Спільнобачення | Archive for лютого 2015

лютого 2015

Gontariova_Jaresko_20150225Андерс Аслунд

Цього тижня, Україну вразила валютна паніка. Обмінний курс гривні чкурнув вниз, а українці кинулися купувати за свої гривні все, що зможуть. Реакція народу зрозуміла, але порятунок уже на підході.

Гривня вже достатньо дешева – за будь-якими мірками: імпот упав дуже серйозно і ціни на український експорт тепер вельми конкурентоспроможні. Платіжний баланс достатньо збалансовано. Будь-яке подальше знецінення гривні нестиме лише інфляцію.

Фундаментальною проблемою нинішнього обвалу курсу є той факт, що золотовалютні резерви країни скоротилися удвічі – до 6.4 млрд доларів станом на кінець січня і, мабуть, десь 6 млрд зараз. Тоді як вважається, що для такої країни, як Україна, усе, що менше 10 млрд – це замало як для золотовалютних резервів. Україні потрібно більше резервів, щоб бути взмозі стабілізувати свою грошову одиницю. В ідеалі, дружні їй країни мали б миттєво надати суттєву позичку, щоб ви змогли якось перебитися, але це навряд чи.

Хороша новани – суттєве фінансування скоро надійде. Український уряд вже уклав угод про 40-камільярдну стабілізаційну програму з Міжнародним Валютним Фондом (МВФ), значні розмірі котрої буде надано одразу ж, якомога швидше, оскільки Україні потрібно зараз підкріпити свої резерви. Самостійно, лише МВФ надасть 17.5 млрд доларів позик, 10.5 з них – уже цього року, настільки я розумію.

Сполучені Штата зобов’язалися надати 2 млрд цього року, Європейський Союз – 2.4 млрд, Світовий Банк – ще 2 млрд, Китай – 2.4 млрд, а також іще низка країн у сумі надасть іще 2 млрд, не враховуючи того, що нададуть Європейський Інвестиційний Банк та Європейський Банк Реконструкції та Розвитку. Понад те, очікується, що приватні утримувачі державних українських облігацій зовнішьої позики погодяться на відтермінування здійснення платежів за цими паперами на наступні чотири роки, у сумі 14 млрд доларів. Разом усе це перевищує 40 млрд, і США з ЄС, вірогідно, дадуть іще, оскільки озвучені вище суми – це їхні затверджені зобов’язання лише на поточний рік.

Але Україні гроші потрібні якнайшвидше. Нинішню паніку повинно бути зупинено, надавши Україні ліквідне підкріплення. І проблема ця може вирішится до 12 березня. МВФ анонсував свої наміри прийняти рішення по українській програмі на нараді директорів 11 березня. Але МВФ зможе це зробити лише _після_ того, як український парламент прийме зміни до закону про дежбюджет, енергетику та податкового кодексу, котрі уряд погодив з МВФ. У зворотньому випадку, нарада директорів МВФ та саме фінансування буде відкладено на потім. Але Росія не зможе заблокувати чи відкласти це рішення.

Після того, як рада МВФ прийме своє рішення, МВФ зможе надати гроші наступного ж дня. Перший транш МВФ буде дуже великим, близько 5 млрд доларів. На додачу, Сполучені Штати можуть надати свій перший 1 млрд, як і Китай свої 2.4 млрд – у березні. Україні не треба найближчим часом робити значних виплат з обслуговування свого державного боргу, тож на кінець березня має накопичитися резервів у сумі 14 млрд доларів. Таким чином, гривня відновиться.

Від України для цього потрібно лише дві речі: перша – якнайшвидше ухвалення Радою законодавства, на якому наполягає МВФ. Можна довго й нудно обговорювати ті закони, їхні чесноти, але зараз не час це робити, оскільки будь-яка затримка спричиниться до реального розвалу економіки країни. Просто прийміть зараз це законодавство, а дискусії лишіть на потім!

По-друге, Національний Банк має жорстко утримувати свої позиції. У цій ситуації, коли резерви мінімальні, негоже марнувати резерви на валютну інтервенцію – що, вочевидь, сталося 25 лютого. Натомість, НБУ має триматися жорсткої монетарної політики, щоб гривня опинилася у дефіциті, а її курс – підвищувався, коли працедавцям потрібно видати зарплатню; так і інфляцію вдаватиметься стримати. Тиск на голову НБУ буде величезним, але вона не повинна йому піддаватися. Як для захисту своїх позицій, так і для вселення довіри серед населення, НБУ має започаткувати таку гарну світову практику, як публікація актуальної суми своїх золотовалютних резервів щотижня, як це роблять інші центральні банки. Прозорість – найкраща протидія паніці.

