Спільнобачення | Archive for #євромайдан | Page 2

#євромайдан

Вже не один десяток років ялозиться міф про етно-мовно-цивілізаційний розкол України на україномовний та про-західний Північний Захід та російськомовний і про-російський Південний Схід.

Міф цей настільки міцно опанував як частини українських, так і російських, і навіть західних голів, що вже сприймається як щось аксіоматичне, відтак, не підлягає сумніву і не потребує доведення.

Між тим, сумніватися є у чому, як і є що доводити. Якщо стереотипне бачення (яке підхоплюють, у т.ч., й західні медіа) розділяє Україну за мовною ознакою дискретно (по Дніпру, плюс «відкушує» увесь Південь), то насправді виглядає все десь так:

  1. Галичина, Волинь, Полісся, Північна Буковина, Поділля  – майже виключно україномовні.
  2. Київ – переважна російськомовність у публічних місцях, однак близько половини – україномовні вдома
  3. Обласні центри та великі міста Півдня та Сходу (окрім Криму та Донецького басейну) – російськомовні, самі ж області – сільське населення, невеличкі та середні міста, – україномовні (діалект-суржик, креольського типу); сама ж «російська», котрою розмовляють у містах, має сильний український акцент (див. таблицю нижче).
  4. Крим:
    1. Севастополь – місто, де перебуває (тимчасово) база Чорноморського флоту РФ;  2/3 – ¾ населення російські громадяни, з них – чимало українців, решта – українці: корінні мешканці, особовий склад Українського ЧФ (Чорноморського флоту).
    2. Міста Південного Узбережжя Криму (Ялта, Алупка, Судак, Феодосія, тощо) – змішане, заселялося з вихідців усього СССР;
    3. Керч – зрусифіковані українці, совєтська свідомість;
    4. Бахчисарайський, СтароКримський, Джанкойський, Євпаторійський, Куйбишевський, Ленінський райони – значна частка татарського населення, котре, однак, внаслідок необлаштованості, невирішеності базових питань (таких, як земля) практично відсутні школи з кримсько-татарською мовою викладання, мало газет, тощо – відтак, більшість кримських татар – російськомовні.
    5. Степова частина Криму – майже на 50% україномовна, міста – російськомовні
    6.  Південь Луганської  області  – змішане населення: переважно (50-70%) українці, кілька прикордонних, самих східних районів – донські козаки (специфічний російський суб-етнос.
    7. Південна Бесарабія:
      1. Білгород-Дністровський, Татарбунарський райони – 70-90% українців;
      2.  Болградський, Саратський, Арцизький – компактне проживання болгар, решта – мікс із гагаузів (православні турки), українців, липован (росіяни-старовіри), молдован;
      3. Кілійський, Ізмаїльський р-ни (Придунав’я) – 25-50% українців, район компактного проживання липован (росіяни-старовіри), решта – мікс із болгар, росіян, молдован;
      4. Ренійський, Тарутінський райони – компактне проживання гагаузів (православні турки), решта – мікс з болгар, молдован, українців та росіян.

Таблиця. Основні фонетичні особливості українського акценту російської мови

Ознака

Звучання

у російській мові

в українській мові

Літера «г» м’якопіднебінний фрикативний( [ɣ] ) Гортанний фрикативний ( [ɦ] )
Ненаголошене «о» [a] [a]/[o]
«д» перед м’якою голосною («девченки», «приходи») [dz] [d]
«что», «кто» [што],[кто] [шо],[хто]

 

Звісна річ, цим фонетичні ознаки, котрі «викажуть» мешканця України, навіть якщо він зо всіх сил пнутиметься розмовляти російською, не обмежуються, однак їх більш, ніж достатньо, щоб корінні москвичі/санкт-петербуржці дивилися на донеччанина/одесита/миколаївця/запоріжця/луганчанина/киянина/харків’янина скоса та з певним презирством. Забавно, але якраз про-українськи налаштована, високоосвічена та свідоміша частина населення тих «південно-східних» російськомовних анклавів практично позбавлена вищеперелічених вад – вона розмовляє майже бездоганною російською та доволі грамотною українською; найзатятішими ж обстоювачами власного права на російськомовність є більш вульгарна, низькоосвічена та, відповідно, безграмотна частина населення.

