Спільнобачення | Archive for Майдан

Майдан

Уряд прийняв рішення про ліквідацію Державної реєстраційної та Державної виконавчої служб, а також про передачу їхніх функцій Мін’юсту. Про це повідомив сайт міністерства.

Таке рішення несе великий позитив: звільнити усіх та потім прийняти на посади лише професійно придатних – це єдиний дієвий шлях.

Разом з тим, переважна більшість українців вже традиційно не йме віри заявам про благії наміри щодо покращення адміністрування. Деморалізуючий приклад маємо у вигляді “нової” ДФСУ.

ДРС та ДВС і без того координувалися Мінюстом, навіть сторінки мали на його ж таки сайті. Додає скептицизму також непохитна твердиня вирощеного Януковичем суддівства, від якого суттєво залежить дієвість зазначених інституцій. Безліч разів фіктивні “реформи” відбувалися в Україні, у тому числі за прем’єрства Яценюка – з ефектом круговороту відомої субстанції в ополонці. То ж судити маємо лише за об’єктивним результатом. Особливо це стосується виконавчої служби, яка до літа цього року мусить той результат продемонструвати гучними майновими справами. Якщо їх не буде, матимемо чергову імітацію, що додасть люті українській громадськості й розчарування – світовій спільноті. А до того – плекаймо надію на краще та пильнуймо.

minj

KandinskyiСьогодні Google вітає відвідувача репродукцією (на фото поруч) однієї з картин Василя Кандінського – як вважається, одного з перших абстракціоністів, причому, не лише в Росії/Україні, а й у світі. Мені приємно, що мій земляк (а Василь Васильович жив у Одесі з п’яти років) є настільки шанованим у світі, а моя улюблена Одеса зайвий раз підтвердила титул “батьківщини талантів” (у всьому їх розмаїтті).

Тим не менш, мені здається, що абстракціонізм виник набагато раніше кінця XIX-початку XXст. Візьму на себе сміливість стверджувати, що першими абстракціоністами були винахідники писемності – фінікійці, юдеї, греки, римляни. Виникнення писемності датують приблизно 3200рр. до н.е. (шумери в Месопотамії), але то були єрогліфи та клинописи. Зокрема, одним з величних досягнення вважається виникнення фонетичних алфавітів, прабатьком європейських та близькосхідних фонетичних алфавітів вважається фінікійський, що виник 1200 років до н.е.

Графіка Вінчі

Графіка Вінчі

Однак, і тут на нас чекає сюрприз – виявляється, що першими прото-алфавітами є не шумерська графіка, а мало кому знане письмо Вінча (від назви місцевості у передмісті сербського Белґраду, де відкопали зразки з цими символами. Їх виникнення датують 5000-6000 р. до н.е. а ареал розповсюдження підозрілим чином збігається з поширення Трипільської культури.

Три основних "сховки" льодової доби. Червоним намальовані індо-європейці, бузковим - "трипільці"

Три основних “сховки” льодової доби. Червоним намальовані індо-європейці, бузковим – “трипільці”

У нас трипільців вважають чимось міфічним, що “якщо й було, то вже давно загуло”.  Якщо ж навести порядок і, окрім археології та лінґвістики, послуговуватися ще й генетичними даними, то з’ясується, що трипільці нікуди не поділися – їхні нащадки є сучасними носіями гаплогрупи I (близько 30% сучасних українців), поширеної в Центральній Європі від Балкан до Скандинавії. Якщо розібратися глибше, то носії цієї гаплогрупи є виникли у одному з трьох основних ареалів т.зв. “сховок льодової доби” – “острівців” розселення людини розумної в Європі за часів останнього Льодовикового періоду. Іншими двома такими острівцями була Іспанія(гаплогрупа R1b) та Азово-Каспійські степи (R1a): відповідно, коли почав сходити лід, “іспанці” заселили крайній Захід Європи – Францію та Британію, “трипільці” – Центр Європи, а з “азово-каспійців”, що стояли на більш примітивному рівні розвитку, розвинулися індо-європейські кочовики, котрі, зрештою, завоювали (поверх) усю Європу, підкорюючи собі менш войовничих і більш цивілізованих носіїв гаплогруп I та R1b (останніх було практично винищено скрізь, окрім крайнього Заходу Європи – Атлантичної Франції та Британії).

Історики також зазначають, що “іспанці” та “трипільці” мали дещо матріархальну культуру, однак, ніяк не загострюють на тому увагу. А дарма – оскільки саме у тому й криється одна з причин занепаду та підкорення їх індо-європейцями, котрі, будучи чисельно меншими, тим не менш, змогли нав’язати місцевим свої мови (різницю між германськими, романськими, слов’янськими та кельтськими мовами формують, багато в чому, субстрати, котрі є залишками тепер уже нікому не знаних попередніх мов, носіїв котрих було “індоєвропеїзовано).