Усе це можна і треба робити – тоді гривня зможе стабілізуватися упродовж двох тижнів.

Андерс Аслунд – старший науковий співробітник Інститута Міжнародної Економіки Петерсона, радник багатьох урядів перехідних країн, спів-архітектор реформ, провідний світовий експерт з перехідних (пост-соціалістичних) економік; автор книг, зокрема, «Як Україна перейшла до ринку й демократії» (2009р.), «Велике переродження: уроки з великої перемоги капіталізму над комунізмом» (2014) та «Україна: що пішло не так і як це виправити», котра вийде цього квітня.

 

 

В Музеї культурної спадщини (м.Київ, вул.Московська, 40Б) 14 лютого 2015 р. розпочато новий проект: Театральна вітальня

Гасло Театральної вітальні: Творимо Театр разом!

Проект започатковано для залучення до театральної творчості широких верств населення, незалежно від фаху та віку. Тут кожний може спробувати себе в ролі актора театру, взяти безпосередньо участь в реальному постановочному процесі, отримати знання з основ акторської майстерності й практичні навички, знайти нових друзів і цікаве спілкування.

ДИВИТИСЯ ВІДЕО ВІДКРИТТЯ ВІТАЛЬНІ 14 лютого 2015 р. і АНОНС наступних заходів:

левицкий 1

Леонард Левицкий. Спильнобачення. Майдан. 18.02.14

Друзья просили описать тот день, год назад…

Только через год я могу это сделать.
Тот день долго не отпускал.

Проснулся тяжело. К полудню. Долго откашливался. Позади много тяжёлых дней и ночей Майдана.
Лёгкие повреждены ещё в декабре постоянным стоянием на холоде (а потом ещё нюхая газики) всячески обеспечивая трансляции СПИЛЬНОБАЧЕННЯ и ведя ночные эфиры, а до первого разгона ещё и подхватывая среди ночи микрофон за Русланой.

Если кто помнит – вместе учили иностранные приветствия и хоровод чтоб согреться.

Включаю нашу трансляцию, а с этой трансляции начинали свой день многие. Такой был ритуал раньше чем сходить в ванную – включи СПИЛЬНОБАЧЕННЯ.
И уже врубив звук на полную шли по квартире дальше.

Мариинка, Шелковичная, Грушевского… Услышав о начале атаки на Майдан решил идти. Созвонился с другом Андреем, нашим волонтёром корреспондентом – идём вместе.

Сборы. Написал на ноге телефон жены, на груди и левой руке группу крови. Ручкой, маркером нельзя – некоторые расплываются от пота, а водостойкие несколько дней не смоешь. А вдруг понадобиться оперативно стереть номер близких?

Это уже традиция ещё со штурма 11 декабря. Как и письмо под клавиатурой, которое после прихода с Майдана рвёшь и сливаешь.

Закопчённая аляска, под низ кожаный тяжелоатлетический пояс (помогает позвоночнику, от радикулита, греет и по почкам не достучаться). Тёплые высокие ботинки. Жилетка ПРЕССА. Шарф, бейджик с удосторерением на шнурке (пока под одеждой чтоб не привлекать внимание).

Вышел на улицу – ясный день, над центром клубы дыма, слышна канонада от гранат. В садике на площадке, не обращая внимания на далёкие взрывы, детки с воспитателями мирно играют. Ощущение нереальности.

Встретились с Андреем. Поехали. Народа не много, все сосредоточено молчат – пытаюсь угадать кто из них на Майдан. Поезд долго стоит на станциях, объявляют, что центральные станции не работают на выход.
Крещатик, поезд стоит больше 10 минут?
Из вагонов не пускают, только на вход, людей просят покинуть станцию и сесть в поезд. Начинаются обсуждения – громко задаю вопросы дежурной по станции. Похоже, она сама в шоке, говорит то, что может, рядом милиция. Начинаются разговоры в вагоне как попасть на Майдан. В принципе угадал кто на майдан, много женщин в возрасте и кого не предполагал. Ошибся только с молодой парой одетой для экстрим туризма – те спросили доедут ли они до Вокзальной. Наверно последний поезд. Доехали до Театральной. Часть людей вышла – спрашивают встречных «проход на Майдан открыт?». Внятного ответа нет. Договорились с ближайшими попутчиками – идём неорганизованной группой. На входе много милиции, какой-то затор на вход. Много клерков хотят в метро. Прошли, не вдаваясь в детали.
Цель – добраться до Майдана.