Також, пропонуємо Вашій увазі наступні карти, котрі більш зважено ілюструють мовну та етнічну ситуацію в Україні.

Карта 1а. Карта домінуючої мови – з деталізацією до рівня адміністративного району/окремого міста

Ukraine_lang_divide_myth_01

 

 

 

 

 

 

http://os1.i.ua/3/1/9268263_99c6b7bd.jpg

(джерело)

Карта 1б. Карта домінуючої мови – нав’язуваний російською пропагандою міф (та бажана в очах Партії Регіонів картина «дискретного», себто, пообласного мовного «розділу»)

Ukraine_lang_divide_myth_02

http://os1.i.ua/3/1/9268273_61c3423.jpg

(джерело)

Карта 2. Частка етнічного українського населення (безвідносно мови спілкування).

Ukraine_lang_divide_myth_03

http://historical-club.org.ua/uploads/posts/2014-01/1388963611_ethnicukrainian2001.png

(джерело)

Також, сама за себе говорить карта зростання частки шкіл з українською мовою навчання (див. нижче). Слід зазначити, що на території України мали місце періоди як русифікації, так і українізації.

Таблиця 2. Історія мовної політики на території України за часів СРСР та доби незалежності

Період

Мовна політика

Примітки

1918-1922 (на деяких територіях – аж до 1933р.) Жодної (тривала війна) Національно-визвольні змагання українців за власну державу; закінчилися поділом УНР між Польщею, СРСР, Румунією та Чехословаччиною
1922-1928 Українізація Сталін, маючи тоді ще слабку підтримку в ЦК ВКП(б), мусив якось заручатися додатковою підтримкою на місцях; в ЦК ВКП(б) України він її отримав саме взамін на українізацію
1928-1937 Де-українізація 1. Примусова колективізація, 2.Голодомор3. репресії (т.зв. «чистки» 1937р.) – ліквідація української інтеліґенції;4. масові депортації т.зв. «куркулів» на Північ Росії та до Сибіру5. заселення на Південь і Схід росіян з-за Уралу (на місце виморених голодом українців);
1939-1947 Де-українізація 1. Друга Світова війна;2. депортація німців з Бесарабії2.придушення опору українців на Західній Україні – знову масові депортації «націоналістів» до Сибіру, Казахстану, Мордовії;4. депортація корінних народів з Криму – кримських татар, німців, генуезців, ґотів, українців.
1947-1953 Русифікація в східних регіонах, нейтральна мовна політика на Заході та в Центрі Під час Другої Світової війни вкотре огололося прагнення переважної більшості українців (навіть після того, як було тероризовано голодом селянство, вбито чи витиснуто за кордон інтелігенцію) до власної державності; щоб позбавити народної підтримки ОУН та УПА, керівництво СРСР пішло на зміну офіційного статусу УРСР як де-юре незалежної держави-співзасновника ООН та постійного члена Ради Безпеки ООН. Відповідно, на територіях, де був активний повстанський рух, не проводилася політика русифікації.
1953-1966 Українізація Пов’язано з періодом т.зв. «відлиги» Хрущова – зростання громадянських прав і свобод, підйом української інтелігенції, перехід на викладання українською у вищих та, частково, – середніх навчальних закладах
1966-1982 Млява русифікація Т.зв. «епоха застою» – нео-сталінізм, притиснення національних прав і свобод, посилені спроби асиміляції усіх національностей СРСР (т.зв. «побудова нової спільноти – радянський народ»).
1982-1987 Прихована русифікація Надання батькам дитини права вибору мови викладання, перехід шкіл спочатку в режим двомовних, а потім – виключно російськомовних (у містах на всій території УРСР).Відбувалася з ініціативи Першого секретаря КПУ Щербицького (котрий «мітив» на Генерального секретаря ЦК КПРС і старався якомога більше показати свою лояльність та відданість загально-СРСР-івській політиці та цінностям).
1987-1991 Зростаюча ре-українізація Поява Народного Руху України, повернення дисидентів-націоналістів, зростання популярності національної та незалежницької ідеї
1991-1994 Декларативна українізація Імітація українізації, грубі й різкі спроби переходу на українську, сам метод насадження яких викликах внутрішній спротив серед російськомовного населення.Все це відбувалося на фоні зубожіння населення, розкрадання держмайна, падіння виробництва, тощо.Тим не менш, початок плавного зростання відсотку україномовних шкіл, припинення русифікації у малих містах та на селі.
1994-2004 Млява українізація Повільне, але упевнене зростання частки україномовних шкіл; після ринкових реформ 1999р. (і початку зростання економіки) – поступове зростання й престижу України, відповідно, %-ка україномовних шкіл
2004-2010 Офіційно-агресивна, але не надто ефективна українізація Часткова само-українізація на хвилі піднесення після Помаранчевої революції, частково – обов’язкова українізація.Відмова від вживання російської і принциповий перехід на спілкування виключно українською помітної частини двомовної інтелігенції Півдня та Сходу як реакція на заяву В.В.Путіна на саміті НАТО в Бухаресті 2008р., що, мовляв «на Сході та Півдні України – самі росіяни».
2010-2014 Повзуча офіційна русифікація, приватний опір русифікації та українізація Популістська про-російська політика Януковича та Партії Регіонів; активізація про-російських грантових організацій (Колєсніченко, Марков, тощо)

