Спільнобачення | Archive for #Санкції

#Санкції

лондонградАндрій Бабій:

     Важлива новина, яку майже не коментують. У Великій Британії розпочато повну офіційну інвентаризацію московських капіталів, точніше було б сказати “проведено”. Також офіційно оголошено про початок блокування підозрілих коштів без попереджень та суду, при цьому розблокувати їх можна буде лише судовим рішенням.
Станом на 2013 р., 40% закордонних інвестицій Москви знаходиться у британській юрисдикції. Лише в околицях Лондона живе, за різними оцінками, від 160 до 300 тисяч приїжджих з Московії, з них понад 100 тисяч володіють величезними капіталами.
Нема сумніву, що повний обсяг інформації про розміщення та походження капіталів Королівство має завжди, такий моніторинг ведуть усі цивілізовані країни. Але цього разу розпочато послідовний комплекс ЛЕГАЛЬНИХ процедур. “опісь, прОтокол, атпєчаткі пальцов” (с). У якості попередження деякі банки Британії розпочали вимагати від москалів докладні звіти про їхнє закордонне майно та його походження ще до Мінську-2, наприкінці січня. Після чергової невдалої спроби привести до тями Путіна на других мінських перемовинах, практично усі британські банки надіслали російським клієнтам письмові вимоги задекларувати кошти та їхнє походження. Маємо як мінімум один свіжий лютневий прецедент арешту московських грошей, настільки безнадійний для власника, що адвокати категорично радять навіть не витрачатися на судовий процес, попри ретельно зібрані документи.
11.03.15р. британський міністр закордонних справ Хемонд зробив заяву про намір Королівства використати інформацію про активи москалів задля тиску на кремлівський режим.
Міжнародну фінансову санацію розпочато, синхронно стартувала й кампанія відновлення легального контролю над олігархічними активами в Україні.
God Save the Queen!

Джерело інформації: REGNUM 

Коллаж: “ИА REGNUM”

 

Putin_Minsk_ruchkaУсю увагу українського суспільства зараз прикуто до перебігу перемовин в Мінську, де у “нормандському форматі” Захід намагається вмовити Путіна повернутися до раціональних дій. Саме так – бо вмовляти Порошенка нічого, його позиція конструктивна – ніякої здачі територій, жодного федералізму чи “автономії” для ЛНР/ДНР.

Поки що сторонам так і не вдалося дійти згоди – занадто різняться вихідні позиції в перемовинах. Нагадаю: Путіну не вельми вигідно вести цю війну, але якщо він припинить її (адеж веде її саме він), не закріпивши жодних політичних “зачіпок”, якими можна буде повернути Україну або ж утримувати її в майбутньому у своїй сфері впливу, то програє у середньо- (навіть не довго-) терміновій песпективі: ми проводимо необхідні реформи, українська держава нарешті стає ефективною та по-справжньому самостійною і незалежною; крім того, подає “шкідливий” приклад, як мінімум, сусідній Росії та Білорусі. Плюс, загрузнувши в цьому конфлікті, Путін змусив Захід “обвішати” себе санкціями, дія котрих загрожує розвалити вже саму Росію.

Вочевидь, “щось пішло не так гладко у Штірліца” (с) – фотографи BBC вихопили кадр, де Путін зпересердя ламає ручку (майже як Янукович на своїй епічній прес-конференції “в екзилі” у Ростові). Спробую вгадати: Захід уже не “шугається” і не “задобрюється”, як раніше, ну і “братва” під Дебальцевим та Маріуполем не спромоглася добитися “тактичного результату”. Тому, за великим рахунком, найкраще, з чим Росія може вийти з Мінську-II – це провал переговорів і жодних домовленостей; собі в актив Путін може зарахувати дещицю виграного часу. В мінус – вірогідне “викочування” Заходом наступних санкцій та надання Україні озброєння. Можливо, на тому кадрі на ВВХ найшло “прозріння”, про яке писав Аслунд, що коли воно надійде, простору для маневру буде вже замало.

