Спільнобачення | Archive for НБУ

НБУ

Kurs_dolara_20150309_768x576Після наших попередніх публікацій логічним буде підсумувати й зробити попередній макропрогноз щодо подальшого розвитку курсу гривні до долара.

Згідно з коментарем провідного експерта – Андерса Аслунда, – чия думка не лише є вагомою для МВФ, Світового банку та урядів низки західних країн, а й котрий неабияк розбирається у внутрішньому устрої української макроекономіки, а також в українському політичному ландшафті, – Україна подолала найневизначеніший період: на минулому тижні було ухвалено пакет тих законів, на котрих наполягав МВФ, тож, починаючи з 12 березня, у НБУ поповняться золотовалютні резерви й з’явиться валюта для інтервенцій (тобто, підтримки курсу гривні до долара).

Досі, інтервенції були неможливі саме через виснаженість резервів – ті 5 з чимось мільярдів доларів, що номінально лишалися у резервах, слід вважати чимось на кшталт «незнижуваного залишку», котрі ще треба було перевести в ліквідну форму (з цінних паперів чи золота – у долари). Ну і, перш, ніж почати витрачати гроші на інтервенцію, варто мінімізувати чинники, які сприяли б марнуванню тих коштів: зокрема, безвідповідально-шахрайську моду переважної більшості вітчизняних комерційних банків спекулювати на коливанні обмінного курсу та виганяти долари з вітчизняної економіки в офшори.

Тому, Нацбанк запровадив вимогу розголошення реальної вичерпної структури власників усіх комерційних банків, щоб мати можливість зупинити цю шахрайську практику: як правило, комерційний банк – а більшість їх в Україні «кишенькові»[1], надавав кредит своєму фактичному власникові (одному з його підприємств) у гривні, а той за цю гривню купував валюту, «виганяючи» її у власний оф-шор; потім, залежно від подальшого розвитку подій, можна було або завести назад валюту й продати її за вищим курсом, ніж було придбано (це якщо гривня стабілізується), або ж просто «накредитуватися» так, щоб вивести якомога більше валюти, а банк (і його вкладників) лишити напризволяще – тоді б про нього дбало НБУ, Державний Фонд ґарантування депозитів, тощо. Я взагалі мовчу за те, що кредитування, по суті, є грошовою емісією – тож робить внесок у зростання інфляції.

Тому, Нацбанком було додатково і одночасно запроваджено наступні правила:

  • Заборона купувати валюту за позичкові кошти;
  • Збільшено вимоги до резервування – щоб обмежити можливість кредитної емісії для банків;
  • Запроваджено нову (для України) вимогу – розкриття кінцевих власників банку; після глобальної фінансової кризи 2008-09рр., така вимога стала звичною світовою практикою (зокрема, власники рахунків в прибалтійських банках відчули це на особистому досвіді), але до нашої країни вона дійшла лише зараз, та й те – на вимогу МВФ;
  • Піднято облікову ставку[2] до 30% – це також «відбивало» бажання кредитуватися.

Усі ці заходи (а також інші, описані тут) суттєво збільшили попит на гривню, а значить – знизили її пропозицію, у т.ч. й на міжбанківській валютній біржі та на чорному валютному ринку. Курс почав падати – про що з розпачем для себе дізнавалися ті, хто, піддавшись паніці, коли він сягнув 43 грн/долар, купили за 43, а увечері того ж чи наступного дня вже шукали, кому б їх здати по 37. Що ж, тут, як кажуть, не вгадаєш – особливо маючи попередній досвід того, як наша «доблесна» держава зазвичай дає раду таким речам. Але згадаймо нашу тактику (чи стратегію) під час найчорніших днів Майдану – вірити у те, що все буде добре (врешті-решт): тоді це спрацювало і, принаймні, Януковича ми здихалися. По вірі Вашій буде Вам дано, іншими словами.

