Спільнобачення | Archive for Київська оперета

Київська оперета

Колеги не дадуть мені збрехати, коли  скажу так: інколи матеріал написати треба, а інколи – хочеться. Про Київську Оперету хочеться писати завжди, і завжди щось хороше, бо цей Театр цього вартий.  На наш погляд, сьогодні це чи не єдиний з національних академічних театрів, який намагається кожного дня іти в ногу з часом і бути, як кажуть в науці маркетинг, клієнто зорієнтованим. Адже мистецтво заради мистецтва – це добре, проте не дуже ефективно, оскільки залишає поза рамками його просвітницьку складову. І тільки налаштовуючись на постійну співпрацю з глядачем, Театр, нарешті, повертається обличчям до, більш-менш, широких верств населення.  Мистецтво ніколи не належало народові.  Воно завжди було витвором меншості для меншості у будь-які часи і в будь-якій країні світу. Поступове збільшення відсотку меншості, що є постійним споживачем культурного продукту – одне з великий завдань сучасного мистецтва. І в жодному разі не завдяки спрощенню та перетворенню витвору мистецтва на масовий культурний  продукт, а навпаки – завдяки демонстрації різноманітного та якісного не масового продукту. А для цього треба Театру вийти за рамки сталих уявлень про назви, жанри, загальні методи та конкретні інструменти, про те що можна чи не можна робити. Саме так вже більше десятиліття діє Київський Національний Академічний театр Оперети.  І це він демонструє від прем`єри до прем`єри.

Не став винятком з цього правила й Гала-концерт на честь закриття 81-го театрального сезону. Все було на висоті: від червоної доріжки, якою глядачі потрапляли до фойє Театру, до кожного номеру концерту.

Гала-концерт став вінцем 81-го сезону – сезону, який був для Київської оперети, можливо, найпліднішим за кількістю та складністю представлених прем`єр та реалізованих проектів.

Справжньою прем`єрою року стала постановка всесвітньо відомого мюзиклу «Звуки Музики» Р.Роджерса.

Театр сміливо вийшов за рамки музичного жанру, здійснивши постановку драматичної вистави «Любовний монолог…» (за мотивами п’єси Габріеля Гарсіа Маркеса «Любовна одповідь чоловікові, який сидить у кріслі»).

У цьому сезоні було запроваджено новий музичний проект «Музика з кінофільмів», який, як вже відомо, буде мати своє продовження. 27 березня до Міжнародного дня Театру кияни та гості столиці мали можливість відвідати чудовий концерт: «Музика з кінофільмів.Дубль1». У наступному сезоні 25 березня 2017 року відбудеться Дубль 2 концерту.

22 квітня в рамках «Французької весни» було представлено спільний українсько-французький концерт-проект «Віват, Оффенбах!». Диригентом концерту виступив Філіпп Уї, який є музичним директором філармонії Два Світи, симфонічного оркестру в Атлантичній Луарі, а також є визнаним в усьому світі великим знавцем творчості Оффенбаха. Співпраця з Філіпом Уї допомогла оркестрові Київської Оперети піднятися на новий музичний рівень: оркестр став звучати більш прозоро, вокалістів тепер краще чути – оркестр перестав перекривати їх. Це в жодному разі не камінець до «городу» диригентів Театру. Просто, як відомо, немає пророків у своїй Батьківщині. Інколи один погляд зовні фахівця, що не вариться у власному соку, може допомогти зробити якісний прорив.  До речі, на наш погляд, Театрові варто було б здійснити ще один подібний експеримент: запросити до спільного проекту хореографа з дуже «балетної» країни, наприклад, тієї ж Франції. Вадим Прокопенко, головний балетмейстер Театру, є справжнім майстром своєї справи. Відомий факт, що ще в 2000 році Вадим Прокопенко створив перший чоловічий модерн-балет, з яким успішно гастролював Україною, Францією, США та іншими країнами світу. Тільки через шість років  у 2006 році у Києві було створено «Київ модерн-балет» під керівництвом Раду Поклитару. Отже, Вадим Прокопенко схильний саме до сучасних балетних постановок, і він їх реалізує з великою любов`ю та майстерністю. Проте, інколи, здається, що балет Театру поки що не зовсім відповідає рівню та глибині задуму балетмейстера-постановника. Винятком є хиба що Максим Булгаков та  Юлія Ільченко. Балет Театру бездоганно виконує канкан, а також номери, які фундуються на класичній пластиці. Проте сучасний балет – це також крок до міксу жанрів, в якому елементи танцювальні тісно пов`язано з драматичними та невід`ємні від них. До таких довгих роздумів нас спонукав перегляд номеру «Симфонія №3, третя частина» на музику Й.Брамса», який було показано на гала-концерті. Прекрасно поставлений номер на чудову музику, як кажуть, не зачепив, тому довелося розмірковувати, чому саме таке трапилось. Проте ми віримо й сподіваємося, що у балетної трупи Київської Оперети ще буде багато сучасних хореографічних прем`єр, в яких вони себе покажуть на найвищому драматичному рівні. Прем`єра 26 лютого сучасного балету «Моцарт Underground…» була першим і дуже великим кроком на цьому шляху.

На початку червня Київська Оперета вже вчетверте провела музичний фестиваль «О- Fest» (опера, оперета, мюзикл). В цьому році в рамках проведення фестивалю, крім вже традиційних локацій (парк в м. Буча та Київський Національний Академічний театр Оперети) було додано нові локації (біля Арки Дружби народів) і заходи (конференція на тему: “Український музичний театр. Моделі та реальність” (моделюємо майбутнє).

Ще одним творчим та організаційним здобутком сезону 2015-2016 для Театру стало започаткування Першого Міжнародного фестивалю країн Карпатського регіону «Карпатський простір», який пройшов 6-8 травня в Івано-Фанківську.

Отже, здається, організаторам гала-концерту навіть не треба було довго думати, яким чином наповнити його різноманітними номерами. Концерт можна було б за часом і подвоїти, й потроїти…

На брифінгу перед гала-концертом Художньому керівникові Театру Богдану Струтинському кілька разів довелося відповісти на питання журналістів щодо творчих планів на наступний сезон. Тому дамо можливість читачам дізнатися про них в інших виданнях. Ми ж знаємо точно: що в наступному сезоні в Київській Опереті на нас знов чекають багато чудової музики, різноманітні грандіозні й цікаві постановки, чудові голоси вокалістів світового рівня та приголомшливий невмирущий канкан.

Київська Оперета завдяки старанням колективу Театру давно вже стала не просто кроком до свята, як написано в її слогані, а самим справжнім святом. Якщо ви хочете на кілька годин забути про домашні клопоти, суспільні негаразди, літню спеку або лютий мороз, беріть квиток до Київської Оперети – на пожалкуєте.

 

26 лютого у Київській опереті відбулась чергова прем`єра.  Ще не минув навіть місяць з того дня, як Театр продемонстрував глядачам прем`єру вистави у незвичайному для себе жанрі: драматичну моновиставу «Любовний монолог…» за твором Маркесана музику Пьяццолли, як знов жанровий експеримент… На цей раз Театр представив балет: «Моцарт Underground…». І якщо балет-феєрія «Кармен» (якщо не помиляємося, це був перший балет у репертуарі Київської оперети) поставлено головним балетмейстером Театру Вадимом Прокопенко в класичному стилі, то «Моцарт Underground…» – це балет-модерн. Так-так: балет-модерн на … класичну музику Вольфганга-Амадея Моцарта.

