Спільнобачення | Archive for Богдан Струтинський

Богдан Струтинський

Художній керівник Київського Академічного Національного театру оперети н.а. України Богдан Струтинський та мистецтвознавець Яна Іваницька сьогодні, 7 вересня 2016 року презентували громадськості першу книгу із серії “Режисер без вихідних”.
Богдан Стутинський – людина, яка за 10 років перетворила величезний театр, котрий багато років знаходився на задвірках столичних театрів, на Музичний Театр світового рівня та значення. Саме особистості творять історію! Богдан Стутинський – без перебільшення, саме така особистість.
То ж читайте книгу “Режисер без вихідних”!!!)))

ФОТО ДИВИТИСЯ ТУТ https://www.facebook.com/spilnotv.culture/photos/?tab=album&album_id=657930434357943

26 лютого у Київській опереті відбулась чергова прем`єра.  Ще не минув навіть місяць з того дня, як Театр продемонстрував глядачам прем`єру вистави у незвичайному для себе жанрі: драматичну моновиставу «Любовний монолог…» за твором Маркесана музику Пьяццолли, як знов жанровий експеримент… На цей раз Театр представив балет: «Моцарт Underground…». І якщо балет-феєрія «Кармен» (якщо не помиляємося, це був перший балет у репертуарі Київської оперети) поставлено головним балетмейстером Театру Вадимом Прокопенко в класичному стилі, то «Моцарт Underground…» – це балет-модерн. Так-так: балет-модерн на … класичну музику Вольфганга-Амадея Моцарта.

Це, справді, авторський експеримент Театру Оперети: від самого лібрето і до останньої стрічки на костюмах. Повний, суцільний ексклюзив! Балет на дві дії, кожна з яких сама по собі – майже окремий балет. Перша дія балету відбувається у часи Моцарта, друга – сьогодні, у великому місті (вірогідніше за все саме в Києві), де час і події рухаються дуже швидко – так швидко, що ми інколи не встигаємо за ними спостерігати, і ще більш  – аналізувати.  В першій дії звучить класична музика – без купюр. В другій – сучасне аранжування музики Моцарта, бездоганно здійснене Богданом Решетіловим. Головні герої переходять з часу в час, адже люди залишаються і сьогодні такими ж, як були у 18-сторіччі: ті ж самі пристрасті, ті ж самі цінності. І геніальна музика Моцарта актуальна та вражаюча, як у далекому 18-сторіччі, так і зараз. Напевно, саме тому – балет-модерн.

Як завжди у Київській опереті, за часів Богдана Струтинського, вистава «Моцарт Underground…» – це цілком завершений продукт. І хоч би сто разів експеримент!  В ньому все нанизано один до одного: музика, постановка, сценографія, хореографія, грим, костюми…

Спочатку окремо про костюми. Вони неймовірні! І вони – також герої вистави. По-перше, жодний з них не повторюється – всі костюми ексклюзивні. По-друге, вони просто гарні. В першій дії  – це стилізовані костюми у стилі необароко. Саме необароко, а не бароко: перуки, фантастичне мереживо, стилізовані під 18-те сторіччя із золотом та сріблом камзоли і криноліни. В другій дії –  це сучасний одяг, в якому зручно танцювати: туніки та футболки з розписом хенд-мейд, багато шкіри, мотузок і ручного в`язання.  Художник з костюмів Ольга Левченко мала можливість самовиразитися в цій виставі – на повну! І вона це зробила.

До речі, і Ольга Левченко, і диригент-постановник вистави Володимир Врубльовський приїхали до Києва з Донецька, де раніше працювали в Театрі Опери та балету.

Далі окремо про художнє оформлення вистави. Художник-постановник вистави Олександр Білозуб, актор, режисер, сценограф. В останні роки, Олександр Білозуб працював, зокрема, за кордоном, і в минулому році його було визнано найкращим художником – сценографом в Угорщині. Художнє рішення вистави здійснено в трьох основних вимірах: перший – це саме сцена, на якій грають (танцюють) другий – другий поверх сцени, майже під самою стелею – рояль, за яким грає соло піаністка, третій – «задзеркалля», в якому герої переходять з 18-сторіччя до сучасності. І тільки четвертий додатковий вимір – оркестр на своєму місці в оркестровій ямі.

Теж окремо про хореографію Вадима Прокопенка. Все – як по нотам: па за па, рух за рухом. Рух – як продовження геніальної музики Моцарта.