Нацбанк мусив запровадити гривневий голод, доки не з’явиться валюта для інтервенцій – якби цього не було зроблено і курс «повисів» би в діапазоні 35-45 бодай тиждень, це вже спричинило б незворотню ланцюгову реакцію – по-перше, неминучі спроби населення «зберегти» свої гривневі заощадження та, відтак, наступну хвилю попиту на долар, а по-друге, чергову «перенацінку» на всі товари у крамницях – досить того, що вітчизняні бариги-роздрібники вже «проіндексували» увесь товар в розрахунку по 25 гривень за долар (байдуже – вітчизняний він, чи імпортний); взагалі, психологічна залежність нашої економіки від долара та пов’язані з цим звички бариг – це тема для окремої книги.

Як відомо, минулого тижня було прийнято зміни до закону про державний бюджет – у т.ч., його було переобраховано за більш реалістичним курсом 21.7 гривень за долар. Думаю, що саме такий курс намагатиметься, у середньому, тримати НБУ на майбутнє – і тепер, сподіваюсь, зрозуміло, чому для держави в цілому та Нацбанку – зокрема, – було так важливо не потурати паніці й будь-якими методами (у т.ч. й жорстко адміністративними) тримати курс. Сподіватимемося, що далі все складеться так, як було заплановано, і саме цей курс стане для нас звичним на найближчий рік.

 

[1] Кишеньковим вважається банк, створений для обслуговування потреб одного чи групи пов’язаних підприємств з іншої, небанківської галузі; це явище увійшло в українську економічну реальність на початку 1990-х – як правило, колишня компартноменклатура, «прихватизувавши» те чи інше держпідприємство, «під нього» ж паралельно реєструвала банк, що було зручно в кількох аспектах: по-перше, можна було напряму виходити на міжбанківський валютний ринок (а не через чужий банк), по-друге – забезпечити свій бізнес ширшим доступом до кредитних коштів. Іноді, декотрі такі банки виростали з «кишеньковості» й ставали повноцінними банками, зі збалансованою й диверсифікованою базою як активів, так і пасивів; проте, більшість із них так і лишилися «банком одного клієнта» – так-сяк залучаючи депозити, вони, в основному, кредитували бізнес фактичного хазяїна; ідентичність якого з часом дедалі хитріше замасковувалася – через складні схеми володіння, акціонування, оф-шорування, та інші. Останнє робилося як для посилення захисту від переслідувань з боку конфіскаційної (за суттю) вітчизняної податкової системи, так і для ховання «кінців у воду» на випадок виникнення проблем та банкрутства банку – щоб вкладники не змогли дістатися до фактичного його власника.

[2] Базова кредитна ставка у країні – нижче неї просто не існує; комерційні банки надають позики за ставками, що містять облікову плюс їхню власну маржу.

Саме так виглядали віділи борошна та круп більшості українських крамниць  20-23 лютого

Саме так виглядали віділи борошна та круп більшості українських крамниць 20-23 лютого

Відчайдушну фінансову кризу, що накрила Україну в лютому, було тимчасово усунуто – завдяки нещодавнім позитивним діям у Києві. Звичайно ж, Україні ще далеко до виходу з хащів економічних труднощів, однак щойно вона знову здобула час на проведення реформ, котрі її новий уряд, схоже, налаштований таки провести. Найважливіші останні події трапилися пізно увечері 2 березня, коли український парламент ухвалив вісім законів, котрі вимагав Міжнародний Валютний Фонд у обмін на допомогу. Тепер, на своїй нараді 11 березня, виконавча дирекція МВФ зможе ухвалити чотирирічну розширену програму фінансування, угоду щодо якої МВФ підписав з українським урядом 12 лютого. Цією програмою передбачається надання Україні 40 млрд доларів позик, з яких 17.5 млрд доларів МВФ надасть сам. Це може допомогти Україні уникнути жахіть фінансового краху, в якому вона перебувала упродовж усього січня й лютого.