 

Звісна річ, що мовна політика на решті українських етнічних територій у міжвоєнний період (1920-1945рр.) також була дискримінаційною по відношенню до корінного українського населення (за вийнятком Закарпаття  у період його перебування в складі Чехословаччини з 1920р. по 1938р.) – там воно зазнавало полонізації та румунізації; однак, наразі мова не йде про “мовний розкол між Житомирською та Рівненською чи Хмельницькою та Тернопільською областями” (хоча 2-а і 4-а перебували в складі Польщі і там насаджувалася полонізація). Великою мірою, перебування у складі Польщі не мало згубних наслідків завдяки порівняно більш м’якому політичному режимові міжвоєнних Польщі та Румунії у порівнянні з СРСР.

Карта 3. Компенсація демографічних втрат окремих територій Україн внаслідок Голодомору переселенцями з Росії

Ukraine_lang_divide_myth_04

http://cenzoriv.net/im/golodomor.jpg

(джерело)

Карта 4. Динаміка зростання відсотку україномовних шкіл по регіонах України за роки незалежності

Ukraine_lang_divide_06

http://farm3.staticflickr.com/2854/9579431930_82340b57dd_o.gif

(джерело)

По останній карті, ми бачимо, що зростання відсотку україномовних шкіл відбувалося неухильно, однак, відсутні дані про масовий протест місцевого ніби-то російськомовного населення проти цього явища. Не тому, що його замовчували – в Україні упродовж років незалежності свобода слова неухильно зростала, тож, якби люди масово протестували й опиралися ніби-то насильницькій українізації, ознаки цього опору неминуче б стали надбанням широкої громадськості. Насправді ж, уперта російськомовність, як правило, зводиться до консервативності й мовної інерційності старшого покоління, тоді як російськомовні ж батьки воліють, щоб їхні діти володіли українською, оскільки усвідомлюють, що саме за нею майбутнє в цій країні. Вочевидь, така поступова ре-українізація ламає нео-імперські плани путінської Росії, тому вона вперто продовжує не помічати цього явища та його масштабів.