І на останнє, окремо про музику вистави. Недаремно ім`я Моцарта стоїть у назві.  Моцарт – неперевершений! Він був неперевершеним у свій час – не дарма йому заздрили композитори-сучасники, на кшталт Сальєрі, що викликало привід у Пушкіна написати його славетну «Маленьку трагедію» «Моцарт і Сальєрі». Моцарт залишається неперевершеним і зараз. Музика Моцарта, як жодна інша, дозволяє відключитися від всіх проблем і негараздів. Це музика – свято!

На жаль, у багатьох ставлення в наш час до класики зверхнє та, більшістю, негативне. В будь-якому жанрі. Раз класика – значить, чомусь «відстой»: сумно, нецікаво, застаріло. Сьогодні на прес-конференції художній керівник Театру Богдан Струтинський запропонував журналістам влаштувати флеш-моб на підтримку класики. Ми перші в черзі на влаштування такого флеш-мобу. Як особи зацікавлені… За!!! Руками, ногами і головою! Давайте збирати ідеї щодо такого флеш-мобу! І реалізовувати!

І зовсім трохи … критики. Друга дія сподобалась більше, ніж перша. Під час вистави навіть не одразу було зрозуміло, чому. Тільки аналіз дорогою додому допоміг зрозуміти, що в першій дії не відпускало враження, що класична музика й стилізовані під класику костюми, здавалось, дещо заважали акторам танцювати на повну балет-модерн. Вони ніби соромились в таких костюмах під класичну музику робити не класичні па. Можливо, це відбувалось навіть на підсвідомому рівні. І тільки у другій дії – під аранжування – емоції в рухах, нарешті, почали бити «через край» – як це і мало бути у виставі про кохання. Адже «Моцарт Underground…» – це вистава про кохання, кохання, попри все, навіть попри віки.

Додаткового смаку у другій дії додали «паралельні» головні герої: Флоріан у виконанні Максима Булгакова і Джоанна у виконанні Юлії Ільченко. З їх виходом вистава заграла новими, більш потужними променями, з більшою силою та впливом на глядача. Адже обидва ці актори є не просто танцюристами, а ще й прекрасними драматичними акторами. В кожному їх русі – пристрасть та внутрішня енергія, не тільки техніка, а ще й досвід.

Ми дуже сподіваємось, що ця вистава стане не просто однією з вистав у репертуарі Театру оперети, а буде, дійсно, займати  найвище місце у рейтингах глядачів, які, як відомо, голосують ногами. Отже, голосуйте ЗА «Моцарт Underground…»!

Віват, Моцарте! Віват, Оперето! Вони (ви) цього варті!

 

 

 

 

 

 

 

 

Шановні читачі! Вибачте, будь ласка, за дуже довгий-довгий вступ до цієї замітки про блискучу прем`єру року в Київській Опереті. Як завжди, блискучу та неперевершену!

Цей невеличкий текст я «кладу до ніг» пана Богдана Струтинського, художнього керівника Київської Оперети та режиссера-постановника мюзиклу «Звуки музики» в Україні.

Адже я вперше розповідаю публічно про історію своєї … музичної родини… Тільки тому, що моя «історія» дещо співзвучна історії, яка відбувається на сцені у мюзиклі «Звуки Музики»… Напевно, як і у багатьох українських родин…

Так, ми всі останнім часом дещо зачерствіли… На превеликий жаль… Навкруги війна та падіння економіки  – в Україні, терроризм  і перерозподіл впливу –  у глобальному масштабі. Не знаю  як у вас, у мене на балконі вже два роки чекає на «свій час» «тревожный чемоданчик» – з 30 листопада 2013. Я борюсь з його існуванням, проте він трансформується у наповненні, але … не зникає.

Ми, українці, вже багато віків живемо в епоху змін. Сторіччя минають, а зміни… Вони здійснюються так повільно, що ми інколи чекаємо на них все своє життя…  Наприклад, за той час, що я «чекала» на зміни в країні, виросли мої діти і навіть онука…

А тепер історія… Колись, у 1863 році мій пра… брав участь у повстанні поляків проти Російської імперії. Він не був героєм, тому його не розстріляли у Київській фортеці і не зіслали до Сибіру, як інших. Він просто брав участь… Тому його поселили подалі від Батьківщини – так, щоб він не був розсадником своїх «не верно подданнических» думок. Так він опинився в Україні. Мій дід, його нащадок, ледь уникнув репресій 1937-го. Щоб уникнути їх, він мобілізувався до армії у досить зрілому віці. Він мав демобілізуватися у липні 1941-го. Старшиною потрапив до полону на початку липня 1941-го. Повірьте, мій дід та армія – дві речі не сумісні, як геній та злодійство. Він вижив всюди тільки завдяки тому, що вмів … грати майже на всіх музичних інструментах. Це було дивовижно: кожний інструмент, до якого дід доторкався, грав по-справжньому: скрипка, акордеон, бандура, гітара, фортепіано… Зараз, заклад, де він навчався, називається Київський інститут музики ім. Р.Глієра.