Майдан как встревоженный улей. Всё серьёзно. Улыбок и шуток нет.
Самооборона кто строиться кто колоннами куда-то движется.
Пришли к куполам Спильнобачення, в народе их прозвали Яйца Майдана.

аппаратная майдан

Аппаратная СПИЛЬНОБАЧЕННЯ в куполе. Майдан. 18.02.14

Сверху у Октябрьского Дворца уже силовики. У них позиция сильная.

В куполах смятение никто не знает что делать. Прибегает какой-то афганец, кричит, что мы тут мишени. Перебазироваться толком некуда – на Майдане сплошная толпа. Решаем готовиться к эвакуации.
Тут же не дав подумать, что в первую очередь собирать, рядом раздаются взрывы – силовики бросают с горки гранаты.

Дым по Высшей Воле идёт на противников Майдана и на время задерживает их продвижение.

Майдан 180214

Майдан. 18.02.14

Выбегаем из купола – баррикада и палатка у лестницы горят.
Гранаты падают и почти достают ближний к противнику купол, тот, что мы использовали для сборов и общения.

В рупор с горы звучит ультиматум – просят разойтись и объявляют, что в 18:00 начнётся штурм.

Хватаем, что попалось под руку и тащим к Костёльной, где грузим в машины. И так несколько ходок через толпу, навстречу сбегающимся самообороновцам со щитами и палками, мимо разбирающих брусчатку молодёжи и пожилых людей явно не воинственного вида.

Особо запомнился генератор, наш первый, что Диме дали под честное слово и просили вернуть. Еле втроём дотащили до бусика на Костёльной во дворе. Хорошо, что там были колёсики. Это была последняя ходка. Грузить было некуда.
На месте осталось ещё много чего, включая пару тяжеленных дизель генераторов, которые оказались неподъёмными, много аккумуляторов и прочего оборудования. Оставленное, в последствии, сгорело, а запас горючего в баках и баклажках взорвался. (больно было смотреть ночную трансляцию)
На Майдане у нас без спроса никто ничего не брал, вот и осталось топливо, за которое уже успели посадить Володю и братьев Маркусь с Автомайдана.
Что-то отдали Самообороне, но теперь понимаю, что в суматохе много не додали. Даже нужно было дать разобрать купол на арматуру.

Запомнился молодой парень просивший бронежилет – ему на передовую.
Где ты теперь, помог ли тебе тот броник? Дай, Бог…

Далее, нас коллеги позвали на запасную квартиру, но не зная толком где этот адрес, мы с Андреем пошли посмотреть на Европейскую площадь – выяснить каким образом силовики взяли Грушевского.
Площадь перед Украинским Домом была почти пустая – в центре и у Грушевского стояло несколько отрядов ВВ и Беркута. КРАЗом от Крещатика тащили металлическую конструкцию с ужасным звуком.
Особенно этот скрежет был поразителен в наступившей вдруг тишине.
Я выдвинул версию, что Грушу взяли обойдя со склонов, которые были сильно затоптаны.
До объявленного штурма Майдана оставалось 15 минут.

Со стороны Украинского Дома шли грустно несколько волонтёров медиков, мы их спросили – есть ли там люди… Ответа толком не услышали.
Нас начал звать капитан ВВ отряда что стоял под ступенями на дистанции от фасада.
Медики ушли, а мы оказались в своеобразной ловушке Украинский дом был уже с трёх сторон блокирован, пока мы смотрели, как техника оттаскивает остатки баррикад.
Пришлось подойти, заранее предупреждая, что мы пресса (жилетку в суматохе отставили в машине).

Смысл разговора был таков – в Украинском Доме остались люди. Будет штурм.
Штурмовать будут какие-то звери, они порубят пацанов в капусту.
ВВ не хочет крови и просит нас быть переговорщиками. Предлагают защитникам Дома уйти через чёрный выход.
Трогать не будут – у них 10 минут. Нам посоветовали быть осторожными. ВВ опасаются что «там огнестрел».
Пытался записать разговор на смартфон – какой-то человек в штатском подошёл и взял за руку, съёмку пришлось прекратить.