Тож, як бачимо, мовно-етнічний розкол України є міфом, котрий придумала російська пропаганда і сама ж у нього повірила. І найближчим часом Росія має або визнати, що це міф, або ж стратегічно прорахуватися через те, що у своїх діях опиратиметься на недостовірну інформацію. Крім того, наявні перекоси убік етно-мовного переважання чи суттєвої присутності росіян на тих чи інших територіях України є, головним чином, наслідками дискримінаційної мовної політики та державного терору по відношенню до українців у ті часи, коли Україна перебувала у складі Російської Імперії та СРСР.

Сподіваюся, що іноземні ЗМІ та окремі журналісти перевірять наведені в цій статті факти й теж поступово припинять підживлювати цей виключно російський нео-імперський міф.

Manifest_20140226

Останні події в  Верховній Раді засвідчують що політикум знову входить у свій звичний режим існування – договорняка. Політики більше переймаються перерозподілом повноважень, дерибаном владних крісел, а не зміною системи влади, створення умов для незворотності демократичних перетворень, запобігання корупції та забезпечення участі громадян у керуванні країною.  

Непрозорий спосіб формування уряду, відмова від формули технічного професійного уряду, а запровадження коаліційного, ігнорування волі Майдану та позиції громадянського суспільства, пролонгація повноважень парламенту до 2017 року це вказує на те, що система намагається самозберегтися, а отже збережеться корупція, політична рента, непрозора економіка, маніпуляції та відверта брехня.

 

 

ВИМАГАЮТЬ:

• Звільнення всіх політичних в’язнів та закриття кримінальних справ проти протистувальників протягом 48 годин.

• Оголошення у розшук та затримання для проведення ґрунтовного розслідування і проведення відкритого Трибуналу осіб, які  підозрюються  у організації вбивства мирних протетстувалиьників .

• Дострокові парламентські вибори на пізніше грудня 2014 року. Нове виборче законодавство  (відкриті регіональні партійні списки). Обмеження участі народних депутатів  Верховної Ради 7 скликання у виборах до парламенту наступного скликання. Запровадження електронного голосування, починаючи з місцевих виборів  в жовтні 2015 року.

• Конституційних  змін (право на повстання, право на зброю, введення Майдану  до Конституції  України, як інституту народовладдя, інституювання громадянського суспільства).

• Формування Технічного Уряду на принципах професійності за поданням професійних спільнот та  з  врахування позиції громадянського суспільства.

• Люстрацію суддівського , прокурорського корпусу, а також загальна переатестація співробітників  МВС та СБУ. Ліквідація підрозділу «Беркут».  Встановлення громадянського контролю над судовою системою та правоохоронними органами. Закріплення права обирати суддів   місцевих мирових судів  та дільничних міліціонерів (з можливістю  формування добровільних  місцевих дружин охорони громадського порядку і надання відповідного ресурсу).

• Запровадження принципу Відкритих даних (OpenData) в державному управлінні (прозорість діяльності органів влади)  та публічному просторі (спільне використання ресурсів спостереження за публічним простором – це громадянське  право яке ніхто не може узурпувати. Будь хто встановлюючи камеру у публічному місці має надати вільний доступ до неї).

• Реформування місцевого самоврядування. Більше прав  територіальним громадам, надання відповідного ресурсу, формування виконкомів місцевих рад,  перетворення місцевих адміністрацій в контролюючі органи.

Необхідно зберегти мобілізацію Майдану до  завершення перетворень в країні.

 

ГО «СПІЛЬНОБАЧЕННЯ»,

Центр дослідження проблем громадянського суспільства

(закликаємо інші ініціативи та рухи приєднуватися до цих вимог)

Domanivka

В’їзд до Доманівки зі східного напрямку, своєрідна візитівка селища, за якою його впізнають транзитери.