З дитинства мене супроводжували звуки Музики…

З полону діда звільнили американці. Потім ще кілька років сталінських таборів. Моя мати познайомилась з батьком, коли їй було 9 років… І знов довга-довга дорога малоперспективної та відчайдушної боротьби всієї родини, щоб «переступити» через дідову анкету, яка псувала життя всім її членам протягом багатьох років – поки трохи не забулося.

І ось, нарешті, хоча і повільно, все-таки наступили якісь зміни… І мій дід, на щастя, встигнув мені розповісти (він помер у 1991-му) – єдиній своїй онуці, про все це… І тепер у моїй «дирявій» башці весь час крутиться як слова молитви: «За нашу і вашу свободу!». За це я готова положити своє життя. Свобода (моя власна та моїх близьких) – це єдине, що може змусити мене вийти на барикади. Я це робила вже не раз…  Пардон, за особисте…

А потім дід заснував оркестр народних інструментів та хор, який їздив усією Україною та займав перші місця на всіляких конкурсах.

Музика, саме музика, її чарівні звуки  – це те, що дало нашій родині вижити та встати на ноги під час та після Другої світової. Як і героям мюзиклу «Звуки музики» Річарда Роджерса…

Саме тому мій «вступ» був таки нецікавим та довгим… Ще раз вибачте!

Про все це я думала, коли дивилася прем`єру вистави «Звуки музики» 11 грудня 2015 року.

Вже всі видання написали про цю, дійсно, прем`єру року. А у мене вже кілька днів … просто бракує слів…  Тільки почуття та відчуття! Про це не можна розповісти! Жодні слова та жодне відео не дасть уяви про те, що відбувається на сцені протягом вистави! Жодні!!! І як добре, що я можу написати, що завгодно – без цензури та купюр! Більше не про сам мюзикл, а про мої власні почуття та думки після його перегляду.

Напевно, мюзикл «Звуки музики» має таке велике враження на глядачів саме через те, що в основі його лежить справжня історія з життя – такого, яким воно є. Адже барон фон Трап та Марія  – не тільки персонажі одного з найвідоміших мюзиклу у світі та книги, яку було взято за основу лібретто, а цілком реальні історичні постаті. І як це часто буває у житті, реальна історія життя сімейства фон Трап ще більш драматична, ніж у книзі та мюзиклі. Насправді сімейство найрезультативнішого австрійського підводника часів Першої світової війни банально заробляло своїми виступами на життя –  через скрутне фінансове становище родини.  І хоча їх від`їзд з окупованої Австрії був не таким драматичним, як це представлено у мюзиклі, проте не змінює суті історії: велика родина була змушена поїхати з рідної Австрії в еміграцію  – саме через війну. І на той час сім`я фон Трапів налічувала вже 8 дітей. Тільки останній син фон Трапа та Марії народився вже в Америці.

Друге, що вражає глядача  – після щирості та справжності історії: це велика внутрішня гідність всіх героїв мюзиклу – від наймолодшого з дітей до самого батька сімейства барона фон Трапа. Вони не втрачають своєї гідності за будь-яких обставин. Їх не можуть змусити це зробити ані погрози, ані загроза життю.

Кожний такт музики, кожне слово в мюзиклі сповнено великою Любов`ю: до Бога, до дітей, до справжніх родинних цінностей. Це дуже зворушливо, особливо непередодні різдвяних та новорічних свят, які традиційно вважаються сімейними святами. Саме напередодні цих світлих свят хочеться побажати всім нам: нехай з наших балконів та горищ, нарешті, зникнуть «тревожные чемоданчики» та ніколи не знадобиться переходити високі гори заради спасіння життя!

Все, більше нічого писати не буду…  Замість опису – щира порада: шановні співгромадяни, будь ласка, знайдіть час, щоб послухати та подивитися мюзикл «Звуки музики» у Київській опереті! І тоді, можливо,  у нашій багатостраждальної України, дійсно, буде більше шансів на справжнє велике МАЙБУТНЄ… Я в це вірю!