Мы с Андреем пошли внутрь. В первый раз. Вход особенно не заграмождён, но на первом этаже и выше ступенек масса хлама, в основном лекарства, шкафчики, стулья, какие-то ёмкости.
Со второго этажа крики «стояти!» – подняли голову. Вся балюстрада заставлена баклажками, канистрами, бутылками с Молотовым. Острый запах бензина и хлопцы, с факелами и свечами. Молодые, заведённые, готовые умереть.

Кричим им, что мы пресса, Спильнобачення, спрашиваем, знают ли они нас.
Передаём предложение капитана ВВ. В ответ «мы не сдадимся!», «будем защищаться».
Вышли, подходил какой то человек в пальтишке представился депутатом и куда-то убежал.

Мы с Андреем вернулись в Украинский Дом, пришлось соврать что получен приказ со Штаба Майдана им вернуться на Майдан и готовиться к защите. Вроде согласились, сказали уходить через задний выход. Хлопцы с балюстрады исчезли. Мы сами пошли через передний выход. Дали отмашку, что Майдановцы согласились уйти.
Пытались уйти на Костёльную. Но тут произошла перегруппировка ВВ и сверху с баррикады стали бросать коктейли молотова, мы оказались между двух огней и ушли в сторону с улицы, обратно к Украинскому Дому, снова вошли. Пусто.
Горы медикаментов, Андрей предложил собрать их и унести на Майдан сколько можем. Набрали большие тяжёлые пакеты.

Попытка пройти на Владимирскую горку оказалась безуспешной – уже беркуты. Сверху бросают периодически бутылки. Вернулись к ступеням у фасада, еле уговорили экипажи скорых, стоявших на площади забрать медикаменты. Те не хотели брать, но мы попросили передать в больницы.

На площади мы стояли в нерешительности куда идти и что делать, пока не заметили спускающуюся из Мариинского парка процессию. Пошли навстречу.
Медики волонтёры выводили, и выносили раненых. Десятки людей. Я взялся помогать нести носилки, оказалось это не так просто как в фильмах, даже вшестером. Почему нам не помогли те скорые – сейчас уже не помню. Была перепалка с беркутами блокировавшими Владимирский спуск у филармонии.
Волшебный пендель – здесь пресса и врачи подействовал быстро. Потом долгий спуск, меняли руки, часто останавливались. У мужчины на носилках была проломлена голова спереди слева, его тошнило.

Ниже стояли гайцы. Мы звонили Автомайдану чтобы те нас эвакуировали со спуска, мы не знали что на Подоле пробка и кордоны ГАИ. Увидев бодрых служителей полосатого жезла я потеряв всякие нервы набросился на них – почему не даёте сюда заехать и забрать раненых? Те начали отнекиваться, но в итоге согласились пустить, если за нами кто-то приедет. Но колонна не стала долго ждать – пошли дальше на Подол, остановились у какого-то ресторанчика на Сагайдачного. Почему не знаю.
Стали табором – заняли весь тротуар. Вышла администратор и официанты – спрашивали про Майдан, приглашали вовнутрь, периодически выносили нам воду, молоко, лимоны…
Страшно завыла женщина, склонившаяся над лежачим мужчиной на носилках. Я уже был не в силах подойти узнать что там… Останавливались машины – легковые забирали лёгких раненых.
Продуктовый бус выгрузив продукты забрал лежачих.

Рассадив раненых, мы с Андреем решили идти домой, понимая, что обратно на Майдан через кордоны нам не добраться. Метро не ходило. Пошли по бровке в сторону моста.

Машины тянулись плотным потоком, попытки остановить ничего не давали, только отвлекали и мешали веренице таких же как мы пешеходов. Была сильная усталость и боль, что там на Майдане? Думалось что разгонят, понимали, что большую кровь уже пустили и вряд ли остановятся.

И тут о чудо! Останавливается машина и женщина спрашивает нас и других куда нам. Метро Дарница? Я туда же. В машине осторожный разговор – вопросы кто мы. Говорим так же осторожно, что журналисты.… После нескольких предложений, особенно когда высадили у моста мутного попутчика, разговор пошёл.