Будівля Ради ЄС у Брюселі

Будівля Ради ЄС у Брюселі

Заява Ради ЄС від 27 січня – підготовка до наступного кола санкцій проти Росії

26 січня Рада ЄС вийшла з офіційною заявою щодо подій останніх вихідних у зоні АТО:

Ми висловлюємо наше занепокоєння погіршенням безпеки та гуманітарного становища на Сході України. Ми засуджуємо убивство цивільних осіб та нерозбірливий обстріл українського міста Маріуполь, що сталося 24 січня 2015р. Повз нашу увагу не пройшли свідчення триваючої та зростаючої підтримки, що їх надає сепаратистам Росія, що фактично робить цю країну відповідальною за те, що відбувається. Ми закликаємо Росію до засудження дій сепаратистів та до виконання Мінських угод.

Ми нагадуємо про висновки Ради Європи від 18 грудня 2014р., де ми зазначали, що «ЄС дотримуватиметься курсу» та що ми «готові вдатися до наступних кроків, якщо виникне така необхідність». З огляду на погіршення ситуації, ми звертаємося до Ради Міністрів Закордонних справ [ЄС] розглянути цю ситуацію на найближчому засіданні та вжити відповідних дій, зокрема – щодо подальших обмежувальних заходів з метою забезпечення якнайшвидшого та повного виконання Мінських угод.

Ми знову розглянемо цю ситуаці на нашій наступній зустрічі.

Якщо очистити комюніке від зворотів та сухості висловлювань, як того вимагає дипломатичний протокол, то нарада Голів держав/урядів (країн-членів ЄС) дає вказівку Раді міністрів закордонних справ якнайшвидше підхопити естафету, щоб пройти усі формальності бюрократичного (як у хорошому, так і негативному сенсі цього слова) ЄС для запровадження наступного рівня санкцій. Розповсюджувачем Заяви значиться речник Президента Ради ЄС Дональда Туска. Вочевидь, у зв’язку з цим же й скликається позачергова нарада голів МЗС ЄС.

Щоправда, є одне «але» – на позавчорашніх парламентських виборах у Греції перемогла радикально-ліва коаліції «Сиріца» (до якої увійшли не лише грецькі соціал-демократи, а й ліваки-популісти, «зелено»-ліві, усіх мастей маоїсти, троцькісти, єврокомуністи та євроскептики). Традиційно, європейських лівих завжди підтримував СРСР, а тепер – Росія, тож слід очікувати на блокування Грецією (хай навіть одноосібне) будь-яких резолюцій ЄС на користь України. Нагадаємо, для прийняття рішень по санкціях необхідна одностайна згода усіх країн-членів ЄС.

"Політика нинішнього керівництва Росії шкодить її ж національним інтересам"

“Політика нинішнього керівництва Росії шкодить її ж національним інтересам”

Пан Розаті (прізвище – італійське, хоча, можна його «переробити» і на слов’янський манір – «Розатий») має змішане польсько-італійське походження. Професор економічних наук, очолював МЗС Польщі 1995-97рр., був депутатом польського Сейму кількох скликань, член польської соціал-демократичної партії (головного «правонаступника» ПОРП – аналогу КПРС; маловідомо, але польський аналог компартії – мало не єдиний на колишньому пост-совєтському просторі, що спромігся реально реформуватися і переродитися у нормальну демократичну ліву партію), наразі – депутат Європарламенту від Польщі. Співзаснував та був директором Світового інституту економіки, а також тривалий час обіймав посаду директора Інституту кон’юнктури та світових цін. Дві останніх обставини роблять його надзвичайно підходящим і цінним кадром у Європарламенті – адже у компетенції Спільноти (на противагу національним урядам та парламентам) перебувають саме питання спільного ринку, торгівлі, конкуренції та ціноутворення, у яких пан Розаті є, мабуть, одним із найкомпетентнішим серед євро-чиновників узагалі.

