Спільнобачення | Archive for #Олександра Тарасова

#Олександра Тарасова

Так виглядає типовий "завоз" свіжих касок волонтерами

Так виглядає типовий “завоз” свіжих касок волонтерами

«Спільнобачення» зконтактувало з координатором однієї з найстаріших та найуспішніших волонтерських груп, що займаються тиловим забезпеченням українських бійців на фронті АТО, «Крила Фенікса». Олександра Тарасова розповіла чимало цікавих та місцями шокуючих речей.

Обсяг коштів, котрі пропустила через себе ініціатива «Крила Фенікса», вже перетнув знакову позначку в 10 млн. гривень. Не дивлячись на те, що Міністерство Оборони наполягає на тому, що волонтерські групи лише «плутаються під ногами», «заважають МінОборони», «ставлять під загрозу секретність розташування військ», ну і, звісно, що волонтери «абсолютно зайві», оскільки-де, «МінОборони» чудово і «повністю справляється як з бойовим, так і з тиловим забезпеченням українських сил АТО».

Однак, реальність свідчить якраз про зворотнє: практично усіх українських бійців у зоні АТО зодягнено в «мультикам», польські шоломи та бронежилети, котрих МінОборони ніколи не закупало; для зупинки кровотеч при пораненнях використовується дорогий та (все ще) офіційно заборонений до ввезення в Україну Celox™, взуття у бійців також переважно імпортне, не кажучи вже про їжу, шкарпетки, нижню білизну, – котрі, як повслюдно свідчать очевидці та самі бійці, їм ніхто не пере, відтак, їхня гігієна та, зрештою, психічне та фізичне здоров’я цілком та повністю залежать від волонтерів.

Волонтерів, котрі, на відміну від неповороткої, просякнутої зрадниками, хабарниками та крадіями державної машини, усіма правдами й неправдами працюють на результат: оперативно налагодили збір коштів від небайдужих громадян, розіб’ються, але дістануть і провузеть контрабандою шоломи, жилети, взуття, ліки та навіть приціли та прилади нічного бачення. Не буде перебільшенням сказати, що єдине, чим вони ще не забезпечують армію, це самою зброєю та набоями до них (а жаль – оскільки бійці часто скаржаться на брак набоїв та зброї: МінОборони видає автомат та по 3 ріжки набоїв на бійця, тоді як бажано було б 7-8 ріжків).

Не менш важливою (у тому числі, й для банального виживання бійців) річчю є шанцевий (ножі, пилки, лопати) та бівачний (намети, спальники, розкладушки, тощо) інструмент: ті лопатки та інструмент, що, по бухобліку, мав би лежати на складах, вочевидь, наші «доблесні» державні військовики вже давно «списали» (назвімо це так), тож тепер, коли нам, раптом(!), довелося воювати, наші солдати та добровольці гинуть під час нічних обстрілів з прикрої причини – їм не дали наказ окопатися або ж їм забракло особистого шанцевого інструменту.

Волонтери «муляють» очі не лише нездатним до організації логістики та закупівель вищим чинам, котрі регулярно «відгрібають» за це від обуреної громадськості та керівництва держави: ще більшу, життєву загрозу в самому прецеденті більш успішного та ефективного постачання армії волонтерами вбачають штатна інтендантська «рать»: від завскладами, котрі звикли брати звідти як у себе вдома все, що погано (чи й непогано) лежить та продавати його, до вищих генеральських чинів, котрі звикли на «свояцьких» тендерах непогано заробляти і дерибанити бюджетні кошти. Так само «зачухалося» усе зрадницьке шобло, що з самого моменту своєї появи у МінОбороні ставило за ціль працювати на благо «Єдіной і нєдєлімой» Росії та особисто Путіна, і чиї розрахунки імовірної української поразки в цій війні (багато в чому) також ґрунтувалися й на абсолютно недієвій вітчизняній армійській логістиці.

Волонтерів ігнорують або ж відверто саботують: відмовляються ділитися оперативною інформацією про тилові потреби військ (цікаво, чи вони її мають), як і тримають у «якнайсуворішому секреті» розташування тих частин (особливо, кинутих напризволяще) – хоча там, мабуть, найбільш нужденні в усьому (особливо, звісно, у медикаментах) бійці. Хоча реально працюючі волонтерські групи та відвертість їхніх справжніх намірів їм уже давно відомі. Однак, так уже повелося в новітній українській армії, що у штабі сусідньої держави сидять люди, котрих їхні українські колеги охочіше і докладно інформують про розташування та пересування наших військ, аніж тих, хто за долю тих військ щиро і глибоко переживає – як за своїх дітей, братів чи батьків. Ну що ж – дивно було б очікувати від фактичного ворога українського народу іншої поведінки.