Оказывается адвокат, едет защищать раненых в ожоговый центр чтоб их не забрала милиция. Тут же предлагаем свои услуги. Приезжаем. У приёмной несколько автозаков, в коридорах битком милиции.
Главврач убеждает, что здесь один пострадавший с Майдана, он в реанимации без сознания, адвоката не пускает. Андрей снимает. Пытаемся взять интервью у офицера милиции – он прячется за дверьми. Но наше появление их построило, сказали, что никого забирать не будут. Дежурим у входа пока автозаки и часть милиции не уехали. Потом перегонять репортаж из больницы… Дальше бессонная ночь, разговоры о переходе в подполье если разгонят.

Лёг спать, не раздеваясь, потом удивлюсь, почему штанина разорвана и в крови – таки словил пару осколков в ногу, успело загноиться.

Если кто спросит как оно? Я скажу – тогда мы не знали что победим. Даже близкие убеждали нас в безнадёжности дела и пророчили Януковичу второй президентский срок… Мы стояли безоружные против вооруженных.
Сейчас АТО, это страшнее, но теперь хотя бы чётко виден враг и цели ясны – по ним уже можно стрелять.

Леонард Левицкий

Спильнобачення

ПРОТИСТОЯННЯ ПО ЛІНІЇ КОЛЕКТИВ МУЗЕЮ-Кулініч В.Я. ПОЗИЦІЯ КОЛЕКТИВУ МУЗЕЮ

На жаль, сьогодні, навіть, не всі кияни, а тим більше гості міста, знають, що Київ володіє  унікальною памяткою фортифікації – Київською фортецею.  З Київської Фортецею пов`язано імена багатьох відомих людей. Навіть,  легендарний барон Мюнхгаузен колись квартирував тут під час російсько – турецької кампанії. Також, з Фортецею пов`язано багато подій в історії України та сусідньої Польщі. Київська фортеця відома ще тим, що є найбільшою фортифікаційною спорудою в Європі, яка збереглася до наших часів. Проте фортифікаційний комплекс було взято під охорону лише в 1979 році. Першим Музеем, який було засновано на території Київської Фортеці, був Музей революції «Косий капонір» – це відбулося ще в 30-ті роки минулого сторіччя. Експозиція музею була присвячена історії політичних в`язнів, адже Київська Фортеця в 19-му сторіччі не виконувала оборонних функцій, а після Січневого повстання 1863 року перетворилася на тюремний ізолятор. Тому й не дивно, що за радянських часів експозиція була досить політизованою та з яскравим ідеологічним забарвленням. Сьогодні працівники музею докладають чималих зусиль, щоб зробити експозицію збалансованою та цікавою для людей будь-якого віку та будь-якого походження. Не так давно, в січні 2013 року Музей згідно статусу «національний», отриманого ще в 2007р. був зареєстрований   в ЄДРПОУ як Національний історико-архітектурний музей «Київська Фортеця».

Останнім часом навколо Музею «Київська Фортеця» відбуваються події, які тримають в напруженні не тільки коллектив Музею, але також всю культурну спільноту Києва. Ще до отримання Музеєм нового статусу –  Національного – з посади директора Історико-архітектурної памятки-музею «Київська фортеця» в липні 2012 році було звільнено Кулініча В`ячеслава Яковича, який обіймав цю посаду  з травня 1995 року.

Насправді, на момент свого першого звільнення пан Кулініч вже просто остаточно «дістав» своїх підлеглих: насамперед постійним публічним вживанням нецензурної лексики у відношенні до працівників Музею, незалежно від їх віку, статі і посади, відвертим самодурством у вирішенні робочих, зокрема суто господарських питань, нецільовою витратою коштів – що було видно неозброєним оком. Колектив же Музею волів ефективно працювати в нормальному режимі, щоб як можна швидше перетворити Київську Фортецю на таку історичну пам`ятку, якою Київ може пишатися на рівні з Києво-Печерською Лаврою та Софією Київською.

Тому справа навіть не в законності чи в незаконності звільнення пана Кулініча в 2012 році.  Це – вже тільки привід для сумної історії, яка відбувається сьогодні.

Статус Національного Музей справедливо намагався отримати ще з 2007 року, проте пан Кулініч не тільки не педалював цій процес, але й штучно гальмував його. Справа в тому, що директор – це особа, яка просто призначається зверху. А у пана Кулініча завжди було багато поважних покровителів.  З Генеральним директором Національного Музею підписується контракт, в якому чітко передбачаються умови його праці та, головне, умови розірвання цього контракту.