Українську кризу прискорило декілька факторів. У січні, обмінний курс сягнув різко донизу, інфляція у річному обрахунку зросла до 28.5%, а промислове виробництво упало на 21%. І, що найголовніше, золотовалютні резерви України впали аж до 6.4 млрд доларів станом на кінець січня. Основною причиною цього було те, що наприкінці жовтня Європейський Союз примусив Україну сплатити 3.1 млрд доларів спірної заборгованості перед Газпромом у кінці 2014р., щоб Газпром не припинив постачання газу до країн ЄС. Причому, Європейський Союз жодним чином не підтримав цю дію фінансово. Якщо у Вас резервів лише на один місяць імпорту, про жодну стабільність грошової одиниці мови йте не може. Тож гривня пішли донизу наприкінці січня, що спричинилося до паніки в українських крамниця, котрі громадяни почали брати приступом, скупаючи все, що можна – пік цієї паніки припав на 23 лютого.

Укладення домовленостей з МВФ минулого місяця самого по собі не було достатньо, щоб зупинити паніку. Потрібно було вчинити ще три додаткових дії. По-перше, уряд повинен був скоротити дефіцит бюджету. По-друге, МВФ повинен був надати суттєве фінансування. По-третє, Національний Банк України (НБУ) повинен був дотримуватися жорсткої монетарної політики.  Зараз, і український уряд, і НБУ виконали свою частину зобов’язань, тож МВФ, вірогідно, також виконає свою. Додатково, ті суттєві структурні реформи, що зараз запроваджуються, такі як дерегуляція та покращення керівництва державними корпораціями, повинні забезпечити повернення до зростання економіки вже наступного року.

Найважливіший закон, що його  було ухвалено парламентом 2 березня, були зміни до бюджету. Передбачається, що офіційний дефіцит держбюджету обмежуватиметься 4.1% ВВП, але консолідований дефіцит держбюджету, котрий також включатиме рекапіталізацію банків та державної нафтової та газової компанії “Нафтогаз”, очікується на рівні 8.8% ВВП, у порівнянні з 13.5% минулого року. За цей закон проголосувало 273 депутати – значно більше, ніж мінімально необхідні 226.

Наступним за важливістю законом було підвищення цін на енергоносії. Цей закон містить у собі складну схему з чисельними підвищеннями цін, котрі запроваджуватимуться у різний час для різних споживачів. Згідно з законом, підвищення мають відбутися з самого початку, і для усіх цінові дотації має бути скасовано станом на квітень 2017р. Зараз, значною мірою дотована, ціна на газ для домогосподарств має зрости до квітня на 280%. Середній тариф на електрику для домогосподарств має зрости у 3.5 рази; це підвищення буде розбито на п’ять піврічних стадій та розтягнуто на два роки. Аналогічно, дотації на опалення повинно буде також скасувати. Цей закон являє собою найважливіший захід, що його будь-коли було вжито проти корупції в Україні, оскільки більшість найкрупніших статків у нашій країні було зароблено на закупівлі газу за низькими цінами, встановлюваними державою, тоді як продавали його за ринковою ціною.

Політично, найчутливішим законом було підкориговано дорогі українські пенсії, що обходилися у 16% від ВВП минулого року. Виплати працюючим пенсіонерам скоротили на 15%. Відновлено поступове відвищення пенсійного віку для жінок з 57 до 60. Для виходу на повну пенсію потребується довший трудовий стаж, також звужено розрахункову базу для пенсії. На цих обмежених змінах сдалося суттєво зекономити. Цей закон спричинив такі суперечки, що його проголосували лише 238-ма голосами, та й то – аж із четвертого разу.

Інші закони міняли різноманітні податкові норми, головним чином, підвищення рентної плати для державних газовидобувних компаній, котрі отримають вигоду від підвищення цін на газ, та для видобувників залізної руди. Інший новий закон примушує банки розкривати усю структуру свої справжніх власників, аж до кінцевого вигодонабувача, щоб припинити досі повсякчасну практику, коли банк роздає щедрі кредити своєму ж власнику.