Це, справді, авторський експеримент Театру Оперети: від самого лібрето і до останньої стрічки на костюмах. Повний, суцільний ексклюзив! Балет на дві дії, кожна з яких сама по собі – майже окремий балет. Перша дія балету відбувається у часи Моцарта, друга – сьогодні, у великому місті (вірогідніше за все саме в Києві), де час і події рухаються дуже швидко – так швидко, що ми інколи не встигаємо за ними спостерігати, і ще більш  – аналізувати.  В першій дії звучить класична музика – без купюр. В другій – сучасне аранжування музики Моцарта, бездоганно здійснене Богданом Решетіловим. Головні герої переходять з часу в час, адже люди залишаються і сьогодні такими ж, як були у 18-сторіччі: ті ж самі пристрасті, ті ж самі цінності. І геніальна музика Моцарта актуальна та вражаюча, як у далекому 18-сторіччі, так і зараз. Напевно, саме тому – балет-модерн.

Як завжди у Київській опереті, за часів Богдана Струтинського, вистава «Моцарт Underground…» – це цілком завершений продукт. І хоч би сто разів експеримент!  В ньому все нанизано один до одного: музика, постановка, сценографія, хореографія, грим, костюми…

Спочатку окремо про костюми. Вони неймовірні! І вони – також герої вистави. По-перше, жодний з них не повторюється – всі костюми ексклюзивні. По-друге, вони просто гарні. В першій дії  – це стилізовані костюми у стилі необароко. Саме необароко, а не бароко: перуки, фантастичне мереживо, стилізовані під 18-те сторіччя із золотом та сріблом камзоли і криноліни. В другій дії –  це сучасний одяг, в якому зручно танцювати: туніки та футболки з розписом хенд-мейд, багато шкіри, мотузок і ручного в`язання.  Художник з костюмів Ольга Левченко мала можливість самовиразитися в цій виставі – на повну! І вона це зробила.

До речі, і Ольга Левченко, і диригент-постановник вистави Володимир Врубльовський приїхали до Києва з Донецька, де раніше працювали в Театрі Опери та балету.

Далі окремо про художнє оформлення вистави. Художник-постановник вистави Олександр Білозуб, актор, режисер, сценограф. В останні роки, Олександр Білозуб працював, зокрема, за кордоном, і в минулому році його було визнано найкращим художником – сценографом в Угорщині. Художнє рішення вистави здійснено в трьох основних вимірах: перший – це саме сцена, на якій грають (танцюють) другий – другий поверх сцени, майже під самою стелею – рояль, за яким грає соло піаністка, третій – «задзеркалля», в якому герої переходять з 18-сторіччя до сучасності. І тільки четвертий додатковий вимір – оркестр на своєму місці в оркестровій ямі.

Теж окремо про хореографію Вадима Прокопенка. Все – як по нотам: па за па, рух за рухом. Рух – як продовження геніальної музики Моцарта.

І на останнє, окремо про музику вистави. Недаремно ім`я Моцарта стоїть у назві.  Моцарт – неперевершений! Він був неперевершеним у свій час – не дарма йому заздрили композитори-сучасники, на кшталт Сальєрі, що викликало привід у Пушкіна написати його славетну «Маленьку трагедію» «Моцарт і Сальєрі». Моцарт залишається неперевершеним і зараз. Музика Моцарта, як жодна інша, дозволяє відключитися від всіх проблем і негараздів. Це музика – свято!

На жаль, у багатьох ставлення в наш час до класики зверхнє та, більшістю, негативне. В будь-якому жанрі. Раз класика – значить, чомусь «відстой»: сумно, нецікаво, застаріло. Сьогодні на прес-конференції художній керівник Театру Богдан Струтинський запропонував журналістам влаштувати флеш-моб на підтримку класики. Ми перші в черзі на влаштування такого флеш-мобу. Як особи зацікавлені… За!!! Руками, ногами і головою! Давайте збирати ідеї щодо такого флеш-мобу! І реалізовувати!

І зовсім трохи … критики. Друга дія сподобалась більше, ніж перша. Під час вистави навіть не одразу було зрозуміло, чому. Тільки аналіз дорогою додому допоміг зрозуміти, що в першій дії не відпускало враження, що класична музика й стилізовані під класику костюми, здавалось, дещо заважали акторам танцювати на повну балет-модерн. Вони ніби соромились в таких костюмах під класичну музику робити не класичні па. Можливо, це відбувалось навіть на підсвідомому рівні. І тільки у другій дії – під аранжування – емоції в рухах, нарешті, почали бити «через край» – як це і мало бути у виставі про кохання. Адже «Моцарт Underground…» – це вистава про кохання, кохання, попри все, навіть попри віки.

Додаткового смаку у другій дії додали «паралельні» головні герої: Флоріан у виконанні Максима Булгакова і Джоанна у виконанні Юлії Ільченко. З їх виходом вистава заграла новими, більш потужними променями, з більшою силою та впливом на глядача. Адже обидва ці актори є не просто танцюристами, а ще й прекрасними драматичними акторами. В кожному їх русі – пристрасть та внутрішня енергія, не тільки техніка, а ще й досвід.

Ми дуже сподіваємось, що ця вистава стане не просто однією з вистав у репертуарі Театру оперети, а буде, дійсно, займати  найвище місце у рейтингах глядачів, які, як відомо, голосують ногами. Отже, голосуйте ЗА «Моцарт Underground…»!

Віват, Моцарте! Віват, Оперето! Вони (ви) цього варті!

 

 

 

 

 

 

 

 

Надзвичайніша, тому що на цей раз це – не оперета, і не мюзикл, і навіть не балет, який є обов`язковою складовою музичних театрів і який вже також «осів» у репертуарі Київської оперети (балет-феєрія «Кармен», кажуть, будуть незабаром ще один балет). На сцені Національного академічного театру Оперети сьогодні чи не вперше показано драму – драму, як то кажуть, «чистої води».

Показом вистави «Любовний монолог…» Київський театр Оперети відкрив нову сторінку в своєму розвитку та постійному поступі вперед …

Виставу «Любовний монолог…» створено за мотивами п`єси Габріеля Гарсіа Маркеса «Любовна одповідь чоловікові, який сидить у кріслі» на музику Астора П`яццолли. Цей матеріал люблять постановники-чоловіки та жінки-актриси. Тут, дійсно, є де «розгулятися»: в постановці та в грі.  «Любовну одповідь…» грали, в свій час, великі актриси Софіко Чиаурелі та Людмила Максакова. Не бачила, на жаль, але кажуть, що класно грали. Існує досить «свіжа» постановка Київського обласного драматичного театру ім.Саксаганського 2013 року (режисер-постановник ОльгаБо). На жаль, теж не бачила. Якщо ще показують, треба буде якось поїхати до Білої Церкви та подивитись. Правда, з програми зрозуміло, що у виставі ОльгаБо всі герої п`єси персоніфіковані.

«Любовний монолог…» в інтерпретації Київського театру Оперети – моновистава. Найскладніший жанр у драматичному театрі, вищий «пілотаж» – і для постановника, і для актора. Постановник не може помилитися, актор не має права сфальшувати. Все тримається на тонкій межі: між життям та театром, між справжнім та вигаданим. Крок не в той бік – і глядач не повірить.

Розпочати напрямок драматичного театру в музичному театрі з моновистави – це дуже-дуже сміливо, ледь не подвиг. Саме тому честь і хвала художньому керівникові Театру, режисеру-постановнику вистави Богдану Струтинському, що він не боїться «рвати шаблони». І навіть, здається, свідомо намагається це робити – раз за разом, крок за кроком.

