Спільнобачення | Archive for грудня 2016

грудня 2016

В Київському академічному театрі «Колесо» відбулась прем`єра трагедії давньогрецького драматурга Софокла «Антігона». Це міжнародний проект, створений за підтримки Посольства Греції в Україні також міжнародним складом творців. Автор ідеї та продюсер проекту – Емануїл Куцуреліс (Греція), режисери – Ірина Кліщевська, вона же художній керівник Театру «Колесо» (Україна) і Емануїл Куцуреліс (Греція), сценографія – Марія Каламара (Греція), художник по костюмам – Ласкаріс Валаваніс (Греція), композитор – Володимир Дадикін, хореограф – Ганна Лисенко, звукорежисер – Світлана Петренко, художники по світлу – Ірина Макарова та Олег Пустовіт, художники – Свтілана Заїкіна, Валерій Софронов, Світлана Павліченко. Вистава іде в одному акторському складі: Антігона – Марія Грунчева, Ісмена – Ольга Васинюк, Креонт – Олег Коваленко, Еврідіка – Валентина Бойко, Гемон – Олександр Дідик, Тіресій – Станіслав Колокольніков, Старж – Вадим Лялбко, Перший вісник – Едуард Кіхтенко, Другий вісник, корифей Хору – Сергій Ладєсов. Вперше трагедію Софокла було поставлено в дуже-дуже далекому 442 році до н.е. Софоклу та його трагедії повезло. ЇЇ ніколи не забували, проте в новий та новітній час ставили не дуже часто. Аж до 1943 року, коли Жан Ануй, відомий французький драматург використав трагедію Софокла за основу для написання власної п`єси з такою ж назвою. «Антігона» Ануя стала символом непідкореності французів фашистським окупантам. Так давньогрецька трагедія отримала новий поштовх до життя на сучасній сцені. Сьогодні трагедія Софокла та її варіація Жана Ануя доволі популярна в усьому світі. Нещодавно в Київській академічній театральній майстерні «Сузір`я» йшла вистава «Антігона» за Жаном Ануєм в постановці Ігора Славінського. А ще раніше на Вільній сцені в театрі Дмитра Богомазова можна було побачити пластичний скетч за мотивами «Антігони» Софокла «Рожденная взамен» в постановці Лариси Венедиктової. В 2015 році великий резонанс мала постановка «Антігони», створена французьким режисером Люсі Берелович в рамках Французької весни в Україні. Музику для проекту написав відомий український культурний діяч, продюсер та режисер Влад Троїцький. Отже, Кияни та гості міста за останні роки вже неодноразово могли ознайомитися з невмирущим сюжетом Софокла в різних його варіаціях та усвідомити його. Чому трагедія, яку було написано в 442 році до н.е., продовжує бути ідейною та сучасною протягом тисячоліть? В свій час, Софокл використав для створення п`єси відомий міфологічний фіванський сюжет. Проте міфології в трагедії можна навіть не помітити. Вона як відлуння, яке не заважає усвідомленню сюжету, в основі якого лежить протиріччя між неписаними законами, які передаються від покоління до покоління з вуст до вуст, основою культури та світогляду, та законами державними. Це протиріччя існувало за часів Софокла. Існує вони й сьогодні. Вистава в Театрі «Колесо» поставлено за класичним сюжетом Софокла. Антігона – донька міфічного царя Едіпа. Її брат Полинік (це стає зрозумілим з діалогів), зрадив Фіви та загинув в боротьбі з своїм рідним братом, отже і братом Антігони, Етеоклом, який захищав рідне місто. Царь Креонт, який правив на той час Фівами, заборонив поховати зрадника. Антігона доводилась Креонтові небогою, вона була донькою його сестри, яка була дружиною Едіпа. Всупереч наказу Креонта Антігона вирішила поховати брата за обрядом. Креонт помстився Антігоні за її неслухняність та велів замурувати її в печері. Антігона покінчила життя самогубством. Дізнавшись про це, жених Антигони, син Креонта, Гемон теж скінчив життя самогубством, пронизав себе кинджалом. Дружина Креонта Еврідіка теж не змогла змиритися зі смертю сина та потенційної невістки, і теж покінчила життя самогубством. Пригнічений трагічними наслідками свого рішення Креонт визнає свою неправоту та погоджується, що божественні неписані закони вище за державні, тобто писані, зокрема ним самим. Креонт оплакує себе, своїх загиблих рідних і свою провину, і Хор вторить йому, як вторив перед тим Антигоні: «Мудрість – вище благо, гординя – найгірший гріх, пиху – Спесивцев кару, і під старість вона нерозумного розуму вчить». У виставі використано вірші, які декламуються грецькою мовою. Можна сказати, що виставу поставлено в близькому до давньогрецького стилі. Є головні герої – їх не багато. Є Хор. При цьому використано й сучасні прийоми: головні герої не відокремлені від Хору, вони – його частина та виходять з нього, потім знов до нього повертаються. Замість світлого давньогрецького вбрання – чорні плащі, під якими тільки у головних героїнь білі сукні. Внизу (сцена) – земля, яку, на жаль, не дуже видно із задніх рядів глядацької зали, на рівні очей глядачів – велике коло неба, яке майже весь час обертається. Таким чином, автори вистави втілюють на сцені розповсюджену в різних філософських ученнях та теоріях концепцію триєдності НЕБО-ЛЮДИНА-ЗЕМЛЯ. Органічне також пластичне рішення вистави. Звичайно, будь-який глядач, тим більше обізнаний глядач, може до чого-небудь причепитися. І я також) Проте не буду!!!!!! Оскільки вистава в цілому мені дуже сподобалась. Насамперед своєю цільністю. Чесно кажучи, не знаю, чи буде вона мати такий же успіх, як у підготовленого глядача та спеціалістів, у пересічного київського глядача, тим більше тривалий час, адже в ній «в общем, все умерли». Трагедія на те й трагедія. На жаль, сучасний глядач більше прагне дивитися комедії, та чим простіші ці комедії, тим краще((( Не зважаючи на це, будемо сподіватися, що свого глядача «Антігона» Театру «Колесо» все-таки знайде. Щиро бажаємо успіху творцям вистави!)

