Спільнобачення | Archive for березня 2016

березня 2016

Київська Оперета зустріла Міжнародний День Театру новим проектом: Музика з кінофільмів. Дубль1. Найяскравіший приклад, як, залучивши мінімум додаткових ресурсів, насамперед фінансових, можна створити високоякісний культурний продукт! Ще один аргумент на користь того, що саме ідея – головне! І ще невідомо, хто, в результаті, отримує більше задоволення: актори від участі в такому чудовому проекті чи глядачі.
Описати словами концерт дуже важко. Адже концерт треба слухати. Художній керівник Київської Оперети Богдан Струтинський, який. до речі, виступив у концерті також як ведучий, пообіцяв, що це був тільки Дубль 1. Далі – буде! Тому слідкуйте за анонсами Театру, де на Вас чекає завжди СВЯТО!

Подивитися фото можна тут:

https://www.facebook.com/media/set/?set=a.582828165201504.1073741837.291803354303988&type=3

P.S. До Міжнародного дня Театру Київська Оперета презентувала перший номер Інформаційно -рекламного видання Operetta News

 

Видатний український-американський піаніст, композитор. В Україні музика Лео Орнстайна практично не виконувалася.

 

«…Насправді музичний  світ  рухався між епохами Бетховена та Лео Орнстайна»

Такі провокативні слова критика Рерберта Пейсера  були викликані не менш провокативними виступами молодого несамовитого піаніста та композитора-модерніста з України, який епатував публіку впродовж 10-20-х р.р. ХХ століття.

Важко уявити, але концерти Лео користувалися шаленою популярністю, і це в час коли вже була записана перша платівка джазової музики Original Dixieland Band!

Американські музикологи   зазначають, що саме  з іменем Орнстайна пов’язані ранні форми масової істерії, яка пізніше супроводжувала Бенні Гудмена, Френка Сінатру, та The Beatles. В академічному середовищі вплив молодого українського емігранта був не менш важливим, адже у віці 25 років Орнстайн став об’єктом написання цілої монографії (йдеться про: Martens, Frederick H. Leo Ornstein: The Man—His Ideas, His Work. New York: Breitkopf & Hartel, 1918.)

Хто ж він, цей нахабний українець за народженням та єврей за національністю, дикий футурист, що творив нове музичне обличчя Америки на початку ХХ століття?!

Лео Орнстайн народився 1893 року в Кременчузі в сім’ї равина. Знаменна подія для долі Орнстайна сталася 1902 року коли до Кременчука з гастролями приїздить знаменитий піаніст Йосиф Гофман. Почувши гру молодого Лео, знаменитий музикант порадив юнаку поїхати до Петербурга – на  навчання у  консерваторію. Проте батьки не зважуються на цей крок, натомість Лео забирає на навчання до Києва у свою школу Володимир Пухальський. Однак смерть тітки перешкоджає намірам на навчання у Києві, і Лео повертається додому.  Врешті решт, батько приймає рішення відправити сина на навчання до імперської столиці. Юнака прийняли у консерваторію, де Орнстайн навчався в класах фортепіано та композиції. Під час навчання молодий Лео вже встиг здобути славу напрочуд талановитого музиканта, він мав значний успіх як піаніст, багато виступав з сольними концертами, а також грав у салонах. Паралельно Орнстайн вивчав грецьку та вірменську літургічну музику.

Очевидно, події революції 1905-го року спонукали Орнстайна повернутися назад додому, звідки 1907-го року вся сім’я емігрувала до США.

Поселившись у східній частині Нью-Йорка, Орнстайн навчається в Інституті мистецтв (більш відома як Школа мистецтв Джуліард), де його викладачем з фортепіано була Берта Таппер, котра зіграла важливу роль у формуванні як виконавського феномену Лео так і його творчості. Так, весною 1910 року вона повезла свого учня на гастролі до Європи, де він вперше ознайомився із сучасною музикою. Повернувшись, він виступив з декількома програмами в Нью-Йорку та Філадельфії, почавши таким чином блискучу кар’єру концертного виконавця.