Загалом, враження від вистави таке приголомшливе, що захотілось сісти про неї писати одразу, як тільки «руки знайшли» стаціонарний комп. Бездоганна постановка. Ретельно підібрана музика, яка органічно вписується до мережива драматичної складової вистави. Якщо чесно, коли йшла на прем`єру, думала, що музики буде ще більше, що будуть танцювальні «вставки» і багато вокалу. Адже сам Пьяццолла вважав вокал органічною складовою своєї музики. Майже всі твори Пьяццолли мають варіант для вокалу, зокрема відоме на весь світ Лібертанго, яке, до речі, звучить і у виставі. Проте, здається, режисер-постановник вистави Богдан Струтинський на цей раз вирішив радикальним чином «зрадити» пісням та танцям на користь великій драмі. Має право!

Знахідки у постановці: у залі сидять манекени, як символ непорозуміння – не вміння та не бажання людей слухати один одного. Манекени зустрічають глядачів відсутнім поглядом та начищеними до блиску черевиками. Як той чоловік, до якого звертається головна героїня: він ніби весь час присутній у виставі, до нього звертаються, з ним розмовляють, проте водночас він відсутній, його немає. Багато вікон зі шторами, підхопленими вітром. Вітер зухвало вривається до кімнати. Кілька «сцен»: основна велика, оркестрова яма – для спогадів, ложа з музикантами. І шафа для суконь – як мовчазний повноцінний герой вистави.

Проте є й те, що дещо відволікало від цілісного сприйняття вистави. Вистава за своєю суттю – суто камерна, і велика зала Театру Оперети, на жаль, дещо «гасить» її камерність.  Здається, що на меншій сцені в меншій залі, «Любовний монолог…» сприймався б ще більш приголомшливо та більш атмосферно. Подвиг режисера-постановника та актриси, яка грає складну моновиставу, як вже сказано вище, не піддається жодному сумніву, проте досвідченому глядачеві одразу впадають в око технічні недоліки актриси-вокалістки під час виконання «чистої» драми: особливо на початку вистави, про зміст частини тексту можна було тільки здогадуватися, дуже уважно прислуховуючись. Це – дійсно суто технічний недолік, який спостерігається майже у всіх вокалістів і який можна легко виправити, звернувши на нього увагу. Техніка драматичного читання та техніка вокалу дуже відрізняються між собою. Кілька фраз у музичній виставі можуть бути почутими глядачем або не почутими, бо зміст вистави – зрозуміло, насамперед, через музику, проте драматична вистава на півтори години потребує, щоб кожне слово було глядачем почуто – від початку до кінця. Зрозуміло, як складно було актрисі грати у великій залі музичного театру камерну моновиставу, та ще, як кажуть, з температурою… Тому написане вище можна просто взяти до уваги. Або не взяти.

На прем`єрі вистави грала актриса Ася Середа-Гладун. Класно грала. Все виплеснула з себе! Богдан Струтинський кілька разів наголосив, що Ася, яка народилась у Росії, зіграла виставу українською мовою. Гарна українська мова у Асі Середи-Гладун! Цей факт доказує, що не у місці народженні справа, а у бажанні. Дуже б хотілося подивитися цю виставу з другою виконавицею ролі: Іриною Беспаловою-Примак, яка, свого часу, дуже сподобалася у головній ролі в мюзиклі «Труффальдіно з Бергамо» (Беатріче).

Окрема подяка диригентові-постановнику Сергію Дідоку, який виступив у виставі не тільки у ролі диригента, але й як соліст оркестру (аккордеон) та актор.

На останнє: БРАВО!!! Всім, хто взяв участь у постановці і кого ще ми не назвали вище: художнику з костюмів Ірині Давиденко, звукорежисерові, концертмейстерам та всім-всім!

Чули, що в Опереті незабаром нова прем`єра…  Жодних сумнівів, що це буде знов … аншлаг і БРАВО!

Шановні читачі! Вибачте, будь ласка, за дуже довгий-довгий вступ до цієї замітки про блискучу прем`єру року в Київській Опереті. Як завжди, блискучу та неперевершену!

Цей невеличкий текст я «кладу до ніг» пана Богдана Струтинського, художнього керівника Київської Оперети та режиссера-постановника мюзиклу «Звуки музики» в Україні.

Адже я вперше розповідаю публічно про історію своєї … музичної родини… Тільки тому, що моя «історія» дещо співзвучна історії, яка відбувається на сцені у мюзиклі «Звуки Музики»… Напевно, як і у багатьох українських родин…

Так, ми всі останнім часом дещо зачерствіли… На превеликий жаль… Навкруги війна та падіння економіки  – в Україні, терроризм  і перерозподіл впливу –  у глобальному масштабі. Не знаю  як у вас, у мене на балконі вже два роки чекає на «свій час» «тревожный чемоданчик» – з 30 листопада 2013. Я борюсь з його існуванням, проте він трансформується у наповненні, але … не зникає.

Ми, українці, вже багато віків живемо в епоху змін. Сторіччя минають, а зміни… Вони здійснюються так повільно, що ми інколи чекаємо на них все своє життя…  Наприклад, за той час, що я «чекала» на зміни в країні, виросли мої діти і навіть онука…

А тепер історія… Колись, у 1863 році мій пра… брав участь у повстанні поляків проти Російської імперії. Він не був героєм, тому його не розстріляли у Київській фортеці і не зіслали до Сибіру, як інших. Він просто брав участь… Тому його поселили подалі від Батьківщини – так, щоб він не був розсадником своїх «не верно подданнических» думок. Так він опинився в Україні. Мій дід, його нащадок, ледь уникнув репресій 1937-го. Щоб уникнути їх, він мобілізувався до армії у досить зрілому віці. Він мав демобілізуватися у липні 1941-го. Старшиною потрапив до полону на початку липня 1941-го. Повірьте, мій дід та армія – дві речі не сумісні, як геній та злодійство. Він вижив всюди тільки завдяки тому, що вмів … грати майже на всіх музичних інструментах. Це було дивовижно: кожний інструмент, до якого дід доторкався, грав по-справжньому: скрипка, акордеон, бандура, гітара, фортепіано… Зараз, заклад, де він навчався, називається Київський інститут музики ім. Р.Глієра.

З дитинства мене супроводжували звуки Музики…

З полону діда звільнили американці. Потім ще кілька років сталінських таборів. Моя мати познайомилась з батьком, коли їй було 9 років… І знов довга-довга дорога малоперспективної та відчайдушної боротьби всієї родини, щоб «переступити» через дідову анкету, яка псувала життя всім її членам протягом багатьох років – поки трохи не забулося.

І ось, нарешті, хоча і повільно, все-таки наступили якісь зміни… І мій дід, на щастя, встигнув мені розповісти (він помер у 1991-му) – єдиній своїй онуці, про все це… І тепер у моїй «дирявій» башці весь час крутиться як слова молитви: «За нашу і вашу свободу!». За це я готова положити своє життя. Свобода (моя власна та моїх близьких) – це єдине, що може змусити мене вийти на барикади. Я це робила вже не раз…  Пардон, за особисте…

А потім дід заснував оркестр народних інструментів та хор, який їздив усією Україною та займав перші місця на всіляких конкурсах.

Музика, саме музика, її чарівні звуки  – це те, що дало нашій родині вижити та встати на ноги під час та після Другої світової. Як і героям мюзиклу «Звуки музики» Річарда Роджерса…

Саме тому мій «вступ» був таки нецікавим та довгим… Ще раз вибачте!

Про все це я думала, коли дивилася прем`єру вистави «Звуки музики» 11 грудня 2015 року.