Від волонтерів, що бажають «офіційно» співпрацювати з МінОборони, вимагають акредитації в Міністерстві, що означає повну попередню перевірку в СБУ, причому, не лише самих волонтерів, а й їхніх родичів: з огляду на просякнутість СБУ ворожою агентурою, котра не омине нагоди «здати» патріотичних громадян терористам, пропозицію таку волонтерам навряд чи варто приймати.

Невідомо, з чийогось замовлення, чи ж з власної ініціативи, волонтерами також «зацікавилися» контролюючі органи – насамперед, податкова: від них зажадають сплати податків за отримані на особисті картрахунки кошти, за обмін валюти, розмитнення товарів, тощо. Так – з чисто юридичної точки зору, усе, що надійшло на особисту картку, має розглядатися як особистий дохід.

Але, з іншого боку, хто мав би подбати про оперативне, повноцінне та якісне забезпечення відданих Україні бійців – як фахових військовиків, так і добровольців? Чи не держава ж? Але ж не подбала! Відтак, виникає цілком природнє питання – а для чого взагалі громадянам (а надто – волонтерам та тим, хто їх фінансово підтримує) сплачувати такій державі податки? Щоб відгодовувати це збіговисько казнокрадів та зрадників? У цивілізованому світі прийнято пояснювати, що податки громадяни та бізнес сплачують у обмін на послуги, що їм може надати лише держава; однією з базових таких послуг є гарантування безпеки громадян, територіальної цілісності та суверенітету країни. Ну і, де? Думаю, коментарі тут зайві, і навряд чи теза потребує подальшого розгортування…

Було б, звичайно, нестилістично, обмежитися лише різкою критикою – є й позитивні моменти, як трапляються у цій бюрократичній державні машині відповідальні люди. Одним з таких прикладів виявилося топографічне управляння при МінОбороні: там неабияк загорілися бажанням волонтерів надрукувати військові карти місцевості для роздачі бійцям, надали усю необхідну підтримку для того, щоб запустити в роботу замовлення, ба – навіть звітують перед волонтерами (що цілком слушно – адже саме ті профінансували аванс відповідній типографії) про поточний статус, проблеми та прогрес. Приємно спостерігати, що все-таки є у МінОборони люди своєї справи  – б’юсь об заклад, вони не один рік оббивали пороги начальницьких кабінетів, «вибиваючи» та випрошуючи фінансування на картографічне забезпечення ЗСУ, писали доповідні та скарги про те, що військова топозйомка місцевості у декотрих районах (до речі, у т.ч. й районах нинішнього АТО) не проводилася з кінця 1980-х років, тощо.

Ну і, висновки. Вони такі, що, вочевидь, волонтери потребують від громадськості не лише коштів на здійснення основної своєї діяльності – закупівлю та постачання наших бійців… Волонтерам потрібна широка підтримка громадськості, з метою:

  • Примусити (чи переконати, хто зна) МінОборони таки співпрацювати з перевіреними та такими, що вже зарекомендували, ініціативами волонтерів – інформувати про оперативні потреби військ у розрізі кожного пункту дислокації;
  • Натиснути на Державну податкову адміністрацію України – лишити у спокої перевірені й добре відомі групи волонтерів – шахраїв же, що лише підмазуються чи хочуть «поторгувати мордою» (а заодно – й підзаробити) – хай «чистить» на здоров’я;
  • Гарантувати волонтерським групам податкову та митну амністію по закінченню війни (це вже не АТО, це справжня війна) на Сході – непереслідування за «несплату» прибуткового та інших податків.

Більше подробиць – у нашому відеоматеріалі.

І, до речі – звітність з волонтерів витребувати хоча б для того, щоб скласти враження про ефективність їхньої роботи у порівнянні зі штатними інтендантами МінОборони. Ну і, остаточно вирішити їхню (інтендатів) подальшу участь – як у тендерних закупівлях, так і у складському зберіганні, тощо.