Річ у тім, що в будь-якому суспільстві, котрому вдається забезпечити базові матеріальні потреби для переважної більшості населення (т.зв. “сите суспільство”), за відсутності зовнішніх військових загроз, неминуче послаблюється роль чоловіків (чия кмітливість, розум, дисципліна та здатність до організації, а також право, релігія та інші похідні інститути й ознаки цивілізованості та розумової продвинутості)  – для жіночої половини людства стає неочевидною їхня провідна роль. І матріархальну культуру (як правило, більш вишукану, матеріально забезпечену й цивілізовану) неминуче завойовує примітивніша, але патріархальніша, а відтак – фізично сильніша інша культура. Чоловіків-носіїв матріархальної культури, як правило, винищують, у кращому ж випадку – підпорядковують. Так відбувалося вже безліч разів – на історичній (себто, записаній) пам’яті людства ми знаємо про варварів, що руйнували Рим, монголів, що руйнували Русь, тощо.

Іншим з результатів такого завоювання стає, у всіх без виключення випадках, доволі тривале відкочування назад у цивілізаційному розвиту: так, від початку завоювання того ж-таки Риму варварами (350р. н.е.) і аж до початку доби Ренесансу (себто, повернення до рівня розвитку науки й культури рівня античної доби) минало від 600 (у Італії) до 1000 років (у Німеччині, Британії та Скандинавії). І навіть після того, панівна еліта, котра, як правило, походила з примітивніших завойовницьких родів, продовжувала тягти людство у темряву воєн, голоду, хвороб і відсталості. Останніми такими спробами були 1-а та 2-а Світові війни, котрі остаточно поставили крапку у перемозі цивілізованих нащадків європейців над варварами.

Хоча, ця боротьба ще й досі триває, принаймні, на нашій території: ми підсвідомо пишаємося своїм козацьким минулим, оселедцями (котрі сюди принесли, насправді, гунські орди). Хоча, ми на 30% є нащадками цивілізованого люду Європи, однак, на інші 30% ми таки є індо-іранцями, “аріями”, як дехто гордо себе називає. Саме цей елемент, що, з одного боку, ніби-то забезпечує нам бойову славу, є деструктивним та відтягує нас назад. Саме звідти походить наше знамените “на два українця – три гетьмани”, наша недоговіроздатність та розпорошеність суспільства, коли доходить справа до складних та довготермінових взаємодій. Ми вистояли Майдан, однак. конвертувати цю занадто недешеву та ефемерну перемогу в довготривалий, закріплений успіх ми поки що не спромогаємося, і мене особисто не дивує, чому. Ми постійно досягаємо небачених висот, і так само постійно з них скочуємося вниз. Тим не менш, для того, щоб це колись припинилося, варто почати з усвідомлення таких малопомітних, незнаних, однак, вирішальних деталей своєї історії. Конкретно зараз, ми захоплено слідуємо за тупими харизматами, аплодуючи їхнім волюнтаристським рішенням, тоді як непомітні інтелектуали, котрі роками намагаються привернути увагу до пропонованого ними, добре обдуманого виваженого та правильного рішення, можуть так і померти непоміченими.

Vinnytsia_20141206На кілька днів увагу громадськості привернули до себе новини з Вінниці, де 6 грудня зібрався новий «Майдан» і трапилися сутички між місцевими протестувальниками та міліцією. Наразі, увага до цього інциденту затухає, а міліція шукає надміру затятих «заколотників», що завдали тілесних ушкоджень її співробітникам.

Однак, проаналізувавши основні публікації на цю тему, мусимо констатувати, що акценти у цій події було зміщено на другорядні персоналії, відволікшись від основних причин та наслідків.

"Париж"

“Париж”

Історія вінницького «Майдану» розпочинається ще за часів ЄвроМайдану – місцеві активісти ще з самого початку акцій у Києві «віддзеркалили» (у мініатюрі) центральний Майдан – тут точкою збірки була площа Театральна (словосполучення «збираємося на Парижі» чи «на Париж» утворили з тих пір чітку асоціацію з місцевим Майданом). Як і скрізь на місцях, місцева громадськість інституціалізувалася через т.зв. «Народні Ради» (концепт, накинутий «Об’єднаною Опозицією» (далі – ОО) та запропоновану нею ж «парасольку» ВОМ у часи масових захоплень місцевих адміністрацій). Нагадаємо – попри той факт, що «Об’єднана Опозиція» (сподіваюсь, цей термін ще не всі забули) ніколи не командувала безпосередньо Майданом (навіть монополізувавши сцену, пожертви та забороняючи безпартійним протестувальникам ставити нові намети), вона не лишала спроб хоча б формально підпорядкувати громадський сектор Майдану, – котрий, насправді, й тягнув цей протест. Незважаючи на колосальний ресурс чисто громадського сектору, ця сила так і не виявилася представленою у пост-майданній конфігурації нової влади (ті кілька десятків нових облич, що пройшли у Раду його не репрезентують), сили, котрі не довіряли як старій владі, так і так званій «опозиції» через подрібненість, неструктурованість та брак попередньої координації так і не спромоглися ані отримати владу, ані віднайти дієвий та ефективний формат впливу на владу (досі перебувають «у творчому пошуку»).