Однак, розмову, котра відбулася того вересневого дня у одній кімнат для прес-конференцій Європарламенту, було присвячено, радше, питанням світової безпеки та міжнародних відносин, ніж економіки.

Ми всі стали свідками російського вторгнення до України, котре усі засуджують – Росія порушила усі мислимі норми міжнародного права, статути ООН, статут Ради Європи, ОБСЄ, Будапештський меморандум 1994р., тощо – тут усі сходяться в думці, що світ має справу з нахабною і відкритою агресією. Де, однак, думки розходяться, так це щодо того, якою має бути реакція ЄС на цю агресію.  Не можна не відзначити, що Євроспільнота однозначно робить прогрес  у реагуванні на ці порушення – є одностайна згода щодо необхідності введення санкцій проти Росії, однак, між різними членами Спільноти панують різні думки щодо ступені і швидкості розгортання і уведення тих санкцій.

Грубо, можна визначити три основних групи, на які поділяються країни-члени ЄС у питанні щодо російських санкцій:

  • Одна з груп більше тяжіє до «м’якого» підходу щодо санкцій; традиційно, до неї входила Німеччина, Франція (донедавна),  та деякі інші країни;
  • На протилежному боці перебувають країни Східної та Центральної Європи, куди входить і моя країна (Польща), а також, звичайно ж, країни Балтії; не виключено, що до нас приєднуватимуться й інші країни;
  • Посередині між цими двома «екстремумами» перебуває решта країн, котрі, попервах, обстоювали більш м’яку позицію щодо Росії, однак, з часом стають все більш переконаними прихильниками жорсткішання санкцій.

Оскільки Союз має діяти в унісон – зайняти єдину позицію, говорити в один голос, – тож доводиться чекати, доки усіх членів буде переконано так, щоб рішення про упровадження санкцій таки винесено (як саме «переконують» усіх членів, див. у цій статті). Немає жодної можливості змінити цей підхід, що базується на поступовому та виваженому вибудовуванні згоди (ред. – ми, українці могли би впливати на ці процеси, протиставляючи власні дипломатичні та контр-пропагандистські зусилля російським у «проблемних» для нас країнах).

Звичайно, те, що робить наразі Спільнота [для України], вочевидь, не є достатньо, однак, варто завжди пам’ятати, що вона, Євроспільнота, складається з 28 різних країн, у кожної з яких різний рівень обізнаності з Україною взагалі та підґрунтям Вашої поточної кризи – зокрема.

Моє сприйняття того, що зараз відбувається у Вас (узагальнене), наступне. Президент Путін прагне відродити Імперію. Звичайно ж, шлях до цього лежить через повернення під контроль територій, що колись складали Совєтський Союз та сферу його впливу, особливо – території, де збереглося російськомовне населення. І, звичайно ж, нереалістично намагатися відновити цю імперію без опанування контролю над чи включенням до неї України. Доки Янукович залишався при владі, Путін міг бути спокійним, що Україна не віддалятиметься з орбіти його уявної новостворюваної імперії – що її не цікавитиме, або ж вона буде нездатною до входження до євро інтеграційних проектів. Майдан змінив ситуацію і Путін миттєво збагнув, що йому доведеться використовувати інші засоби та інструменти, щоб відновити контроль над Україною. Як мені бачиться, його планом на сьогодні є заволодіння й утримання контролю над певними територіями на Сході України та Кримом, аби «заморозити» цей конфлікт використовуючи політику доконаних фактів – себто, урядові у Києві доведеться визнати, що йому потрібно рахуватися з російським контролем над де-юре українськими територіями, таким чином, фактично визнаючи їх обмежений, але суверенітет. Друга, більш довготермінова мета – це використовувати сепаратизм з метою дестабілізації/послаблення українського уряду і довести населенню України, що нинішній київський уряд, котрий явно підтримує євро-інтеграцію та тяжіє до Заходу, є неефективним, нездатним вирішити українські проблеми.  Найближчим і найтяжчим випробовуванням міцності нинішньої київської адміністрації стане, звичайно ж, зима, яку Кремль не омине можливості використати для додаткового тиску на Україну. Таким чином, не вельми свідомі, але широкі маси населення України буде змушено сумніватися, а чи вартий той вибір, що його втілює нинішній український уряд, тих жертв, незручностей та, не виключено, страждань, котрими за це доведеться розраховуватися. Тобто, кінцева мета – це дестабілізація та підрив авторитету чинного українського уряду та переконання населення у тому, що цей курс і ця політика не виправдовують тих жертв, на котрі доводиться заради них іти. Розрахунок робиться на втому та виснаження українців до такої міри, коли вони згодяться прийняти інший уряд, котрий буде значно поступливішим та лояльнішим до Кремля.