Ленінопад триває і дістається найглухіших та найконсервативніших закутків. У Доманівці Миколаївської області вчора відбувся демонтаж пам’ятника Леніну; причому, у тому смт його зняли за ініціативою самих же місцевих комуністів.

За розповіддю одного з очевидців, тамтешні “партійці” так поспішали зняти його, що готові були відірвати його з постаменту “з м’ясом”; він порадив зробити це акуратніше, і “ініціатори” знесення таки дійсно – привезли “болгарку” і зрізали старі зіржавілі болти, підігнали кран і акуратно зняли статую, після того відвезши її кудись (вірогідно, на якийсь склад чи задній двір).

Також, подав у відставку місцевий голова райради – член Партії Регіонів. У рухах, поглядах, жестах та словах колишньої про-владної еліти простежується наляканість, і запопадливий демонтаж Леніна з власної ініціативи комуністів – тому зайве підтвердження. У мене наступні версії раціоналі поза цією “самоініціативою”:

  1. т.зв. “самоцензура” – тобто, вчасне “зорієнтування” місцевої еліти в поточній політкон’юнктурі;
  2. небажання дати комусь із потенційно нових місцевих лідерів “попіаритися” на знесенні ідола;
  3. бажання зберегти статую в розрахунку на те, що ще невідомо, куди, врешті-решт, “вирулює” нинішня нестійка ситуація (мовляв, Росія прийде і можна буде на місце поставити, а так – заставлять поставити, ще й з місцевого бюджету профінансувати), тощо.

Хоча, найвірогідніше, що керувалися усіма трьома міркуваннями водночас (і ще чимось своїм).

Насправді, серед досвідчених держслужбовців та управлінців на місцях наразі панує тривога: як би не зійшла ця чергова народна ейфорія на пси, зокрема, і внаслідок того, що новопосталі “гетьмани” при владі (котрі, до речі, залізли туди на крові й праці простих майданівців) понабирають в органи влади непрофесіоналів, котрі принесуть простому обивателюл розчарування революцією і наступну (немунучу) реакцію/контр-революцію. Це побоювання тим справедливіше, чим глухіша периферія, де основна проблема – брак освічених та досвідчених кадрів. За будь-якої влади. Тому й скептично-стривожено ставляться прагматичні управлінці до закликів про люстрацію – їм у відповідь лунає цілком виправдане “кого поставите навзамін?”. Надто свіжі спогади про непрофесійність призначенців доби Ющенка, коли “гетьманчикам” і “шустрілам” зі штабів (а то й просто “пріхлєбалам”) пороздавали керівні посади на місцях, проігнорувавши місцевих пасіонаріїв-професіоналів, котрі знали й район, і людей, і потреби-проблеми, і симпатизували Ющенкові. Результати усім добре відомі….

 

Дорогі колеги,

Сьогодні існує велика загроза розколу України і громадянського конфлікту. Ми можемо уникнути це спільними зусиллями через єдину інформаційну кампанію. Ви сильні студійним форматом, а ми сильні польовим, стрімерським форматом. У Вас є професійні, досвідчені журналісти – у нас є візійні, досвідчені громадські діячі, фахівці з різних галузей, аналітики та think-tank-ери.

civic_tvПонад 90 % медійних ресурсів належали олігархам та контролювались владою. Багато журналістів вимушені були звільнитися через цензуру.  Ми разом з вами мріяли створити загальноукраїнський громадський телеканал. У нас є шанс зробити це просто зараз.

Об’єднання наших команд дозволить створити потужний інформаційний ресурс, який допоможе подолати гуманітарну кризу в країні. Ми закликаємо вас до спільної дії в інформаційному просторі.

Ми маємо донести до громадян всієї  Україні ідею сильного громадянського суспільства та забезпечити інформаційний супровід громадського контролю за владою.

Наше об’єднання стане прикладом, як потрібно гуртуватися заради збереження цілісності країни.