Як згадує сам Орнстайн, перші модерні твори він почав писати з 1913 року. Тоді з’явилися його знамениті фортепіанні опуси    «Suicide in an Airplane» (1913) та «Wild Men’s Dance» (1915), які епатували публіку новими аудіальними  ефектами. В цих творах рояль наділений  новим жорстким дещо механістичним тембром, завдяки використанню кластерів, та інших терпких дисонантних звучань. За визнанням своєму другові, а потім і біографу Фредеріку Мартенсу, відкриття  нових засобів музичної мови відбулося як несподіване осяяння. Тому на непоодинокі запитання типу: яким чином він, молодий композитор, почав писати таку музику, Орнстайн зізнається, що на той час не знав майже нічого із сучасної тоді музики, окрім декількох творів К. Дебюссі та М. Регера. Вирішальним стали його поїздки до Європи: «Я пам’ятаю, що коли  вперше почав чути музичне втілення ідей “Wild Men’s Dance” і “Impressions de Notre-Dame”, я опинився у Відні». Декілька тижнів Орнстайн цілком присвятив експериментам, розвитку та відточуванню свого нового виконавського стилю. Коли молодий композитор виконав нові твори своєму викладачу, пані Таппер, вона була шокована, і вирішила що Лео з’їхав з глузду. Проте вона знову влаштовує турне Європою, аби Лео вже більш ґрунтовно вивчив сучасну європейську музику, та зміг презентувати свої експерименти з музичною мовою європейському культурному загалу.

Так Орнстайн, подорожуючи з гастролями Швейцарією, Німеччиною, Австрією та Францією, знайомиться з провідними представниками сучасного європейського мистецтва, і не лише музичного. Зокрема, у Відні він знайомиться з Т. Лешетицьким, який довго не міг повірити, що «Wild Men’s Dance» був виписаний нотами, а не імпровізований. У Берліні композитор зустрівся з Ф. Бузоні,  який справив на нього глибоке враження. Знаковою подією став лондонський дебют Лео Орнстайна 27 березня 1914 року, через 2 місяці після прем’єри «П’яти п’єс для оркестру» ор.16 А. Шенберга. Критики писали: «Я ніколи не думав, що коли-небудь назву А. Шенберга  цілком безневинним… Проте зараз він звучить для мене <…> майже боязко та несміливо, якщо його порівнювати з Орнстайном, який, безсумнівно, є єдиним справжнім футуристичним композитором із усіх нині живих».

В січні-лютому 1915 року в Нью-Йорку Орнстайн грав серію концертів в Bradbox Theatre, де виконував винятково сучасну музику. Звучали твори Корнгольда, Шенберга, Равеля (фортепіанна сюїта «Нічний Гаспар»), а також власні твори виконавця. Ця подія мала неабиякий вплив і розділила американське музичне життя на «до» і «після»,  адже, за спогадами сучасників, на тодішній академічній сцені, з нових творів звучало лише дещо з С. Франка та симфонічних поем Р. Штрауса. Цей виступ сприяв зміцненню творчої репутації Орнстайна, та закріпленні його на вершині формування сучасного обличчя нової академічної американської музики. Окрім того, ці серії концертів, що пропагували сучасну європейську музику, суттєво та майже миттєво вплинули на тодішню культурну ситуацію в США, створивши умови для стрімкого проникнення стильових тенденцій модернізму до творчості молодих американських композиторів з початку 1920-х років, підготувавши ґрунт як для виконання революційних, написаних значно раніше, творів Чарльза Айвза, так і нових творчих пошуків молодих композиторів.

Наприкінці 1920-х років, у розпалі концертної кар’єри, Лео Орнстайн призупиняє свою виконавську діяльність. Протягом 1933-го року він ще дав декілька концертів, після чого вже ніколи не виступав на великій сцені. Натомість, композитор присвятив себе викладацькій справі. Так, разом зі своєю дружиною Поліною він заснував музичну школу у Філадельфії. Викладання займало більшу частину його часу, тому він мало присвячував себе творчості. Лише з середини 1950-х, залишивши керівну посаду в школі, Орнстайн повністю віддається написанню музики. За цей час композитор абсолютно втрачає інтерес до суспільного визнання, тому не дивно, що американська музична спільнота швидко забула його. У 1970-х роках почався процес відродження інтересу до американської музики початку ХХ століття, і в тому числі – до творчості Лео Орнстайна. Свій останній твір, підсумок своєї багаторічної творчої праці – Сонату для фортепіано №8, композитор написав 1990-го року у віці 98-ми років. Останнє десятиліття свого тривалого творчого шляху Лео Орнстайн вже не писав музики, і закінчив свій навдивовижу довгий та яскравий життєвий шлях 24 лютого 2002 року у своєму будинку в Грін Бей, штат Вісконсін.