Починається тривала епопея з поновлення пана Кулініча на посаді вже одноосібного керівника, звичайно за його ініціативою. Стороною в справі проти п. Кулініча виступав департамент культури ВО КМР (КМДА). Музей намагався весь цей час бути осторонь публічного процесу. Проте, виявилося, що це неможливо.

Весною 2014 року в нашому «самому гуманному суді світу» пану Кулінічу вдалося отримати рішення про відновлення його на посаді директора. Рішення суду з цього приводу було зачитано прилюдно в кабінеті начальника департаменту КМДА С.Зоріної в присутності що найменше чоловік 40. Проте, поновлений на посаді Кулініч так і не приступив до виконання своїх обов’язків. Після чого через чотири місяці  його було знов звільнено – тепер за прогул. Нещодавно, незважаючи на те, що рішення суду вже було виконано, пан Кулініч отримав «свіже» судове роз`яснення щодо його другого поновлення на посаді – за одним і тим же судовим рішенням. І знов весь коллектив тремтить від однієї думки, що пан Кулініч зможе повернутися. Більшість коллективу (з 45 працюючих 36 підписів) в разі повернення Кулініча готові до безстрокового страйку. Вони рішуче заявляють, що працювати з цією людиною більше не будуть ані за які «коврижки». І мовчати також не будуть. Не ті вже часи.

03 лютого 2015 р. у Київські Фортеці відбулися чергові Збори колективу, на яких знов прозвучали сумні факти подій останнього часу навколо унікального закладу культури та історії не тільки українського, а і міжнародного масштабу, а також тверде рішення колективу Музею: не здаватися й страйкувати, якщо Кулініч знайде спосіб повернутися. Адже, колектив Музею воліє плідно працювати, а не з`ясовувати відносини з людиною, яка вже кілька років їм заважає робити їх корисну для всієї України справу.

ДИВИТИСЯ ВІДЕО – ЗІ ЗБОРІВ КОЛЕКТИВУ 03.02.15:

 

ДИВИТИСЯ ВІДЕО Перше поновлення Кулініча В.Я. на посаді – публічне читання судового рішення:

 

 

 

 

Листівка-заклик на мітинг "Анти-Майдану"

Листівка-заклик на мітинг “Анти-Майдану”

Саме такий висновок напрошується після ознайомлення зі змістом відповідних листівок-запрошень, що поспішно розповсюджуються у Ставрополі – адміністративному центрі краю, що має важливе стратегічне значення як у війні Кремля проти України, так і для контролю над Північним Кавказом: адже саме на території краю дислокуються найбільш боєздатні військові підрозділи Росії, котрі мають бойовий досвід Чечні; також, саме зусиллями силовиків, що тут розташовані, утримується влада над сусіднім Дагестаном, де діє чимало ісламських угруповань, і котрий уже давно перетворився на квазі державу в державі – контроль на кордоні з цією автономною республікою суворіший, ніж був до війни на українському кордоні.

Вочевидь, занепокоєння й запопадливість Кремля у намаганні випередити події також підживлюється чутками про існування в регіоні давніх симпатій по відношенню до України, що, не останньою чергою, обумовлюються її історичною близькістю до Кубані та Ставропілля – навіть попри небезуспішні спроби ґрунтовної зачистки усього українського на цих теренах упродовж останніх ста років.

AntiMaydan_StavropolЯк бачимо, Кремль не скупиться на організацію заходів, винаймаючи для установчих зборів свого кишенькового громадського руху готель «Інтурист», котрий є найдорожчим у місті:

22 февраля в гостинице Интурист пройдёт учредительное собрание общественной организацииАнтимайдан-Кубань.

Цель движения – предотвращение развития в России ситуации по украинскому сценарию, борьба с “5 колонной” и агентами влияния.
Соучредитель движения Шабунин Игорь Вадимович

т. +7 (928) 34-909-43

e-mail: antimaidan.kuban@yandex.ru

Також, впадає у вічі, настільки поспішно намагаються «розгорнути» цей рух – на 21 лютого заплановано «пристрілочний» мітинг, а на наступний же день – установчі збори.

 

Putin_Minsk_ruchkaУсю увагу українського суспільства зараз прикуто до перебігу перемовин в Мінську, де у “нормандському форматі” Захід намагається вмовити Путіна повернутися до раціональних дій. Саме так – бо вмовляти Порошенка нічого, його позиція конструктивна – ніякої здачі територій, жодного федералізму чи “автономії” для ЛНР/ДНР.