Вже всі видання написали про цю, дійсно, прем`єру року. А у мене вже кілька днів … просто бракує слів…  Тільки почуття та відчуття! Про це не можна розповісти! Жодні слова та жодне відео не дасть уяви про те, що відбувається на сцені протягом вистави! Жодні!!! І як добре, що я можу написати, що завгодно – без цензури та купюр! Більше не про сам мюзикл, а про мої власні почуття та думки після його перегляду.

Напевно, мюзикл «Звуки музики» має таке велике враження на глядачів саме через те, що в основі його лежить справжня історія з життя – такого, яким воно є. Адже барон фон Трап та Марія  – не тільки персонажі одного з найвідоміших мюзиклу у світі та книги, яку було взято за основу лібретто, а цілком реальні історичні постаті. І як це часто буває у житті, реальна історія життя сімейства фон Трап ще більш драматична, ніж у книзі та мюзиклі. Насправді сімейство найрезультативнішого австрійського підводника часів Першої світової війни банально заробляло своїми виступами на життя –  через скрутне фінансове становище родини.  І хоча їх від`їзд з окупованої Австрії був не таким драматичним, як це представлено у мюзиклі, проте не змінює суті історії: велика родина була змушена поїхати з рідної Австрії в еміграцію  – саме через війну. І на той час сім`я фон Трапів налічувала вже 8 дітей. Тільки останній син фон Трапа та Марії народився вже в Америці.

Друге, що вражає глядача  – після щирості та справжності історії: це велика внутрішня гідність всіх героїв мюзиклу – від наймолодшого з дітей до самого батька сімейства барона фон Трапа. Вони не втрачають своєї гідності за будь-яких обставин. Їх не можуть змусити це зробити ані погрози, ані загроза життю.

Кожний такт музики, кожне слово в мюзиклі сповнено великою Любов`ю: до Бога, до дітей, до справжніх родинних цінностей. Це дуже зворушливо, особливо непередодні різдвяних та новорічних свят, які традиційно вважаються сімейними святами. Саме напередодні цих світлих свят хочеться побажати всім нам: нехай з наших балконів та горищ, нарешті, зникнуть «тревожные чемоданчики» та ніколи не знадобиться переходити високі гори заради спасіння життя!

Все, більше нічого писати не буду…  Замість опису – щира порада: шановні співгромадяни, будь ласка, знайдіть час, щоб послухати та подивитися мюзикл «Звуки музики» у Київській опереті! І тоді, можливо,  у нашій багатостраждальної України, дійсно, буде більше шансів на справжнє велике МАЙБУТНЄ… Я в це вірю!

Нашим дідам, прадідам та прапрадідам присвячується…

Все особисте можна вирізати або не читати…

В Київській Опереті завжди свято. Його можна відчути у всьому: в яскравому виблискуванні люстр, в лагідному оксамиті стільців у глядацькій залі, у щирих посмішках глядачів, у вечірніх туалетах дам та кавалерів, які повільно прогулюються залами фойє… 30 і 31 жовтня свято було особливим: два вечори поспіль глядачі Київського Національного Театру Оперети мали можливість зануритися з головою до прекрасного чарівного світу Мюзиклу…

Всім відомо, що Оперета та Мюзикл мають багато спільного: обидва жанри представляють собою музично-сценічні вистави, в яких тісно поєднуються між собою драматургія, музика та хореографія. Інколи кажуть, що мюзикл – нащадок Оперети, яка дійсно, виникла дещо раніше. Адже перші мюзикли з`явилися тільки у 20-х роках минулого століття в США – в той час, коли Оперета отримала в Європі популярність ще з середини XIX століття. Проте, мюзикл як жанр має власні риси, які відрізняють його від Оперети. Мюзикл – це не завжди комедія, хоча і комедією мюзикл може бути також. Найчастіше мюзикл має чіткий наскрізний драматичний сюжет, підґрунтям якого є любовна або соціальна драма, зрозуміла кожному глядачеві. В мюзиклі більше великих масштабних сцен, в яких поєднані всі герої вистави, а також хор і кордебалет.

Подейкують, що мюзикл – це суто американський жанр. Проте, це не відповідає дійсності. В останні десятиліття мюзикл потужно заволодів серцями європейців. Здається, вже назавжди. У Лондоні роками поспіль на одній сцені демонструють найкращі мюзикли американських та європейських композиторів («Привид Опери», «Mamma, mia», «Чикаго» та інші), і черга тих, що бажають потрапити на мюзикл з усього світу, не стає з роками менше, навпаки, збільшується.

Сьогодні вже не тільки американські композитори пишуть музику до мюзиклів. Наприклад, славетний в усьому світі мюзикл «Нотр-Дам де Парі» написав італійсько-французький композитор Риккардо Коччанте. Не меш відомим є прекрасний мюзикл радянського і російського композитора Олександра Колкера «Труффальдіно із Бергамо», який, до речі, є в репертуарі Київської Оперети.

Отже, за що ми любимо мюзикли: за глибину та драматизм сюжету, динамічність його розвитку, мелодичність арій головних героїв, які легко запам`ятовуються на слух, навіть якщо ї важко відтворити без підготовки, яскравість масштабних сцен, тощо.

Сьогодні в репертуарі Київського Національного Театру Оперети багато мюзиклів: дитячий мюзикл «Острів скарбів» київського композитора Володимира Бистрякова, створеного за мотивами однойменного мультфільму, музику до якого колись написав Бистряков, класичні американські мюзикли «Sugar, або в джазі тільки дівчата» Дж.Стайна, «Цілуй мене, Кет» К.Портера, мюзикл на музику українських композиторів «Welkome to Ukraine» або подорож у кохання», мюзикл І.Поклада «Таке єврейське щастя» і «Моя чарівна леді» Ф.Лоу. Незабаром відбудеться прем`єра відомого мюзиклу «Звуки Музики» Роджерса і Хаммерстайна.

Отже, Київський Національний театр Оперети вже давно можна назвати Театром не тільки Оперети, але й Мюзиклу. Тим більше, що останній музичний фестиваль О-фест, співорганізатором якого виступає Київська Оперета і який вже традиційно проходив в цьому році в прекрасному парку в м. Буча і на сцені Київської Оперети, було присвячено саме Його величності Пану Мюзиклу!

Вечір мюзиклу в Київській опереті відбувається теж вже не вперше. В минулому році він пройшов з величезним аншлагом. Таким чином, «Вечір Мюзиклу» в Київській опереті віднині став вже традиційним та очікуваним, тому організатори були змушені зробити його навіть подвійним (30 і 31 жовтня) – через велику кількість бажаючих послухати чарівні Звуки Музики.

Незмінні режисер-постановник н.а.України, художній керівник Київської Оперети Богдан Струтинський, його ж художнє оформлення вистави, балетмейстер-постановник Вадим Прокопенко, хормейстер-постановник Ігор Ярошенко, диригент-постановник Сергій Дідок.

До початку концерту організатори були скупі на розповіді про те, що незабаром має відбутися на сцені. Та з їх позицією не можна не погодитись: адже мюзикл треба слухати та дивитися, розповідати про нього не має сенсу!

І знов було багато прем`єр номерів: з 28 номерів – 12!

Хочеться відзначити чарівний голос Олени Арбузової, у виконанні якої пролунала арія «Думай про мене» з Мюзиклу «Привид Опери» Вебера (прем`єра номеру). Чиста досконала колоратура цієї співачки завжди вражає.