Ми бачили, як державний  телеканал УТ-1, який фінансується з наших податків, виправдовував репресивні дії влади та вів пропаганду по розколу України. Тому, ми вважаємо за необхідне терміново, на законодавчому рівні, передати ресурси мовлення та матеріально-технічну базу  новому всеукраїнському об’єднаному громадському мовнику, який ми створимо спільно з вами!

 

З повагою та найкращими побажаннями,

Колектив «СПІЛЬНОБАЧЕННЯ»

 

Слава Україні!

Zbory_inic_grup_Maidanu_20140225

Увага! Прямо зараз дивіться пряму трансляцію Зборів ініціативних груп Майдану.

Live streaming video by Ustream

Markov_01

Ігорь Марков з типовим для нього виразом обличчя

Верховна Рада повернула мандат колишньому члену фракції Партії регіонів Ігорю Маркову.

Відповідне розпорядження парламенту було підписане 22 лютого.

Тоді ж мандати повернули Павлу Балозі та Олександру Домбровському, однак зачитуючи їхні імена, віце-спікер Кошулинський не згадав про Маркова.

Таким чином Рада відмінила розпорядження колишнього спікера Володимира Рибака, згідно з яким депутату заблокували картку та припинили нараховувати зарплату.

Як відомо, 12 вересня Вищий адмінсуд зобов’язав ЦВК позбавити мандата депутата Ради Ігоря Маркова, тодішній cпікер парламенту Володимир Рибак заявив, що з 20 вересня зарплата Маркову нараховуватися не буде, його картка для голосування заблокована; а вже 22 жовтня в Одесі Маркову було вручено повідомлення про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України – хуліганство.

23 жовтня суд обрав запобіжний захід для колишнього нардепа Ігоря Маркова у вигляді тримання під вартою до 20 грудня. 

Markov_03

Ігорь Марков та його “бійці”

Йому інкримінується організація та побиття учасників пікету проти встановлення пам’ятника Катерині ІІ в Одесі у 2007 році. У ніч на 23 жовтня його перевезли в Київ.

 

10 лютого суддя Приморського району Одеси Олексій Капля ухвалив рішення залишити позбавленого депутатства Ігоря Маркова під вартою до березня 2014 року.

Ця історія просякнута численними протиріччями та неоднозначностями.

По-перше, Маркова було усунуто з Ради в інтересах багаьох сторін: його арешт, вірогідно, був погоджений як із Януковичем (котрий не терпить жодних потенційних лідерів на своєму електоральному полі), так і «замовлена» конкурентами за «освоєння» тих бюджетів, котрі Російська Федерація спрямовує на підтримку ідей «Русского Міра» в Україні (зокрема – в Одесі) – Колєсніченком, Ківаловим та іншими.

Сам за себе говорить той факт, що у справі просування ідей «Русского Мира» в Одесі, росіяни не знайшли кращої кандидатури, ніж Марков – він є відомим одеським кримінальним авторитетом на прізвисько «Марадона»; українські патріотричні сили мають з ним власні рахунки через численні акти бандитизму, хуліганства та залякувань, котрі «бійці» Маркова чинили по відношенню до їхніх активістів у Одесі (котра, насправді, не є і ніколи не була російським містом). Місцевий бізнес також не в захваті від Маркова через його давній послужний список у якості рекетира та рейдера (зокрема, він «віджав» у свого колишнього тестя группу компаній «Союз» (колишній німецький Altvater), котра займається вивезенням, сортуванням та знищенням сміття.

Відео, на якому Марков б’є мітингарів:

Markov_02

Ще типовий Марков

Також неоднозначною фігурою є судя Олексій Капля – саме цей Капля (на пару з Ярош) «клепали» одну за одною справи про виплату заборгованості колишнім морякам та командному складу Чорноморського морського пароплавства (ЧМП), де у кілька разів завищували розмір вимог, вочевидь, присвоюючи собі різницю між фактично виплачуваними морякам та стягненими з ЧМП (читай – держави Україна) сумами. Для задоволення стягнень, що підлягали за «наштампованими» у такий спосіб судовими рішенням було конфісковано у держави чимало комерційної нерухомості та берегових об’єктів, що перебували на балансі ЧМП.