На превеликий жаль, у Незалежній Україні постаті Лео Орнстайна не була присвячена належна увага, а точніше, він та його творчість вперто ігнорувались. І це, всупереч тому, що він був світочем американського модернізму 10-20-х р.р. та окрім того, його творчість за свідченнями американських музикологів відбиває його українське походження, що знаходить підтвердження як в музичній мові деяких творів та в характерних назвах деяких опусів пов’язаних з Україною (“Cossack Impressions”, “The Barge on the Dniepr”, “The Cossacks Ride”).

27 березня 2016 року, за ініціативи ГО «Український культурний центр “Sambatas”» у приміщенні Українського фонду культури вперше  відбудеться концерт присвячений творчості Лео Орнстайна, на якому будуть виконані найхарактерніші фортепіанні та камерні опуси, які охоплюють всі творчі задуми композитора: від гостро інтонаційно дисонантних, футуристичних і несамовитих за рухом композицій, до більш традиційних, оновлених в межах модерну класичних форм з  вражаючим  мікстом питомих українських  та синагогальних єврейських інтонацій.

автор – Станіслав Невмержицький

27 березня 2016 року

Український Фонд Культури, вул. Липська 16, Київ

початок о 18:00, вхід вільний

“Вперше в Україні прозвучать твори Лео Орнстайна (1893-2002) , народженого в Україні феноменального піаніста та композитора, провісника модернізму в американській музиці 10-20-х р.р. ХХ ст.

Без його епатажних новацій не були б можливі виконання та сприйняття творів Чарльза Айвза, окрім того він став чудовим подразником для творчості Джорджа Антейла і Генрі Кауела. Музика Орнстайна відображає його походження, що втілюється поєднанням українських та єврейських синагогальних інтонацій.”

Подія у Фейсбуці

Стаття-дослідження Тетяни Олійник

Чи задумувались ви колись над тим, яким чином культура впливає на те, на скільки ми з вами щасливі? Так, вплив культури на особистість важливий в нашому житті, а як саме і чому важко відповісти. Насправді, культура має конкретні канали впливу на особистість та як вона відчуває щастя та навіть більше, відчуття щастя (у науковому середовищі використовується термін суб’єктивне благополуччя) на рівні суспільств. Сподіваюсь, що ця стаття допоможе більш детально розібратись у цьому питанні.

Перш за все, варто назвати які культурні чинники визначають особистість людини у нашому повсякденному житті. Соціологічні дослідження пропонують виокремлювати аспекти індивідуальності, що найбільше залежать від культурного середовища і до них відносять сприйняття себе, самооцінку, ставлення до оцінки досягнень, норми поведінки та цінності, що характерні для конкретного культурного середовища. Крім цього, значна увага приділяється протиставленню культурних чинників Західних культур та Східних. Чому? Відповідь проста, тому що під час масштабних мультикультурних дослідженнях було помічено відмінності у описі щастя (або суб’єктивного благополуччя) представниками країн Заходу та Сходу і це зацікавило дослідників, які почали глибше вивчати мультикультурне щастя.