І заморожений конфлікт на Сході буде використовуватися як такий, що підриватиме можливості України для дій та маневру – як Ви знаєте, за визначенням, «заморожений» конфлікт – це такий, котрий будь-якої миті може бути «розморожено»: щойно Росія бачитиме, що певна «доза» нестабільності сприятиме досягненню її цілей, ми бачитимемо поновлення бойових дій та провокацій. Ну і, звичайно ж, це відволікатиме уряд у Києві від завдань стабілізації економіки, відбудови країни та реформ.

Саме цей метод Росія використала у Грузії, те ж саме відбулося на початку 1990-х у Молдові. Тому перемир’я, що його нещодавно підписали, приховує в собі велику небезпеку. Водночас, я розумію становище українського уряду, котрому конче необхідною була перерва, призупинення активної фази бойових дій, однак подібна стратегія є, однозначно, ризикованою, оскільки вона, означає, де-факто, визнання контролю сепаратистів над тими регіонами. Це все, що я хотів би сказати стосовно мого бачення ситуації взагалі.

Реакція західних країн, звичайно ж, може вважатися недостатньою.  Однак, дозвольте мені зазначити, що економічні санкції – вони працюють, хай не одразу, у довготерміновій перспективі – однак вони таки працюють! Економічні санкції, я сподіваюсь, наберуть чинності завтра (11 вересня 2014р.), оскільки досі ми не отримали жодних ознак дотримання підписаних угод з російського боку – вони ляжуть додатковим тягарем на уже й так добряче обтяжену економіку Росії. Нагадаю, що Росія вже відчула наслідки санкцій у вигляді падіння цін на нафту і газ, обмеження доступу до міжнародних фінансових ресурсів, я вже мовчу про такі «дрібниці» заборони високопосадовцям на пересування країнами Заходу, як і арешт закордонних активів окремих високопосадовців, тощо – як не крути, а це таки дається взнаки і російський істеблішмент «посувається» у своїх попередніх переконаннях, а економіці Росії доведеться сплатити високу ціну за агресію.

Однак, все це подіє у середньо- та довготерміновій перспективі – упродовж 2-3 років. Тому, виникає, цілком природньо, ще одне питання – що робити до того, як перебиватися прямо зараз, до того, як санкції досягнуть запланованого ефекту? «Запланованим ефектом» є поступова втрата чинною російською владою підтримки серед населення: я певен, що люди в Росії скоро відчують, як колеться продовольче ембарго, котре Росія наклала сама ж, і рівень життя неухильно падатиме. Зрештою, підтримки нинішньої агресивної політики розсиплеться. Такими бачать прогноз розвитку ситуації в Європі.

Я не коментуватиму угоду про перемир’я з сепаратистами, оскільки це Ваше суверенне право: відмова від перемир’я також несла у собі певні ризики, оскільки тягнула б за собою продовження бойових дій, однак, підписання цього перемир’я також тягне за собою певні ризики. Звичайно ж, то Ваша внутрішня справа зважити ці ризики й зробити поміж них розумний вибір.