Напередодні прийняття цих рішень, Національний Банк України (НБУ) суттєво посилив жорсткість своєї монетарної політики: підняв ключову відсоткову стаку з 19.5% до 30% на рік, що є трошки вищим за темпи інфляції; також підняв вимоги до обов’язкового резервування у гривні для комерційних банків – цих заходів було ужито навмисно з метою спричинити гривневий голод і, таким чином, зменшити потік гривень на валютообмінний ринок; а ще було розширено обсяг обов’язкової до продажу валюти експортерам – тепер вони зобов’язані продавати три чверті валютної виручки. НБУ продовжив агресивну політику закриття банків, ліквідувавши три великих банки, і нещодавно четвертий – найбільший, Дельта-Банк.

Двома ключовими політичними гравцями, що розробляли законодавство та проводили його через парламент, були прем’єр-міністр Арсеній Яценюк та міністр фінансів Наталія Яресько. З ними у тісному співробітництві співпрацював блок Президента Петра Порошенка, тоді як решта – три дрібніших партнери по коаліції, – чинили популістський опір цим рішенням, особливо в частині, що стосується змін до пенсійного законодавства.

Відповідно, МВФ тепер не матиме іншого вибору, окрім як затвердити свою програму допомоги України на засіданні 11 березня,а перший транш по ній надійде вже наступного ж дня. Поінформованою здогадкою буде припустити, що ця сума складе 5 мрлд доларів, однак ходили чутки, що сума може бути й більшою; так чи інакше, це допоможе Україні швидко збільшити свої резерви та стабілізувати національну грошову одиницю. Яценюк зазначив, що 3.5млрд додаткової допомоги від інших донорів уже готові бути наданими – щойно МВФ ухвалить свою програму по Україні.

У результаті цих реформ, гривня почала різко зростати упродовж останнього тижня лютого, оговтавшись від курсу 40 грн/долар на чорному ринку до нинішніх 26 гривень за долар. Вірогідним є подальше її укріплення мірою того, як надійдуть гроші від МВФ та інших. Відтак, на шляху України до подальшого прогресу [в реформах] існує три великих ризики. Найважливішим є продовження російської військової агресії. Другим ризиком є вірогідність того, що міжнародне фінансування виявиться недостатнім. Сподіватимемося, однак, що відтермінування непогашеного зовнішнього боргу та призначена на квітень зустріч донорів (поки що не підтверджена остаточно) розвіють це занепокоєння. Ну і, українській владі тепер треба запровадити те сміло ухвалене законодавство.

Gontariova_Jaresko_20150225Андерс Аслунд

Цього тижня, Україну вразила валютна паніка. Обмінний курс гривні чкурнув вниз, а українці кинулися купувати за свої гривні все, що зможуть. Реакція народу зрозуміла, але порятунок уже на підході.

Гривня вже достатньо дешева – за будь-якими мірками: імпот упав дуже серйозно і ціни на український експорт тепер вельми конкурентоспроможні. Платіжний баланс достатньо збалансовано. Будь-яке подальше знецінення гривні нестиме лише інфляцію.

Фундаментальною проблемою нинішнього обвалу курсу є той факт, що золотовалютні резерви країни скоротилися удвічі – до 6.4 млрд доларів станом на кінець січня і, мабуть, десь 6 млрд зараз. Тоді як вважається, що для такої країни, як Україна, усе, що менше 10 млрд – це замало як для золотовалютних резервів. Україні потрібно більше резервів, щоб бути взмозі стабілізувати свою грошову одиницю. В ідеалі, дружні їй країни мали б миттєво надати суттєву позичку, щоб ви змогли якось перебитися, але це навряд чи.