Нашим дідам, прадідам та прапрадідам присвячується…

Все особисте можна вирізати або не читати…

Легар  Мистецький вечір до 145-річчя угорського композитора Ференца Легара в Київській Опереті продовжив низку масштабних гала-концертів, присвячених видатним композиторам, що творили в жанрі оперети. Рівно рік тому 24 квітня 2014 року глядачі були в захваті від концерту «Кальман. Король оперети!», організованим, як і вечір, присвячений творчості Легара, за підтримки Посольства Угорщини в Україні та за участі угорських вокалістів. На Новий рік в Київській опереті вже традиційно проходять святкові Штраус-концерти. Таким чином, Київський Національний Академічний Театр Оперети послідовно втілює водночас кілька своїх сформульованих і задекларованих перед суспільством функцій: просвітництво, постійне оновлення репертуару, вшанування пам`яті видатного композитора світового значення, встановлення та закріплення міжнародних комунікацій в музичному світі, а також втілення в житття свого влучного слогану: «Оперета – крок до свята». В Київській Оперети прекрасно усвідомлюють, що крім показів репертуару, який постійно оновлюється, треба залучати поціновувачей оперети на масштабні унікальні заходи. Таким дійсно унікальним заходом і став мистецький вечір, присвячений творчості Ференца Легара. І як завжди в Опереті, цей вечір став святом музики, танцю та якісного вокалу.

Приємно, що втілювати в життя музичні й просвітницькі плани Київській Опереті також послідовно допомогає Посольство Угорщини в Україні. Тут розуміють важливість проведення міжнародних заходів, обміну досвіду між театрами – як на рівні керівництва, та і на рівні учасників трупи.  Цього разу до Києва завітали чотири виконавці з Будапештського театру оперети та мюзиклу: Аніта Лукач, Сільві Сенді, Жолт Вадас, Давід Сабо. Деякі з них в Києві вже не вперше і брали участь в гала-концерті «Кальман. Король оперети!». Особливо хотілося відмітити комічну пару: Сільві Сенді та Давіда Сабо. В українських театрах комічні пари найчастіше – це актори у віці або із трохи зайвою вагою – так би мовити, не зовсім стандартної зовнішності. Комічна пара з Будапешту – це симпатичні молоді люди з блискучими голосами та дикцією (якщо б ми знали угорську, то чутно було б кожне слово), а також з прекрасною фізичною підготовкою.

M1200006

Сільві Сенді та Давід Сабо (разом  з комерційним директором Будапештської оперети)

Режисером-постановником вечора виступив традиційно художній керівник Театру Богдан Струтинський, балетмейстером-постановником – Вадим Прокопенко. Диригент-постановник концерту Оксана Мадараш – жінка-диригент, що поки що на теренах України зустрічається досить рідко – чарівна жінка з  яскравою зовнішністю, і, як з`ясувалось, з угорським корінням.

M1200002  M1200003

Диригент-постановник Оксана Мадараш

Більшість номерів концерту було виконано вперше в Україні (9 номерів), або взагалі номери були прем`єрними (16 номерів). Більшість оперет Легара, номери з яких можна було почути й побачити на концерті, ніколи не було в репертуарі українських театрів. Ференц Легар більше відомий в Україні (та поза її межами) оперетами «Весела вдова», яка і зараз іде на сцені Київської оперети, і «Граф Люксембург». Проте він написав музику до великої кількості вистав, які протягом багатьох років не сходили зі сцени Віденьских та інших європейських театрів, такі як «Фраскіта», «Джудітта», «Царевич», «Паганіні», «Циганська любов», «Кло-кло», «Фрідеріка» (головний герой – Гете), «Країна посмішок» (остання взагалі є нетрадиційною в жанрі оперети, оскільки  в одному з прочитань має драматичне завершення сюжету) та багато інших. На жаль, більшість повних партитур оперет Легара або втрачено, або їх дуже важко знайти. Художній керівник Театру народний артист України Богдан Струтинський розповів, що поставити оперету Легара «Джудіта» – це давня мрія, як Київської оперети, так й інших музичних європейських театрів, проте знайти повну партитуру цієї яскравої оперети, до сіх пір нікому так і не вдалось. Правда, зважуючи на наполегливість та колосальну енергію пана Струтинського, здається, що дуже скоро ми зможемо побачити прем`єру оперети «Джудіта» на сцені Київського Національного академічного Театру оперети.

