Спільнобачення | Archive for #податкова реформа | Page 2

#податкова реформа

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Ситуація за часів Януковича скидалася саме на таку, як описує карикатура

Ситуація за часів Януковича скидалася саме на таку, як описує карикатура

Якщо до 2010 року ринок послуг «мінімізаторів» був різношерстим, різнокаліберним і вільним, то з обранням Януковича Президентом і консолідацією податкової адміністрації в руках «Сім’ї», його було поступово монополізовано: було «вирахувано» усі ями й конвертаційні центри (критерії для «вистеження» було розроблено вже давно), усім координаторам було надіслано «пропозицію» працювати з «Програмою» (від якої неможливо було відмовитися). Фактично, усі мінімізатори мусили зробити вибір – або вийти з бізнесу, або стати (де-факто) співробітниками (агентами) ДПАУ. Але це були не єдині зміни – ставки цін на послуги зросли з 2-3% до 5-9%. Розподілялися ці «комісії» між гравцями (приблизно) наступним чином:

%

Кому

до 1.5

Перекидалося до бюджету

0.05

«Агентська» винагорода (колишнього незалежного мінімізатора)

3,45 – 7,45

Прибуток конвертатора (= «Сім’ї»)

 

Як бачимо, фактичне податкове навантаження складало 1.5 – максимум 2%. Тобто, до бюджету підприємці (опосередковано) сплачували 1.5% з обороту – і за рахунок цих сум виконувався бюджет, з якого, як знаємо, чимало коштів вимивалося через непрозорі держзакупівлі, де корупційна складова становила від 30% до 90%.

Публікація на ORD з’явилася 29 листопада 2010р. – якраз у розпалі Податкового Майдану. Це могло бути й чистим співпадінням, однак, у це навряд чи віриться: вочевидь, навіть та недолуга влада таки вчасно оцінила загрози, котрі йдуть від затиснутого в глухий кут бізнесу, і, розуміючи, що придушити податкову «партизанщину» до кінця неможливо, вирішила її взяти під контроль. Так, з деякими удосконаленням (як от об’єднання митниці, дохідних частин соцфондів та ДПАУ в єдине міністерство – Доходів та зборів) система проіснувала аж до втечі Януковича та творця «Програми» – Захарченка.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Мінімізація податків, зазвичай, є менш агресивною

Мінімізація податків, зазвичай, є менш агресивною

В принципі, ставлення держави до підприємців з перейменуванням УРСР в Україну майже не змінилося – змінилися лише методи і засоби тиску. Тому підприємці продовжували сприймати державу як ворожу до себе субстанцію: якщо при СРСР цеховики мали працювати у підпіллі, то в Україні підприємець освоїв законні та напів-законні методи ухиляння від сплати податків.

При цьому, ми не братимемо до уваги ту частину підприємницького сегменту, що повністю перебував у «тіні» (або нелегальному становищі) – як правило, то був і є надзвичайно дрібний бізнес, котрий навряд чи може бути рушієм прогресу в країні (хоча, суттєво додає комфорту в житті) – мова піде про підприємства, котрі не могли не працювати бодай частково офіційно.

Найбільш болючими для бізнесу були і залишаються наступні податки:

  1. Податки, пов’язані з оплатою праці:
    1. Внесок на соціальне страхування (соцстрах) – ~ 30% на фонд оплати праці (ФОП), нараховується зверху;
    2. Пенсійний фонд (ПФ) – ~ 1% від ФОП, нараховується зверху;
    3. Прибутковий податок – різні ставки, наразі – 13% від зарплатні, утримується;
    4. Податок на прибуток – різні ставки у різні часи, найдовше – 30%, наразі – 25%;
    5. Податок на додану вартість (ПДВ) – 20%;
    6. Мито (ввізне та, рідше, вивізне) – різні ставки;
    7. Акцизний збір – різні ставки.