Далі, доцільно пояснити що розуміється під індивідуальним та колективним рівнем щастя. І якщо з індивідуальним рівнем більш-менш зрозуміло – це ті матеріальні чи нематеріальні речі, які роблять задоволеним життям конкретну особистість, тоді як щодо колективного щастя потрібно розуміти специфіку культурної карти світу. Коли говориться про культурну карту світу, то мається на увазі певні осередки (регіони) домінування конкретної культури із її цінностями та підходами до розуміння життя чи побуту і, що важливо, ці регіони не обмежуються державними кордонами, а розпорошуються в залежності від подібності умов проживання. Як правило, увага дослідників зосереджується на культурі Заходу та культурі Сходу, іншими словами індивідуалістичній та колективістській, відповідно. Із характеристики зрозуміло, що на Заході центральним об’єктом культури є індивід, особистість, а на Сході – колектив. Таким же чином говорять і про щастя в широкому розумінні – щастя суспільства, або щастя на колективному рівні. Коротко підсумовуючи описане вище, індивідуальний рівень щастя це внутрішній мікрорівень однієї людини, а колективний рівень – це макрорівень щастя, рівень того, що саме прийнято вважати критеріями задоволеності у тому чи іншому суспільстві. І далі поговоримо про те, через які канали впливу культура впливає на наше мікро- та макрощастя.

Отже, культурні чинники впливають на індивідуальний та колективний рівні через сприйняття себе, самооцінку, ставлення до оцінки власних досягнень (позитивна винагорода чи самокритика), норм й цінностей. Значна частина досліджень присвячена протиставленню західних культурних стандартів східним, у яких перш за все, мова йде про ті аспекти самосприйняття та поведінки особистості в цих суспільствах – індивідуальне «Я» та колективне «Я» (першими запропонували ці концепції соціологи Дж. Мід – «Аз і Я» та Ч. Кулі – «Соціальна самість»). Перше говорить про те, як людина бачить сама себе (внутрішнє сприйняття), а друге про те, як людина бачить себе у взаємодії з суспільством. Це добре вписується у те, про що йшла мова вище – індивідуалістичні та колективістські культури, де й прийнято виховувати у молодого покоління важливість першого чи другого. Ось наприклад, такі індивідуалістичні культури як в Європі чи Америці заохочують розвивати лідерські якості, культивують особливість та несхожість на решту, у той час, на противагу їм, колективістські у вихованні ставлять акцент на «бути як усі», не йти наперекір колективу. Тому, опираючись на такі відмінні риси цих культурних зразків, культивуються різні аспекти само сприйняття та поведінки людини в спільноті.

Через фокусування на власних здобутках особистості, західні моделі культурної поведінки визначають такі риси успішної людини, як самореалізація, самовдосконалення, свобода, незалежність, самооцінка та самосхвалення. Таким критеріям протиставляється східна модель із заохоченням до самокритики, укріплення соціальних зв’язків, моральності, побудови та плекання родинних стосунків, тобто на ті речі, які має робити людина, щоб її оточення було щасливе. Культурний вплив на суб’єктивне благополуччя прослідковується у родинному вихованні, у очікуваннях оточення, у соціальних й культурних нормах поведінки, іншими словами через практично усі канали комунікації індивідів. Також він є у релігійних канонах, що сповідуються у різного типу суспільств – чи це триматися своєї групи й дбати про її благополуччя чи усіма способами намагатися досягнути вершини самостійно.

Розуміючи як працює культура, чому вона важлива, потрібно досліджувати її стан та особливості й у «чужих» суспільствах, оскільки це дозволяє прослідкувати вплив глобалізації на культури різних суспільств, чинники, що можуть суттєво перемішати норми різних культур (наприклад, вища освіта, свобода подорожування). А крім цього, оцінити як впливає та чи інша асиміляція культури на суб’єктивне благополуччя людей, чи можуть вони стати щасливішими, якщо візьмуть краще з декількох культурних моделей.

P. S. Зацікавило питання якою мірою класова належність впливає на транслювання культурних моделей в суспільстві. Чи є відмінність у тому якою має бути щаслива людина з точки зору різних класів в межах одного суспільства? Тобто чи по-різному в Китаї батьки з багатих та бідних сімей вчать дітей що таке щастя? Припускаю, що така відмінність існує, тому що поведінкові практики людей різного класу відрізняються, цінності відрізняються, а тому логічно що й сприйняття благополуччя для нижчого класу й вищого класу буде відмінним, навіть якщо на рівні суспільства постулюється й заохочується певний набір культурно зумовлених норм поведінки й самосприйняття.