На жаль, ми дуже мало знаємо про Ференца Легара. Набато менше, ніж про Кальмана, про якого знято кілька документальних і художніх фільмів. Легар народився в сім`ї військового капельмейстера, отже, музика була поруч з ним все його життя. Він закінчив Пражську консерваторію, де по класу композиції навчався у відомого композитора Дворжака. Пропрацювавши кілька років в театрі скрипалем, він згодом пішов по стопам батька і став також військовим капельмейстером. Весь цей час він творив інструментальну музику і, нарешті, написав оперу «Зозуля», дії якої відбуваються в Росії. Написання опери надихнуло Легара назавжди залишити військову службу. Він стає диригентом в одному з віденських театрів і пише оперети. Протягом 30 років Легар написав 30 оперет – по опереті на рік. В більшості з його оперет використано народні мотиви: угорські, російські, словацькі, циганські, іспанські, тощо. Ще за часів німого кіно за оперетами Легара знімали кінострічки. Наприкінці життя Легар займався музичним видавництвом. Відомий й вшанований за життя,  і трошки під-забутий в бурхливе сьогодення…

І сьогодні Ференц Легар по праву вважається фундатором нової віденської оперети, а його твори належать до найкращих зразків світової музичної культури. Угорщина й Австрія пишаються Легаром. Пишається ним і весь музичний світ. Отже, кияни і гості міста мають бути вельми вдячними Київські опереті й Посольству Угорщини в Україні за надану можливість поринути до багатогранної творчості  Ференца Легара. І якщо Кальман – це король оперети, то Ференц Легар – її прем`єр-міністр.

ДИВИТИСЯ ВІДЕО:

https://youtube.com/watch?v=WD4q2uOWU3Qframeborder=0allowfullscreen

 

До Міжнародного дня Театру Київська Оперета приготувала глядачам приємний сюрприз. Два дні поспіль 27 і 28 березня на сцені та у фойє Театру лунав іскрометний джаз: нарешті, відбулась довго очікувана прем`єра мюзиклу «Sugar, або в джазі тільки дівчата».

M1160025

Художній керівник Театру і режисер – постановник вистави народний артист України Богдан Струтинський вважає, що звернення до постановки мюзиклу для Театру Оперети є природнім. Адже оперета і мюзикл  – жанри, в яких дуже багато спільного. Поява в репертуарі Театру ще одного яскравого мюзиклу – це  новий крок до глядача, який втомившись від своїх власних турбот, виснажений психологічно й емоційно у зв`язку з економічною кризою й тривалим конфліктом на Сході, воліє відпочити душею хоча б протягом двох годин.

Театр взяв на себе дуже складне завдання: поставити мюзикл, який не тільки з успіхом іде на Бродвеї та на інших музичних сценах світового масштабу, але ще й має прекрасну класичну кіно екранізацію – з неперевершеними Мерілін Монро в ролі Душечки і Джеком Леммоном в ролі Дафни. Треба наголосити, що постановники й виконавці з цим завданням впоралися з честю. Врешті, як завжди, коли за справу береться колектив Театру Оперети.

Події вистави відбуваються в США під час «сухого» закону і Великої депресії – глибокої економічної кризи, що спіткала країну на початку 30-х років 20-го сторіччя. Тотальне безробіття, повальні банкрутства підприємств і приватних осіб, безглузда заборона на державному рівні продажу й вживання алкогольних напоїв народили нові явища в суспільному життя США: бутлегерство (незаконне виробництво та торгівля алкоголем) і гангстерство. Все як сьогодні в Україні: бідні становляться ще біднішими, багаті або нічого не втрачають, або становляться ще багатшими за рахунок бідних, погіршення криміногенної ситуації у великих містах, тощо. У одних немає на що пообідати, інші – залишають в клубах за одну ніч цілі статки. У країні  – зброї більше ніж людей, які можуть її тримати в руках. Ціна людського життя – майже нуль. На тлі цього Апокаліпсису головні герої мюзиклу «Sugar, або в джазі тільки дівчата» не втрачають ані мрії щодо кращого життя, ані надії, що їх мрії, нарешті, збудуться. Вони не просто намагаються вижити – цього їм замало. Вони намагаються жити повним життям: робити улюблену справу, заробляти цим на життя, мріють про велике кохання. Змушене переодягання молодих безробітних музикантів, що стали свідками ганстерських «розборок», у жінок – заради спасіння життя – вони розглядають як короткий не дуже приємний епізод, котрий дозволить їм незабаром рухатися далі.

M1160030

Звичайно, що головний «персонаж» у виставі, як і в більшості мюзиклів – це Кохання. Кохання чисте і справжнє (лінія Джо – Душечка) або безглузде й кумедне (лінія Осгвуд –  Джеррі-Дафна). Та як завжди у мюзиклах, Кохання перемагає. Головна героїня – Душечка – знаходить в собі сили відмовитися від великих ілюзій заради великого справжнього кохання.