 

Матеріал підготували: Дмитро Левицький та Валерій Дротенко

Логотип волонтерської групи "Крила Фенікса"

Логотип волонтерської групи “Крила Фенікса”

Гасло “Народ та армія єдині” зараз наповнилося змістом по самі вінця. Десятки тисяч патріотів – вчорашніх менеджерів і селян, студентів і інженерів, вчителів і робітників, – узяли до рук зброю. Але в сучасній війні воює не лише фронт – без забезпечення вояків силою-силенною “предметів забезпечення” – від шкарпеток до набоїв, від води до тепловізорів, – перемога не можлива. З початком АТО нікого не здивувало, що цим питанням миттєво почали опікуватися волонтери. За декілька місяців звичайним громадянам, вдалося практично повністю взяти на себе тилове забезпечення Українського війська. Дійшло до того, що сьогодні від державних бюрократичних структур армія отримує тільки зброю та набої. Все інше лягло на плечі волонтерів та громадян, які своєю працею і коштом створили нову Українську Армію. Так, наприклад, усі (усі!) балістичні шоломи, у які споряджено наших військових, надано волонтерами. Рахунок бронежилетів, доправлених волонтерами, йде на тисячі (проти сотень поставлених МО). Дійшло до того, що навіть таку важливу річ, як забезпечення військ топографічними картами, також взяли на себе волонтери!

Недаремно одна з найбільш відомих волонтерських груп має назву “Крила Фенікса”.

На наших очах, мов казковий птах Фенікс, з попелу народилася Наша Армія.

Але бюрократичні державні інституції, що ведуть свій родовід ще з радянських часів, не були б собою, якби і тут не займалися сродною їм справою. Наскрізь корумповані, просякнуті на найвищих щаблях ворожою агентурою, структури забезпечення МО в якості головного ворога свого існування, цілком зрозуміло, побачили найуспішніші групи волонтерів. “Все, нажитое непосильным трудом” пішло нанівець. Волонтери,  забезпечивши армію бронежилетами і шоломами, взуттям та одягом, оптикою та зв`язком, та ще й за ціною, набагато нижчою за визначену на “прозорих та чесних тендерах”, вирвали ласий шматок з рота, який вже відкрився для того, щоб  в черговий раз довести актуальність прислів`я “Кому війна, а кому й мати рідна”.

Тож ветерани корупційного фронту так просто здаватися не збиралися. У нагоді, як це надто часто буває в Україні, стало вітчизняне законодавство. Роками напрацьовані завали з дозволів, ліцензій, обмежень та податків утворили плацдарм, з якого зрадники і корупціонери почали наступ.

Справа в тому, що майже будь яка дія, пов`язана з постачанням спорядження до армії мусить задовольняти безкінечним бюрократичним умовам: так, завезти німецький балістичний шолом у потрібних кількостях можна, фактично, лише порушуючи митне законодавство. Ввезення на територію України вкрай необхідних тепловізорів, засобів зв`язку, сучасних засобів першої допомоги (таких, як Celox) потребує надлюдских зусиль та часу на отримання дозволів. Врешті-решт, навіть самі гроші, які українці з власної кишені перераховують на рахунки волонтерських груп, формально, юридично мусять обкладатися податком!

Але постачання Армії потрібне тут і зараз. Ворог не чекає. І волонтери йдуть на юридичний ризик. Фактично контрабандою завозяться тепловізори та шоломи, всіма правдами і неправдами закуповуються бронежилети, мільйони гривень пожертв українців надходять на приватні картки. З точки зору букви закону (пристосованого не для потреб суспільства, а для корупції), на кожного волонтера вже можна заводити карні справи за цілим “букетом” статей карного кодексу. Бійці тилу ризикують двічі: перший раз – доправляючи допомогу на передову, другий – ходячи щодня під “дамокловим мечем” вітчизняного, багато у чому ще совкового законодавства. Перші спроби полегшення життя волонтерів з боку існуючої бюрократичної машини є. Волонтерам вдається знаходити спільну мову з деякими функціонерами Міністерства оброни, у Верховній Раді зареєстрований  “Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування благодійної допомоги“.

Але волонтерський рух, без підтримки громадянського суспільства усіх нас – тих, хто допомагає Армії, не зможе обійтися.

Ми пропонуємо ввести адресні обмеження на дію законів та підзаконних актів, які перешкоджають ввезенню в Україну предметів та товарів подвійного призначення стосовно  конкретних, щодо відомих волонтерських рухів, тих, які надають конкретну значну допомогу Армії. Список цих груп відомий громадськості і потрапляння туди “самозванців”, за умови публічності підготовки та введення в дію подібного рішення – неможливе.

Також ми вважаємо за потрібне якнайшвидше прийняти зміни до Податкового кодексу, які знімуть податкове навантаження на добродійні кошти.

Іншими словами, бюрократичні державні структури мають максимально сприяти громадянам у захисті нашої Країни.

 

Відповідальні за матеріал: Дмитро Левицький, Валерій Дротенко

#військовини