Способи ухиляння/мінімізації кожного з цих податків були різними:

Податок/група податків

Спосіб мінімізації

На оплату праці Проведення по офіційній бухгалтерії мінімальних сум з/п, виплата основної частини з/п «у конверті» (себто, ФОП було загнано у тінь)
Податок на прибуток Різні стратегії:

  1. Використання офшорів
  2. Використання підприємств-«ям», на які «вішався» увесь (майже весь) прибуток, але які ніколи не платили податку;
  3. Фактична реалізація за готівку, офіційна реалізація – за мінімальними цінами, де прибутку майже не було
ПДВ Різні стратегії, в основному – використання «ям» і «транзитів».
Мито Контрабанда (за допомогою хабаря митним органам)
Акциз Реалізація за готівку, бартер

 

Окреме слово за відшкодування ПДВ

Щодо ПДВ, варто зазначити, що цей одіозний податок був проблематичним не стільки через ухиляння від його сплати, скільки через зловживання наближених до держави осіб з його відшкодуванням: адже, український експортер вивозить свою продукцію за 0% ставкою ПДВ; держава повинна йому відшкодувати весь ПДВ, котрий він сплатив на внутрішньому ринкові у ході закупівлі/виробництва експортованого товару. Так само, імпортер при ввезенні товару має, разом із митом, сплатити 20% на задекларовану ввізну вартість товару, інакше його не розмитнять.

На практиці ж, «звичайним» (себто, не наближеним до держави) експортерам ПДВ майже ніколи державою не відшкодовувався (посилаючись на «брак грошей у бюджеті») – усе відшкодування, за фактом, ішло на «дутий ПДВ», котрий штучно «приписували» собі наближені до відповідних держорганів ділки (тобто, отримували відшкодування «з повітря»). Цю проблему експортери (чия рентабельність без відшкодування була від’ємною чи в межах кількох відсотків) вирішували наступним чином: знаходили імпортерів, котрі мали зобов’язання зі сплати ПДВ, і з певним дисконтом їх взаємозаліковували. Наприклад, експортерові А держава винна 20 млн. грн. відшкодування ПДВ, а імпортер Б повинен сплатити 20 млн. за увезений в Україну товар; імпортер Б, замість сплатити усю ту суму до бюджету, виходить на експортера А, котрий йому пропонує «купити» у нього податкового кредиту на 20 млн за 15 млн (фактично). Імпортер сплачує за фактом на 5 млн менше, а експортер отримує бодай ¾ свого відшкодування (замість взагалі нічого). До держбюджету ж не потрапляє нічого, але нічого й не відшкодовується звідти. Хоча, 0% ПДВ задумувалася авторами цієї норми як стимулювання державою експорту (що є загальноприйнятою світовою практикою). Однак, в Україні будь-який задум «творця» затирають і спотворюють його фактичні реалізатори.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

TaxReform_01Про справжнє, приховане призначення української системи оподаткування та її еволюцію написано вже чимало – не будемо повторюватися і зазначимо лише основні моменти:

  1. Підвалини системи було закладено ще за часів УРСР, і потім дещо видозмінено;
  2. Декларованим змістом податкової системи України був акцент на соціальному захистові, широких можливостях держрегулювання та взагалі впливу держави на економіку – інвестування, дотування, тощо;
  3. Попри завершення переходу до ринкової економіки (з горем пополам, котре розпочав Кучма своїми декретами 1994-1996р., і, нарешті, закріпив Ющенко своїми реформами 1999р.), переважна більшість держави (як її окремих інститутів, так і службовці) так і не визнала право громадян на успішну підприємницьку діяльність; це виражалося як через переслідування ДПА прибуткових підприємств, так і нездатність/небажання сформувати в суспільстві повагу до підприємця, визнання унікальності його здібностей і рідкісності підприємництва як суспільного ресурсу (особливо, з огляду на систематичне його винищення як класу упродовж усієї тривалості совєтського режиму), власності та результатів його роботи, що також проявлялося у нездатності/небажанні захищати підприємця, його право власності та здобутки;
  4. Податкове законодавство (як і екологічне, санітарне, пожежне, тощо) в Україні успадкувало свій корупційний зміст: будучи настільки жорстким, що дотриматися його повною мірою було неможливо (при цьому зберігаючи хоча б беззбитковість), воно надавало чиновникам широкі можливості для неофіційного визискування підприємців –причому, прийнятну межу визискування визначав сам чиновник – від «відбирання» частини прибутку, до повного привласнення собі його бізнесу;
  5. При цьому, забираючи податки в підприємця, держава не забезпечувала йому захист (внаслідок чого, у різних регіонах, але, особливо на Сході, організований криміналітет безперешкодно провів свіжий геноцид підприємницького класу).