Постановочна частина вистави – бездоганна: сценографія, костюми, декорації, акторська гра, чудові вокальні та пластичні дані виконавців. На мій погляд, постановка перевершує музику Джула Стайна. Адже в самому мюзиклі є тільки кілька яскравих музичних номерів. При цьому постановники (режисер-постановник Богдан Струтинський, балетмейстер Вадим Прокопенко, хормейстер і диригент Ігор Ярошенко, художник Андрій Романченко, художники по костюмах Ірина Давиденко, Андрій Романченко)  взяли від музичного матеріалу максимально можливе. Отже, мюзиклу пощастило, що Київська Оперета виявила бажання втілити його в життя. Завдяки постановникам і виконавцям мюзикл «Sugar, або в джазі тільки дівчата» засяяв новими гранями.

M1160033          M1160037

Зрозуміло, що грати чоловікам жінок завжди складно. Але, як стверджує виконавець ролі Дафни Арсен Курбанов, також дуже цікаво. Чоловікам під час репетицій доводилося вчитися ходити на підборах, в жіночому вбранні, передавати характерні жінкам рухи, весь час змінювати голос з чоловічого на жіночий і навпаки. При цьому все це мало на сцені  у виставі виглядати не завжди кумедним, іноді – навіть трагічним, а найчастіше – просто природнім. Перевтілення було здійснено на самому високому рівні. Станіславський сказав би: Вірю!

Хочеться відмітити у складі виконавців, що грали 28 березня, справжні акторські здобутки: чудову гру Арсена Курбанова в ролі Джеррі-Дафни, народного артиста України, корифею Театру Миколи Бутковського в ролі мільйонера Осгуда Філдінга, а також дебют Андрія Григоренка в ролі Джо (Джозефіни).

M1160045          M1160049

Київська Оперета отримала права на постановку мюзиклу «Sugar, або в джазі тільки дівчата» строком на три роки. До речі, щоб отримати в репертуарі нову яскраву виставу, Театр виклав чималу суму за авторські права їх власникам, та буде сплачувати досить високі відсотки роялті. Проте свято, яке дарує Музика й Кохання глядачам, коштує набагато більше.

M1160055

Київській Опереті – 80 років! Святковий вечір з цього поважного приводу відбувся 19 грудня, звичайно ж, саме в прославлених стінах цього одного з найдавніших театрів України. Саме тут в Троїцькому народному будинку з 1907 року протягом десяти років працював перший в Україні стаціонарний театр – театр Миколи Садовського, в якому грали такі видатні митці, як Марія Заньковецька, Софія Тобілевич та багато інших. Безпосередньо Театр Оперети було засновано вже за радянських часів – в 1934 році як Державний театр музичної комедії УРСР.З 1966 року Театр отримав назву Театру Оперети. Вже за часів незалежності Київська Оперета стала академічним Театром, і з 2009 року вона гордо носить звання Київського Національного Академічного Театру Оперети.

Головний хормейстер Театру Ігор Ярошенко в своїй промові перед журналістами напередодні святкового концерту розповів, що 10 років тому, в 2004 році, коли він прийшов працювати до Київського Театру Оперети, його зустрів Театр-Оперети в образі старенької бабусі. Зараз же Київська Оперета виглядає привабливою красунею, від якої важко відвести очі. І в цьому порівнянні немає жодного перебільшення. Київська Оперета, незважаючи на такий поважний вік і великий послужний список, з часом тільки молодіє. Це може сказати кожний глядач, котрий бував в Театрі десять або двадцять років тому, і який буває там регулярно зараз. Висловлю свої власні враження. Як любитель змалку загалом театрального мистецтва, зокрема жанру оперети, будучи школяркою, а потім студенткою, в другій половині 80-х років кілька разів сходила до Київської Оперети на свої улюблені вистави: «Сильва», «Летюча Миша», «Баядера». Нажаль, враження від побаченого й почутого були такими, що я, як то кажуть, тоді зареклась ходити до Театру Оперети. І чесно не ходила туди дуже багато років. Поки моя донька, теж любителька театрального мистецтва, не побувала в минулому році на декількох виставах і не сказала мені, що варто відвідати Театр. І тоді ми з чоловіком сходили на класичну «Летючу мишу»… Це була зовсім інша вистава, ніж я бачила двадцять років тому. Тобто все було, ніби як і раніше: слова, музика, навіть, здається, постановка, але загальне враження було зовсім іншим. Піднявся настрій, і самій захотілося танцювати й співати. Перший крок до свята було здійснено! Всі наступні кроки до Театру тільки закріпляли позитивне враження від чарівного перетворення бабусі на красуню.