Свитко

Свитко

Однак, на місцевому рівні ситуація виявилася дещо більш сприятливою для цієї сили – оскільки місцевий «партактив» ОО був абсолютно «ніякий» (скрізь), то обласні, районні та міські «Народні Ради» значною частиною виявилися доміновані незалежною громадськістю. Саме така ситуація склалася й у Вінниці – 26 лютого 2014р. голова тамтешньої Народної Ради Сергій Свитко замінив ставленника «Партії Регіонів» на посаді Голови Вінницької обласної Ради. Однак, Сергій Михайлович надто завзято заходився ліквідовувати корупційні схеми в закладах охорони здоров’я та освіти. Ті, хто сиділи на тих схемах були близькими до Порошенка, чим і скористалися – Порошенко ж залюбки «погодив» зміщення «не свого» Свитка і заміну його на «свого» екс-регіонала (нагадаємо – за часів Януковича приналежність до влади та «офіційної опозиції» була радше символічною) Сергія Татусяка (котрий устиг «засвітитися» розкручуваним навесні 2014р. Медведчуком та колишніми «регіоналами» брендом-«обманкою»  «Партія Розвитку України»).

У відповідь, вінницька громадськість по ще свіжій пам’яті знову вийшла «на Париж», щоб захистити народного голову облради. Але як це часто трапляється, «на хвіст» громадськості «впали» інші політсили, для яких така подія – чудова нагода «засвітитися», зокрема – місцеві представники ВО «Свобода» та Партії «Воля». Представники саме цих політсил настільки завзято заходилися «боронити вибір народу», що постраждало кілька правоохоронців. Саме представники «політичних лузерів», як влучно називає їх наше джерело, і зібрали «віче» наступного дня, прийнявши «кворумом» у близько 200 чоловік «відставку» голови облдержадміністрації Андрія Олійника і обравши «народного губернатора»  – Олексія Фурмана (ВО «Свобода»): вочевидь, тут місцеві політичні маргінали зайшли занадто далеко, адже (надаємо) голову облдержадміністрації згідно з вітчизняним законодавством призначає Пезидент. «Політичні лузери» заходилися демонізувати особистість Анатолія Олійника, хоча єдине, що йому можна закинути – це відданість Порошенку: колишній сільський вчитель, що до того обіймав посади голови Томашпільської райдержадміністрації та райради, не справляє враження «акули режиму».

Вочевидь, Свитко, бажаючи дистанціюватися від «гарячих голів», почав засвідчувати лояльність до центральної влади та неявно даючи сигнал Порошенкові, що краще вже хай лишиться розважливий, хоч і «не свій» Свитко, аніж облраду (чи ще щось у місті та області) візьме буйна «Свобода» чи «Воля» – між іншим, проект Єгора Соболєва, котрий досі провалював будь-яку ініціативу (останній такий «провальний успіх» – непрацюючий на практиці Закон про Люстрацію, котрий незлим тихим словом згадує як обізнана громадськість, так і фахові юристи).

skakodub

Андрій Скакодуб

Такими є «спостереження з місця», котрими з нами люб’язно поділився Андрій Скакодуб – відомий громадський активіст та правозахисник із сусіднього з Вінницею Ладижина. Андрій відомий координованою ним неформальною ініціативою «Український Віртуальний Опір», що ще за режиму Януковича вела посильну війну з засиллям московської анти-української пропаганди. Зокрема, саме його авторству належить пізніше втілений колегами-правозахисниками з Росії концепт «Руської Демократичної Республіки» та ініціатива з перейменування аеропорту Домодєдово в «летовище імені Степана Бандери, як єдино захисника руських людей» (російське ФСБ досі добре пам’ятає ту «мізковиносну» для себе констукцію). Після утечі Януковича, Андрій, як грамотний юрист, «громадник» зі стажем та авторитетна серед мешканців рідного міста людина, зміг організувати громаду на охорону правопорядку в місті, кілька разів «відваджуючи» від нього бандитів-самозванців, що під виглядом «сотень самооборони Майдану» намагалися брати з міста «данину», а також організовує щорічний мистецький фестиваль “Стожари”. Останній проект, яким опікується Андрій – створення історично-культурного заповідника на місці битви під Батогом.