Повертаючись до вчорашнього рішення Ради: незрозуміло, чиїми інтересами керується Верховна Рада, повертаючи мандати настільки одіозним і, вочевидь, анти-українським постатям, причому, роблячи це таємно?

Очевидний висновок, котрий напрошується – т.зв. «опозиціонери», як і завжди, про все вже домовилися з колишніми про-владними депутатами.

Markov_05

Ігорь Марков іще з одним про-владним депутатом таскають за барки депутата Медуницю (БЮТ).

От тільки питання – народові України яка користь від договорняка між продажними клерками та інституціоналізованими бандитами (типу Маркова та інших «авторитетів», котрими аж рясніє).

 

Tim_Ash_BloombergТімоті Аш – голова відділу досліджень нових ринків у британському Стандард Банку розказує (див. відео нижче) дуже влучно про ситуацію, що склалася в Україні та шанси можливої угоди між Януковичем та опозицією за посередництва ЄС.

Прозвучало буквально кілька тез, але усі вони були влучні й доречні:

1. Було запропоновано угоду, але опозиція її не підтвердила. Вочевидь, ця угода вигідна Януковичу, оскільки дасть йому можливість довше протриматися у кріслі. Однак, судячи з настроїв людей, опитуваних на вулицях Києва, вони перестали вважати його легітимним президентом ще за кілька тижнів до того.

2. Опозиція не дала згоди, оскільки чудово розуміє, що їй важко буде “продати” цю угоду Майдану  – себто, Майдан не погодиться на неї, оскільки за такого рішення, кров було пролито намарно. Як видається, опозиційні лідери (а то є різні групи) не керують Майданом – тож, Майдан не розійдеться по їхній команді.

3. Аш розмовляв зі знайомими з Києва, і настрої такі, що народ не погодиться на щось інше, ніж дострокові перевибори (протягом щонайдовше найближчих трьох місяців) і негайна відставка Януковича.

4. Дуже важливо – народ зажадає притягнення до відповідальності винуватців кровопролиття, а про це в Угоді – жодної згадки.

5. Військові навряд чи виступлять на боці влади – уже кілька високопосадовців Міноборони відмовилися зробити це.

6. Навряд чи мова йде про громадянську війну, і не про розкол по лінії “Захід-Схід” – це більше проблема корумпованого та недостойного народу керівництва, браку верховенства права, тощо.

7. Врешті-решт, люди – що в Україні, що у Росії, – вимагають вирішення тих же самих проблем: щоб їхнє керівництво поважало їх/прислухалося до них, а також верховенства права.

Залишається лишень констатувати, що політичне керівництво на Заході так само не прислухається до своїх експертів, як і українське. А жаль…

Toronto_RF_GenConsulate_20140217

Уже вдруге за останній тиждень канадійські українці пікетують генконсульство Російської Федерації у Торонто, стоячи з гаслами “Руки геть від України!”.

 

Трансляція наживо:

Live streaming video by Ustream

2nd_Euromaidans_Forum

Виступ коменданта Харківського Євромайдану

Прямо зараз іде пряма трансляція 2-го Форуму Євромайданів з Одеси.

Дивіться трансляцію тут:

Live streaming video by Ustream

 

2nd_Euromaidans_Forum_02

Керівник Одеського Євромайдану

Toronto_RF_GenConsulate_20140213

Українська діаспора в Канаді пікетує (прямо о цій годині) генконсульство Російської федерації у Торонто.

Серед гасел мітингувальників – “Путін, припини втручатися у внутрішні справи України!”.

Live streaming video by Ustream