Вже багато разів доводилося дивитися номер з мюзиклу «Кабаре» Дж.Кандера у виконанні Тамари Ходакової та Арсена Курбатова. Не можемо втриматися від аплодисментів! Тому що з кожним разом все краще, і краще, все впевніше, і впевніше. При тому, що номер складний, динамічний, і всі, хто бачив однойменний фільм, мимоволі порівнюють Тамару Ходокову з Лайзою Мінеллі. А ось не треба порівнювати, оскільки Тамара Ходакова навіть не намагається її копіювати або бути на нею схожою! Арсен Курбатов – надзвичайний комедійний актор!

Одне з останній надбань Київської Оперети Андрій Григоренко потужно виконав у першому відділенні прем`єрний номер з мюзиклу Д.Стеймана «Танець вампірів».

Органічно виглядав на сцені Оперети запрошений до складу учасників концерту естрадна зірка Олександр Кривошапко. У першому відділенні він виконав номер «Часи соборів кафедральних» з мюзиклу Р.Чикканто «Нотр-Дам де Парі».

Друге відділення концерту мало ще більше враження на глядачів. Або самі глядачі дещо відпочили від важкого трудового тижня, або ж виконавці включили ” на повну” вже не тільки весь свій талант, але й всю свою внутрішню енергію. Прекрасні прем`єрні номери «Америка» (Ася Середа-Голдун, Тамара Ходакова, хор, балет театру) з мюзиклу Бернстайна «Вестсайдська історія», «Тюремне танго» (Ася Середа-Голдун, Ганна Коваль, Соломія Приймак, Оксана Прасолова, Тетяна Дзюбак, балет театру) з мюзиклу Дж. Кандера «Чикаго», «Якби ж ти цього не робив…» з музичного ревю Дж. Стайна «Двоє на роздоріжжі» (Тамара Ходакова та артист балету Іван Носоль) зірвали шквал оплесків.

Як завжди, на висоті були Євген Прудник у відомій Арії Ірода з рок-опери «Ісус Христос – супер-зірка», а також Андрій Григоренко, Олександр Чувпило, Дмитро Шарабурін у відомому тріо «Красуня» з мюзиклу «Нотр-Дам де Парі». Обожнюємо цю трійцю! Чудовий вокал, неймовірне володіння тілом, емоціями – загалом акторською майстерністю та голосом.

У другому відділенні Любов Сагат і Олександр Кривошапко чудово виконали дует «Молитва» з мультфільму «Чарівний меч: у пошуках Камелота». У музичному плані дует написано в ключі мюзиклу, тому він дуже пасував до канви концерту.

Напевно, вперше почули на цьому концерті вокалістку Тетяну Дзюбак, яка виконувала разом з Володимиром Одринським дует Тоні та Марії з мюзиклу Бернстайна «Вестсайдська історія» у першому відділені, а в другому – прем`єру шикарного номеру «Не плач зі мною, Аргентино!» з мюзиклу Веббера «Евіта». Дуже вродлива солістка, з гарним вокалом, проте, нажаль, на наш погляд. вона поки що дещо програє в рівні «зубрам» Київської Оперети – за емоційністю передачі змісту, вмінням триматися на сцені, власною енергією та впливом на глядача. Вибачте і вважайте, що ми просто чіпляємось! Адже немає меж для досконалості!

На завершення глядачі-слухачі подивилися-почули незабутній номер «Королі світу» з мюзиклу Ж. Пресгурвіка «Ромео і Джульетта» у виконанні Олексія Кириллова, Олександра Чувпило, Дениса Крутько, хору і балету театру і прем`єру номеру «Мій шлях», який було виконано англійською та українською мовами н.а.України Сергієм Бондаренко, н.а. України Сергієм Павліновим, Дмитром Шарабуріним та всіма учасниками концерту.

Аншлаг і браво – ці два слова, які вже давно є супутниками Київської Оперети. В цей вечір – Вечір Мюзиклу – вони були незмінно разом. Браво, Оперето! Браво всім постановникам і виконавцям цього чудового дійства, яке ви подарували киянам та гостям міста! І хай буде … Мюзикл назавжди!

Вже більше року, ні, помиляюсь – ще з листопада 2013 – з самого початку Майдану, як організатори різноманітних масових заходів, зокрема міжнародного масштабу, від журналістів постійно чуємо запитання, яке, якщо чесно, вже дещо набридло: чи варто «веселитися» в Києві або у Вінниці, або у Херсоні, коли на Сході  – війна, а в Криму  – окупанти? Втомилися відповідати: культурні заходи – не просто веселощі (видовища), це – один з елементів життя, яке триває, не зважаючи а ні на війну, ані на окупацію, ані на скрутне економічне становище в Україні. А міжнародні культурні заходи – це ще й політика, ідеологія та інформація. Тому не просто варто проводити такі заходи. Ми маємо їх проводити – чим більше, тим краще! На мирній території ми маємо ЖИТИ – нормальним життям. І чим більше позитиву буде в ньому, тим скоріше Україна переможе в цій суворій війні – нового зі старим. Хто думаю інакше, пропоную одразу завернутися в саван і повільно повзти на цвинтар… З повагою до колег…

Ось такий незвичайний вступ до «рецензії» на 1-й день Міжнародного музичного фестивалю О-Fest-2015, який проводиться вже в третє поспіль, і організаторами якого виступають Національний Академічний театр Оперети й Бучанська Міська Рада. Чому саме такий? Тому що запитання щодо доречності «веселощів» під час війни на Сході прозвучало також на прес-конференції з нагоди відкриття III-го музичного фестивалю О-Fest. Журналісти, які, до речі, того дня відзначали своє професійне свято, отримали гідну й обґрунтовану відповідь з вуст співголови оргкомітету О-Fest художнього керівника Київського Національного Академічного театру Оперети Богдана Струтинського. Керівник Київської Оперети впевнений в необхідності та важливості організації та проведення культурних заходів, особливо міжнародного рівня, тим більш в найскрутніші для України часи. Він нагадав журналістам, що навіть в блокадному Ленінграді під час Другої Світової війни відбувалися вистави й проходили концерти. І не тільки в Ленінграді. Адже життя триває. Розвиток культури – це запорука духовного розвитку нації, який не має припинятися в будь-яких важких для нації умовах. Щодо презентації української культури на міжнародному рівні – це  не тільки можливість обміну досвідом митців з різних країн в певній сфері, а також – голуб миру, який несе по всьому світу оливову гілку інформації про Україну, українців та наші культурні здобутки, яких багато. Залучення до міжнародного культурного заходу невеликих міст, на кшталт Бучі – також дієвий напрямок загальнонаціонального культурного виховання, до того ж дуже в тренді з загальносвітовими тенденціями в цій сфері, адже більшість фестивалів в Європі проходить саме в невеличких містах. І це сприяє не тільки культурному, але й економічному розвитку цих міст.

Проте краще від слів і коментарів перейдемо безпосереденьо до світу Її величності Музики, яка панувала в Бучі та Києва два дні поспіль. Бо жодними слувами розповісти про Музику неможливо. Її труба слухати та ще й  вміти слухати.

Кожного разу, коли виходимо з концерту або з вистави Театру Оперети на язику крутиться одне єдине слово: «свято!». Невипадково й слоган Театру: «Оперета – крок до свята!». То які можуть бути «рецензії» на свято?! Свято – воно або є, або його немає. 6 червня в Бучанському міському парку відбулось справжнє свято музики та миру: 1-й день О-Fest-2015. Всього було дуже багато: різноманітних майстер-класів і концертів, кулінарних презентацій, інтерактивна вистава для дітей  -просто неба, виставка народних ремесел, і нарешті гранд-концерт за участю вокалістів з 14 кран світу.