Держава не лише ніяк не заважала криміналітетові «скубти» підприємців, але й сама долучилася до цього процесу, головним актором у якому стало дітище колишнього прем’єра Азарова – Державна Податкова Адміністрація (ДПА): так, у середині 1990-х, в Україні налічувалося близько 10000 підприємств, котрі сплачували значущі податки, та 70000 податкових інспекторів, що дорівнювало десь по 7 податкових інспекторів на одне підприємство-платника податків упродовж усього року[1].

Ця публікація є частиною дослідження про податкову реформу в Україні.

 

Голова нью-Мінздоха Білоус - "Системні "площадки" ми позачиняли, лишилися "партизани".

Голова нью-Мінздоха Білоус – “Системні “площадки” ми позачиняли, лишилися “партизани”.

Дописувач “Спільнобачення”, що побажав лишится невідомим, попросив опублікувати його думку щодо т.зв. “податкового компромісу”. Публікуємо без змін. Цей лист відкриває на нашому сайті досьє “Податкова реформа”.

Убогая в своей беспринципной безынициативности позиция украинского бизнеса порождает очередную «Фискальную Химеру». В очередной раз вместо реформ нам предлагают сначала заплатить Родине а потом….может быть… и все в рамках движения к светлому будущему. Светлые головы реформаторов решили что все предыдущие годы украинский бизнес жирел обирая народ и пора поделиться. Возможно, это было бы справедливо для ограниченного числа бизнесменов-политиков «в законе», но под гребенку эту загоняют всех. Налицо «революционная целесообразность». Особенно это касается посткризисного периода правления «коронованной семьи» ВФЯ. Никому в голову не приходит почему-то что все поставлены были в определенные условия и платежи на «Программу» были условием для того чтобы остаться на плаву, иметь скромную прибыль, платить зарплату и …..вообще хоть как-то существовать. Что якобы «сокрытых» от налогов прибылей не было – была норма прибыли и издержки (в т.ч. комиссии программе и обязательная «налоговая нагрузка», о которой авторы компромисса почему-то не упоминают).

Опускаем трудности творческого полета творцов законопроекта о налоговом «компромиссе» и их благие цели – но дорога в Ад как на ладони. Напрашиваются простые незатейливые вопросы:

  1. Какой провидец (читаем коррупционер) сможет определить сколько же сокрыла к примеру строительная компания заплатившая на «Программу» за выполнение работ и потом полученные наличные потратив на зарплату и услуги мелких предпринимателей? (а ведь построено и стоит уже….не воздушный, а реальный объект).
  2. Какой Умник решил что предприниматель украл что-то у бюджета работая с «Программой» и партизанами? Предприятие таким образом снижало издержки чтоб остаться конкурентоспособным, не вылететь из рынка и сохранить доступной цену для потребителя!!!!
  3. НДС. Налог исторически созданный для борьбы с перепроизводством. О каком  перепроизводстве идет речь в Украине???!!!! Как принудительное вымывание оборотных средств предприятий будет способствовать росту экономики? Как можно сравнивать в этом смысле нашу экономику с европейскими? Речь даже не идет о прямом возмещении «надутого через ямы» кредита. Это вчерашний день. Ведь только очень крупный бизнес может позволить себе «выжать» известным путем возмещение из бюджета… . Речь идет о том что налог непрозрачен крайне и тянет за собой неподъемный балласт администрирования и благодарнейшую почву для коррупции. А затраты трудочасов целой армии бухгалтеров и чиновников разве нельзя направить на более конструктивные цели? Возможно, когда Украина достигнет тех высот, о которых все мы грезим, появится смысл в НДС. НО,..- давайте сначала доживем до этого светлого времени. Аргумент у всех НДС – значит и нам надо – несостоятелен и напоминает поговорку: «За компанию и жид повесился» (не сочтите за антисемитизм – очень уважаем братский еврейский народ). Кроме того, заметим, что самой большой экономике мира и заодно стране породившей НДС – США, самого НДС нету….возможно они от этого мучаются, но нам до них еще не близко…. .
  4. Налог на прибыль. Почему вообще он существует на уровне предприятия? Почему не взимать эффективно налог с доходов собственников и работников предприятий и стимулировать инвестирование прибылей в бизнес? Ведь в конечном итоге у любого предприятия есть собственник. Почему не сосредоточить все усилия фискального ведомства на  доходах и главное расходах граждан? Почему не сделать привлекательной ставку этого налога на те доходы предпринимателей которые инвестируются в украинскую экономику а не проедаются?
  5. Единый социальный сбор. Любой готов бы его платить. НО!!! Когда появится этот сбор точнее эффективная его ставка? Именно неподъемная нагрузка на заработную плату для целых отраслей бизнеса, в структуре которых весомая доля заработной платы, заставила, всех кто хотел остаться конкурентоспособными, «работать через программу».

Конечно водичка мутная сейчас. А в ней как известно ловится…. Ловить могут конечно не все, или не все одинаково успешно. Многие летально попадают под каток этой системы. Но даже те предприятия которые справляются и приспосабливаются к системе хотят уже жить в прозрачной экономической среде – платить нормально зарплаты не скрывая, платить прозрачный налог с оборота и никого не бояться, собственники и персонал платить налоги на доходы и не скрываться. Таким образом уничтожится целая отрасль «конвертационного» бизнеса, освободится для благих целей армия безнадежно коррумпированных чиновников, облегчится за счет прозрачности доступ до кредитных ресурсов, государство наконец увидит реальные статистические данные, увеличится инвестиционная привлекательность нашей страны и т.д..

Но пока в сухом остатке СТРАХ. Страх от неопределенности, от уязвимости и бессилия.

Например, вернувшаяся вместо «Программы» «Партизанщина» успешно подстраивается под условия как и все 23 года независимости, пусть это сложнее – но можно. Нет ям откровенных, но есть «замена назначений на транзите», когда транзит покупает любой товар с реальным налоговым кредитом продает клиенту любой товар или услугу на эту же сумму (каким образом, скажем например сахар превратился в строительные услуги или что-то другое? – ловкость рук и прикрытие районной налоговой). И УГРОЗЫ высшего руководства налогового ведомства «ВСЕХ ПОРВЕМ!!» и из выходов только: платите честно – и умрите честно. Т.е. в любом случае выхода нет кроме как бояться и «оптимизировать».

Если одни делают вид что управляют государством, то почему бы всем остальным не делать вид что они платят налоги?

 

 Від редакції: до нас доходять відомості від бізнесу, що, доки на Донбасі мляво триває АТО проти терористів, у податковій сфері триває не менш масштабна операція, тільки вже спрямована проти звичайного бізнесу. Необізнаний обиватель може навіть поаплодувати, однак, різниця між терористами і вітчизняним бізнесом така, що останні активно підтримували Майдан, підживлюють громадський сектор та, всупереч конфіскаційній політиці української держави упродовж усіх років незалежності, розвивають та збагачують країну, дають роботу домогосподарствам та наповнюють бюджет. Неважко спрогнозувати, що подібні дії з боку держави можуть спровокувати негативні як для неї самої, держави, наслідки, так і для країни в цілому.