Також Андрій зазначив, що попри усю захланність режиму Януковича, за всі роки правління останнього йому не наважувалися погрожувати фізичною розправою – проти нього технічно фабрикували справи, які розвалювалися через брак доказової бази. Також, неабияку роль у забезпеченні правового та фізичного «імунітету» відігравав його авторитет, знайомство та обізнаність з практично усім місцевим істеблішментом, держслужбовцями та громадським сектором, а також правова грамотність та обережність. Однак, з моменту т.зв. «перемоги» Майдану йому вже чотири рази погрожували розправою з ним та його дітьми.

Ми продовжимо слідкувати за подіями та інформувати нашого читача, оскільки розв’язка у цій історії поки що не настала.

Ребята, есть устойчивое ощущение, что в организоционно-административном угаре, без которого понятно никак, мы теряем нечто очень существенное. А именно, оперативность в выработке и представлении совместной позиции Гражданского блока.

Сценарий, к сожалению, не нов, – студенты и гражданские активисты – инициирующие и отстаивающие свою позицию в жёстком противостоянии, – и приватизация возникшего прорыва политикумом с его мощнейшим финансовым и орг-ресурсом и собственным интересом, подчас кардинально расходящимся с позицией тех, кто вышел на Майдан.

Да, у нас с «оппозицией» общая тактическая цель: отставка правительства и «Янык – уходи», но дальше начинаются большие вопросы. Какой смысл во всей истории, кроме осознания, что «можем», если «шило» в очередной раз сменится на «на мыло»? Без смены правил игры мы в очередной раз получим год 2004, с Троянским конём вместо Пчеловода.

После избиения на Майдане, и пропавших без вести ребятах, власть окончательно потеряла лигитимацию. Верховна Рада – вслед за ней, – провалив отставку правительства. Если и запускать сейчас следующее требование, так это ПЕРЕЗАПУСК СИСТЕМЫ Каким образом это будет происходить, можно додумать и решить совместно Радой Майдана – вариантов масса. Референдум, электронное волеизъявление, народное вече… В пункте 5-м Конституции прямо говорится о праве Народа Украины на изменение государственного устройства и ничего не говориться о количественно-организационных рамках.

В этот раз СИСТЕМУ МОЖНО ИЗМЕНИТЬ, если Гражданский актив и студенты согласуют, наконец, позицию, и выступят единым блоком, с тем чтобы и политические требования, и субъектность гражданских были заявлены. Тогда политики, если они, хоть как-то с народом, вынуждены будут присоединиться к гражданским на условиях последних. Ребята, объединяйтесь и заявляйте о позиции. ИЗМЕНЕНИЙ ПРАВИЛ можно и нужно добиться!

#євромайдан #spilno

КМ22Поделюсь своими впечатлениями от сегодняшних событий.
Итак, КАБМИН.
Так случилось, что мы с Yuriy Fedorénko были очевидцами событий у Кабмина.
Итак.
Я шла со стороны М Арсенальная по Грушевского, по старой привычке  заглядывая во все закоулки, что за автобусы там стоят и кто в них сидит 
Все чисто.

По дороге от М Арсенальная к Кабмину.
Лавина людей поднималась верх с Европейской площади, с митинга ООппозиции.
!Движение транспорта перекрыто ГАИ, стоят конусы и проезд возможет только налево, к Дому офицеров, по Крепостному переулку.
См. фото

Дальше важен хронометраж. Думаю, каждый сможет сделать свои выводы.

Continues…


До 12 ночі зібралося близько 2х тисяч. Світла немає. Кілька телекамер, але офіційних каналів не видно. З політиків є Кличко, Продан, Луценко, пізніше Тягнибок, але ВСІ без партійних прапорів. Дії – позиція одна – не розходитись, інакше до ранку наженуть “ремонтників”, торговцеві т.інш.
Кличко – монументальний, Луценко – прагматичний.

З корисного, план дій :
1. Якщо підходить агресивна міліція – розходимося, оминаємо і сходимося знову . “Цей раз Майдан має рухатісь ! ”
2 . Майдан 2004 готувався 4 роки, сподіватися на те, що нинішній протримається сам собою, – наївно, тому – мобілки в руки і СМСки по колу: “Я на Майдані ! Де ти ? ” Сенс , – продемонструвати , що почалося …
3 . Майдан має підтягнути Київ. Якщо до восьмої ранку протримаються 3000, до вечора підтягнеться 30 . Завдання , – закликати сто тисяч.

Навіщо сто тисяч?  

Проти ста тисяч пасує міліція. Сто стисяч може звертатися до Європі від народу. Сто тисяч може ВИМАГАТИ підписання !

До першої ночі вже ЧОТИРИ тисячі. Підтягнулися хлопці з гурту “Мандри”, блогери, мегафон пішов по руках.

Машини ДАІ перекрили під’їзд з Михайлівської , і Хрещатик . Навколо оточення. Поводяться коректно.