Цього року О-Fest присвячений мюзиклу. Жанр – яскравий для сприйняття, складний для виконання і який тільки поступово добирає своїх прихильників і Україні – завдяки, зокрема, діяльності Київської Оперети. Тому на сцені Літнього театру в прекрасному Бучанському парку лунали в основному чарівні звуки класичних та сучасних мюзиклів: від «Цілуй мене, Кет!» Бернстайна  і «Звуки Музики» Роджерса до «Норт-дам де Парі» Коччанте і «Ромео і Джульєтта» Пресгурвіка. В основному, тому що все-таки кілька номерів дещо випадали поза рамки жанру мюзиклу, хоча й не дисонували з ним. Це пісні «Я завжди любитиму тебе» Доллі Партон з кінофільму «Охоронець» у виконанні співачки з Литви Гітани Пячкіте,  «Казахський вальс» у виконанні вокалістки з Казахстану Анни Беспалової, дует Ганни та Данила з оперети Легара «Весела вдова» у виконанні румунських співаків Тіни Мунтяну та Альфреда Паску та арія Коте з комічної опери «Кето і коте» Долідзе у виконанні Олексанра Деканоїдзе.

Загалом концерт був не просто класним і захоплюючим, але  також дуже цікавим і пізнавальним, оскільки під час нього прозвучали номери, зокрема, з мало відомих українському слухачеві мюзиклів: «Кандід» Бернстайна, «Попелюшка» і «Король і я» Роджерса, «Чарівник з країни Оз» Арлена і Стотгарта, «Болгари старих часів» Карастоянова.

Цікаво було також послухати виконавців різних вокальних шкіл. Так наприклад, китайські співаки Лю Мяоні, Хуан Чан Хао і Чжан Лу навіть у виконанні арій з класичних бродвейських мюзиклів використовують напрацювання традиційного китайського співу. Особливо це було чутно під час виконання співачкою Чжан Лу номеру «Думай про мене» з відомого мюзиклу «Привід Опери» Веббера. Хочется також видмітити особливості австрійської на німецької вокальної школи. Вокалістки з Австрії Ясмін Білек і Даніела Ленер, німкеня Юлія Гротте, здається, співають не голосом, а душею. В  чудовому колоратурному сопрано Лілії Шаломей з Молдови інколи чутні переливи голосу Марії Бієшу. Напевно, невипадково Ліля Шаломей співає саме в Національному театрі опери та балету ім. М.Бієшу в Кишиневі. Заворожує незвичайне оксамитове сопрано співачки з Польщі Барбари Трітт. Також хочеться відмітити прекрасне сопрано вокалісти з Казахстану Анни Беспалової, яка подарувала слухачам під час свого співу кілька дійсно незабутніх хвилин.

Всі гості були на висоті. Проте тон дійству задали хазяєва фестивалю: трупа Київського  Національного Академічного театру оперети. Режисером-постановником концерту, а також сценографом виступив співголова оргкомітету фестивалю Художній керівник Київської Оперети Богдан Струтинський, диригент-постановник і хормейстер-постановник – Ігор Ярошенко.

Про надвисокий професійний рівень трупи Київської Оперети ми вже неодноразово писали, і не втомлюємося це повторювати. На концерті прозвучали як номери, які вже було презентовано під час інших концертів і проектів: «До, ре, мі» із мюзиклу  «Звуки Музики» у виконанні Ольги Федоренко і ансамблю дитячого театру «Мюзик-холл», «Гроші» з мюзиклу «Кабаре» у виконанні  Тамари Ходакової та Арсена Курбанова, «Ще один день» з мюзиклу «Знедолені», так і прем`єрні , як «Королі світу» з мюзиклу «Ромео і Джульєтта». До речі, французька у вустах Олександра Чувпило вже сама по собі звучить як музика. Треба наголосити, що навіть непрем`єрні номери з кожним разом виконуються все краще, і краще – більш яскраво, більш впевнено.  Саме про це подумалось, слухаючи в котрий раз номер «Гроші» з мюзиклу «Кабаре» – яскравий, але й складний, зокрема, через те, що майже всі, хто дивився фільм «Кабаре» Боба Фосса свідомо чи несвідомо порівнюють виконавців з великою Лайзою Мінеллі та Джоелом Греєм. Не можна не помітити, наприклад, зростання Арсена Курбанова як характерного виконавця.

Отже, справжнє свято відбулось! Свято закінчилось, хай живе свято! Організатори фесту пообіцяли, що О-Fest буде жити і далі. І вже навіть обрано тему наступного фестивалю. Незважаючи на прохання журналістів, організатори відмовились відкрити завісу та сказати, якою саме буде тема О-Fest-2016. Особисто мені б дуже хотілося б, щоб темою наступного музичного фестивалю О-Fest стала … опера. Адже Оперу в Україні теж треба популяризувати. Щоб з «елітарного» мистецтва вона перетворилася на музику, яку слухать в кожній квартирі – як в Італії.  Якщо блукати, наприклад венеційськими або веронськими житловими кварталами, то з відчинених вікон там звучить дуже часто оперна музика. Чого, нажаль, не скажеш про київські житлові квартали. Та якою б не була тема наступного фестивалю, головне, що фестиваль буде. І буде музика, і буде мир.

Легар  Мистецький вечір до 145-річчя угорського композитора Ференца Легара в Київській Опереті продовжив низку масштабних гала-концертів, присвячених видатним композиторам, що творили в жанрі оперети. Рівно рік тому 24 квітня 2014 року глядачі були в захваті від концерту «Кальман. Король оперети!», організованим, як і вечір, присвячений творчості Легара, за підтримки Посольства Угорщини в Україні та за участі угорських вокалістів. На Новий рік в Київській опереті вже традиційно проходять святкові Штраус-концерти. Таким чином, Київський Національний Академічний Театр Оперети послідовно втілює водночас кілька своїх сформульованих і задекларованих перед суспільством функцій: просвітництво, постійне оновлення репертуару, вшанування пам`яті видатного композитора світового значення, встановлення та закріплення міжнародних комунікацій в музичному світі, а також втілення в житття свого влучного слогану: «Оперета – крок до свята». В Київській Оперети прекрасно усвідомлюють, що крім показів репертуару, який постійно оновлюється, треба залучати поціновувачей оперети на масштабні унікальні заходи. Таким дійсно унікальним заходом і став мистецький вечір, присвячений творчості Ференца Легара. І як завжди в Опереті, цей вечір став святом музики, танцю та якісного вокалу.

Приємно, що втілювати в життя музичні й просвітницькі плани Київській Опереті також послідовно допомогає Посольство Угорщини в Україні. Тут розуміють важливість проведення міжнародних заходів, обміну досвіду між театрами – як на рівні керівництва, та і на рівні учасників трупи.  Цього разу до Києва завітали чотири виконавці з Будапештського театру оперети та мюзиклу: Аніта Лукач, Сільві Сенді, Жолт Вадас, Давід Сабо. Деякі з них в Києві вже не вперше і брали участь в гала-концерті «Кальман. Король оперети!». Особливо хотілося відмітити комічну пару: Сільві Сенді та Давіда Сабо. В українських театрах комічні пари найчастіше – це актори у віці або із трохи зайвою вагою – так би мовити, не зовсім стандартної зовнішності. Комічна пара з Будапешту – це симпатичні молоді люди з блискучими голосами та дикцією (якщо б ми знали угорську, то чутно було б кожне слово), а також з прекрасною фізичною підготовкою.

M1200006

Сільві Сенді та Давід Сабо (разом  з комерційним директором Будапештської оперети)

Режисером-постановником вечора виступив традиційно художній керівник Театру Богдан Струтинський, балетмейстером-постановником – Вадим Прокопенко. Диригент-постановник концерту Оксана Мадараш – жінка-диригент, що поки що на теренах України зустрічається досить рідко – чарівна жінка з  яскравою зовнішністю, і, як з`ясувалось, з угорським корінням.