#Антігона #Антигона #Софокл #ТеатрКолесо #театр

фото: https://www.facebook.com/pg/spilnotv.culture/photos/?tab=album&album_id=710234082460911

Сьогодні в Національній Опері України давали… не Аїду. Давали Лімб. Це була українська прем`єра сучасної опери Стефано Джервазоні на тексти Джордано Бруно, Карла Ліннея і Мерилін Монро. На програмці написано: «Значення цієї події для нашої сцени важко переоцінити: фактично вперше за час незалежності в Україні буде показано сучасну оперу. Причому без гри зі слухачем – доведеться дертися через вокальний терник, божевільний інструментальний склад та лібрето на шести мовах.»

Сучасних балетів доводилося бачити багато, а ось сучасних опер – ні. Бачили класичні опери в сучасних постановках, зокрема, дуже вразила опера «Дон Карлос» у постановці Віденської опери, яка тривала більше 5-ти годин без антракту. Сучасна інтерпретація класики – це зовсім інше, ніж те, що довелось послухати киянам сьогодні в стінах Національної опери. Оперу «Лімб» було написано в 2011-2012 роках на замовлення Міністерства культури Франції та ансамблю «Les percussion des Stracbourg”. Прем`єра української постановки відбулась за підтримки проекту PLIVKA та … анонімного благодійника. Я розумію, що благодійник – анонімний, проте дуже-дуже б хотілось дізнатися, хто він)))) Чесно-пречесно: навіть не уявляю, щоб щось подібне було реалізовано за підтримки Міністерства культури України((((

Тепер про враження. Загалом дуже сподобалось! Навіть, можна сказати, що під великим враженням. Особливо музика: інколи незвична для нас, складна, дискусійна, глобалізована – з елементами різних музичних напрямків, проте гармонійна. Занурюєшся з самого початку й продовжуєш чути навіть через кілька годин після виходу з будівлі Опери. Класні голоси вокалістів. З трьох оперних партій більше сподобались чоловіки: Віктор Рудь (баритон) та Гійом Фігель Дельпеш (контратенор). Контратенорів взагалі рідко коли зараз можна почути. Проте й колоратурне сопрано Анни Піролі теж на висоті. Хоча в цій опері більш було чутно просто класне сопрано, ніж колоратуру. Чудовий оркестр https://www.facebook.com/ukhomusic/#

Цікава тема, яку підняв на поверхню автор. В сюжеті багато антиклерикального та дуже яскраве відображення людських властивостей.

Є питання до сценографії. Якщо це концерт, як було написано на афіші Оперного театру – цілком можливе, навіть дуже «дороге» рішення. Якщо оперна постановка, як заявлено в буклеті та програмці, то питання виникають самі собою. Зрозуміло щодо одного екрану, на який іде проекція зображення, не зрозуміло щодо другого, який більше, адже на ньому більшість часу взагалі відсутня яка-небудь проекція. Не зрозумілі мотивації деяких персонажів (наявність у виставі 6 мов тут ні до чого, адже є детальне лібрето та переклад над сценою). Вистава в сценографічному плані не сприймається цілісною. Хочеться закрити очі та просто слухати, не дивлячись на сцену.

На жаль, вперше бачила, коли люди йшли з Оперного театру не між актами, а під час вистави. Так, не звично й складно для розуміння. Чутно навіть за спиною було слова «бред», «дребедень». Нічого… Поступово наш український глядач доросте до європейського бачення та сприйняття культури та мистецтва. Я в нас вірю!

P.S. Лімб (лат. limbus — рубіж, край) — в католицизмі місце перебування душ, які не потрапили до раю та не співпали з адом або чистилищем.

Намагались акредитуватись – фіг вам((((( Саме тому ані відео, ані нормальних фоток. Проте уява все ж є))))

ФОТО: Фhttps://www.facebook.com/pg/spilnotv.culture/photos/?tab=album&album_id=707773239373662