Повна версія брифінгу в оріганалі

Санкції

Як я вже сказав, одні країни-члени ЄС воліють більш широкомасштабних санкцій проти Росії, інші – більш стримані щодо цього.  Останній раунд перемовин щодо санкцій відбувся на останньому тижні, і, на загальний подив, рішення було ухвалено одностайно. Однак, низка країн, погодившись із тим, що санкції таки треба впроваджувати, запропонувала відтермінувати набуття ними чинності, щоб побачити, чи дотримуватиметься Угода про перемир’я. Ті країни, що забажали «притримати» санкції (буквально на тиждень) – Фінляндія, Словаччина, Угорщина, тощо, – кожна мали на те власну аргументацію. Так, для Фінляндії то були надмірні збитки для її економіки, однак, зрештою, безпеково-цивілізаційна аргументація взяла верх.

Питання: Як багато Ваших колег поділяють викладене Вами бачення щодо цілей Путіна та суті його режиму?

Відповідь: Я б сказав, що поступово, саме таке бачення опановує голови дедалі більшого числа євро чиновників та депутатів. Ще якихось пів-року тому, серед євро депутатів можна було назбирати переконливу більшість тих, хто схилявся бачити у Путіні «справжнього демократа», ніж того, ким він є насправді, або ж були готові йти на безкінечні «перезавантаження» відносин Заходу з Росією. Однак, розвиток подій на Сході України в ході останніх кількох місяців (ред. – липня і серпня), переконали навіть Ангелу Меркель, що ті 50 чи й більше телефонними розмов, що вона мала з Путіним, ні до чого не призвели. Тому, наразі зростає визнання (для когось, як-от для Польщі та прибалтів – цілком очікуване, для когось – болісне) того, якої насправді є політика Путіна. І це бачення поступово доходить до решти західних політиків, особливо – французів, іспанців та німців. Звичайно ж, я не можу сказати Вам, скільки точно їх переконано на даний момент, але їх однозначно набагато більше зараз, ніж було за три місяці до цього. Додатково, ми (східні європейці в ЄС – ред.) намагаємося донести до них думку, що те, що трапилося в Україні, на жаль, не є для нас несподіванкою – ми добре пам’ятаємо слова президента Путіна про те, сказані ним 2004р., що розпад Совєтського Союзу був найбільшою гео-політичною катастрофою XX-го сторіччя: якщо хтось жалкує з приводу розпаду тоталітарної держави, котра не поважала прав своїх громадян та була агресивною по відношенню до своїх сусідів, і, на додачу, є президентом правонаступника тієї держави, то, звичайно ж, варто бути на сторожі. Це і є тією думкою, яку ми намагаємося донести до наших західних партнерів – як мінімум, ще з часів Помаранчевої революції. Інша справа, що нас не слухали – ну, слухали британці, але для більшості то була незручна правда. І для таких, що не слухали, останні кілька місяців виявилися таким собі прискореним курсом з геополітики та справжнього обличчя Росії – для багатьох західних політиків, і я бачу зараз набагато більше бажання триматися жорсткої лінії щодо Росії.

Питання: Зараз звучать побоювання, що Путін, якщо йому вдасться відновити контроль над Україною, не спиниться на досягнутому, і подібна агресія чекає найближчим часом на прибалтійські держави та країни Східної та Центральної Європи. Настільки реалістичним здається Вам такий сценарій розвитку подій?