M1200002  M1200003

Диригент-постановник Оксана Мадараш

Більшість номерів концерту було виконано вперше в Україні (9 номерів), або взагалі номери були прем`єрними (16 номерів). Більшість оперет Легара, номери з яких можна було почути й побачити на концерті, ніколи не було в репертуарі українських театрів. Ференц Легар більше відомий в Україні (та поза її межами) оперетами «Весела вдова», яка і зараз іде на сцені Київської оперети, і «Граф Люксембург». Проте він написав музику до великої кількості вистав, які протягом багатьох років не сходили зі сцени Віденьских та інших європейських театрів, такі як «Фраскіта», «Джудітта», «Царевич», «Паганіні», «Циганська любов», «Кло-кло», «Фрідеріка» (головний герой – Гете), «Країна посмішок» (остання взагалі є нетрадиційною в жанрі оперети, оскільки  в одному з прочитань має драматичне завершення сюжету) та багато інших. На жаль, більшість повних партитур оперет Легара або втрачено, або їх дуже важко знайти. Художній керівник Театру народний артист України Богдан Струтинський розповів, що поставити оперету Легара «Джудіта» – це давня мрія, як Київської оперети, так й інших музичних європейських театрів, проте знайти повну партитуру цієї яскравої оперети, до сіх пір нікому так і не вдалось. Правда, зважуючи на наполегливість та колосальну енергію пана Струтинського, здається, що дуже скоро ми зможемо побачити прем`єру оперети «Джудіта» на сцені Київського Національного академічного Театру оперети.

На жаль, ми дуже мало знаємо про Ференца Легара. Набато менше, ніж про Кальмана, про якого знято кілька документальних і художніх фільмів. Легар народився в сім`ї військового капельмейстера, отже, музика була поруч з ним все його життя. Він закінчив Пражську консерваторію, де по класу композиції навчався у відомого композитора Дворжака. Пропрацювавши кілька років в театрі скрипалем, він згодом пішов по стопам батька і став також військовим капельмейстером. Весь цей час він творив інструментальну музику і, нарешті, написав оперу «Зозуля», дії якої відбуваються в Росії. Написання опери надихнуло Легара назавжди залишити військову службу. Він стає диригентом в одному з віденських театрів і пише оперети. Протягом 30 років Легар написав 30 оперет – по опереті на рік. В більшості з його оперет використано народні мотиви: угорські, російські, словацькі, циганські, іспанські, тощо. Ще за часів німого кіно за оперетами Легара знімали кінострічки. Наприкінці життя Легар займався музичним видавництвом. Відомий й вшанований за життя,  і трошки під-забутий в бурхливе сьогодення…

І сьогодні Ференц Легар по праву вважається фундатором нової віденської оперети, а його твори належать до найкращих зразків світової музичної культури. Угорщина й Австрія пишаються Легаром. Пишається ним і весь музичний світ. Отже, кияни і гості міста мають бути вельми вдячними Київські опереті й Посольству Угорщини в Україні за надану можливість поринути до багатогранної творчості  Ференца Легара. І якщо Кальман – це король оперети, то Ференц Легар – її прем`єр-міністр.

ДИВИТИСЯ ВІДЕО:

https://youtube.com/watch?v=WD4q2uOWU3Qframeborder=0allowfullscreen

 

До Міжнародного дня Театру Київська Оперета приготувала глядачам приємний сюрприз. Два дні поспіль 27 і 28 березня на сцені та у фойє Театру лунав іскрометний джаз: нарешті, відбулась довго очікувана прем`єра мюзиклу «Sugar, або в джазі тільки дівчата».

M1160025

Художній керівник Театру і режисер – постановник вистави народний артист України Богдан Струтинський вважає, що звернення до постановки мюзиклу для Театру Оперети є природнім. Адже оперета і мюзикл  – жанри, в яких дуже багато спільного. Поява в репертуарі Театру ще одного яскравого мюзиклу – це  новий крок до глядача, який втомившись від своїх власних турбот, виснажений психологічно й емоційно у зв`язку з економічною кризою й тривалим конфліктом на Сході, воліє відпочити душею хоча б протягом двох годин.

Театр взяв на себе дуже складне завдання: поставити мюзикл, який не тільки з успіхом іде на Бродвеї та на інших музичних сценах світового масштабу, але ще й має прекрасну класичну кіно екранізацію – з неперевершеними Мерілін Монро в ролі Душечки і Джеком Леммоном в ролі Дафни. Треба наголосити, що постановники й виконавці з цим завданням впоралися з честю. Врешті, як завжди, коли за справу береться колектив Театру Оперети.

Події вистави відбуваються в США під час «сухого» закону і Великої депресії – глибокої економічної кризи, що спіткала країну на початку 30-х років 20-го сторіччя. Тотальне безробіття, повальні банкрутства підприємств і приватних осіб, безглузда заборона на державному рівні продажу й вживання алкогольних напоїв народили нові явища в суспільному життя США: бутлегерство (незаконне виробництво та торгівля алкоголем) і гангстерство. Все як сьогодні в Україні: бідні становляться ще біднішими, багаті або нічого не втрачають, або становляться ще багатшими за рахунок бідних, погіршення криміногенної ситуації у великих містах, тощо. У одних немає на що пообідати, інші – залишають в клубах за одну ніч цілі статки. У країні  – зброї більше ніж людей, які можуть її тримати в руках. Ціна людського життя – майже нуль. На тлі цього Апокаліпсису головні герої мюзиклу «Sugar, або в джазі тільки дівчата» не втрачають ані мрії щодо кращого життя, ані надії, що їх мрії, нарешті, збудуться. Вони не просто намагаються вижити – цього їм замало. Вони намагаються жити повним життям: робити улюблену справу, заробляти цим на життя, мріють про велике кохання. Змушене переодягання молодих безробітних музикантів, що стали свідками ганстерських «розборок», у жінок – заради спасіння життя – вони розглядають як короткий не дуже приємний епізод, котрий дозволить їм незабаром рухатися далі.

M1160030

Звичайно, що головний «персонаж» у виставі, як і в більшості мюзиклів – це Кохання. Кохання чисте і справжнє (лінія Джо – Душечка) або безглузде й кумедне (лінія Осгвуд –  Джеррі-Дафна). Та як завжди у мюзиклах, Кохання перемагає. Головна героїня – Душечка – знаходить в собі сили відмовитися від великих ілюзій заради великого справжнього кохання.

Постановочна частина вистави – бездоганна: сценографія, костюми, декорації, акторська гра, чудові вокальні та пластичні дані виконавців. На мій погляд, постановка перевершує музику Джула Стайна. Адже в самому мюзиклі є тільки кілька яскравих музичних номерів. При цьому постановники (режисер-постановник Богдан Струтинський, балетмейстер Вадим Прокопенко, хормейстер і диригент Ігор Ярошенко, художник Андрій Романченко, художники по костюмах Ірина Давиденко, Андрій Романченко)  взяли від музичного матеріалу максимально можливе. Отже, мюзиклу пощастило, що Київська Оперета виявила бажання втілити його в життя. Завдяки постановникам і виконавцям мюзикл «Sugar, або в джазі тільки дівчата» засяяв новими гранями.

