Спільнобачення | Archive for червня 2015

червня 2015

Вже більше року, ні, помиляюсь – ще з листопада 2013 – з самого початку Майдану, як організатори різноманітних масових заходів, зокрема міжнародного масштабу, від журналістів постійно чуємо запитання, яке, якщо чесно, вже дещо набридло: чи варто «веселитися» в Києві або у Вінниці, або у Херсоні, коли на Сході  – війна, а в Криму  – окупанти? Втомилися відповідати: культурні заходи – не просто веселощі (видовища), це – один з елементів життя, яке триває, не зважаючи а ні на війну, ані на окупацію, ані на скрутне економічне становище в Україні. А міжнародні культурні заходи – це ще й політика, ідеологія та інформація. Тому не просто варто проводити такі заходи. Ми маємо їх проводити – чим більше, тим краще! На мирній території ми маємо ЖИТИ – нормальним життям. І чим більше позитиву буде в ньому, тим скоріше Україна переможе в цій суворій війні – нового зі старим. Хто думаю інакше, пропоную одразу завернутися в саван і повільно повзти на цвинтар… З повагою до колег…

Ось такий незвичайний вступ до «рецензії» на 1-й день Міжнародного музичного фестивалю О-Fest-2015, який проводиться вже в третє поспіль, і організаторами якого виступають Національний Академічний театр Оперети й Бучанська Міська Рада. Чому саме такий? Тому що запитання щодо доречності «веселощів» під час війни на Сході прозвучало також на прес-конференції з нагоди відкриття III-го музичного фестивалю О-Fest. Журналісти, які, до речі, того дня відзначали своє професійне свято, отримали гідну й обґрунтовану відповідь з вуст співголови оргкомітету О-Fest художнього керівника Київського Національного Академічного театру Оперети Богдана Струтинського. Керівник Київської Оперети впевнений в необхідності та важливості організації та проведення культурних заходів, особливо міжнародного рівня, тим більш в найскрутніші для України часи. Він нагадав журналістам, що навіть в блокадному Ленінграді під час Другої Світової війни відбувалися вистави й проходили концерти. І не тільки в Ленінграді. Адже життя триває. Розвиток культури – це запорука духовного розвитку нації, який не має припинятися в будь-яких важких для нації умовах. Щодо презентації української культури на міжнародному рівні – це  не тільки можливість обміну досвідом митців з різних країн в певній сфері, а також – голуб миру, який несе по всьому світу оливову гілку інформації про Україну, українців та наші культурні здобутки, яких багато. Залучення до міжнародного культурного заходу невеликих міст, на кшталт Бучі – також дієвий напрямок загальнонаціонального культурного виховання, до того ж дуже в тренді з загальносвітовими тенденціями в цій сфері, адже більшість фестивалів в Європі проходить саме в невеличких містах. І це сприяє не тільки культурному, але й економічному розвитку цих міст.

Проте краще від слів і коментарів перейдемо безпосереденьо до світу Її величності Музики, яка панувала в Бучі та Києва два дні поспіль. Бо жодними слувами розповісти про Музику неможливо. Її труба слухати та ще й  вміти слухати.

Кожного разу, коли виходимо з концерту або з вистави Театру Оперети на язику крутиться одне єдине слово: «свято!». Невипадково й слоган Театру: «Оперета – крок до свята!». То які можуть бути «рецензії» на свято?! Свято – воно або є, або його немає. 6 червня в Бучанському міському парку відбулось справжнє свято музики та миру: 1-й день О-Fest-2015. Всього було дуже багато: різноманітних майстер-класів і концертів, кулінарних презентацій, інтерактивна вистава для дітей  -просто неба, виставка народних ремесел, і нарешті гранд-концерт за участю вокалістів з 14 кран світу.

Цього року О-Fest присвячений мюзиклу. Жанр – яскравий для сприйняття, складний для виконання і який тільки поступово добирає своїх прихильників і Україні – завдяки, зокрема, діяльності Київської Оперети. Тому на сцені Літнього театру в прекрасному Бучанському парку лунали в основному чарівні звуки класичних та сучасних мюзиклів: від «Цілуй мене, Кет!» Бернстайна  і «Звуки Музики» Роджерса до «Норт-дам де Парі» Коччанте і «Ромео і Джульєтта» Пресгурвіка. В основному, тому що все-таки кілька номерів дещо випадали поза рамки жанру мюзиклу, хоча й не дисонували з ним. Це пісні «Я завжди любитиму тебе» Доллі Партон з кінофільму «Охоронець» у виконанні співачки з Литви Гітани Пячкіте,  «Казахський вальс» у виконанні вокалістки з Казахстану Анни Беспалової, дует Ганни та Данила з оперети Легара «Весела вдова» у виконанні румунських співаків Тіни Мунтяну та Альфреда Паску та арія Коте з комічної опери «Кето і коте» Долідзе у виконанні Олексанра Деканоїдзе.