Хороша новани – суттєве фінансування скоро надійде. Український уряд вже уклав угод про 40-камільярдну стабілізаційну програму з Міжнародним Валютним Фондом (МВФ), значні розмірі котрої буде надано одразу ж, якомога швидше, оскільки Україні потрібно зараз підкріпити свої резерви. Самостійно, лише МВФ надасть 17.5 млрд доларів позик, 10.5 з них – уже цього року, настільки я розумію.

Сполучені Штата зобов’язалися надати 2 млрд цього року, Європейський Союз – 2.4 млрд, Світовий Банк – ще 2 млрд, Китай – 2.4 млрд, а також іще низка країн у сумі надасть іще 2 млрд, не враховуючи того, що нададуть Європейський Інвестиційний Банк та Європейський Банк Реконструкції та Розвитку. Понад те, очікується, що приватні утримувачі державних українських облігацій зовнішьої позики погодяться на відтермінування здійснення платежів за цими паперами на наступні чотири роки, у сумі 14 млрд доларів. Разом усе це перевищує 40 млрд, і США з ЄС, вірогідно, дадуть іще, оскільки озвучені вище суми – це їхні затверджені зобов’язання лише на поточний рік.

Але Україні гроші потрібні якнайшвидше. Нинішню паніку повинно бути зупинено, надавши Україні ліквідне підкріплення. І проблема ця може вирішится до 12 березня. МВФ анонсував свої наміри прийняти рішення по українській програмі на нараді директорів 11 березня. Але МВФ зможе це зробити лише _після_ того, як український парламент прийме зміни до закону про дежбюджет, енергетику та податкового кодексу, котрі уряд погодив з МВФ. У зворотньому випадку, нарада директорів МВФ та саме фінансування буде відкладено на потім. Але Росія не зможе заблокувати чи відкласти це рішення.

Після того, як рада МВФ прийме своє рішення, МВФ зможе надати гроші наступного ж дня. Перший транш МВФ буде дуже великим, близько 5 млрд доларів. На додачу, Сполучені Штати можуть надати свій перший 1 млрд, як і Китай свої 2.4 млрд – у березні. Україні не треба найближчим часом робити значних виплат з обслуговування свого державного боргу, тож на кінець березня має накопичитися резервів у сумі 14 млрд доларів. Таким чином, гривня відновиться.

Від України для цього потрібно лише дві речі: перша – якнайшвидше ухвалення Радою законодавства, на якому наполягає МВФ. Можна довго й нудно обговорювати ті закони, їхні чесноти, але зараз не час це робити, оскільки будь-яка затримка спричиниться до реального розвалу економіки країни. Просто прийміть зараз це законодавство, а дискусії лишіть на потім!

По-друге, Національний Банк має жорстко утримувати свої позиції. У цій ситуації, коли резерви мінімальні, негоже марнувати резерви на валютну інтервенцію – що, вочевидь, сталося 25 лютого. Натомість, НБУ має триматися жорсткої монетарної політики, щоб гривня опинилася у дефіциті, а її курс – підвищувався, коли працедавцям потрібно видати зарплатню; так і інфляцію вдаватиметься стримати. Тиск на голову НБУ буде величезним, але вона не повинна йому піддаватися. Як для захисту своїх позицій, так і для вселення довіри серед населення, НБУ має започаткувати таку гарну світову практику, як публікація актуальної суми своїх золотовалютних резервів щотижня, як це роблять інші центральні банки. Прозорість – найкраща протидія паніці.

Усе це можна і треба робити – тоді гривня зможе стабілізуватися упродовж двох тижнів.

Андерс Аслунд – старший науковий співробітник Інститута Міжнародної Економіки Петерсона, радник багатьох урядів перехідних країн, спів-архітектор реформ, провідний світовий експерт з перехідних (пост-соціалістичних) економік; автор книг, зокрема, «Як Україна перейшла до ринку й демократії» (2009р.), «Велике переродження: уроки з великої перемоги капіталізму над комунізмом» (2014) та «Україна: що пішло не так і як це виправити», котра вийде цього квітня.