Відповідь: Звичайно ж, така можливість не виключається, і наші балтійські колеги постійно привертають нашу увагу до ланцюжка подій: мовляв, 2008р. то була Грузія, тепер – Україна, а наступними будуть Естонія та/або Латвія. Я не бачу безпосередньо на даний момент небезпеки подібної агресії, хоча й не виключаю його повністю, як і не можу сказати, чи є у Кремля плани з негайного відновлення контролю над Балтією, Польщею чи Румунією. По-друге, усі ці країни є членами НАТО, під час останнього саміту якого Президент Обама висловив одназначну і явну підтримку суверенітету й територіальної цілісності цих держав, підтвердивши дієвість ідеї колективної безпеки й оборони – зокрема, його візит до Таллінну був недвозначним знаком безумовної підтримки цих країн з боку Заходу. Крім того, навіть настільки непередбачуваний керівник, як Путін, добре розуміє, що це було б дурнуватим і необачним кроком. У зв’язку з цим ми з жалем констатуємо, що Україна відмовилася від вступу до НАТО кілька років тому. Принаймні, якби Ваша країна тоді почала рухатися у тому напрямку, та на сьогоднішній момент, вірогідно, Ви були б значно ближчими до НАТО та, чисто з технічної та організаційної точки зору, могли б розраховувати на більш тісну взаємодію та підтримку Альянсу, на додаткові чинники Вашої безпеки. Зараз же, будь-яка підтримка, що її теоретично може бути надано Україні, є вельми обмеженою: так, має бути очевидним, що ніхто не направить сюди військ – прямо зараз це проблематично. Однак, я певен, що упродовж кількох наступних тижнів декілька країн ухвалять рішення про початок постачання Вас зброєю для посилення української армії. Тут є політичні проблеми, оскільки жодна країна-член НАТО не наважиться робити це наодинці – потрібна колективна згода, знову ж-таки,  потрібно, щоб це вчинили кілька країн одночасно. Так, Польща, у принципі, готова і бажає це робити, однак ми повинні це робити разом з нашими союзниками по НАТО.

Повертаючись до моїх зауважень щодо перемир’я – з огляду на стриманість бажання західних країн надати збройну допомогу Україні, я розумію рішення Порошенка піти на перемир’я (бодай, тимчасове), оскільки це, можливо, більше певне рішення, ніж невизначеність і ризиковість продовження бойових дій.

Також, варто зазначити, що систему чи парадигму регіональної безпеки, що сформувалася у Європі по закінченню Холодної війни, повністю зруйновано. Ця парадигма, нагадаю, трималася на наступних трьох основних засадах:

  1. Росія – нормальна країна, що бажає збудувати ліберальну демократію та ринкову економіку; тобто, така ж країна, як будь-яка з наших, тут, у Європі;
  2. Росія – це партнер, а не суперник, що ми можемо жити у співробітництві: виходячи з цього, було засновано низку спільних інститутів з партнерства і співробітництва між Європою та Росією – угоди, тощо;
  3. Після Другої Світової війни та падіння Берлінського муру, війна у Європі є чимось нереальним, неможливим.

Отже, розвиток української кризи довів хибність усі цих трьох припущень:

  1. По-перше, Росія не є «нормальною» країною – вона не збиралася (всерйоз) будувати державу західного зразка, однак, бажає відродити імперію, а не суверенну демократію, що базується на верховенстві права, вільній ринковій економіці – натомість, там збудовано олігархічну систему державного капіталізму;
  2. Росія таки стала/виявилася суперником, оскільки сама розглядає західні держави як суперників, конкурентів, а не партнерів;
  3. І, зрештою, війна у Європі, як ми у цьому переконалися, таки можлива.

Таким чином, нам (Заходу) тепер потрібно провести повну переоцінку і переосмислення без пекової політики у Європі. Першим кроком у цьому напрямку став саміт НАТО, що відбувся нещодавно, і ми, на жаль, змушені повернутися до ери Холодної Війни упродовж найближчих, скажімо, 5-10 років.

Звичайно ж, нинішня ситуація не настільки небезпечна, як у 1950-х роках, оскільки Росія тепер не така сильна, яким був Совєтський Союз тих років, а її керівництво не така божевільне, як було при Сталіні, як і російське суспільство уже не таке, не настільки готове нести усі ті жертви, яким було одразу після Великої Вітчизняної війни. Тож, можливо, цей новий епізод Холодної війни не буде таким довгим та виснажливим, як попередній, оскільки нинішня Росія значно слабша – економічно та, звичайно ж, у військовому плані, ну і, не рівня нинішньому Заходові. Тож, це не триватиме довго, однак, шкода, котру вони можуть завдати упродовж цього періоду, все ж може бути колосальною.