M1160033          M1160037

Зрозуміло, що грати чоловікам жінок завжди складно. Але, як стверджує виконавець ролі Дафни Арсен Курбанов, також дуже цікаво. Чоловікам під час репетицій доводилося вчитися ходити на підборах, в жіночому вбранні, передавати характерні жінкам рухи, весь час змінювати голос з чоловічого на жіночий і навпаки. При цьому все це мало на сцені  у виставі виглядати не завжди кумедним, іноді – навіть трагічним, а найчастіше – просто природнім. Перевтілення було здійснено на самому високому рівні. Станіславський сказав би: Вірю!

Хочеться відмітити у складі виконавців, що грали 28 березня, справжні акторські здобутки: чудову гру Арсена Курбанова в ролі Джеррі-Дафни, народного артиста України, корифею Театру Миколи Бутковського в ролі мільйонера Осгуда Філдінга, а також дебют Андрія Григоренка в ролі Джо (Джозефіни).

M1160045          M1160049

Київська Оперета отримала права на постановку мюзиклу «Sugar, або в джазі тільки дівчата» строком на три роки. До речі, щоб отримати в репертуарі нову яскраву виставу, Театр виклав чималу суму за авторські права їх власникам, та буде сплачувати досить високі відсотки роялті. Проте свято, яке дарує Музика й Кохання глядачам, коштує набагато більше.

M1160055

МЮЗИКЛ «SUGAR, або В ДЖАЗІ ТІЛЬКИ ДІВЧАТА». Прем’єра бродвейського мюзиклу відбудеться 27 і 28 березня, а також 5 і 25 квітня о 19.00

за адресою вул. Велика Васильківська, 53\3. Національна оперета України

Лібрето – Пітер Стоун, Вірші – Боб Меррілл, Музика – Джул Стайн, Переклад з англійської – Яна Іваницька

 Постановка комедійно-романтичної історії про любов, дружбу, творчість, гроші, жагу до життя, талановитих людей та силу волі є надзвичайно актуальною для українського суспільства.

Події розгортаються в США 30-х років ХХ століття. У період великої депресії, економічних криз, тотального безробіття, процвітання корупції та бандитизму (епоху гангстерів та джазу) діячі культури змушені заробляти не лише власним талантом, але й де прийдеться. Теми, що піднімаються у п’єсі, нагадують картини сучасного життя України (хіба не актуальні слова героїв п’єси: «Ми винні м’яснику, винні власнику. Світло, газ, тепло – все відключено. Як голодним буть, знає той, хто мистецтву служить… »).

Двоє кращих друзів-музикантів вирушають із Чикаго до Флориди у пошуках заробітків та кращої долі. Одна лише ніч – і вони на сонячному березі океану в Майямі серед красунь жіночого джаз-бенду. Тут все говорить про любов, тут хочеться закохувати і закохуватися. Воістину, рай для чоловіків, якби тільки не… дірки у кишенях, розлючені гангстери, що йдуть по сліду, та жіночі туфлі на чоловічих ногах.

«Sugar, або В джазі тільки дівчата» від Національної оперети зазвучить цікаво і по-новому. На глядачів чекає незабутня оригінальна постановка, сповнена креативних режисерських рішень, гумору та сценографічних новацій. Дотепний, динамічний, інтригуючий і запальний мюзикл доведе:кожен має право змінити себе і світ навколо на краще!

ДИВИТИСЯ ВІДЕО:

 

 

 

Київській Опереті – 80 років! Святковий вечір з цього поважного приводу відбувся 19 грудня, звичайно ж, саме в прославлених стінах цього одного з найдавніших театрів України. Саме тут в Троїцькому народному будинку з 1907 року протягом десяти років працював перший в Україні стаціонарний театр – театр Миколи Садовського, в якому грали такі видатні митці, як Марія Заньковецька, Софія Тобілевич та багато інших. Безпосередньо Театр Оперети було засновано вже за радянських часів – в 1934 році як Державний театр музичної комедії УРСР.З 1966 року Театр отримав назву Театру Оперети. Вже за часів незалежності Київська Оперета стала академічним Театром, і з 2009 року вона гордо носить звання Київського Національного Академічного Театру Оперети.

Головний хормейстер Театру Ігор Ярошенко в своїй промові перед журналістами напередодні святкового концерту розповів, що 10 років тому, в 2004 році, коли він прийшов працювати до Київського Театру Оперети, його зустрів Театр-Оперети в образі старенької бабусі. Зараз же Київська Оперета виглядає привабливою красунею, від якої важко відвести очі. І в цьому порівнянні немає жодного перебільшення. Київська Оперета, незважаючи на такий поважний вік і великий послужний список, з часом тільки молодіє. Це може сказати кожний глядач, котрий бував в Театрі десять або двадцять років тому, і який буває там регулярно зараз. Висловлю свої власні враження. Як любитель змалку загалом театрального мистецтва, зокрема жанру оперети, будучи школяркою, а потім студенткою, в другій половині 80-х років кілька разів сходила до Київської Оперети на свої улюблені вистави: «Сильва», «Летюча Миша», «Баядера». Нажаль, враження від побаченого й почутого були такими, що я, як то кажуть, тоді зареклась ходити до Театру Оперети. І чесно не ходила туди дуже багато років. Поки моя донька, теж любителька театрального мистецтва, не побувала в минулому році на декількох виставах і не сказала мені, що варто відвідати Театр. І тоді ми з чоловіком сходили на класичну «Летючу мишу»… Це була зовсім інша вистава, ніж я бачила двадцять років тому. Тобто все було, ніби як і раніше: слова, музика, навіть, здається, постановка, але загальне враження було зовсім іншим. Піднявся настрій, і самій захотілося танцювати й співати. Перший крок до свята було здійснено! Всі наступні кроки до Театру тільки закріпляли позитивне враження від чарівного перетворення бабусі на красуню.

Сьогодні завдяки вірно обраній стратегії, послідовній та наполегливій праці всього колективу на шляху її реалізації, Театр вийшов на нові обрії та остаточно закріпився там: поставлено вистави нових для Театру жанрів (мюзикл, опера-буффа, балет), нарешті, вустами художнього керівника Богдана Струтинського Театр зізнався, що незабаром глядач зможе почути в стінах Театру також оперу (відчуття, що це ось-ось станеться, особисто у мене вже було давно), зростає кількість яскравих вистав для дітей, регулярно відбуваються чудові гала-концерти, вже двічі відбувся міжнародний музичний фестиваль О-Фест, Театр гідно представляє Україну в міжнародних мистецьких проектах. Можна довго перераховувати досягнення Театру протягом останніх років, але словами описати те свято, яке кожного вечора відбувається в стінах Київської Оперети, неможливо. На нього треба потрапити, щоб на власні очі та вуха переконатися в правдивості чужих слів. В наші буремні часи Театр здійснює дуже складну й почесну місію, яку важко переоцінити: створення позитивного настрою у киян та гостей міста, збільшення у людей оптимізму й здобуття віри в завтрашній день.

І повертаючись до урочистого вечора, присвяченого 80-річчю… Все, як завжди в Київській Опереті, пройшло на самому високому рівні. Чи не вперше за останній час разом з талановитою молоддю на сцену вийшли корифеї – «тряхнуть стариной». Звичайно, не обійшлося без довгих привітань від державних органів (Президента України, Кабміну, мерії в особі самого мера Віталія Кличка, Верховної Ради, представників Церкви) і численних нагороджень, проте, ювілей – дійсно, дуже гарна нагода згадати й відзначити всіх, хто віддав Театру все своє життя, а також тих, хто віддає його кожний день зараз. Адже в справжньому Театрі не можна просто працювати і навіть, як колись казали, неможливо просто «служити». В Театрі можна тільки жити!

ДИВИТИСЯ ВІДЕО: