагадуванням охоронним фірмам про існуючі законодавчі норми, мовляв «Даю всем охранным компаниям 24 часа – освободится от двойных-тройных трактовок – привести свою деятельность в безукоризненную канву». Радник Авакова Геращенко на ефірі у Шустера старанно уникав відповіді на запитання про власника бронетехніки без державних номерів, про приналежність автоматників та про те, як це все дісталося центру столиці – замість того він мовою окупанта говорив загальні слова про значний внесок «справжніх патріотів». Іншою була реакція голови СБУ Наливайченка: «Всі особи, які знаходяться в Укрнафті, повинні бути негайно роззброєні і позбавлені ліцензій на зброюЯкщо у цього комерційного підприємства були дозволи, вони повинні бути скасовані, відкликані… Ми підтверджуємо, що діяльність так званої структури Січ, яка до цього називалася в тому числі Крок – це ті підприємства, які створені в Дніпропетровську. Ми підтверджуємо, що жодних законних підстав для діяльності такої структури в Україні точно немає». Помітили різницю? Не всі силовики однаково мотивовані. По-четверте, у березні, після зміцнення економіки кредитним траншем, та більш-менш стабільного припинення великих боїв, час для початку операцій на внутрішньому фронті є найсприятливішим за останній рік.

 

Один лихий казав:

«Критикуєш – пропонуй. Пропонуєш – роби. Зробив – відповідай.»

Гадаю, навряд хто-небудь міг би зробити це краще.

uz_coa

Андрій Бабій:

     В Узбекистані до річниці 70-річчя закінчення ІІ Світової війни демонтовано черговий радянський монумент на честь “вєлікой отєчєствєнной”. Для республіки це далеко не перший випадок, Ташкент системно викорчовує спадщину московської окупації.

Реабілітовані та популяризуються борці за незалежність – басмачи. Першим музеєм, створеним у незалежному Узбекистані, є Музей Пам’яті Жертв Репресій.

Узбекистан вийшов з військового блоку “ОДКБ”, та з економічного “ЕврАзЭс”. Республіка наразі не має енергетичної залежності від Москви.

Джерело інформації: ВЗГЛЯД