Ми вважаємо політику чинного російського керівництва надзвичайно відсталою – навіть якщо Ви хочете відродити імперію, то зовсім не обов’язково для цього гребти під себе території: це – позавчорашній день, концепції XIX-го сторіччя; натомість, у сучасних умовах, йому (Путіну) вартому було б зосередити зусилля на підвищенні конкурентоспроможності російської економіки, на іноваціях, на освіті, охороні здоров’я. Насправді ж, якщо поїхати до будь-якої західної країни, навіть до Польщі, і зайти до супермаркету – чи знайдете Ви там російські товари? Жодних! Окрім нафти й газу, можливо, горілки, Ви там їх не знайдете! Водночас, наші польські супермаркети заповнені китайськими товарами – Китаю, принаймні, вдалося розбудувати потужну економіку. Росія ж, не будучи здатною навіть на таке, все ж марить Кримом, Чечнею, тощо. Але ж  – це застаріла політична стратегія, і, що саме цікаве, вона шкодить російським же національним інтересам! Однак, їм там у Кремлі, мабуть, видніше, як краще…

Напередодні авіакатастрофи малайзійського «Боїнгу» ринки вже розпочали бурхливу реакцію на санкції, що їх (тоді ще – у односторонньому порядку) запровадили США.

Ринки (капіталів) були ошарашені масштабом та далекосяжністю нових санкцій, запроваджених США по відношенню до Росії усереду. Зокрема, «блакитні фішки» (акції провідних компаній – ред.), котрі потрапили до списку санкцій, включали «РосНефть», ВЭБ та «Газпромбанк», зчинили неабияке здивування – усі вважали, що «системних» компаній, що котуються на західних фондових біржах, та чиї акції складають інвестпортфелі значної кількості операторів ринку,  санкції не чіпатимуть.

MH17_burnsОднак, Сполучені Штати дали своїм кроком зрозуміти, що лишають за собою повну свободу дій у цій царині, аж доки Росія не змінить свого поточного курсу, тож інивесторам не варто робити припущень і бути готовим до найгіршого сценарію.

Такий сигнал інвесторами був сприйнятий, і реакція незабарилася – усі почали підчищати свої інвестпортфелі від російських цінних паперів, намагаючись зменшити свою вразливість до ризиків, пов’язаних із Росією – адже легше завчасно вжити подібних запобіжних заходів, аніж потім стояти, як двієчник, і пояснювати керівництву чи клієнтам-інвесторам, чому ти не здихався завчасно російських акцій чи облігацій, тощо.

Результат не забарився – відучора було зафіксовано безпрецедентне падіння російських акцій, облігацій та відповідних деривативів на усіх провідних фондових біржах (і у самій Росії включно).

Також, США належно і завчасно підготували надзвичайно складний та багатоступінчастий режим санкцій, будучи здатними тепер уводити його з довільною поступовістю, тиснучи таким чином прямо чи опосередковано на російське керівництво.

Причому, США було абсолютно байдуже, приєднаються ЄС до санкцій, чи ні – вони були здатні у односторонньому порядку, через FATF, OFAC та інші механізми фізично блокувати рух коштів від  та до найбільших російських банків: якщо хто знає, як працюють ці санкції – блокуються та призупиняються будь-які транзакції не лише ініційовані самими об’єктами санкцій, а й з будь-ким, хто спробує отримувати від них чи переказувати гроші на їхню користь. Тобто, хочеш-не хочеш, ти муситимеш припинити будь-який бізнес із санкціонованим контрагентом.

Тому, ми небезпідставно вважаємо, що саме у санкціях, котрі призводять до фактичного зубожіння російських олігархів, слід шукати причин підбиття «Боїнга-777» MH17 – російські олігархи (з оточення самого Путіна) шукають якнайшвидших можливостей здихатися цього божевільного карлика з непомірними амбіціями та схибленими уявленнями про світовий устрій.

 

Детальнішу інформацію щодо американських санкцій можна отримати за адресою http://www.treasury.gov/resource-center/sanctions/OFAC-Enforcement/Pages/20140716.aspx .

#військовини

Валерій Дротенко