Поки що сторонам так і не вдалося дійти згоди – занадто різняться вихідні позиції в перемовинах. Нагадаю: Путіну не вельми вигідно вести цю війну, але якщо він припинить її (адеж веде її саме він), не закріпивши жодних політичних “зачіпок”, якими можна буде повернути Україну або ж утримувати її в майбутньому у своїй сфері впливу, то програє у середньо- (навіть не довго-) терміновій песпективі: ми проводимо необхідні реформи, українська держава нарешті стає ефективною та по-справжньому самостійною і незалежною; крім того, подає “шкідливий” приклад, як мінімум, сусідній Росії та Білорусі. Плюс, загрузнувши в цьому конфлікті, Путін змусив Захід “обвішати” себе санкціями, дія котрих загрожує розвалити вже саму Росію.

Вочевидь, “щось пішло не так гладко у Штірліца” (с) – фотографи BBC вихопили кадр, де Путін зпересердя ламає ручку (майже як Янукович на своїй епічній прес-конференції “в екзилі” у Ростові). Спробую вгадати: Захід уже не “шугається” і не “задобрюється”, як раніше, ну і “братва” під Дебальцевим та Маріуполем не спромоглася добитися “тактичного результату”. Тому, за великим рахунком, найкраще, з чим Росія може вийти з Мінську-II – це провал переговорів і жодних домовленостей; собі в актив Путін може зарахувати дещицю виграного часу. В мінус – вірогідне “викочування” Заходом наступних санкцій та надання Україні озброєння. Можливо, на тому кадрі на ВВХ найшло “прозріння”, про яке писав Аслунд, що коли воно надійде, простору для маневру буде вже замало.

ukraine_gov_foreigners_2015_01_14Андерс Аслунд опублікував звіт про свій візит до України 19-22 січня. Зважаймо на те, що цей документ є закликом до західних донорів, тому тут дещо прикрашено справжнє становище з реформами, однак, не набагато. Також, документ є зверненням-натяком і для чинних очільників держави.

Становище України відчайдушне, але не безнадійне. Російська артилерія прасує стратегічний населений пункт Дебальцеве на Сході України, а про-російські війська займають значну територію. Не виключено, що спонсоровані Росією спроби терактів уже стали звичним явищем також і для міст поза зоною АТО, як-от у Одесі та Харкові, тоді як в столиці – Києві, – життя тече напрочудо нормальним плином. Принаймні, так воно виглядало під час візиту групих старших економістів та колишніх міністрів урядів різних країн до української столиці упродовж 19-22 січня.

Під час нашого перебування явно проступали усі ознаки депресії. Виробництво упало, мабуть, на 7.5% за останній рік, також очікується продовження падіння на рівні 4-5% цього року. Обмінний валютний курс гривні опустився попереднього року на більше, ніж удвічі, внаслідок чого ціни підскочили, щонайменше, на 25%. Більшість банків збанкрутувало, чимало крамниць стоять закритими.

Але є я ознаки просвітлення. Як це підсумував у нашій групі колишній прем’єр-міністр Литві Андрюс Кубілюс, «Справжній кінець комунізму настає тоді, коли люди скидають пам’ятники Леніну». У Литві, усі пам’ятники Леніну знесли 1991 року. В Україні це трапилося лише минулого року. Минулого жовтня, низка молодих демократичних активістів, нарешті, обралося до українського парламенту, у грудні вони потрапили до уряду. В результаті, український народ згуртувався через російську агресію та скруту. Навряд чи громадянське суспільство є настільки активним у будь-якій іншій країні, наскільки воно є в Україні. Нові волонтерські організації виростають, мов гриби після дощу, роблячи усе, що не встигає робити держава; саме про них гуде уся вільна українська блогосфера.

Наша група була у Києві на запрошення мінекономіки Айвараса Абромавічуса, одного з молодих лідерів реформ. У новому уряді переважають орієнтовані на західні цінності інвестиційні банкіри, що розміняли другу половину своєї тридцятки (за віком). Багато хто з них є ідеалістами, що відмовилися від своїх високооплачуваних робочих місць, щоб послужити країні. Усі, окрім двох, з двадцяти міністрів, володіють англійською, тоді як в уряді президента Віктора Януковича нею володіло лише два міністри. Усі наші зустрічі відбулися у запланований час, більш-менш, і для жодної з них ми не потребували перекладача.