Сьогодні завдяки вірно обраній стратегії, послідовній та наполегливій праці всього колективу на шляху її реалізації, Театр вийшов на нові обрії та остаточно закріпився там: поставлено вистави нових для Театру жанрів (мюзикл, опера-буффа, балет), нарешті, вустами художнього керівника Богдана Струтинського Театр зізнався, що незабаром глядач зможе почути в стінах Театру також оперу (відчуття, що це ось-ось станеться, особисто у мене вже було давно), зростає кількість яскравих вистав для дітей, регулярно відбуваються чудові гала-концерти, вже двічі відбувся міжнародний музичний фестиваль О-Фест, Театр гідно представляє Україну в міжнародних мистецьких проектах. Можна довго перераховувати досягнення Театру протягом останніх років, але словами описати те свято, яке кожного вечора відбувається в стінах Київської Оперети, неможливо. На нього треба потрапити, щоб на власні очі та вуха переконатися в правдивості чужих слів. В наші буремні часи Театр здійснює дуже складну й почесну місію, яку важко переоцінити: створення позитивного настрою у киян та гостей міста, збільшення у людей оптимізму й здобуття віри в завтрашній день.

І повертаючись до урочистого вечора, присвяченого 80-річчю… Все, як завжди в Київській Опереті, пройшло на самому високому рівні. Чи не вперше за останній час разом з талановитою молоддю на сцену вийшли корифеї – «тряхнуть стариной». Звичайно, не обійшлося без довгих привітань від державних органів (Президента України, Кабміну, мерії в особі самого мера Віталія Кличка, Верховної Ради, представників Церкви) і численних нагороджень, проте, ювілей – дійсно, дуже гарна нагода згадати й відзначити всіх, хто віддав Театру все своє життя, а також тих, хто віддає його кожний день зараз. Адже в справжньому Театрі не можна просто працювати і навіть, як колись казали, неможливо просто «служити». В Театрі можна тільки жити!

ДИВИТИСЯ ВІДЕО:

S1260030 7 грудня в Київській Оперетті відбулась чергова прем`єра. Чергова, проте не зовсім звичайна для дорослого (у всіх сенсах) академічного Театру. Оскільки цього разу цільовою аудиторією прем`єрної вистави виступили насамперед маленькі глядачі.

В репертуарі Київської Оперети вже є чимало вистав для дітей: наприклад, музичні казки “Білосніжка та сімеро гномів”,  “Чарівна лампа Алладіна”, “Пригоди Бременських музикантів”, “Чиполліно”, дитячий мюзикл “Острів скарбів” та інші. На цей раз на суд найвибагливішої дитячої публіки було представлено виставу “Кицькин дім” за мотивами відомої казки С. Маршака на музику П.Вальдгарда. Проте дорослі, які привели на прем`єру своїх діточок, теж не пожалкували, що марно витратили свій дорогоцінний час. Адже автори проекту з самого початку роботи над виставою позиціонували її як музичну виставу для дітей та дорослих.

Керівником проекту виступив художній керівник Театру Богдан Струтинський (колись він сам дебютував в Київській Оперети як режисер-постановник саме музичної казки для дітей). Як режисер-постановник вистави «Кицькин Дім» дебютував відомий актор Театру Оперети Микола Бутковський. Ще один вдалий дебют: хормейстера-постановника Сергія Нестерука. Чудові яскраві костюми – від Ірини Давиденко. Пластичне рішення балетмейстера-постановника Анжели Гречановської, що робить добре впізнаними всіх персонажів казки. У виставі задіяно багато молодих талановитих виконавців: Олена Арбузова, Євген Прудник, Дмитро Шарабурін, Ольга Федоренко, Галина Грегорчак та багато інших.

S1260034

Невмируща тема людських стосунків ховається у виставі за кумедними образами тварин, що діють у виставі. Кішка, Курка, Коза та інші персонажі-тварини – відображають різні людські характери та різну поведінку, зокрема в екстремальних умовах. Саме тому дорослі та діти – кожен на своєму рівні – однаково жваво сприймають те, що відбувається на сцені. А для дітей у виставі є ще й повчальний момент: як треба правильно поводитися з вогнем.

S1260042 Режисер-постановник вистави “Кицькин дім” народний артист України Микола Бутковський

S1260049  Керівник проекту заслужений діяч мистецтв України Богдан Струтинський

Художній керівник Театру Оперети Богдан Струтинський вважає, що кожний “дорослий” Театр має обов`язково приділяти пильну увагу репертуару для дітей, і таким чином, виховувати у нового покоління любов до театру, відчуття прекрасного, прививати змалку гарний театральний смак, адже Київська Оперета реалізовує проекти для дітей на такому ж самому високому рівні, як і проекти для дорослих. Саме завдяки цьому можна заохотити дітей та їх батьків частіше відвідувати театральні постановки, зробити їх справжніми поціновувачами театрального мистецтва, відноситися до Театру не тільки як до розваги, але як до складової загальної культури людини.