Загалом концерт був не просто класним і захоплюючим, але  також дуже цікавим і пізнавальним, оскільки під час нього прозвучали номери, зокрема, з мало відомих українському слухачеві мюзиклів: «Кандід» Бернстайна, «Попелюшка» і «Король і я» Роджерса, «Чарівник з країни Оз» Арлена і Стотгарта, «Болгари старих часів» Карастоянова.

Цікаво було також послухати виконавців різних вокальних шкіл. Так наприклад, китайські співаки Лю Мяоні, Хуан Чан Хао і Чжан Лу навіть у виконанні арій з класичних бродвейських мюзиклів використовують напрацювання традиційного китайського співу. Особливо це було чутно під час виконання співачкою Чжан Лу номеру «Думай про мене» з відомого мюзиклу «Привід Опери» Веббера. Хочется також видмітити особливості австрійської на німецької вокальної школи. Вокалістки з Австрії Ясмін Білек і Даніела Ленер, німкеня Юлія Гротте, здається, співають не голосом, а душею. В  чудовому колоратурному сопрано Лілії Шаломей з Молдови інколи чутні переливи голосу Марії Бієшу. Напевно, невипадково Ліля Шаломей співає саме в Національному театрі опери та балету ім. М.Бієшу в Кишиневі. Заворожує незвичайне оксамитове сопрано співачки з Польщі Барбари Трітт. Також хочеться відмітити прекрасне сопрано вокалісти з Казахстану Анни Беспалової, яка подарувала слухачам під час свого співу кілька дійсно незабутніх хвилин.

Всі гості були на висоті. Проте тон дійству задали хазяєва фестивалю: трупа Київського  Національного Академічного театру оперети. Режисером-постановником концерту, а також сценографом виступив співголова оргкомітету фестивалю Художній керівник Київської Оперети Богдан Струтинський, диригент-постановник і хормейстер-постановник – Ігор Ярошенко.

Про надвисокий професійний рівень трупи Київської Оперети ми вже неодноразово писали, і не втомлюємося це повторювати. На концерті прозвучали як номери, які вже було презентовано під час інших концертів і проектів: «До, ре, мі» із мюзиклу  «Звуки Музики» у виконанні Ольги Федоренко і ансамблю дитячого театру «Мюзик-холл», «Гроші» з мюзиклу «Кабаре» у виконанні  Тамари Ходакової та Арсена Курбанова, «Ще один день» з мюзиклу «Знедолені», так і прем`єрні , як «Королі світу» з мюзиклу «Ромео і Джульєтта». До речі, французька у вустах Олександра Чувпило вже сама по собі звучить як музика. Треба наголосити, що навіть непрем`єрні номери з кожним разом виконуються все краще, і краще – більш яскраво, більш впевнено.  Саме про це подумалось, слухаючи в котрий раз номер «Гроші» з мюзиклу «Кабаре» – яскравий, але й складний, зокрема, через те, що майже всі, хто дивився фільм «Кабаре» Боба Фосса свідомо чи несвідомо порівнюють виконавців з великою Лайзою Мінеллі та Джоелом Греєм. Не можна не помітити, наприклад, зростання Арсена Курбанова як характерного виконавця.

Отже, справжнє свято відбулось! Свято закінчилось, хай живе свято! Організатори фесту пообіцяли, що О-Fest буде жити і далі. І вже навіть обрано тему наступного фестивалю. Незважаючи на прохання журналістів, організатори відмовились відкрити завісу та сказати, якою саме буде тема О-Fest-2016. Особисто мені б дуже хотілося б, щоб темою наступного музичного фестивалю О-Fest стала … опера. Адже Оперу в Україні теж треба популяризувати. Щоб з «елітарного» мистецтва вона перетворилася на музику, яку слухать в кожній квартирі – як в Італії.  Якщо блукати, наприклад венеційськими або веронськими житловими кварталами, то з відчинених вікон там звучить дуже часто оперна музика. Чого, нажаль, не скажеш про київські житлові квартали. Та якою б не була тема наступного фестивалю, головне, що фестиваль буде. І буде музика, і буде мир.