Ми почувалися так, ніби перебуваємо у Східній Європі після падіння Берлінського Муру в 1989 році. Молодість, професіоналізм та ідеалізм взяли верх широким фронтом, як в уряді, так і в парламенті. Більшість депутатів доти ніколи не сиділи у Раді. Україна пройшла крізь ґрунтовне омолодження й модернізацію. Вона вже навряд чи повернеться на старі совєтські шляхи.

Одним з підтверджень відкритості України до Заходу є той факт, що троє міністрів є іноземцями. Два найсильніших контингенти іноземних консультантів з питань реформ походять з Литви та Грузії, десь по пів-десятка колишніх високопосадовців з кожної країни. Ці дві країни провели упродовж недавніх років успішні реформи. Зараз, в Україні, литовці зосереджуються на економічних реформах, тоді як грузини взяли на себе реформу охорони здоров’я та правоохоронних органів.

Як це зазвичай трапляється в часи хаосу, дехто з новопризначених високопосадовців знаходить можливості для впровадження реформ, тоді як інші намагаються пояснити, чому зміни не є можливими. Підготовка реформ іде широким фронтом, можливо навіть занадто широким, і зараз ще рано передбачати, що з цього вдасться, а що – ні.

Запущено реалізацію трьох великих реформ у сфері економіки, і вони виглядають багатообіцяюче. Найважливішою з них є уніфікація усіх цін на енергоносії на ринковому рівні, що має зліквідувати причину корупції у найвищих ешелонах влади, а також потребу у величезних державних дотаціях на енергоносії. Об’єдання цін на газ є життєво необхідним для забезпечення енергетичної безпеки України від Росії, а також для заохочення енергозберігання та вітчизняного видобутку енергоносіїв та виробництва енергії. Об’єднання цін на енергоносії може заощадити українському урядові до 8% ВВП.

Іншою реформою, що вже триває, є ліквідація десятків контролюючих органів, дозволів, ліцензій та сертифікацій, єдиний сенс існування котрих був у тому, що давати можливість паразитуючим чиновникам визискувати підприємців. Третьою основною реформою є очищення залишків державних підприємств від корупції. Міністерство економіки відібрало 62 найбільших державних корпорації для запровадження міжнародних стандартів обліку та аудиту, професійного менеджменту та рад з незалежними директорами.

Найбільшою проблемою, що лишається невирішеною, є податкова консолідація. Новопризначений уряд проштовхнув через Раду Закон про держбюджет перед самим Новим Роком, однак, окрім реформи в сфері енергетики, там не передбачається скорочення надто роздутих українських держвидатків. Початковий проект бюджету, запропонований урядом, було спотворено шкідливими популістськими поправками, такими як урізання зарплат усім держслужбовцям до найнижчого рівня. Цей бюджет належить переглянути, визнає прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, якщо ми хочемо, щоб його схвалив Міжнародний Валютний Фонд. Інакше, та серйозна міжнародна допомога, що її потребує Україна, висітиме під питанням.

Якщо ціни на енергоносії буде об’єднано, відповідно, енергетичні субсидії – зліквідовано, то Україна виконає більшу частину податкового скорочення. Однак, Україні також потрібно підчистити держзакупівлі, що може заощадити додатково, щонайменш, іще 2% ВВП. Також, інші 4% ВВП припадає на спецпенсії старим привілейованим верствам, і їх також повинно бути урізано.

Уряд повинен зосередитися на скороченні витрат у ті програми, котрим притаманна корупція або які її живлять. Зараз іде підготовка над реструктуризацією зовнішніх боргів, але це навряд чи зможе дати більше, ніж 9 млрд доларів у сумі. Україна все одно потребуватиме додаткового фінансування від МВФ, США та ЄС на рівні 27 млрд доларів цього року. Поки що ж, вдалося отримати гарантії надання тільки 18 млрд. Усім спонсорам доведеться скинутися ще.

Соціальне напруження наростає. Стандарти життя падають на очах, але чимало українців більше стурбовані корупцією, та усі без виключення стурбовані російською воєнною агресією. Незалежна й демократична Україна та її економічні реформи потребують усілякої можливої підтримки.

Андерс Аслунд є старшим науковим співробітником Інституту Міжнародної Економіки Петерсона, був економічним радником українського уряду в 1990-х роках.