Всі учасники проекту, в один голос, стверджують, що працювати для дитячої аудиторії дуже цікаво та відповідально. Адже завдання поєднати яскравість, кумедність з глибиною піднятих у виставі тем – дуже складне. Проте трупа Київського Національного Театру Оперети у виставі «Кицькин дім» впоралась з цим завданням, як завжди, на ВІДМІННО.

З дитинства завжди обожнювала оперету. Знала назубок всі арії з найвідоміших оперет: “Сільва”,  “Летюча миша”, “Циганський барон”, “Містер Ікс”, тощо.  Інколи ходила  на вистави до Театру Оперети.  Не можу сказати, що з великим задоволенням, проте ходила… Потім зовсім перестала туди ходити…  Бо замість блискучих прим на сцену все більше виходили підстаркуваті безголосі актори в жахливому гримі й костюмах, що ось-ось на них луснуть. Темрява накрила Київську Оперету на багато років… Доки до неї не прийшов новий художній керівник: Богдан Струтинський.  Тепер в Київській Опереті працює неймовірна команда: Богдан Струтинський, головний балетмейстер Вадим Прокопенко, прекрасні диригенти, художники по костюмах, молоді гарні собою виконавці з блискучими голосами, “бек-стейдж”, наприклад, комерційний директор Оксана Когут.  І поступово, крок за кроком, Київська Оперета отримала своє друге життя, за яким ми зараз маємо щастя спостерігати.

14 вересня розкішним гала-концертом відкрито 80-й ювілейний сезон Київської Оперети. В першому відділенні лунали  в основному оперні арії, які було виконано на дуже високому рівні. Підкорив тенор Олександра Чувпило, як в Куплетах Герцога з “Ріголетто”, так і в номері “Для тебе”, де він співав разом ще з двома тенорами. Можна сказати, що в Київській Опереті є свої три тенора, кожний з яких має свій неповторний тембр. При цьому вони ще й гарні собою – всі герої-коханці!

В другому відділенні домінував мюзикл. Проте домінував не нав`язливо, обережно.

Загалом в гала-концерті було 4 прем`єрних номери: “Хелло, Доллі!”, ” Адажіо” Альбіноні, “Now We Are Free” з к/ф “Гладіатор” і … Гвіздком прем`єрної програми було пристрасне “Лібертанго” Пьяцоллі.  Соло на акордеоні виконав диригент Сергій Дідок. Класно виконав з душею – тільки так і можна виконувати танго! Як на мене, нажаль, саме душі трохи не вистачило Олені Арбузовій під час виконання “Адажіо” Альбіноні. Хороший голос, непогане володіння ним, але іде він не від серця, а так… як потрібно, як вчили. Під час виконання цього номеру мурашки мають бігати тілом!

Вразив номер “Дует квітів” з опери Деліба “Лакме”. Блискучі голоси дуету, неймовірно чарівні костюми балету підкоряють глядачів з перших тактів.

Не здивуюсь, якщо найближчим часом, крім Їі величності Оперети і Його величності Мюзиклу на сцені Київської Оперети відбудеться прем`єра … Опери. Адже прем`єра балету в минулому сезоні вже відбулась (“Кармен”). Чи, може я помиляюсь?..

Отже, Київська Оперета розпочала свій 80-й ювілейний сезон – для Вас!

P.S. Пророцтво щодо мене у Театра було таке: “Чекає на вас карнавал із чудес. Головне не втрачати до справ інтерес”. То з нетерпінням чекаю на карнавал! А до справ втрачати інтерес – ніколи.

Інна Гончарова

ДИВИТИСЯ ВІДЕО:

Пряма мова: про майбутній театральний сезон говорить художній керівник Театру Богдан Струтинський. Брифінг Художнього керівника Київської оперетти Богдана Струтинського перед гала-концертом на честь відкриття 80-го ювілейного сезону 14 вересня 2014 року.

Приносимо вибачення за якість звуку

ДИВИТИСЯ ВІДЕО

Богдан Струтинський про театральний сезон, що минув, і про наступний сезон, а також про концепцію розвитку Театру. Це був ще один крок до свята. Наступний крок ви зможете зробити разом з Київською Оперетою в новому театральному сезоні